Д. Антонович

ТРИСТА РОКІВ

УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

_{¡619-1 19}

Український громадський видавничий фонд прага

_{д . антонович}

_{ТРИСТА РОКІВ}

_{УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ}

_1619-1919

п 3? А г А

український громадський видавничий фонд

Друкарня «Легіографія» Praha-Vrбovice, Sбmova ul. 665.

Праця — «Триста років українського театру» <— ні в якому разі не претендує на те, щоб бути історією українського театру. Для складання такої історії ще не прийшов час, бо ще не зроблено відповідних підготовчих дослідів, навіть не зібрано матеріялів. До цього часу українські дослідники збірали матеріяли і робили до­сліди виключно в области літературної історії української драми. Але історія драматичної літератури, розуміється, не покривається з історією театру, до якої перша в ліпшому разі входить як складова частина, так би мовити, як історія репертуару. Але навіть і історія театрального репертуару не є тим самим, що літературна історія драми, бо історик театру підходить до досліду з иншим методом і иншими вимогами, ніж історик літератури. Репертуарна пьєса далеко не завжди є пьесою літературною, і літературна пьєса не завжди буває пьесою репертуарною в театрі. Театр в своєму розвою иноді справді може підлягати літературності, але це тільки часами, для того, щоб скоро з себе пута літературности скинути і стати знову театром зрілища.

Власне, для історії театру, як зрілища, для історії театрального мистецтва, таким чином, не досить літературної історії драми, а мусять бути дослідженими історія театрального репертуару, а також історія всіх инших галузів, що до купи складають одну цілу історію театрального мистецтва, цеб-то історія розвою сцени, постанови, виконання і так далі і навіть історія розвою театрального смаку у ширшої громади, історія відношення громади до театру. Бо гля­дачі в театрі є також частиною театру в цілому, не кажучи про те,

О

що безпосередня реакція глядачів на театральне зрілище є могутнім фактором в прямуванню шляхів театральної творчости.

Нинішня праця е посильною спробою зібрати і систематизувати по можливості ті матеріяли для історії українського театру на про­тязі останніх трьохсот років які тепер в ненормальних обста­винах праці за кордоном пощастило зібрати. Розуміється, на Україні можна-б було цю працю значно доповнити, але за кордоном доводиться задовольнитися зібраним. Цю роботу було зроблено ще в 1920 році у Відні, на протязі ж останніх чотирьох років її доповню­валося, оскільки за кордоном попадалися публікації нового мате-ріялу.

На цьому місці вважаю своїм приємним обовязком про­сити, щоб професор Віденського Універсітету др. Hans Uebersberger прийняв мою найщирішу подяку за дозвіл користатися його семина-рійною бібліотекою, бо властиво в цій бібліотеці було виконано майже цілу нинішню працю.

Д. Антонович.

Прага 31. V. 1924.

Боронючи пародию Гиппокрену, Духовну зброю без утоми носим, I се — на лицедійную арену Свою борьбу за правду переносим.

О, музо Мелъпомено, правди мати! Дай нам тобі достойно послужити; Народний дух з занепаду підняти. Гасителів його посоромити.

^{77. Куліш.}