Тема 5. Особливості формування та сучасні тенденції розвитку ринків міжнародних послуг План
Форми міжнародних технологічних послуг.
Види та особливості міжнародних транспортних послуг.
Поняття і тенденції розвитку міжнародного туризму.
Особливості та значення міжнародного ринку інформаційних й електронних послуг.
Економічний зміст рекламних послуг.
Характеристика ринків фінансових і страхових послуг.
Ключові терміни і поняття: форми міжнародних технологічних послуг, інжиніринг, консалтинг, франчайзинг, франчайзер, франчайзі, реклама, міжнародне транспортування, міжнародні транспортні послуги, міжнародний туризм, туристичні послуги, класифікація туристичних потоків, інформація, ринок фінансових послуг, фінансова послуга.
5.1. Форми міжнародних технологічних послуг
Є велика кількість форм міжнародних технологічних послуг, причому останніми роками саме ця сфера міжнародної економічної діяльності вирізняється найбільш вираженою тенденцією до диверсифікації, появою нових видів робіт і потреб у технологічних та інформаційно-технологічних розробках. Серед форм міжнародної технологічної взаємодії можна назвати такі:
реалізація патентних угод у міжнародному співробітництві, коли власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві патенту;
реалізація ліцензійних угод, згідно з якими власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання у певних межах своїх прав на технологію;
торгівля ноу-хау – надання сучасних технологій та досвіду технологічно-менеджерської політики, спрямованої на інноваційну оптимізацію роботи окремих секторів виробництва, використання якої забезпечує кращі результати господарської діяльності та переваги у конкурентній боротьбі;
інжиніринг – надання технологічних знань, проведення технічних робіт, консультування “на місці подій” з метою оптимізації виробничо-комерційної діяльності;
франчайзинг – надання великою, “материнською” фірмою права дрібній фірмі вести виробничопідприємницьку діяльність під її опікуванням з наданням відповідного обладнання, права користування “маркою”, “брендом” материнської структури, визначенням параметрів збутової діяльності.
Міжнародна торгівля ліцензіями і ноу-хау, яка набула самостійності лише у другій половині ХХ ст., є одним з найбільш динамічно розвинутих напрямків торгівлі в сучасній світовій економіці. Світовий трансфер технологій випереджає темпи зростання світової торгівлі і за обсягами торгівлі в 2000 р. досяг показника 120 млрд. дол. США [4, с.156]. Такі темпи зростання пов’язані з посиленням інтеграції національних економік країн у велику світогосподарську систему, обумовлену загостренням конкурентної боротьби між її суб’єктами. Важливу роль у торгівлі ліцензіями і ноу-хау відіграє той факт, що жодна країна не в змозі самостійно і рівномірно розвивати усі напрямки науки і техніки, а без цього не можна утримувати лідируючі позиції на світовому ринку. Основні впровадження технологій у розвинутих країнах припадають на передові галузі промисловості (загальне машинобудування, електротехнічну, радіоелектронну, хімічну, фармацевтичну галузі промисловості).
Різко збільшили в останній час імпорт ліцензій нові індустріальні країни Азії і Південної Америки, особливо Аргентина, Бразилія, Індонезія, Малайзія, Китай, Індія. Щорічний приріст ліцензійної торгівлі в цих країнах в межах 50–100% [4, с. 156].
Інжиніринг – сфера діяльності, що включає розробку питань створення об’єктів промисловості, інфраструктури тощо у формі надання на комерційній основі різних інженерно-консультаційних послуг з використання науково-технічних, технологічних та управлінських розробок.
У міжнародній практиці до інжинірингу належать різноманітні види інтелектуальної діяльності, спрямовані на отримання оптимальних результатів від капіталовкладень або інших витрат, пов’язаних з реалізацією проектів різного призначення, за рахунок найраціональнішого підбору та ефективного використання наявних ресурсів, а також методів організації та управління, на основі новітніх науково-технічних досягнень та з урахуванням конкретних умов і чинників, що впливають на здійснення проектів.
Інжиніринг як особлива форма виробничої діяльності має специфічні риси, які полягають у наступному:
інжинірингові послуги мають виробничий характер в результаті того, що вони спрямовані на створення об’єктів (як виробничих, так і невиробничих), поліпшення їх використання, збільшення обсягів реалізації тощо;
послуги типу “інжиніринг” мають комерційний характер, тобто стають об’єктом купівлі-продажу з усіма особливостями та характерними рисами цього процесу;
інжинірингові послуги втілюються не в матеріальній формі продукту, а в певному корисному ефекті, який може мати матеріальний носій (документи креслення, розрахунки тощо), а може і не мати матеріального носія (управління процесом будівництва, навчання спеціалістів тощо);
інжинірингові послуги можуть відтворюватися, тобто тиражуватися на відміну від ліцензій і ноу-хау.
В результаті своєї універсальності інжиніринг застосовується при реалізації проектів найрізноманітнішого характеру: науково-дослідних, проектно-будівельних, виробничих, збутових тощо. Однак найбільшого поширення зазначені послуги набули в проектах капітального будівництва, де основною метою є оптимізація інвестицій.
Усю сукупність операцій інжинірингу в міжнародній діяльності поділяють на дві групи (рис. 5.1) [24, с. 90]:
послуги, пов’язані з підготовкою виробничого процесу (передпроектні, проектні, післяпроектні та спеціальні послуги);
послуги щодо забезпечення ефективності діючого виробництва та реалізації виготовленої продукції (роботи спрямовані на оптимізацію процесів експлуатації, поліпшення функціонування технологічних ліній, залучення до інформаційних систем, поліпшення матеріально-технічного постачання, менеджменту та маркетингу, підбору та підготовки кадрів, а також рекомендації з фінансової політики).
Тобто повний цикл інжинірингу складається з таких етапів, як дослідження маркетингової доцільності проекту: вивчення технічних можливостей реалізації проекту, його техніко-економічна оптимізація та упорядкування; оцінка пропозицій, що надійшли за запропонованим проектом; упорядкування інженерно-будівельних проектів під обране устаткування; підготовка торгів на інженерно-будівельні роботи і одночасний нагляд за виготовленням устаткування; його випробовуваннями; координація інженерно-будівельних робіт, монтажу; допомога в підготовці обслуговуючого персоналу; здача підприємства замовнику “під ключ” і пуск його в експлуатацію; спостереження і консультації під час експлуатації об’єкта після здачі.
Отже, інжиніринг як багатоцільовий інструментарій співробітництва створює можливості для взаємодії на різних стадіях спорудження, підготовки та функціонування об’єктів виробництва.
Наданням інжинірингових послуг займаються спеціалізовані фірми, великі промислові та будівельні компанії, організації. У розвинутих країнах нараховується багато тисяч фірм і організацій, що надають інженерно-технічні послуги. Так, у США зареєстровано понад 25 тис. фірм різного профілю й обсягу діяльності; у країнах ЄС – близько 10 тис., причому найбільша їх кількість знаходиться в Німеччині, Австрії, де ринок представлений дрібними і середніми компаніями, а найбільші – у Великобританії, Швеції, Фінляндії і Нідерландах [13, с. 175].
Ринок інжинірингових послуг умовно поділяється на ринок інженерно-консультаційних послуг і ринок інженерно-будівельних послуг. Сферою діяльності інженерно-консультаційних фірм є цивільне будівництво (порти, аеродроми, транспортні магістралі, міське будівництво тощо) і промислові об’єкти, що використовують специфічні технологічні процеси. Серед розвинутих країн значна частина інженерно-консультаційних послуг припадає на фірми Франції, Великобританії, Італії, Німеччини, які здебільшого орієнтуються на експорт послуг за межі ЄС.
Інженерно-будівельні фірми надають повний комплекс послуг: проектування об’єкта, постачання устаткування, монтаж, налагодження і пуск устаткування в експлуатацію. Найбільші інженерно-будівельні фірми знаходяться у США, Великобританії, Японії, Італії.
У США, Великобританії, Японії, Німеччині, Нідерландах та інших розвинутих країнах існують великі інжинірингові фірми, що мають свої філії за кордоном і їх діяльність характеризується експортною спрямованістю. Так, у німецьких інжинірингових фірмах частка експортних замовлень становить приблизно 60%, в американських і французьких – близько 30%.
Найважливішим регіоном імпорту інжинірингових послуг є Азіатсько-Тихоокеанський регіон.
Франчайзинг (від англ. franchise – привілей, особливе право) – механізм передання чи продажу ліцензій на товарний знак (марку) чи технологію відомої фірми на певних комерційних умовах іншій особі (юридичній, рідко – фізичній), яка отримує виняткові права на певні форми виробничо-збутової діяльності.
Франчайзингова модель відносин означає, що певна фірма, яка має право власності на відому товарну марку, надає дрібному підприємцю, котрий має можливість ефективно працювати на певному ринку, право користуватися своїм фірмовим знаком.
Франчайзер – головна, материнська фірма, яка надає торгову марку, технологію франчайзі, отримуючи за це відповідну фінансову компенсацію та розширення ринкового впливу.
Франчайзі (франчайзіат) – ліцензіат угоди франчайзингу, який викуповує у власника певної торгової марки, технології, право на її використання та здійснює наступну господарську діяльність відповідно до стратегії та моделі ринкової поведінки такого власника.
Залежно від цілей та сфери реалізації франчайзингової моделі відносин виокремлюють три типи франчайзингу. Це, зокрема:
виробничий франчайзинг, за якого материнська структура надає оператору необхідні засоби виробництва, весь комплекс обладнання або його суттєві елементи, а також технології; інколи поставляються й витратні матеріали, що робляться як з метою підтримки якості продукту, так і з метою забезпечення власного збуту. Даний вид франчайзингу широко представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожне з місцевих (регіональних) розливних і пакувальних підприємств (яке є франчайзі від основної компанії), що продає необхідні складові для виробництва певного продукту, використовує їх для виробництва і подальшої реалізації (або для розподілу по місцевих дилерах);
торговельний франчайзинг, предметом якого є товарні поставки від франчайзера, а франчайзі – це фактично суб’єкт торгівлі. До сфери торговельного франчайзингу можна віднести будь-якого виробника, що має товар, захищений торговельною маркою. Наприклад, компанії, що займаються складанням комп’ютерів з імпортних комплектуючих і розробкою програмного забезпечення;
ліцензійний франчайзинг, за якого материнська структура надає право користуватися її маркою, товарним знаком та дозвіл на відкриття комерційних структур франчайзі; така форма франчайзингу є найпоширенішою, особливо у сферах масового харчування, торгівлі, прокату автомобілів.
Переваги моделі відносин такого типу для франчайзі у тому, що він зберігає статус юридичної особи та права власності на майно, може розраховувати на всебічну підтримку материнської структури при організації та проведенні виробничо-комерційної діяльності, отримує кращий доступ до кредитів, користується рекламно-маркетинговою підтримкою материнської структури.
Переваги франчайзингу для фірми, що надає свою торгову марку для використанням іншим господарським суб’єктом, у тому, що у такий спосіб вона розширює свій ринковий вплив, може користуватися місцевими можливостями та ресурсами франчайзі, його послугами щодо проведення власної рекламної, маркетингової політики.
Такі відносини базуються на ліцензійній угоді, причому додатково до надання ліцензії, що є головним змістом франчайзингу, принципал, головна структура або франчайзер можуть надавати оператору або франчайзі технічну допомогу, забезпечувати навчання, кадрову перепідготовку персоналу, консультації тощо.
У межах вищеназваних видів франчайзингу виокремлюють одноелементний, багатоелементний та змішаний напрямки.
Одноелементний франчайнзинг – найпростіший вид угоди, який передбачає безпосередні відносини між франчайзером та франчайзі. Він є сприятливим, коли контрагенти перебувають в одній країні, дає змогу франчайзеру ефективно здійснювати свою діяльність без утворення нових структур.
У міжнародних торговельних зв’язках, коли франчайзер і франчайзі перебувають у різних країнах, прямий франчайзинг використовується значно рідше. У випадках, коли мовні, торговельні, економічні та політичні розбіжності між країнами обумовлюють різні підходи до реалізації франшизи, франчайзер часто намагається установити свою присутність у даній країні як головного франчайзера чи вдатися до багатоелементного франчайзингу шляхом створення місцевої філії чи спільного підприємства або, що буває рідше, організовує у своїй фірмі спеціалізовану службу для адаптації франшизи до потреб місцевих ринків.
У даному випадку франчайзі не пов’язаний франшизою з третьою стороною. Такий договір встановлює термін створення одиниць франшизи й освоєння визначеної території. Окремі одиниці торгівлі, що відкриваються франчайзі за цим типом, не мають незалежного юридичного статусу і є або окремими, або його філіями. За основною франшизною угодою франчайзер передає іншій стороні (головному франчайзі) права в межах установленого географічного простору. Головному франчайзі надається також право на передачу франшиз на повне використання потенційних ділових можливостей у більшому географічному просторі третім сторонам, які називаються субфранчайзі. В угоді може передбачатись, що деякі з франчайзі будуть управляти більш ніж однією франшизною одиницею. Через це такий субфраншизний договір називають багатоелементною франшизою (рис. 5.2) [4, с. 153].
Франшизна угода може бути також застосована на поєднанні розглянутих структур і мати комбінований (змішаний) характер (рис. 5.3) [4, с. 154].
Модель франчайзингу надзвичайно важлива для малого бізнесу, вона містить значний потенціал співробітництва невеликих господарських структур з великими фірмами, транснаціональними корпораціями, провідними виробниками-власниками відомих торгових марок.
В країнах світу практика контрактних відносин типу “франчайз” була широко апробованою у багатьох галузях економіки. Так, у США через угоди франчайзингу опосередковується понад 1/3 роздрібного товарообігу та близько 20% послуг на виробництві та в побуті [19, с. 281].