53. Речення зі вставними і вставленими компонентами

Вставними називаються такі слова або сполучення слів, за допопмогою яких виражається ставлення розповідача до висловленої ним думки. Вставні компоненти граматично не пов'язані з іншими словами у реченні і тому не є членами речення.

За значенням вставні слова і сполучення слів можуть виражати:

джерело повідомлення (на мою думку, по-моєму, повідомляють, як кажуть, на думку…);

достовірність повідомлення, впевненість (без сумніву, як відомо, безумовно, звичайно, ніде правди діти);

невпевненість, припущення (можливо, здається, як видно, мабуть, може, певно,може бути);

виділення головного, підкресленість висновку (зокрема, отже, до речі, значить, по-першу, в усякому разі, таким чином);

емоційну оцінку повідомлюваного факту (на щастя, на диво, на лихо, на жаль, як на зло, хвалити бога).

вставні слова виражають

приклади

джерело повідомлення На мою думку, так робити не треба

достовірність інформації Без сумніву, так і було

невпевненість Це, напевно, було позавчора

виділення головного До речі, тут хтось є?

емоційну оцінку На щастя, все вийшло так, як хотілося

На письмі вставні слова і сполучення виділяються комами.

Вставленими називаються такі сполуки слів, які містять у собі додаткові повідомлення, побіжні зауваження до основної думки. На відміну від вставних компонентів, вставлені сполуки не можуть бути кваліфіковані за якимись загальними ознаками, оскільки виникають незаплановано, у процесі мовлення.

У ролі вставлених компонентів виступають переважно речення: А так взгалі жилося й працювалося Іванові Івановичу, ще раз кажемо, непогано (Остап Вишня).

РЕЧЕННЯ ІЗ ЗВЕРТАННЯМ

Звертання- це слово або сполучення слів, що називає тих, до кого звертається розповідач.

Звертання виражається кличним відмінком або називним відмінком у значенні кличного і вимовляється з кличною інтонацією: О, мамо, як тут цікаво!

Звертання може бути поширеним: О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були (В. Сосюра).

Якщо звертання стоїть на початку речення, то після нього ставиться кома або знак оклику (Боже, допоможи нам!).

Якщо звертання знаходиться у кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього- той знак, якого потребує речення від його змісту (Я вас слухаю, пане полковнику).

У середині речення звертання з обох боків виділяється комами (Я не дуже добре, батько, вас зрозумів).

Вокативним називають речення, яке складається тільки з одного звертання і яке, називаючи адресата мови, передає почуття: докір, радість, незадов

олення, обурення, заборону, оклик і под.

Характерними особливостями цих речень є те, що в них вживають тільки назви осіб у кличній формі або у формі називного відмінка. Це переважно власні імена або іменники, що означають осіб за їх сімейними стосунками: мамо, батьку, сину, брате та ін.

Особливу роль у вокативному реченні відіграє інтонація. З її допомогою передаються спонукання і різні емоційні реакції.

54. Складне речення – це вища синтаксична одиниця, яка становить собою єдине ціле, утворене об'єднанням двох або більше простих речень і характеризується комунікативною завершеністю окремого висловлення (повідомлення), що в усному мовленні передається інтонацією й на письмі – крапкою, знаком питання чи знаком оклику. Прості речення, стаючи частинами складного речення, зберігають формально-синтаксичну й семантико-синтаксичну організацію простого речення, але втрачають комунікативну завершеність окремого висловлення.

Розрізняють елементарні та неелементарні (ускладнені) складні речення. Елементарне складне речення містить дві предикативні частини, а неелементарне (ускладнене) – три й більше. Якщо для простого речення існує предикативний зв'язок між підметом і присудком, то для складного – сурядний і підрядний.

Найважливішими засобами зв'язку у складному реченні є сполучники, сполучні слова та інтонація. Крім того, важливу роль виконують й інші засоби зв'язку: співвідносні вказівні слова, порядок частин, співвідношення форм дієслів-присудків, лексичні елементи.

Сполучники. Вони поєднують частини складного речення в одне ціле. їх поділяють на сурядні (поєднують частини складносурядного речення і виражають зіставні, протиставні, розділові та інші семантико-синтаксичні відношення) і підрядні (поєднують частини складнопідрядного речення і в деяких випадках мають чітко виражену семантику, і навіть без підтримки контексту виражають відповідні семантико-синтаксичні відношення: цільові, умовні, допустові, причинові тощо).