23Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів .В основі аргументації лежить складна логічна операція,що є комбінацією суджень як елементів доведення

Доведення - це сукупність логічних засобів обґрунтовання істинності будь- якого судження за допомога інших істинних і пов'язаних з ним суджень. Структура доведення складається з тези. аргументів, демонстрації (форми доведення).

Таза- це судження, істинність будь якого потребує доведення. Аргументи (докази) - це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези. Розрізняють такі види аргументів: вірогідні одиничні акти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми.

Демонстрацією (формою доведення) називається засіб логічного зв'язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини.

Маніпуляція аргументація навіювання –мовні засоби переконування.

24Вимоги до мовної поведінки під час виступу

Точність формулювань — точність мовлення (це сувора відповідність між словом і тим понят­тям, яке цим словом позначається; щоб досягти такої відповідності, треба добре знати предмет, так само добре знати значення слова, постійно й суворо стежити за відповідністю між словом і тим, що воно повинне позначати).

Стислість, небагатослівність (стислим вважається мовлення, в якому немає слів, не ви­кликаних безпосередньою потребою висловлення; однак потреби бувають різні: часом виникає необхідність пояснити щось детально, тоді багатослівність виправдана й передбачена).

Доречність (мова не може бути «хорошою» чи «поганою» сама по собі; вона оцінюється залежно від свого конкретного призначення; при цьому враховується як мета мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тема та ін.).

Приступність, зрозумілість (мовлення, яке не породжує труднощів у розумінні змісту, вважає­ться приступним; ця риса відносна: змінюється слухач — змінюється й поняття «приступності»).

Виразність (це риса мови емоційної, де слова, крім понятійної інформації, несуть на собі як до­важок ще й чуттєву інформацію, виражають не лише логічні поняття, а й почуття та переживання мовця; вона досягається точністю словесного позначення предметів чи явищ, яка, в свою чергу, може викликати образність; правильністю вимови, вдалим поділом на фрази, інтонаційним багатством мовлення, хорошою дикцією, наявністю психологічних пауз, мотивованістю смислових наголосів).

Своєрідність, оригінальність (особистість людини проявляється й у тому, як вона говорить: чим своєрідніша, оригінальніша особистість, тим яскравіший і складніший її внутрішній світ; своєрідність у мові проявляється в умінні користуватися образами, порівняннями, по-своєму добирати епітети, евфемізуючі засоби, іносказання та ін.).

Краса мови (почуття краси, почуття естетичного задоволення викликає лише мова досконала, бездоганна; красивим може й повинне бути мовлення будь-якого типу: краса тут створюється і лексикою, і синтаксисом, і ритмом, і характером зв'язків між словами в реченні, а головне — повною відповідністю між змістом, словеснм втіленням думки і ситуацією мовлення).