2. Завдання й особливості редагування в різних засобах масової інформації

Більшість дослідників виокремлює три основні завдання редагування (дехто називає їх триєдністю): аналіз тексту, його оцінка та виправляння. Скажімо, М.М.Сікорський називає такі завдання: "Вивчення особливостей редакторського аналізу літературних творів як методу їхньої об'єктивної характеристики й оцінки, а також визначення шляхів удосконалення рукописів під час підготовки до друку...

Визначення методики редагування, прийомів і засобів реалізації рекомендацій, сформульованих під час редакторського аналізу. Д.С.Григораш базує свої дослідження завдань редагування на такій тезі:

"Газетний виступ - важливий засіб політичного впливу. Він повинен виявляти зрілість і активну громадянську позицію автора. Звідси випливають і завдання, що постають перед журналістами під час редагування в ЗМІ: "Чітка політична спрямованість газетного виступу, точність і логічність авторських міркувань, струнка композиція, хороший стиль, грамотність, прекрасне ілюстрування, добрий друк повинні бути предметом постійної турботи редакції. А.Е.Мільчин зауважує: "що більші суспільні завдання... ставить перед собою редактор, що більше він зацікавлений у їх вирішенні, то змістовніша й глибша його праця.

Водночас він називає найважливішим завданням редагування таке: "Саме критичний аналіз... – основа всієї редакторської праці, а "редактор - це переважно критик роботи автора з позицій... народних інтересів, з позицій загальних і специфічних інтересів читачів. Отже, цілком обґрунтованим є висновок дослідника: "основа редагування – це критичний аналіз призначеного до видання твору з метою його правильної оцінки й допомоги авторові в удосконаленні змісту й форми твору в інтересах читача і суспільства. На важливості саме цього завдання редагування наголошує й Р.ГІванченко, підкреслюючи при цьому, що часто на текст треба кинути критичний погляд сторонньої людини.

М.П.Сенкевич і М.Д.Феллер, а також Н.В.Зелінська, як і Р.Г.Іванченко, надають великого значення психологічним засадам редагування, наголошують на тому/що редактор має виконати головне завдання – "допомогти авторові донести до читача свої думки найбільш повно й точно. Але Н.В.Зелінська вважає, що для виконання цього завдання "потрібно, по-перше, виявити, що автор прагнув відобразити в тексті, і визначити, наскільки це йому вдалось (читання "на рівні автора"); по-друге, оцінити, як сприйматиме запропонований текст його адресат (читання "на рівні читача"), і, по-третє, максимально полегшити його сприйняття (зближення рівнів автора і читача, або власне редакторська правка). На практиці все це майже завжди здійснюється одночасно, тобто аналіз, оцінка і, якщо є потреба, виправлення тексту суміщаються. Дослідниця називає це триєдністю "аналіз – оцінка – виправлення. Якщо Н.В.Зелінська пише про поєднання всіх трьох завдань щодо видавничої практики, то в практиці ЗМІ це відбувається ще частіше.

Але не можна вважати таке поєднання позитивним моментом у редакторській праці. Набагато ефективнішим є все-таки максимальне роз'єднання "триєдності". Якщо тільки дозволяють умови й час, варто уважно проаналізувати журналістський текст, оцінити його і вже тільки після цього виправляти. Проте, на жаль, оперативність у діяльності мас-медіа часто не дає можливості для тривалої праці над рукописом.

Водночас не можна не зауважити, що в деяких дослідженнях до сфери праці редактора (літературного редактора) відносять надто широке коло завдань або ж ці завдання надто подрібнюють, виокремлюючи недуже істотні й роблячи на них наголос. Наприклад, З.В.Партико називає такі завдання редагування: верифікація повідомлень, адаптація повідомлень, адвербіалізація повідомлень, нормалізація повідомлень, рецепціація повідомлень, інтерпретація повідомлень, уніфікація/урізноманітнення повідомлень, політизація/ деполітизація повідомлень, естетизація повідомлень, етизація повідомлень.

М.Д.Феллер зазначає: "Праця сучасного редактора складна й багатоманітна. Це, насамперед, – громадська діяльність (участь у формуванні інформаційної системи суспільства...), що починається з визначення того, які видання, на які теми, з якими особливостями розробки, викладу й оформлення сьогодні потрібні передовсім, і продовжується як добір авторів, формування творчих колективів, своєрідне керування їх працею. Дослідник завершує перелік, наголошуючи на тому, що редактор стежить за розповсюдженням видання, вивчає його дієвість і громадський резонанс.

Ясна річ, що здебільшого в дослідженнях з теорії редагування зі зрозумілих причин майже не враховано специфіку праці редактора в ЗМІ. Найбільш повно враховано ці особливості в посібниках К.М.Накорякової, В.В.Різуна, Д.С.Григораша. Зокрема, К.М.Накорякова зосереджує увагу й на таких питаннях: "Ефективність журналістського виступу та його літературна досконалість - поняття нерозривні. Одне з найважливіших завдань редагування, яке трактуємо як галузь суспільної діяльності й літературно-творчої практики, -допомогти авторові досягти досконалості.

І як висновок: "У сучасних умовах сама суть редакторської праці змінилася, і редагування варто розглядати як багатоманітну творчу працю над текстом. Цілком поділяємо думку дослідниці щодо праці редактора в ЗМІ як творчості, як співтворчості з автором. Специфіка медіатекстів своєрідно позначається на процесі їх редагування. "Чималу роль відіграють під час підготовки до друку й жанрові особливості газетних матеріалів, специфіка малого жанру, короткого виступу, – зазначає К.М.Накорякова.

Справді, якщо під час редагування наукових, офіційно-ділових чи, скажімо, художніх текстів жанрові особливості істотно не впливають на специфіку праці редактора, то в журналістських текстах їх жанрово-стильовий різновид нерідко справляє вирішальний вплив на методику редагування. Наприклад, істотно відрізняються засадничі підходи до редагування офіційно-інформативного та фейлетонного тексту в ЗМІ.

Під час редагування тексту в мас-медіа треба брати до уваги й міркування іншого плану: "Навіть міркування, здавалося б, технічного характеру- місце, яке займає матеріал на шпальтах, те, як він розташований, поблизу чого, - мають бути враховані під час редагування газетного матеріалу. Це зауваження К.М.Накорякової ми тут навели не випадково, оскільки, на наше глибоке переконання, чи не найважливішим чинником, який диктує специфіку редагування в ЗМІ, є такий: у ЗМІ дуже важливим є аналіз і оцінка тексту як мікроструктури, що входить до складу макроструктури: сторінки, номера видання, теле- чи радіопрограми тощо.

Ще однією важливою особливістю вивчення курсу редагування на факультеті журналістики є те, що в студентів інших навчальних закладів (видавничого, поліграфічного спрямування тощо) майбутньою спеціальністю є редагування (і видавнича справа). Тобто ці фахівці у своїй практичній діяльності будуть певною мірою ніби відокремлені від авторів, а точніше "відособлені": автор – це одна особа, редактор – інша. Що ж до журналістів, то тут здебільшого все відбувається зовсім не так. Скажімо, Г.С.Оганов наголошує на тому, що в редакційній практиці потрібно враховувати весь комплекс завдань, котрі постають перед редактором, незалежно від того, "в якій ланці редакційного апарату провадять літературне редагування. У цьому розумінні рядовий літературний працівник [нинішня назва посади – кореспондент-А.К.] будь-якого відділу газети має виробити в собі риси повноцінного кваліфікованого редактора, не сподіваючись на те, що його огріхи виправлять завідувач відділу, працівники секретаріату чи спеціальний літ-правник.

Тут радше йдеться про важливість саморедагування й у зв'язку з цим про важливість вивчення засад редагування на факультеті журналістики. Але варто наголосити й на тому, що в редакційній практиці журналістові доводиться чимало часу віддавати опрацюванню чужих матеріалів: текстів позаштатних авторів, листів читачів, коментарів фахівців тощо. Тому кожен кореспондент неодмінно є не лише автором, але й редактором. До речі, на телебаченні й радіо ці посади (які в газеті мають назви "кореспондент", "завідувач відділу") так і називаються "редактор", "старший редактор".

Свою специфіку накладають на працю редактора в ЗМІ й особливості редагування на телебаченні й радіо. Адже треба, опрацьовуючи текст, зважати на те, щоб його можна було легко сприймати на слух.

А "безтекстовий запис", "прямий" ефір узагалі породжують зовсім інші проблеми, які має вирішити редактор. Журналіст тут має виявити певні режисерські здібності, делікатно виправити в разі потреби свого співрозмовника. Скажімо, декілька разів повторити слово, правильно його наголошуючи, щоб допомогти інтерв'юйованому виправити акцентуаційну помилку. Зростає роль саморедагування, роль самоконтролю в прямому ефірі та ін. Загалом ще однією специфічною рисою для праці редактора в усіх ЗМІ є така: найчастіше редактор має забезпечити максимальну популярність журналістського виступу, бо тексти в ЗМІ (особливо на ТБ, радіо) розраховані на масове сприймання (пригадайте вислів Роберта Кристго "Це безсоромна брехня, буцімто телепрограми підлаштовуються під рівень одинадцятирічних. Насправді вони підлаштовуються під чотирнадцятирічних).