Лекція 12

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО План

1. Поняття громадянського суспільства

2. Структура і ознаки громадянського суспільства.

3. Формування громадянського суспільства в Україні.

1. Поняття громадянського суспільства

Сама ідея громадянського суспільства бере початок у Стародавній Греції та Давньому Римі, зокрема з творчості Платона, Цицерона та ін., коли склались уявлення про громадянство, громадянина і виникло поняття суспільства як спільності громадян. Однак тривалий час саме поняття «громадянське суспільство» ототожнювалося з державою. Поняття «політія» визначало одночасно права суспільства, форму правління, конституцію, особливості державного управління. А суспільство — це сукупність громадян, які мешкають у політії — місті-державі, що відрізняється від села. Громадянин у Давньому Римі — особисто вільна людина (тобто не раб), підданий Римської імперії (не іноземець), мешканець Італійського півострова (а не провінції або колонії). Римлянин мав громадянські обов'язки: служив в армії, брав участь у народних зборах і політиці. Він мав права, навіть привілеї: його не можна було віддати на ганебну страту — розіп'яти на хресті.

У своєму головному творі «Монарх» Н. Макіавеллі підкреслює, що глава держави не повинен зловживати своїми правами і порушувати майнових та особистих прав своїх підданих. У його творі вже чітко простежується опис елементів громадянського суспільства як спільності людей, що протистоїть державі, яка прагне своїми діями підірвати будь-яку самодіяльність суспільства, щоб панувати над ним.

Від XVII ст. мислителі не ототожнювали громадське суспільство з існуючою державою або реальними формами державного управління. Дж.Локк, наприклад, вважав абсолютну монархію, яка деяким уявлялась єдиною формою правління у світі, насправді несумісною з громадянським суспільством і, отже, неможливою формою громадянського правління. Тобто поняття «громадянське суспільство», яке з'явилося в XVII ст., вже тоді містило в собі такі важливі елементи, як договір, облік та реалізація інтересів громадян.

Відповідно до теорії «суспільного договору», люди укладають угоду й створюють державу, яка постає над суспільством, відчужує й зосереджує в собі частину їхніх природних прав. Так виникає громадянське суспільство, котре, на відміну від природного, додержавного, є станом, у якому існує держава. У конвенційних теоріях держави (Дж. Локк, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо) громадянський стан суспільства сприймався як антипод природного стану, а влада — як похідна відносин, що панують у громадянському суспільстві.

Істотний вклад у розробку теорії громадянського суспільства зробив німецький філософ Г. Гегель. У своїй праці «Філософія права» він докладно висловив погляди на громадянське суспільство. Для нього громадянське суспільство — це передусім система потреб, що ґрунтується на приватній власності і загальній формальній рівності людей. Гегель вважав, що громадянське суспільство може виникнути лише на певному, досить високому етапі розвитку людства, протиставляючи йому дикість, нерозвинутість, нецивілізованість. Під громадянським суспільством розуміється класичне буржуазне суспільство, створене, за його словами, лише в сучасності. Головним елементом у громадянському суспільстві, вважав Гегель, є людина — її роль, функції, становище.

Основними принципами, на яких ґрунтується громадянське суспільство, Гегель називає:

а) приватну власність;

б) особисту свободу;

в) публічну проінформованість;

г) вільно сформовану суспільну думку;

ґ) справедливі і суворо дотримувані закони.

Вагомий внесок у розвиток ідей про громадянське суспільство зробили К. Маркс та Ф. Енгельс. Маркс прийшов до чіткого усвідомлення того, що у вивченні держави необхідно спиратися на аналіз громадянського суспільства. Не держава породжує суспільство, а навпаки – родина і громадянське суспільство складають передумови держави. У своїх ранніх працях К. Маркс використав поняття «громадянське суспільство» для позначення ним структури родини, станів, класів, власності, розподілу, реального життя людей, підкреслюючи їх об'єктивний характер та економічні підстави. Сфера діяльності громадянського суспільства, за Марксом, не тільки економіка, а й культура, ідеологія і породжені ними суспільні рухи.

Відомий італійський політичний діяч і вчений А. Грамши, аналізуючи механізм

панування керівного класу в першій половині XX ст., виокремив три його складові частини, три «суспільства»: економічне (економічний фундамент панування буржуазії — її володіння засобами виробництва і розподілу), політичне і громадянське. Сукупність тих частин, які здійснюють функцію примусу і безпосереднього панування (військового, поліцейського, правового), становить «політичне суспільство». Однак такого суспільства, яке відповідало б системі «охорони суспільного порядку і дотримання законів», не існує. Воно переплітається з тією частиною суспільства, яка іменується «громадянським суспільством».

Наведені підходи показують, що громадянське суспільство було історично представлене як найрозумніше та найдоцільніше влаштування людського буття. І мислителі визначили основні характерні риси цього етапу:

1) розвиток громадянського суспільства був пов'язаний з падінням станово-феодального ладу, з виникненням капіталістичних виробничих відносин;

2) громадянське суспільство виникає на певному етапі суспільного розвитку і пов'язане з історичними формами; воно є силою, яка разом з державою становить діалектичну єдність;

3) у межах громадянського суспільства невпинно зростає значення людини, що перетворюється з підданого на громадянина, як особистості.

Громадянське суспільство називається так не тому, що воно складається з громадян, а тому, що створює певні умови для громадян.

Протягом більшої частини XX ст. проблема громадянського суспільства не отримала належного розвитку не тільки в нашій країні, але й на Заході. Сам термін «громадянське суспільство» знову став актуальним у 1970-80 рр. Головною причиною цього була різка активізація експансії держави у сфери приватного життя громадян не лише в соціалістичних, але і в несоціалістичних, розвинутих країнах. Суттєвим змістом цього процесу було переусвідомлення поняття громадянських прав. Громадянство наповнювалося соціальним змістом, перетворюючись у юридично закріплене право громадянина на отримання від держави певної послуги – безкоштовної освіти, медичної допомоги, пенсії тощо.

У 1980-ті роки з'явилося нове трактування поняття «громадянське суспільство», пов'язане з іменами таких політичних діячів та вчених, як В. Гавел, Дж. Кін, А. Арато, У. Уейр. Формулюють своє розуміння громадянського суспільства і російські та вітчизняні вчені – А.Мигранян, В. Ступишин, Ю. Васильчук, І. Кравченко та ін. Отже, виникло багато різних визначень поняття «громадянське суспільство», у кожному з яких акцентувався певний аспект.

Громадянське суспільство – це вільне, демократичне правове суспільство, зорієнтоване на конкретну людину, яке створює атмосферу поваги до правових традицій і законів, забезпечує свободу творчої і підприємницької діяльності, створює можливості досягнення благополуччя індивідів та реалізації прав людини і громадянина, виробляє механізми обмеження і контролю за діяльністю держави.

Становлення і розвиток громадянського суспільства є особливим періодом у розвитку відносин між людиною і державою. Громадянське суспільство виникло в період буржуазних революцій у процесі і в результаті відокремлення держави від соціальних структур, обособлення його як відносно самостійної сфери суспільного життя і одночасно деетатизації (роздержавлення) ряду суспільних відносин. У процесі становлення і розвитку громадянського суспільства формувалась сучасна правова держава. Становлення структур громадянського суспільства відбувалось у процесі втілення в політичній, соціально- економічній сферах вчення про вроджені невідчужувані права людини.

Розвинене громадянське суспільство передбачає існування демократичної правової держави, яка покликана задовольняти й захищати інтереси та права громадян.

Передумовами громадянського суспільства є:

A ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності;

A множинність незалежних політичних сил і партій;

A недирективно формована громадська думка;

A вільна особистість з розвиненим почуттям власної гідності.