25

Зміст

Вступ …………………………………………………………… 3

1. Теоретичні аспекти соціально – педагогічної діяльності в молодіжних організаціях ……………………………………………………………… 6

   0. 1.1. Історія розвитку молодіжного руху в Україні ………………………… 6

   1. 1.2. Сутність соціально – педагогічної діяльності ……………………… 17

   2. 1.3.Залучення соціального педагога до роботи з молодіжними організаціями ……………………………………………………………………. 28

Висновки до першого розділу …………………………………………………… 35

ІІ. Діяльність соціального педагога з молодіжними організаціями … 36

2.1. Аналіз роботи соціального педагога з молодіжними організаціями .36

2.2. Підвищення ефективності методів роботи соціального педагога з молодіжними організаціями …………………………………………………… 39

2.3. Аналіз результатів експериментальної роботи ……………………. 43

Висновки до другого розділу …………………………………………………… 45

Загальні висновки ……………………………………………………………….. 46

Список використаних джерел ………………………………………………….. 48

Додатки

Вступ.

Актуальність дослідження

На сучасному етапі становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не "обтяжене" інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних та загальнолюдських цінностей, не прагне до здорового способу життя.

Саме робота соціального педагога з молодіжними об’єднаннями покликана сприяти гуманістичному олюдненню суспільних відносин, формуванню взаємодії людей за суб’єкт-суб’єктною моделлю, зміст якої безпосередньо впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів особистості, тоді як процеси дегуманізації суспільства негативно впливають на моральний та емоційний стан його членів, їхнє фізичне та психічне здоров’я.

Різні аспекти проблеми роботи з молодіжними об’єднаннями розглядали такі дослідники, як Ю. Волков, М. Галагузова, Н. Головатий, В. Головенько, Н. Дупак, К. Журба, М. Кофирін, А. Петровський, Т. Шаповалова та інші, авторами сучасних концепцій особистісно-зорієнтованого навчання і виховання є І. Бех, В. Білоусова, С. Гончаренко, Ю. Мальований, О. Савченко, І. Якиманська та ін. Ці, та багато інших авторів переконливо доводять необхідність гуманізації освіти як однієї з найважливіших умов відродження національної освіти. Гуманізація освіти проголошена вихідним принципом реалізації державної національної програми "Освіта (Украіна ХХІ століття)", і полягає в "утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітянських потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи".

Різні аспекти гуманістичного навчання і виховання знайшли також відображення у працях В. Білоусової, Є. Бондаревської, С. Гончаренко, О. Донченко, І. Єрмакова, Ю. Мальованого, В. Оржеховської, Г. Пустовіта, О. Савченко, Л. Сохань, В. Хайруліної та інш.

Поряд із цим, технологічна база роботи соціального педагога з молодіжними об’єднаннями знайшла своє виявлення у прайях таких науковців як: Н. Лавриченко, М. Лукашевич, Л. Мардахаєв, Л. Столярчук, В. Фірсов, Є. Студєнова, П. Шептенко, І. Якиманська та інші.

Також слід зазначити, що дослідженнями причин зростання чисельності неформальних груп займалися та науковці, як В. Куликов, Т. Шешокін, І. Ільїнський, на думку останнього "сам факт виникнення і бурхливий ріст неформалів є сигналом того, що в структурі молоді існують серйозні проблеми та протиріччя, значний недолік в задоволенні інтересів та запитів". Аналіз літературних джерел переконав нас в актуальності і недостатній розробленості проблеми в теорії та практиці соціально-педагогічної роботи з молодіжними організаціями зумовило вибір теми дослідження "Особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями".

Об’єкт дослідження: соціально-педагогічна робота з молодіжними організаціями.

Предмет дослідження: форми, методи та засоби, які використовує соціальний педагог у роботі з молодіжними організаціями.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні змісту форм, методів та засобів, що використовує соціальний педагог у процесі своєї роботи з молодіжними організаціями, та перевірити їхню доцільність у практичному застосуванні.

Завдання:

1. На основі теоретичного аналізу наукових досліджень розкрити поняття «молодіжні організації» та історію розвитку молодіжного руху в Україні.

2. Теоретично обґрунтувати сутність соціально – педагогічної роботи з молодіжними організаціями.

3. Розробити модель програми роботи з молодіжними організаціями.

4. Експериментально перевірити ефективність розробленої моделі у роботі з молодіжними організаціями.

Гіпотеза: діяльність соціального педагога з молодіжними організаціями буде ефективною за допомогою використання форм, методів та засобів соціально-педагогічної роботи.

Методи:

Теоретичні: вивчення та аналіз психологого – педагогічної, науково – методичної літератури, аналіз документації.

Емпіричні: анкетування, спостереження.

І. Теоретичні аспекти соціально – педагогічної діяльності в молодіжних організаціях.

1.1. Історія розвитку молодіжного руху в Україні.

Організоване життя української молоді почалося, на думку науковців, ще в XV-XVI ст. і пов'язане з діяльністю братств - громадських об'єднань, створених для захисту прав певних груп населення, з релігійною, благодійною чи культурно-просвітницькою метою. Хоча членами братств були люди зрілого віку (за звичаєм, одружені), багато документів містять згадки про молодь. Часто при братствах функціонували окремі "молодечі", або "младенческіє", братства для молодих людей.

Наприкінці XVII - у XVIII ст. роль братств у суспільно-політичному житті значно знизилася, стали зникати і братські об'єднання для дітей та молоді. Натомість з'являлися гуртки на базі навчальних закладів у великих повітових містах. Зокрема, за статутом Києво-Могилянської академії в ній було дві "конгрегації" або "молоді братства": старша під покровом Богородиці, менша - Святого Володимира.

Однак масовий громадський рух на території сучасної України почав активно розвиватися лише в XIX ст. Із 40-х років XIX ст. до 1917 р. було створено понад 2,5 тисячі громадських об'єднань, серед них і молодіжні. Так, у 1816 р. в Перемишлі нелегально діяв гурток української молоді, що поставив за мету боротися за впровадження в народних школах рідної мови. Трохи пізніше виникли таємні товариства в духовних училищах Києва, у Вінницькій гімназії. [2; 31]

Із 60-х років XIX ст. молодіжні організації почали формуватись в студентському середовищі. На початку 1861 р. у Галичині виникло перше студентське товариство "Січ" (1861-1863), яке діяло без статуту і швидко розпалось. Під впливом діяльності товариства "Просвіта" (з 1868) студентське життя значно активізувалося. [4; 53]

Перший період в історії дитячих і молодіжних організацій тривав до кінця XIX ст. їхня діяльність була здебільшого спрямована на розв'язання загальнонаціональних питань, зокрема проблем соціальної справедливості, національного самовизначення.

Проблема розвитку молодіжного руху в Україні у 80-х - 90-х рр. ХХ століття стала предметом дослідження деяких науковців. Варто вказати праці таких авторів як В.А. Головенько, О.А. Корнієвського, М.Ф. Головатого, В.М. Якушика. Їх дослідження були в основному зосереджені на найбільш важливих етапах розвитку молодіжного руху в Україні, а саме : кінець 80-х - початок 90х рр., тоді як аналіз цього руху в першій половині 80-х років та другій половині 90-х років носив фрагментарний характер.

В цей період молодіжний рух пройшов шлях від неформальних груп та об´єднань, дії частини з яких були спрямовані в основному на задоволення своїх власних потреб та інтересів, до появи нових молодіжних організацій зі своїми програмними намірами і статутними вимогами, створення Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО). Тому доречно виділити три етапи розвитку молодіжного руху на Україні. Перший етап, який охоплює період з 1985 по 1988 рік, характеризується появою нових небагаточисельних неформальних груп молоді, в основі діяльності яких було прагнення реалізувати свої потреби через зближення в невеликі групи зі своїми ровесниками, однодумцями, яких, в основному, задовільняли інтереси особистого характеру. Вони були в той час поширені не тільки в республіці, але й по всій країні. Серед них виділяються такі групи як фанати, панки, рокери, металісти та інші. Нерідко їх дії викликали зневагу і протест в іншої частини молоді, населення республіки. Їх поява була результатом, відповіддю деякої частини молоді на багаторічну практику державних, партійних і комсомольских органів недопущення створення яких би то не було нових молодіжних груп і організацій, крім існуючої на той час єдиної масової молодіжної організації - комсомолу. Тому поява нових молодіжних самодіяльних об´єднань була відповіддю на цю заборону, волевиявленням значної кількості молоді до самопрояву і самореалізації своїх можливостей.

Другий етап в розвитку молодіжного руху в Україні (1989 - 1991рр.) характеризується в основному зародженням молодіжних груп і невеликих організацій, поширенням молодіжних дискусійних гуртків і клубів, які сприяли підготовці юнаків та дівчат до необхідності по-новому сприймати уроки історії, розуміти сучасну ситуацію, яка склалася в країні і республіці, готовити себе до активної боротьби, праці в період переходу суспільства в якісно новий етап соціально-політичного розвитку. Разом з тим в цей період молодь прагнула реалізувати свої потреби через активну політичну діяльність, протистояти в деякій мірі тим соціальним інститутам, які були невзмозі по-новому організувати роботу, відкинути старі догми і політичні орієнтири, глибше розуміти цілі, завдання і перспективи суспільно-політичного руху в республіці.

З 1991 року починається третій етап в розвитку молодіжного руху, який триває і по нині. В це період Україна стала незалежною державою і як результат цього в країні досить активно почала проводитись політика щодо молоді. Значною подією для розвитку молодіжного руху стало прийняття в 1992 році Закону України "Про об´єднання громадян", Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні", в 1993 році Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", в 1995 році створення Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України. В цей період значно збільшилась кількість молодіжних об´єднань. В другій половині 90-х років в Україні діяло понад 30 всеукраїнських та більше 200 регіональних молодіжних об´єднань, розвивалась система державних інститутів, що займалися формуванням та здійсненням державної молодіжної політики. [1; 27]

Помітну роль в молодіжному русі в період 80-х та 90-х років займало студентство. Глибше, ніж інші категорії молоді, розуміючи ситуацію, яка склалася в республіці, відчуваючи необхідність власних дій за демократичні перетворення в суспільстві студенти одні з перших в Україні почали створювати молодіжні групи і організації, проявляти активність в соціально - політичному житті, безпосередньо у навчальних закладах. В їх діях чітко проявлялося прагнення покінчити з старими формами управління вищими навчальними закладами, надати їм більше прав і свобод у вирішені проблем вищої школи, захисту інтересів студентів. [2;23]

В грудні 1989 року на установчому з´їзді у Києві започаткувала своє існування нова студентська організація - Українська студентська спілка (УСС). В програмі декларації Спілки відмічалося, що ціллю УСС є боротьба за права студентів, забезпечення їх всіх стипендією, надання бажаючим місця в гуртожитках, прийняття демократичних статутів вузів, можливості студентам приймати участь у вирішенні всіх важливих питань навчального процесу. Значного розвитку досяг рух студентів в західних областях України. Першими його проявами було створення в травні 1989 року з ініціативи студентів факультету Львівського університету "Студентського братства". Згодом осередки студентського братства почали діяти в інших вузах міста. Програмними вимогами студентів було - деідеологізація навчального процесу, відродження традицій національної вищої школи, захист студентів від неправомірних дій адміністрації вузів та інше. [2; 14]

Однією з перших дій "Студентського братства" була організація страйку молоді в лютому 1990 року у відповідь на арешт київських студентів. Досить активно включились в страйкову боротьбу студенти західних областей республіки. Вони не тільки провели масові акції протесту, але й відрядили членів молодіжної організації в інші регіони республіки для підтримки страйкуючих на місцях. Не скрізь їм вдалося це зробити, але сам факт говорить про те, що в студентському середовищі зароджуються і починають діяти принципи солідарності в боротьбі за свої права, досягнення програмних цілей "Студентського братства". [1; 9]

Значний поштовх до розвитку молодіжного руху дали дії народного Руху України і особливо після його першого з´їзду (1989 р.). При Русі створюється молодіжна секція, в завдання якої входять боротьба проти командно - адміністративної системи, всього того, що гальмувало хід перебудовчих процесів в суспільстві. В цей час починають зароджуватися нові політичні партії, при яких створюються молодіжні групи. Найбільш впливовою молодіжною організацією стає Спілка Незалежної Української Молоді (СНУМ). Програмними цілями цієї організації було виховання молоді на традиціях українського національно-визвольного руху, боротьба за вихід України із складу СРСР, за демонтаж соціалістичної держави і капіталізацію економіки, за створення Української самостійної соборної держави. Після проголошення Україною в 1991 році незалежності молодіжний рух набуває нових ознак. Не дивлячись на те, що деякі політичні лідери, державні структури починають ініціювати створення в країні єдиної молодіжної організації, яка в деякій мірі нагадувала б комсомольську структуру, в березні 1992 року ряд молодіжних організацій утворили "Коаліцію недержавних незалежницьких молодіжниіх організацій" і виступили проти політики одержавлення молодіжних організацій. [3; 23]

Разом з тим пошук шляхів до зближення молодіжних організацій привів до створення в липні 1992 року Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО). Головним завданням, яке ставила перед собою ця молодіжна асоціативна організація було сприяти залученню молоді до розбудови української держави, створення Центру інформації, таборів для молоді, проведення семінарів, випуск бюлетенів для молодіжних об´єднань тощо.

На час створення УНКМО в Україні вже діяло 26 молодіжних та дитячих об´єднань, які мали статус всеукраїнських організацій та претендували на цей статус біля 200 регіональних, обласних об´єднань молоді. Кількісні показники щодо молодіжних об´єднань, які існували в Україні ніяк не задовольняли молодь, проблеми якої з кожним роком ставали все відчутними. До цього слід додати, що значна кількість молоді проявляла пасивність щодо її участі в громадській роботі. Про це засвідчили і соціологічні дослідження Інституту проблем молоді, які були проведені у жовтні 1995 року. [5;73]

Таким чином, ми можемо зробити деякі узагальнення. Молодіжний рух, як важливий чинник громадської активності молодих людей, участі їх в управлінні суспільними справами в 80-х - 90-х роках мав тенденцію до розвитку коливного характеру - від прояву активності молоді в кінці 80-х на початку 90-х років, кількісного збільшення молодіжних об´єднань в середині 90-х років до певного його затухання на кінець останнього десятиріччя XX століття. Враховуючи складності в економіці країни і як наслідок від цього погіршення життєвого рівня, значної частини населення, політичну боротьбу між різними гілками влади на вищому рівні, можна зпрогнозувати підвищення активності громадян, в тому числі і молоді, основна робота якої може бути зосереджена через діяльність молодіжних організацій. [4; 46]