3. Економічні наслідки інтеграції країн
Теорія економічної інтеграції спирається на роботи канадського вченого Джекоба Вайнера. За Вайнером, процес інтеграції створює 2 типи ефектів:
статичні, коли економічні наслідки з’являються відразу після створення об’єднання;
динамічні, коли економічні наслідки об’єднання з’являються на пізніших стадіях.
Обидва ефекти провокують суперечливі тенденції:
- ефект утворення торгівлі пов’язаний з переорієнтуванням місцевих споживачів від менш ефективного внутрішнього постачальника товару до більш ефективного зовнішнього джерела в підсумку інтеграції;
- ефект відхилення торгівлі, коли переорієнтування місцевих споживачів від закупівлі товару в більш ефективного позаінтеграційного джерела постачання до менш ефективного внутрішньо інтеграційного джерела в межах інтеграційного угруповання.
4. Міжнародні економічні організації системи оон
Важливу роль у розвитку інтеграційних процесів відіграють міжнародні економічні організації. Їх різноманіття можна класифікувати таким чином:
1. Економічні організації системи ООН, зокрема:
ЕКОСОР (економічна і соціальна рада) як координатор соціально-економічної діяльності ООН та її спеціалізованих органів;
Територіальні установи (ЄЕК – Європейська економічна комісія, ЕСКАТО – економічна і соціальна комісія для Азії та Тихого океану та інші);
Спеціалізовані та галузеві установи (ЮНІДО – комітет ООН з промислового розвитку; ЮНКТАД – конференція ООН з торгівлі та розвитку; ЮНЕСКО – ООН з питань освіти, науки та культури; Статистична комісія ООН, МТП (Міжнародна торгова палата), МОП (Міжнародна організація праці), МОС (Міжнародна організація з питань стандартизації) та інші).
4) Міжнародні фінансово-кредитні установи – МВФ, Світовий Банк.
2. Регіональні інтеграційні угрупування – ЄС, ЄАСТ, АСЕАН, НАФТА та ін.
3. Міжнародні галузеві організації, наприклад, СОТ, Міжнародна торговельна плата (МТП) та ін.
4. Координаційні організації – G – 8 (група 8 провідних країн світу), ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку).
Міжнародні й регіональні фінансові установи, наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
Розглянемо більш докладно роль ООН та її підрозділів у регулюванні міжнародної економіки.
Згідно з преамбулою Статуту ООН, мета організації – сприяння економічному і соціальному прогресові всіх народів. У першому розділі Статуту поставлено завдання здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. У 9-й главі Статуту конкретизуються завдання в галузі дослідження і розробки рекомендацій, створення спеціалізованих установ.
Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) є основним координуючим органом і погоджує роботу з іншими органами ООН, проводить консультації з неурядовими організаціями. Компетенція ЕКОСОР охоплює наступні ключові проблеми:
підготовка фундаментальних оглядів та інших аналітичних публікацій;
узагальнення проблем світової торгівлі, проблем охорони навколишнього середовища та ін.;
допомога країнам, що розвиваються;
різні аспекти продовольчої проблеми;
питання народонаселення;
проблеми природних ресурсів;
проблеми планування і мобілізації фінансових ресурсів;
проблеми населених пунктів;
регіональне співробітництво;
удосконалення соціально-економічної статистики;
розробка стратегії розвитку ООН та ін.
У рамках ЕКОСОР діють міжурядові комісії та комітети, насамперед, Статистична комісія, яка розробляє методологічні складові (терміни, показники, визначення) міжнародної статистики. Одночасно зазначені підрозділи широко спираються на діяльність експертних і консультативних органів, що діють на індивідуальній основі.
За територіальним критерієм діють 5 регіональних економічних комісій:
Європейська економічна комісія (ЄЕК) з штаб-квартирою в Женеві;
Економічна і соціальна комісія для Азії та Тихого океану (ЕСКАТО);
Економічна комісія для Африки (ЕКА);
Економічна комісія для Латинської Америки (ЕКЛА);
Економічна комісія для Західної Азії (ЕКЗА).
Конференція ООН з торгівлі й розвитку ЮНКТАД (UNCTAD) покликана регулювати всесвітні торговельні відносини в межах ООН. Головний орган – конференція, яка скликається двічі на рік. Секретаріат ЮНКТАД розташований у Женеві.
Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку ЮНІДО (UNIDO) повинна розробляти, координувати й контролювати здійснення окремих великомасштабних технічних проектів, зокрема, підготовку відповідних кадрів.
Програма розвитку ООН (ПРООН) фінансується за рахунок добровільних внесків держав і тому повністю розпоряджається розподілом зазначених коштів. Штаб-квартира знаходиться в Нью-Йорку. Допомога надається за п’ятирічними орієнтирами-завданнями на конкретні проекти в трьох головних формах:
- підготовка національних кадрів;
- постачання устаткування;
- відрядження фахівців.
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) має штаб-квартиру в столиці Кенії Найробі. Програма передбачає:
дослідження проблем охорони ґрунтів і вод;
дослідження проблем флори й фауни;
розгляд проблем енергетики, містобудівництва і народонаселення;
організацію міжнародних конференцій з екологічних питань і т.д.
Найбільш відомим є проведення міжнародних конференцій з питань сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р) і Йоганнесбурзі (2002 р).
Організація з питань освіти, науки й культури ЮНЕСКО (UNESCO) має штаб-квартиру в Парижі. У межах ЮНЕСКО діють багато наукових програм співробітництва.
Міжнародна організація праці МОП (ILO) має штаб-квартиру в Женеві. Вона спирається на представництво трьох суб’єктів: уряду, працівників (як правило, профспілок) і роботодавців (як правило, їх об’єднань).
Продовольча і сільськогосподарська організація ФАО (FAO) зі штаб-квартирою в Римі узагальнює інформацію з питань харчування, природокористування, аграрного виробництва, лісового господарства і рибальства.
Треба відзначити існування деяких галузевих організацій, насамперед, Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС), Міжнародна організація з питань стандартизації МОС (ISO), Всесвітня туристська організація ВТО та ін.