Мікроекономіка

1. Предмет мікроекономіки. Проблеми, які вивчає мікроекономіка. Обмеження. Основні поняття мікроекономіки.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, яка вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з іншого – вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків. Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX – на початку XX ст.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання „Що і скільки виробляти?”, що пов’язано з альтернативою вибору, обумовленою рідкістю ресурсів і необхідністю пізнати потреби споживача (теорія споживацького вибору). „Як виробляти?”, тобто виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу (теорія виробництва). „Кому і які результати принесе виробництво?”, пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне і перспективне споживання. Обмеженість ресурсів є причиною проблеми розподілу, яка є рівнозначною трьом основним питанням кожної економічної системи. Шлях вирішення основних економічних проблем можна вербально описати як „децентралізація економічних рішень за допомогою цінового механізму”. До основних суб’єктів мікроекономіки відносяться: домогосподарства, підприємства (фірми), держава. Об’єктами, з приводу яких складаються економічні відносини між господарствами, є ресурси виробництва (праця, капітал, природні ресурси та підприємницькі здібності) та його результати (матеріальний продукт або послуга). Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів: обмеженість, взаємозаміщуваність (субституційність-наприклад капіталу і праці), взаємодоповнюваність (компліментарність-здатність до взаємозамінюваності обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо). Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок – спосіб взаємодії ек суб’єктів, який грунтується на ціновій системі і конкуренції. Відмінні риси ринку: 1) рівноправне становище учасників (відсутність можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну); 2) принцип ек зиску як основний критерій доцільності вступу у ринковий зв’язок; 3) повна ек відповідальність учасників за свої дії.

З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми – головне завдання мікроекономіки.

2. Закон попиту I пропозиції. Фактори, що впливають на попит I пропозицію. Ринкова рівновага.

Механізм встановлення ринкової ціни складається під впливом попиту і пропозиції. Обсяг конкретного товару (послуги), який окремий покупець (група, суспільство) бажає і має можливість придбати, називається кількістю товара, на який є попит чи обсягом попиту (QD). Попит розглядається для конкретного періода і певної кількості покупців. Попит формується під впливом різних факторів: ціни товарів; смаки покупців; доходи споживачів; розподіл доходів між власниками ресурсів, споживачами; ціни на товари-замінники; загальна кількість покупців даного товару; інфляційних очікувань; традицій; моди; пори року.

При аналізі попиту виходять з того, що усі фактори вважаються постійними, а змінюється лише той, що досліджується. Наприклад, вивчаючи вплив ціни на попит, доходи, смаки і кількість покупців залишають незмінними і т.д.

Залежність ціни і попиту прийнято зображувати графічно у вигляді кривої попиту (D) (рис.5).

Крива попиту – графічне зображення залежності ціни товара від обсягу попиту на нього. Крива попиту виражає закон попиту, суть якого зводиться до наступного: якщо фактори, які впливають на обсяг попиту (QD), незмінні, то при підвищенні ціни (P) на товар попит на нього буде знижуватися. Збільшення обсягу попиту під впливом іншого фактора викличе зміщення кривої попиту (D) вправо (D₁), а зниження обсягу попиту – вліво (D₂).

Друга складова ринкової ціни – пропозиція (кількість вироблених і запропонованих до продажу товарів). Обсяг товару, який виробники можуть і бажають виробити за певний проміжок часу, називається кількістю запропонованого товару, або обсягом пропозиції (QS). Залежність ціни і пропозиції графічно зображується кривою пропозиції (S). Крива пропозиції – графічне зображення залежності ціни товару від його кількості, запропонованого для продажу. Крива пропозиції виражає закон пропозиції: чим вища ціна на товар, що пропонується, тим більше цього товару буде запропоновано, оскільки з підвищенням ціни при незмінних витратах зростає прибуток виробника. На практиці дія закону пропозиції зумовлює перетікання капіталів з менш рентабельних галузей в більш рентабальні, змінюючи структуру економіки. На обсяг пропозиції впливають також і інші фактори: технологія виробництва; ціна на економічні ресурси; кількість товаровиробників; податки і субсидії тощо. При збільшенні обсягу пропозиції під впливом будь-якого з факторів або їх сукупності крива пропозиції (S) зміщується вправо (S₁), а при зменшенні – вліво (S₂). Зміщення кривої пропозиції вправо (S₁) означає розширення пропозиції товару, вліво (S₂) – скорочення виробництва і зниження пропозиції.

Вплив обсягу попиту і пропозиції на ціну товару пояснюється пошуком оптимальної ціни, яка буде вигідною для покупця і продавця. Ціна, при якій кількість товару, запропонованого на ринку, дорівнює кількості товару, на який є попит, називається рівноважною ціною (точка О на рис.5).

Рівноважна (ринкова) ціна встановлюється поступово. Якщо купівлі/продаж відбувається по іншим, не ринковим цінам – утворюється дефіцит або надлишок товарів. Це призводить до зміни ціни, яка буде змінюватися до тих пір, поки не встановиться на оптимальному рівні.

Перевищення пропозиції над попитом викликає зниження ціни (зона перевиробництва), а перевищення попиту над пропозиціяю – підвищення ціни (зона дефіцита). І в першому, і в другому випадку ринковий механізм скоректує нерівноважні ціни, вчиняючи на них тиск як зверху, так і знизу, вирівняє положення і встановить рівноважну ціну.

При збільшенні попиту встановиться нова рівноважна ціна (вище попередньої) і відповідний їй обсяг товару. Зі зменшенням попиту знизяться рівноважна ціна і рівноважна кількість товару.

Ріст пропозиції тягне за собою зниження рівноважної ціни і збільшення рівноважної кількості товару. При зменшенні пропозиції збільшиться рівноважна ціна і зменшиться рівноважна кількість товару.

Таким чином, рівноважну ціну можна встановить при будь-якій зміні попиту і пропозиції. Це компроміс між покупцем і продавцес. Саме тому цей рівень ціни (за якої була здійснена угода) як орієнтир для виробників дає інформацію про можливі ціни на сьогодні і завтра.

В залежності від конкурентного середовища попит і пропозиція по-різному впливають на ціноутворення. В конкурентному середовищі ціна формується відносно вільно, тоді як монополія створює умови для диктата цін як зі сторони виробника, так і зі сторони споживача.

Збої в механізмі ціноутворення породжують явища дефіциту, кризи перевиробництва, інфляції, дизбаланса структури економіки і інші негативні явища, які знижують кіпівельну здатність і відбиваються на бюджеті держави.