2. Дайте характеристику образів Якима Сомка та Івана Брюховецького за романом п. Куліша «Чорна рада».

В романі П. Куліша «Чорна Рада: хроніка 1663 року», письменник в образах претендентів на гетьманство Якима Сомка та Івана Брюховецького показує представників певних соціальних верств тодішнього українського суспільства. Також це цілком протилежні натури за моральними та розумовими якостями. Автор демонструє печальний приклад, коли до влади приходить не достойний кандидат, а той, хто зумів улестити та обдурити народ.

В образі Івана Брюховецького, який зрештою здобуває гетьманство, автор відтворив «антигероя при владі». Ця людина хижа та підступна. Її цікавлять лише влада, почесті, розкоші. Ніяких принципів в Брюховецького немає, як немає лицарської честі та людської совісті.

Щоб здобути прихильність запорожців, кандидат в гетьмани Брюховецький одягається стареньку свиту та драні чоботи, кричить про свою безкорисливість, заграє з «низами» козацтва. Він лестить «черні», виголошує пишні промови, роздає фальшиві обіцянки: «Усі будемо рівні!».

Прагнучи влади, Брюховецький не гидує підлістю, зрадою. Прийшовши до влади, обраний наївними січовиками, «Іванець» змінюється на очах. Він вбирається у чоботи-сап’янці, пишний жупан, «позирає гордо, по-гетьманському». Він відразу ж міняє поведінку: коли потрібно покарати його соратника Олексу Сечила, залишає злодія на волі та насміхається над старими традиціями Запоріжжя. Проте новий гетьман швиденько посилає на страту ні в чому не винного супротивника – Сомка.

Брюховецького не цікавить доля країни, він роздирає її навпіл, спричиняє кровопролиття. Його не цікавить лише одне – як би втримати владу. Задля цього він підкупляє московських князів.

В образі Якима Сомка Куліш відобразив свій ідеал гетьманства. Це лицар, людина кришталево чиста та порядна. Сомко освічений, розумний, далекоглядний. Він аристократ в кращому розумінні цього слова, продовжує справу Богдана Хмельницького в той час, коли Брюховецькому до неї немає ніякого діла.

Цей гетьман втримав би Україну самостійною, не розколотою на дві частини державою, вважає Куліш. Він просвіщав би народ, тримав «залізною рукою» бунтівні маси запорозьких «низів», відновив би славу України, нагадує нам автор роману. Але цього не судилося.

Перед своєю стратою Сомко добровільно відмовляється від спасіння, тому що не хоче братнього кровопролиття та нових міжусобиць в країні: «Брати милії! Що вам битися за мою голову, коли погибає Україна!». Також, коли Кирило Тур хоче замінити його у в’язниці, Сомко вважає безчестям «купувати волю чужою смертю». Цінність життя інших людей для нього понад усе.

Історія каже, що реальний Яким Сомко зовсім не був такою порядною людиною, як літературний персонаж роману Куліша. Але два образи претендентів на гетьманство, створені в «Чорній Раді», мають на меті показати інше. Це те, яким чином народ робить неправильний вибір, які люди насправді мають керувати, і якою була б історія України, її демократія, якщо невірного вибору вдалося б уникнути.

Відповіді на білет № 21 з української літератури

1. Охарактеризуйте «Слово про Ігорів похід» як зразок героїчного епосу українського народу.

«Слово про похід Ігорів» - гордість давньоруської літератури, одна з найцінніших старовинних  пам’яток історії та культури Київської Русі. Вона написана невідомим автором, і є шедевром поезії. Оповідає вона про похід Новгород-Сіверського князя Ігоря на половців навесні 1185 року.

Битва з половцями закінчилася більше, ніж невдало: дружину Ігоря було порубано, а сам він потрапив у полон. Звідси йому та його ближчим товаришам за допомогою половця Овлура вдалося втекти. В творі описані такі героїчні події: початок походу, «лихі знаки» для русичів, битви та поразка, полон Ігоря, «плач та стогін» по землі Руській, сон князя Святослава, знаменитий «Плач» Ярославни, дружини Ігоря та втеча князя з полону. Фіналом твору є звеличання Ігоря, князів та руської дружини.

«Слово про похід Ігорів» разюче відрізняється від звичайних літописів. По-перше, події в творі розгортаються не завжди хронологічно. Автор звертається до минулого, розмірковує над причинами і наслідками поразки, переноситься думками в інше місце. У вступі він навіть ділиться з читачем думками з приводу того, як саме потрібно писати про Ігорів похід.

По-друге, яскрава поетичність твору дає змогу зарахувати його до справжніх взірців давньоруського героїчного епосу. Мова твору народнопісенна, ритмічна: «Билися день, билися другий…», а також глибоко метафорична: солові ний спів «заснув», Ярославна порівнюється з чайкою, вози «кричать опівночі, мов сполохані лебеді».

В творі розмовляють, діють, радіють та сумують ріки, трави, птахи та звірі. Так, коли гине руське військо, «никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилося». Автор звертається до образів слов’янської міфології, оживляє стихії: «Земля гуде… чорнії тучи з моря йдуть…». Всі вони відображають стан русичів. Зрідка потужні язичницькі мотиви переплітаються з мотивами християнської віри.  Бог вказує Ігореві шлях з полону, водночас Ярославна палко молиться Сонцю, щоб повернув їй її «ладу». Образ Ярославни став першим яскравим образом жінки в давньоукраїнській літературі, взірцем вірності коханому, жіночності, материнства.

«Слово про похід Ігорів» можна зарахувати за жанром до героїчного епосу, тому що в ній відображені героїчні події, оспіване завзяття воїнів в боротьби, прославляється мужність героїв. В творі невідомим автором своєрідним чином осмислена історія та створено величний образ єдиної Русі. Витоки «Слова…», як і інших світових шедеврів героїчного епосу, лежать в усній народній творчості.