10.3. Підвищення рівня життя бідних та малозабезпечених

"...Роль держави полягає в тому, щоб захистити уразливі групи, яким загрожує соціальна відчуженість. Системи соціального захисту не обмежуються соціальним забезпеченням, що створене для того, щоб захистити всіх членів суспільства від ризиків повсякденного життя, але мають на увазі також надання соціальних послуг і соціальної допомоги тим особам, що перебувають у вкрай скрутному стані", - так Рада Європи формулює стратегію соціальної згуртованості.

Європейська соціальна хартія, один з основоположних міжнародних договорів щодо трудових та соціальних прав людини та контролю за їх дотриманням, була прийнята Радою Європи у 1961 р. Україна підписала цей акт 2 травня 1996 р.

Проте, вже з 3 травня 1996 р. у м. Страсбурзі була відкрита для підписання Європейська соціальна хартія (переглянута), яка за своїм змістом є більш досконалим міжнародно-правовим актом, містить ширший перелік соціальних прав (31 гарантоване право, із них 12 - нових).

Україна підписала 7 травня 1999 р. Європейську соціальну хартію (переглянуту), ратифікувала 14 вересня 2006 р. Зазначена хартія набула чинності для України з 1 лютого 2007 р.

При цьому Україна приєдналася до 27 статей, серед яких і стаття 30, що гарантує право на захист від бідності і соціального відчуження.

Розглянемо світовий досвід соціального захисту бідних та малозабезпечених із використанням сучасних технологій соціальної роботи.

Технологія адресної соціальної допомоги сільському малозабезпеченому населенню "Самозабезпечення".

Соціально-економічні процеси, що нині відбуваються в Російській Федерації, характеризуються спільністю проблем, що існують та виникають і в Україні. Тому вивчення та запозичення досвіду використання сучасних технологій соціальної роботи щодо соціального захисту бідних та малозабезпечених є важливим.

Мета програми адресної соціальної допомоги сільському населенню "Самозабезпечення" - підвищення якості життя незаможних родин із неповнолітніми дітьми, що проживають у сільській місцевості. На відміну від традиційної "роздачі" грошових допоміг досягнення названої цілі здійснюється через надання цільової грошової допомоги родинам для розвитку підсобного господарства або індивідуальної трудової діяльності. Програма спрямована на подолання соціального утриманства, а, крім того, покликана виконувати і виховну функцію - діти повинні виховуватися на прикладі своїх батьків, що не одержують ті або інші "подачки" від держави, а самостійно намагаються поліпшити життя родини.

Технологія програми містить у собі інноваційні принципи, до яких відносяться:

1. Комплексний адресний підхід. Допомога надається найбільш нужденним родинам не тільки за критерієм грошових доходів, але і за різними критеріями майнового статусу. У програму приймаються родини, середньодушовий доход яких менше визначеної частки прожиткового мінімуму.

Добір тих, кому потрібна допомога, відбувається за участю місцевого співтовариства. Перед тим як надійти в районну комісію з надання соціальної допомоги, що остаточно приймає рішення про прийом до програми, заява кожної родини обговорюється на сільській громадській раді. У районну комісію направляються тільки ті заяви, що були підтримані громадською радою. До складу ради крім співробітників адміністрації сільського округу (поселення) входять представники сільської інтелігенції (вчителі, медичні працівники тощо), а також люди, що користуються повагою й авторитетом. Дана процедура дозволяє виключити ті родини, що, формально будучи незаможними, мають приховані джерела доходів (наприклад, займаються самогоноварінням), а також тих, хто у зв'язку з асоціальним способом життя не викликає довіри. При цьому правила програми вимагають максимальної прозорості рішень на всіх етапах добору - як у протоколі засідання громадської ради, так і в протоколі районної комісії: по кожнім заявнику повинні чітко вказуватися причини відмовлення або, навпаки, причини, по якій родина вважається нужденною.

2. Індивідуальний підхід до кожної родини. Крім заяви про прийом родина повинна скласти проект, у якому вказується, яким конкретним видом діяльності вона збирається займатися, скільки грошей у рамках максимальної суми, встановленої правилами, потребує, що планує на них придбати, що з отриманих продуктів діяльності буде використано для власних нестатків, а що буде реалізовуватися для одержання грошового доходу. Реалістичність цього своєрідного "бізнес-плану" також є одним із критеріїв добору, як на етапі громадської ради, так і на етапі районної комісії.

3. Зустрічні зобов'язання. З родиною, що вступила в програму, районний орган соціального захисту населення укладає договір, відповідно до якого вона після одержання грошової допомоги зобов'язана виконувати заявлений індивідуальний план, а також щокварталу звітувати про хід його виконання. Контроль здійснює районний орган соціального захисту при участі адміністрації сільського поселення. У випадку порушення зобов'язань до родини можуть бути застосовані передбачені договором санкції, що починаються від попередження (при затримці здачі звіту) і закінчуються припиненням договору й поверненням родиною отриманих грошей. У випадку відмовлення від повернення грошей крім судового позову до родини може бути застосована така санкція як позбавлення її на певний строк тих або інших видів соціальної допомоги.

2. Урахування специфіки територій. Оскільки зовнішні умови реалізації програми в конкретних територіях регіону, зокрема, соціально-економічна, географічна і кліматична специфіка, можуть різнитися, районні органи соціального захисту населення мають право самостійно встановлювати значення окремих параметрів. До них можуть відноситися максимальний розмір середньодушового доходу родини, що є формальним порогом для допуску в програму, характеристики майнового статусу й ін. Гарним практичним прикладом, що ілюструє важливість цього принципу, є ситуація з таким майновим "фільтром" як наявність у родини другого вільного житла. Цей фільтр може бути цілком обґрунтований у сільських районах, що прилягають до столиці або великих міст регіону, де наявність другого житла є серйозним ресурсом (його можна продати або здати в оренду, у тому числі й дачникам). Однак цей же фільтр зовсім невиправданий у віддалених від регіонального центру сільських районах.

Досвід запровадження результативно-орієнтованої' програми адресної соціальної допомоги "Самозабезпечення" поки ще невеликий, але, як показують результати, дозволяє підвищити якість життя малозабезпечених родин, що мешкають у сільській місцевості за рахунок розвитку особистого підсобного господарства (розведення/вирощування домашньої худоби, бджільництво, будівництво та/або ремонт господарських будівель для утримання домашньої худоби тощо) або індивідуальної трудової діяльності (виготовлення одягу, столярних виробів, надання побутових послуг, виробництво готових продуктів харчування, ветеринарні послуги тощо). В результаті з'являються додаткові джерела доходу у натуральній або грошовій формі.

При впровадженні програми "Самозабезпечення" необхідно врахувати наступні ключові моменти, на які треба звернути особливу увагу:

1. Для розширення й поліпшення сезонних можливостей заняття сільським господарством щорічний набір учасників повинен починатися не пізніше березня, що дозволить займатися рослинництвом, а також поліпшить умови для вирощування молодняку домашньої худоби й птаха.

2. Із метою підтримки інвестиційних можливостей відповідно до економічних реалій, що змінюються, максимальний розмір грошової допомоги повинен регулярно індексуватися.

3. При плануванні соціальної допомоги незаможному працездатному населенню розмір її повинен бути значно більше, ніж розмір соціальної допомоги, що виплачується без зустрічних зобов'язань одержувачів.

2. Розрахункова кількість родин для участі в програмі на один район повинна встановлюватися з урахуванням ресурсних можливостей органів соціального захисту населення.

2. Необхідно приділяти особливу увагу інформаційно-роз'яснювальній роботі про можливості програми і правила її реалізації.

Підсумовуючи, наголосимо, що на відміну від традиційних підходів до надання соціальної допомоги дана програма спрямована на довгостроковий результат - забезпечення одержувачів допомоги джерелами трудового доходу.

Технологія активних програм сприяння зайнятості населення "Від допомоги до зарплати".

Програма "Від допомоги до зарплати" стартувала в Росії в 2000 р. при консультаційно-методичному супроводі Фонду "Інститут економіки міста" (ФІЕМ) у рамках проекту "Нова якість зростання", реалізованого спільними зусиллями Urban Institute і ФІЕМ за підтримкою Агентства міжнародного розвитку США.

Ситуація із соціальним захистом малозабезпечених родин у Російській Федерації є досить типовою. Система соціальної допомоги бідним та малозабезпеченим полягає в тому, що родинам раз у рік видається грошова допомога (у залежності від складу родини). При цьому серед одержувачів допомоги значну частину становлять ті родини, що заявляли у своєму складі безробітних членів працездатного віку. Крім того, мала місце ситуація, коли зростання числа одержувачів допомоги й обсягу коштів, що виділені незаможним родинам, характеризувалася як "позитивна тенденція". Однак такий підхід не сприяє поліпшенню становища одержувачів допомоги, а лише веде до розвитку соціального утриманства. Як альтернативу цьому підходові була запропонована ідея надання соціальної допомоги незаможній родині, яка б вела до змін у поведінці родини, а саме сприяла мобілізації й активізації власного трудового потенціалу родин, де причиною малозабезпеченості було те, що один або кілька працездатних членів родини не працюють.

Таким чином, основу даної програми становлять зміни поведінки працездатного дорослого члена незаможної родини через залучення його в діяльність, що може підвищити його фінансову самостійність і якість життя. У цьому випадку, проблема бідності, соціального утриманства і росту навантаження на бюджет вирішується не за рахунок мінімізації і без того незначних допоміг і пільг, а через усунення однієї з причин бідності - відсутність роботи у працездатних членів незаможних родин.

Програма "Від допомоги до зарплати реалізується" органами соціального захисту й органами служби зайнятості і представляє два напрямки надання допомоги:

1. виплату сімейної допомоги з метою задоволення насущних проблем незаможної родини;

2. надання набору послуг служби зайнятості й інших установ соціальної сфери спрямованих на подолання бар'єрів, що заважають працевлаштуванню.

Найважливішими відмінностями програми є комплексний характер соціальної допомоги, диференціація обсягів допомоги й послуг у залежності від індивідуальних потреб родини, стимулювання трудової діяльності членів родини, взаємодія з одержувачами допомоги на договірній основі та підтримка родини в початковий період після працевлаштування непрацюючих членів.

Основні задачі, що розв'язуються в рамках програми, такі:

- зниження глибини бідності незаможних родин; - скорочення потреби родини в соціальній допомозі й вихід її на самозабезпечення.

Технологія програми містить у собі ряд прийомів, направлених на обґрунтування обсягу грошової допомоги й послуг:

1. Розмір допомоги для кожної родини встановлюється диференційовано в залежності від складу родини, її середньодушового доходу і доводить цей дохід до визначеного рівня (наприклад, 60% прожиткового мінімуму). Одержувачами максимальних допоміг, як правило, є багатодітні родини з мінімальними доходами (наприклад, які одержують тільки допомоги на дітей). При розрахунку допомоги використовується система сімейних коефіцієнтів, що дозволяє враховувати той фактор, що середньодушові витрати зменшуються із зростанням числа членів родини за рахунок використання предметів колективного користування (холодильник, посуд тощо). Конкретні коефіцієнти, що відповідають тому або іншому чисельному складу родини, вибудувані на основі регресивної шкали обліку загальносімейних доходів.

2. Допомога, що надається родині, призначається індивідуально в залежності від положення й потреб родини. Індивідуальний сімейний план комплексної соціальної допомоги передбачає всі можливі види допомоги, що можуть у тому або іншому ступені сприяти працевлаштуванню безробітних членів родини. Насамперед, це - послуги служби зайнятості.

3. У родини, що бере участь у програмі, визначаються зобов'язання по виконанню індивідуального сімейного плану комплексної соціальної допомоги. Ці зобов'язання закріплюються договором, що укладається з родиною. У випадку порушення зобов'язань до родини застосовуються штрафні санкції, диференційовані в залежності від числа й ступеня тяжкості порушень, що також закріплені в договорі.

4. Працюючі по програмі фахівці органів соціального захисту відслідковують виконання родиною своїх зобов'язань і здійснюють міжвідомчу координацію при наданні родині допомоги.

5. Термін участі родини в програмі обмежений (від 6 до 9 місяців).

6. У випадку працевлаштування безробітного члена родини грошова допомога продовжує виплачуватися в зменшеному розмірі протягом визначеного часу, забезпечуючи стабільність переходу на самозабезпечення (за винятком випадків, якщо при дуже "успішному" працевлаштуванні середньодушовий доход родини не починав перевищувати 100% від прожиткового мінімуму). Наявність роботи в будь- якому випадку збільшувало загальний дохід родини. Заохочується збільшення трудового доходу - його зростання у меншому ступені впливає на зниження розміру допомоги, чим зростання соціальних доходів (допомог тощо).

Технологія активних програм сприяння зайнятості населення "Від допомоги до зарплати" складається з наступних етапів:

1. Адаптація дизайну програми до місцевих соціально-економічних умов і можливостей місцевого бюджету, що включала в себе:

- визначення значень параметрів програми: розрахункове число учасників, максимальний розмір допомоги (залежить від граничного значення частки прожиткового мінімуму), вимоги до учасників програми (наприклад, наявність дітей, відсутність другого житла і т.д.), види соціальних послуг, що надаються, максимальний термін участі в програмі;

• визначення обсягу фінансових коштів, необхідних для реалізації програми й порядку їхнього виділення;

• прийняття положення щодо програми та робочих документів (форми заяви-декларації, договору з учасником програми, договору про співробітництво між органами соціального захисту й центрами зайнятості, інструкції для фахівців органів соціального захисту тощо).

2. Проведення інформаційно-навчальних заходів, спрямованих на інформування про програму різних відомств, що будуть у ній задіяні, і навчання співробітників органів соціального захисту порядкові роботи з програми.