3.1. Стратегія розвитку спеціальних (вільних) економічних зон.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату в спеціальній економічній зоні необхідно:

1. забезпечити довготерміновий і стабільний характер економічної політики;

2. лібералізувати умови переміщення капіталів і товарів;

3. забезпечити умови виробництва й торгівлі, які б відповідали світовим стандартам, і тверді правові гарантії захисту права власності;

4. сформувати ефективні форми взаємодії місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування і керівництва зоною на засадах взаємної заінтересованості в досягненні високих загальноекономічних результатів діяльності.

У процесі формування спеціальних (вільних) економічних зон слід дотримуватися концептуальної єдності підходів, що зокрема означає:

• спрямованість на досягнення ефективного режиму господарювання кожного окремого суб`єкта при позитивному народногосподарському ефекті в цілому;

• гнучкість і динамічність управління спеціальними (вільними) економічними зонами, тобто можливість швидкого і адекватного реагування на зміни в кон`юктурі ринку і зовнішньому економічному середовищі;

• збалансованість інтересів усіх сторін, що беруть участь у процесі створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон;

• багатоваріантність (альтернативність) підходів, форм і моделей спеціальних (вільних) економічних зон, закладення в техніко-економічне обґрунтування доцільності їх створення;

• перспективність просторового і функціонального розвитку;

• відповідність пріоритетних напрямків розвитку спеціальних (вільних) економічних зон пріоритетним напрямам розвитку регіону та держави;

• врахування вимог національної безпеки.

Створення спеціальних (вільних) економічних зон має здійснюватися з урахуванням певних факторів розміщення, зокрема:

• сприйнятливого з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей для реалізації намічених цілей місце розташування спеціальних (вільних0 економічних зон;

• наявності достатнього ресурсного потенціалу (природно - кліматичних умов, корисних копалин, трудових ресурсів, науково-виробничого потенціалу, тощо);

• забезпеченості об`єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови спеціальних (вільних) економічних зон) згідно з міжнародними стандартами;

• розвинутої системи комунікацій, особливо засобів зв`язку, розгалужена транспортна мережа;

• відсутності (або врахування в документах про створення спеціальних (вільних) економічних зон) екологічних обмежень та заборон щодо створення спеціальних (вільних0 економічних зон з огляду на існуючі або передбачувані антропогенні навантаження на навколишнє середовище.

Крім цих загальних для всіх територіально-господарських утворень факторів, повинні враховуватися специфічні умови, характерні для окремих типів спеціальних (вільних) економічних зон. Вони визначаються цільовою і функціональною спрямованістю кожної спеціальної (вільної) економічної зони, її зв`язками з позазональною економікою, ступенем інтегрованості в національне і світове господарство, прив`язкою до наявних систем розселення, виробничих та інших об`єктів. Варто також врахувати ступінь зацікавленості органів місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної (вільної) економічної зони.

Важливою передумовою ефективного функціонування спеціальної (вільної) економічної зони є наявність конкретної програми її розвитку з визначенням цілей, етапів, завдань, спрямованих на створення відповідної фінансово-економічної інфраструктури (банківської, страхової, інвестиційної тощо), термінів їх виконання, обсягів та джерел інвестицій.

З урахуванням сучасної економічної ситуації та виходячи з необхідності ефективного використання наявного природного й виробничого потенціалу і кваліфікованих трудових ресурсів в Україні доцільно сформувати розгалужену систему ВЕЗ різних функціональних типів з перевагою зовнішньоторгівельних, комплексних виробничих і науково-технічних.

За ознаками відкритості та місце розташування розрізняють інтеграційні СЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з поза зональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнім ринком), зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

В Україні доцільно стимулювати створення науково-технічних центрів різної спеціалізації, технопарків та інкубаторів, які навіть при незначних масштабах проектів та галузевій обмеженості досліджуваних проблем сприяють розвиткові науково-технічного потенціалу та реалізації інновацій у сфері виробництва.

Перспективним і економічно доцільним є створення багато профільних комплексних виробничих зон, у тому числі експортно-виробничих, на основі існуючої виробничої бази, підсиленої національними й іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвиткові експортного потенціалу окремих регіонів та держави в цілому, вирішенню проблем зайнятості населення.

Основними факторами, що обумовлюють вибір виробничої спеціалізації зони є:

• базовий виробничий потенціал;

• забезпеченість об`єктами виробничої та соціальної інфраструктури;

• наявність відповідних природних і трудових ресурсів необхідної кваліфікації або відносного надлишку трудових ресурсів (незайнятого у суспільному виробництві населення);

• зацікавленість іноземних інвесторів в фінансуванні того чи іншого виробництва.

Зазначеним умовам відповідає ряд регіонів міст України. Уже найближчим часом можливе створення експортно-виробничих зон у ряді західних областей, а також у Київській з орієнтацією н випуск продукції точного машинобудування,, меблів, виробів легкої промисловості.

У південних областях України доцільно організувати зони, спеціалізовані на випуску товарної руди, вугілля, продукції хімічної промисловості. Північні, центральні області України можуть орієнтуватися на випуск хімічних волокон, окремих видів продукції машинобудування, будівельних матеріалів, в тому числі на обробку граніту.

Унікальний природно-ресурсний потенціал України, наявна матеріально-технічна база лікування та відпочинку, доповнена необхідними засобами комунікації, незмінно високий попит на рекреаційні послуги зумовлюють потенційну вигідність функціонування туристсько-рекреаційних зон. Базою для їх створення можуть стати регіон Карпат, Одеська область, Республіка Крим.

Проблеми, пов`язані з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням СЕЗ, частково можуть вирішуватися шляхом надання окремих незабудованих територій у довготермінову оренду іноземним фірмам на пільгових умовах, з правом гарантуванням стабільності визначених договором умов у разі додержання напрямів підприємницької діяльності.