Лекція № 2 становлення та розвиток політичної думки План

1. Політичні ідеї Стародавнього Сходу.

2. Політична думка періоду Середньовіччя і Відродження.

3. Політичні ідеї Нового часу.

4. Політичні теорії ХІХ ст.

5. Політична думка ХХ ст.

1. Політичні ідеї Стародавнього Сходу

Політичні знання зародилися в глибокий давнині в країнах Стародавнього Сходу. Формування політичної думки зв`язано з тією стадією розвитку суспільного виробництва, коли появляється приватна власність на знаряддя і засоби виробництва, йде поділ суспільства – родів, племен, общин, - на різноманітні соціальні спільності, виникають класи та різноманітні соціальні верстви, утворюються держави. Єдиним у становленні і розвитку політичних ідей у всіх стародавніх народів Індії, Китаю, Стародавнього Єгипту, Греції, Персії Риму є те, що вони сягають корінням в джерела міфології і оперують міфологічно-релігійними уявленнями про місце людини в світі.

Головним питанням для китайських філософів була проблема ефективного управління суспільством. Вони запропонували декілька варіантів рішення цього питання: два головних (Конфуціанство та Легізм ) і два побічних (Моізм та Даосизм).

Конфуціанське рішення проблеми складається у розробці патріархально- патерналістської версії деспотичної держави.

Конфуцій (Кун Фу-цзи (551 - 479 рр. до н.е.) вважав, що найвищої ефективності управління державою можна досягти лише на принципах патріархально-кланової форми підлеглості - по старшинству в родині. Держава у Конфуція - це одна велика родина, де влада імператора - влада батька, а відносини правителів і підданих - родинні відносини.

Конфуцій пропонує будувати відносини у середині держави на засадах принципів доброчинності, які заточені у системі «правил поведінки» - норм та ритуалів ''Лі''.

Конфуціанство ( а з VІ ст. н.е. - неоконфуціанство ) було не тільки панівною ідеологією у Китаї, але й отримало розповсюдження в Японії, Кореї, В’єтнамі та інших країнах.

Зовсім інше вирішення проблеми найкращого адміністрування запропонувала доктрина легізму, яка найбільш послідовно викладена Шан Яном (400 - 338 рр. до н.е.). Він поставив під сумнів практичну ефективність конфуціанських закликів до управління на засаді доброчесності і запропонував альтернативний варіант управління на засаді твердої системи адміністративних наказів - законів ''Фа''.

Шан Ян вважав, що основний фактор, що підриває засади суспільства - це торгівці та ремісники, котрі знаходяться поза системою безпосереднього бюрократичного контролю і збагачують себе, а не державу. Він враховував, що це шлях до сильного народу і слабкої держави, а деспотизм може існувати тривало тільки при зворотному співвідношенні - «слабкий народ» - «сильна держава».

Слабким народом може бути лише контрольований народ, він повинен бути постійно заляканим та дисциплінованим. Основні методи побудови деспотичної держави - матеріальне стимулювання приватних власників, метод «рівняння майна» тобто заохочення бідних до набуття власності, а багатих - до добровільної віддачі частини майна бідним; метод нагород та покарань тощо.

Але реалізація ідей легізму призвела до краху династії Цинь у кінці ІV ст. до н. е. Конфуціанство, а нелегізм стало офіціальною ідеологією китайської імперії аж до Синхайської революції 1911-1913 pp.

Окрім конфуціанства та легізму , у політичній думці Китаю треба виділити ще два варіанти рішення проблеми стабілізації політичних структур.

1-й - порівняльні ідеї моїзму, висунуті Мо-цзи (479 - 400 рр. до н.е.). Їх сутність - у

''казарменій'' мінімізації споживання. Мо-цзи належить здогадка про договірне походження держави.

2-й - даосизм (від кит. дао - шлях) - суть якого у відмові від штучних форм співжиття та поверненні до природної простоти та примітивізму. Держава повинна бути маленькою державою - селищем, а народ - неписьменним, що дозволить зробити головними методами державного управління "мудрість простоти", засновану не на знаннях, а на інтуїції.

Основним підсумком китайської політичної думки була розробка унікальних методів бюрократичного управління суспільством.

Політичні вчення в Стародавній Греції. Видаткову роль у формуванні і розвитку духовної і політичної європейської культури має філософська спадщина Древньої Греції та Риму. Вона виникає в умовах поділу суспільства на вільних та рабів і політична думка того часу, у тому числі і демократична, розвивається як ідеологія тільки для вільних. Свобода – це головна цінність. Політика у Древній Греції – це право діяльності вільних, а труд – це обов’язок рабів. Виходячи з цієї імперативної установи, ціль політичного життя для полісів була в пошуках розумної межи справедливості, яка віддзеркалює спільний інтерес усіх громадян полісу. Інакше говорячи, у центрі суспільної думки знаходилися проблеми становлення і розвитку державного ладу, співвідношення громадянина та спільноти, правові та морально – етичні норми поведінки людей. Умовно ці теоретичні пошуки можливо розділити на три періоди:

1. ІХ – VІ ст. до н.е., - умовний період первісних міфологічних уявлень, зв`язаний зі становленням державності Стародавньої Греції. Процеси розвитку державності відображені у творчості Гомера, Гесіода, знаменитих «семи мудреців», до яких належить Солон. Формуються філософські погляди про державу в творах Піфагора і піфагорійців, Геракліта. Фалесу належить така аксіома життєвої поведінки: “Не роби сам того, що ти гудиш у других”. По Солону, той, хто в період державної смути відмовляється зі зброєю у руках стати на бік якоїсь політичної сили, повинен бути засуджений до вигнання за відсутність громадянської позиції.

2. У – перша половина ІV ст. до н.е.,- період переходу до раціонального осмислення, зв`язаний з розквітом філософської і політичної думки про державу в Стародавній Греції, що знайшло відображення в ученнях Демокрита, софістів, Сократа, Платона і Аристотеля. Питання про збереження полісної єдності в умовах відказу від колективного сімейного права власності і переходу до індивідуальної приймає першочергове значення. Попрання справедливості і закону розглядається як антисуспільний і антибожественний вчинок.

3. друга половина ІV – ІІ ст. до н.е. – це період еллінізму. Початок занепаду державності в Стародавній Греції, та розквіту політичної практики суспільної думки Риму. Грецькі поліси підпадають під володіння Македонії, а потім Риму.