6. Типові помилки в інтерв'юванні (під час збирання інформації

та в прямому ефірі):

1. Журналістське незнання предмета інтерв'ю та невстановлення через це контакту з інтерв'юйованим.

2. Задавання некваліфікованих, примітивних, елементарних запитань, для відповіді на які не треба було запрошувати до студії висококваліфікованого фахівця в певній галузі, оскільки на них міг би відповісти будь-який початківець, студент першого курсу, - наслідок незнання азів галузі, що з нею пов'язаний предмет розмови.

3. Нав'язливе демонстрування слухачам (глядачам) своїх знань, нерідко щойно почерпнутих з популярного посібника й тому спрощених, нехтування при цьому думкою фахівця - гостя студії.

4. Надмірне захоплення власним мовленням, задовгі монологи інтерв'юера, які перетворюють гостя студії на звичайного свідка блискучих монологів журналіста.

5. Виконання інтерв'юером ролі статиста при гостеві студії, який виголошує довгі монологи.

6. Переведення (під упливом монологу гостя студії) розмови на іншу тему.

7. Неузгодженість дій кількох ведучих передачі (переважно ток-шоу).

8. Невиправдана структура запитання журналіста: переважно довге запитання, на яке гість студії має відповісти тільки "так" чи "ні".

9. Відсутність попередньої розмови з гостем студії перед прямим ефіром, унаслідок чого розмова в ефірі відбувається мляво, бо журналіст ніяк не може виявити питання, яке цікавить гостя, а гість по декілька хвилин думає над кожною відповіддю.

10. Прихід гостя до студії перед самим прямим ефіром, через що він не освоївся з обстановкою і розглядає під час передачі телеапаратуру, інтер'єр студії.

11. Незнання інших колег, які пишуть на ці ж теми, роблять такі самі передачі, необізнаність з їх досвідом, з досвідом попередників, унаслідок чого виникає ситуація, коли гість демонструє більшу обізнаність у журналістиці, ніж інтерв'юер.

12. "Обігравання" прізвища гостя студії чи людини, відсутньої під час розмови.

13. Проведення опитування на вулиці, після якого під час монтажу вирізано всі "зайві" думки й залишено тільки одну - "потрібну".

14. Тенденційна постановка запитань, на які можлива тільки одна ("потрібна") відповідь: ЛОР запитувало: "Чи варто встановлювати барикади Хвилі Свободи на святому місці- біля пам'ятника Тарасові Шевченкові?" Відповіді були переважно "Ні". "Експрес"запитував: "Тарас Шевченко був борцем за Свободу Чи правильно вчинив "Експрес", улаштувавши барикади Хвилі Свободи саме біля його пам'ятника?" Відповіді були здебільшого "Так" (Квітень 2000 р.).

15. Неготовність репортера задавати додаткові запитання в тому разі, якщо його не задовольнила відповідь на основне.

16. Демонстрування надмірної уваги до кожного слова гостя студії, внаслідок чого він починає довго обдумувати кожне своє слово.

17. Відволікання уваги інтерв'юйованого, коли, скажімо, кореспондент робить записи, а гість студії має змогу їх читати, коли в студії хтось робить зайві рухи, жестикулює тощо, а інтерв'юйований починає за цим стежити.

18. Непродумування ключових запитань, невизначення напрямів, основної лінії, структури інтерв'ю.

19. Втрата зорового контакту з інтерв'юйованим на тривалий час.

20.Читання запитань з блокнота.

21. Постановка одразу декількох запитань, після чого співрозмовник або розгублюється, не знаючи, на котре з них відповідати, або, відповівши на перше, не може згадати, про що йшлося в другому: Саме той // УТ-1. - 2000. - 2 червня.

Питання для самоперевірки

1. Текст як основний об'єкт редакторського аналізу. Основні риси й ознаки тексту.

2. Особливості процесу виникнення тексту Створення журналістського тексту в ЗМІ.

3. Зафіксованість тексту як його основна ознака.

4. Когерентність тексту.

5. Місце редактора в комунікативному акті.

6. Психологічні передумови редагування.

7. Праця редактора як співтворчість з автором.

8. Мета втручання редактора в текст.

9. Основна суперечність у тексті між індивідуальним і соціальним. Роль редактора в подоланні цієї суперечності.

10. Ситуаційний контекст.

11. Досягнення інформативної, емоційної та спонукальної адекватності

розуміння тексту.

12. Психологічні причини авторських помилок.

ІЗ. Труднощі, які виникають під час "перекладу" з внутрішнього мовлення.

14. Процес редакторської інтерпретації тексту.

15. Психологічні закономірності, що є визначальними для глибокого авторського аналізу тексту.

16. Мотивація в редакторській діяльності.

17. Використання специфічних дій-навиків у редакторському аналізі.

18. Чотири аспекти втручання редактора в авторський текст.

19. Редакторське втручання в текст і порушення авторської манери викладу.

20. Особливості визначення меж редакторського втручання в текст.

21. Специфіка редакторського читання тексту.

22. Багатоплановість редакторського читання тексту.

23. Три основні "ланки" в системі редакторського читання тексту.

24. Три види ставлення редактора до читання тексту.

25. Три функції скеровування читання.

26. Типові психологічні помилки.

27. Типові помилки в інтерв'юванні.

Практичні завдання

Завдання 3. З'ясувати психологічні причини помилок. Визначити межі редакторського втручання в авторський текст.

Видатний італійський режисер

Видатний італійський режисер Федеріко Фелліні народився 22 травня 1921 в Риміні. В Римі ж Федеріко провів дитячі та юнацькі роки.

Цьому містечку Фелліні присвятить пронизливі кадри й рядки, буде там похований. Після закінчення школи в 1937-1939 роках юнак працював у Флоренції художником коміксів, викладаючи сюжети й пригоди Флеша Гордона. Переїхавши весною 1989 року в Рим (місце дії доброї половини його фільмів) він стає співробітником журнала «Марк Аврелій», де веде постійні рубрики, публікує іллюстрованні гумористичні оповідання. В редакції знайомиться зі Стефано Ванциною (Стено), завдяки якому при посередництві Альдо Фабриці в 1939 році пробує свої сили в кіно. Як гегмен Фелліні бере участь у написанні сценаріїв ряду комедійних фільмів.

Осінню 1943 року він жениться на Джульєтті Мазині, виконавиці ролі Палліни на радіо в написаних ним скетчах, шлюб з якою знаменував їх піввікове творче співробітництво. Знайомство в 1945 році з Роберто Росселіні, «батьком неореалізма» значно повпливав на світогляд і майбутню творчість Фелліні, який на протязі перших післявійськових літ виступає співавтором сценаріїв фільмів Росселіні, а також співпрацює як драматург з іншими режисерами-неореалістами. Сумісно з Альберто Латтуадою ставить свій перший фільм (ту саму половину, що пізніше буде обіграна в назві прославленного його фільма «Восемь с половиной») - «Огни варьете» (Lud Del Varieta, 1950), а слідом по сценарію Мікеланджело Антоніоні комедію «Белый шейх» (Lo Sceicco Bianco, 1952). Одночасно з новеллою «Брачное агентство» (Un Agenzia Matrimoniale) для альманаха «Любовь в городе» (Amore In Citta, 1953)

Фелліні знімає оригінальний, навіянний автобіографічними мотивами фільм «Маменькины сынки» (І Vitelloni, 1953), груповий портрет нового покоління молодих провінціалів, для яких війна й антифашистский Опір (як і героїчний пафос неореалізма) не мали світоглядного значення.

Фільм «Дорога» (La Strada, 1954) універсальна філософська притча з поглибленними психологічними характеристиками героїв, принеслий міжнародну славу автору й зіграній в ньому головну ролю Джульєтті

Мазині, впряму визначив ідейно-художній відхід від неореалізма Фелліні й народження нового етапа в розвитку італьянського кіно. Наступні фільми «Мошенничество» (II Bidone, 1955) й «Ночи Кабирии» (Le Notti Di Cabiria, 1957) вже своїм вибором героїв-маргіналів цей відхід упрочили. Невластивий Фелліні соціологізм, з котрим він відреагував на «епоху економічного чуда», урівноважувався в «Сладкой жизни» (La Dolce Vita, 1960) введенням в фільм ліричного альтер-его автора в лиці героя Марчелло Мастроянні, завдяки чого картина стала в рівній мірі кінематографічним твором, віхою в розвитку національного кіно і явищем суспільного порядку.

Авторський шедевр - «Восемь с половиной» (Otto E Mezzo, 1963) з явними автобіографічними аллюзіями в образі режисера в виконанні того ж Мастроянні - перевів зовнішню сюжетику попереднього фільма в глибинну, інтровертовану, яку так любить автор, рішуче обновивши кіномову й уплинувши на декілька поколінь кінематографістів світу.

Після тривалої кризи 1960-х років - «Джульетта и духи» (Giulietta Degli Spiriti, 1964) - у кінці десятиріччя Фелліні знімає для американського телебачення фільм «Феллини-блокнот режиссера» A969, США), а слідом-автобіографічну трилогію «Клоуны» (І Clowns, 1970, телефільм), «Рим» (Roma, 1972) і «Амаркорд» (Amarcord, 1973). Особистісну міфологізовану трактовку античності й історії 18 віку представляли його стрічки «Сатирикон-Феллини» (Satyricon, 1969) й «Казанова Федерико Феллини» (II Casanova Di Federico Fellini, 1976).

Ємка філософська притча «Репетиция оркестра» (Prova D'orchesttа, 1978) відродила універсальну, в основі своїй новаторську потенцію маестро. Останнє десятиріччя творчості при всій різноманітності знятих фільмів - саркастичний антифеміністський памфлет «Город женщин» (La Citta Delle Donne, 1980), ностальгічні варіації на теми модерна як «великого стилю» в стрічці «И корабль плывет» (Е La Nave Va, 1983), антителевізійний шарж «Джинджер и Фред» (Ginger E Fred, 1985), попуррі на власні кінематографічні теми в «Интервью» (Intervista, 1986) і поетична аллегорія «Голос луны» (Le Voce Della Luna, 1990) - розвивалось під знаком академізма, загальновизнанного в усьому світі. Помер Фелліні 31 жовтня 1993 року. (За статтею Валерія Босенка)

Література

Библер B.C. Мышление как творчество. - М.: Политиздат, 1975. - С.82-83.

Горальський А. Теорія творчості. - Львів: Каменяр; Warszawa: Universitas Rediviva, 2002. - С.9-11.

Григораш Д.С. Теорія і практика редагування газети. -Львів: Вид- во Львів, ун-ту, 1966. - С.36-42.

Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту (літературне опрацювання тексту). - К.: УМК ВО, 1989.-C.41-68.

Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості : підручник.-Львів: ПАЮ, 2004.-С.12-25.

Іванченко Р.Г. Літературне редагування. - К.: Вища шк., 1983. - С.16-54.

Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: Практичний словник- довідник журналіста. - Львів: ПАЮ, 2002. - С.16-17, 39, 49, 65, 66, 88-92, 148-149.

Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: практичні заняття (Навчальний посібник з курсів: "Практична стилістика української мови", "Стилістика тексту", "Редагування в ЗМІ"). -Львів: ПАЮ, 2003. - С.362-372.

Качкан В.А., Лизанчук В.В. Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачення. - Львів: ЛДУ, 1987. - С.29, 46-62.

Коптілов В.В. Теорія і практика перекладу. - К.: Вища шк., 1982. - С.65-66.

Кузнецова О.Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень. - Львів: Світ, 1998. - С.88-90.

Лазутина Г.В. Основы творческой деятельности журналиста. - М.: Аспект Пресс, 2000. - С.9-25.

Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972.-С.24-65.

Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. - М.: Книга, 1980. - С.42-45, 98-113.

Мильчин А.Э. Издательский словарь-справочник. - М.: Юристъ, 1998.-С.17, 25, 305, 334.

Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. - К.: ЦУЛ, 2002. - С.168-169.

Мучник B.C. Человек и текст. - М.: Книга, 1985. - С.3 - 29. Льюис Б. Диктор телевидения: Пер. с англ.- М.: Искусство, 1973. - С.198.

Накорякова K.M. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.7-19.

Огар Е.І. Українсько-російський та російсько-український словник- довідник з видавничої справи. -Львів: Палітра друку, 2002. - С. 167- 168.

Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. - Львів: Афіша, 2001. - С.31-33, 64-65, 70-76, 143-144, 237-263, 348-350.

Почепцов ГГ. Профессия: имиджмейкер. - К.: ИМСО МО Украины, НВФ "Студцентр", 1999. - С.35, 120-128.

Почепцов Г.Г. Как ведутся тайные войны: Психологические операции в современном мире. - Харьков: Консум, 2000. - С.200.

Різун В.В. Літературне редагування. - К.: Либідь, 1996. - С.101, 106, 108, 120-122, 132-134, 136.

Різун В.В., Мамалиґа А.І., Феллер М.Д. Нариси про текст : теоретичні питання комунікації і тексту. - К.: Київ, ун-т, 1998. - С.6-48, 223- 327.

Роменець В.А. Психологія творчості: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2001.-С.129-193.

Свинцов В.И. Логические основы редактирования текста. - М.: Книга, 1972.-С.29-37.

Свинцов В.И. Смысловой анализ и обработка текста. - М.: Книга, 1979.-С.70-75.

Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980. - С.62-67, 89-94, 234-236.

Феллер М.Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования.-Львів: Вища шк., 1978. - С.62-111, 155-164.

Шаповал Ю.Г. Телевізійна публіцистика: методологія, методи, майстерність. -Львів: Видавн.центр Л НУ імені Івана Франка, 2002. - С.36- 66.

Яцимірська М.Г. Мислення - мова - мовлення: когнітивні та психолінгвістичні аспекти // Проблеми української термінології. Вісник Нац. ун-ту "Львівська політехніка". - №453. - Львів: НУ "Львівська політехніка", 2002. - С.363-368.

Яцимірська М.Г. Культура фахової мови журналіста: Навч. посібник. - Львів: ПАЮ, 2004. - С.5-46)

Всемирный биографический энциклопедический словарь. - М.: Большая Рос. энциклопедия, 1998. - 926 с.

Дунаевский А.Л., Генералов Д.Г. Премия "Оскар". Претенденты и победители. - Винница: Континент-ПРИМ, 1997. - 416 с.

Дунаевский А.Л., Генералов Д.Г. История Каннского фестиваля: Каталог-справочник. - Винница: АКВИЛОН, 1998. - 560 с.

Кино: Энциклопедический словарь.- М.: Сов. энциклопедия, 1986. - 640 с.

Малая энциклопедия персоналий: 2000 великих людей. - Харьков: Торсинг, 2001. - 656 с.

Снегирёв A.B. Премия "Оскар": Популярная энциклопедия. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. - 368 с.

Універсальний словник-енциклопедія. - К.: Ірина, 1999. - 1568 с. (вид. 2-ге. - К.: Ірина, 2001; вид. 3-те. - К.: Всеувито, Новий друк, 2003.-1414 с).

Феллини о Феллини. - М.: Радуга, 1988. - 478 с.

Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия - 2003. - "Кирилл и Мефодий"; БРЭ, 2003 B CD).

Энциклопедия кино Кирилла и Мефодия - 2002. - "Кирилл и Мефодий", 2002 B CD).