12. Локальні акти як джерела аграрного права

Локальні акти – це статути та інші акти кооперативних та інших організацій, прийняті вищими органами управління цих організацій, що покликані усувати прогалини у законодавчому регулюванні суспільних відносин різноманітних аграрних суб’єктів тощо.

Локальні акти загального характеру необхідно відрізняти від локальних індивідуальних актів, які містять індивідуальні приписи, стосуються конкретних осіб і вичерпуються, як правило, разовим застосуванням. Індивідуальні акти відіграють роль юридичних фактів, на підставі яких виникають, змінюються, припиняються відповідні правовідносини.

Локальні акти загального характеру – це акти, як приймаються різноманітними організаціями для регулювання своїх внутрішніх питань і поширюються на членів цієї організації (обмежене коло осіб). Вони мають обмежену сферу дії і не повинні суперечити законам та іншим підзаконним нормативно-правовим актам.

Положення локальних актів мають конкретизуючий та деталізуючий характер. У результаті цього формується цілісна система регулювання, в даному випадку аграрних, відносин, в яких загальні принципи і норми конретизуються і деталізуються локальними положеннями і механізмами, які забезпечують реалізацію загальних принципів і норм на рівні конкретного суб’єкта аграрного господарювання. Держава не встановлює спеціальної поведінки для суб’єкта господарювання, а лише формує правила, встановлює межі, рамки, яким ця поведінка повинна підпорядковуватися. В даному випадку проблема полягає не в самому визначенні меж застосування локальних положень, а у встановленні і забезпеченні принципів, у результаті чого локальне регулювання не повинно суперечити, викривляти, підміняти і тим паче відміняти чинне законодавство.

Діяльність з визначення локальних положень має свої особливості: за своїм змістом вона поширюється лише на певні ділянки суспільних відносин. Маючи конкретизуючу властивість, вона компенсує недосконалість законодавства.

Однак, реалії сучасного стану правотворення в Україні такі, що вимагають дещо ширшого розуміння юридичної природи локальних актів як актів, які мають лише конкретизуючий чи деталізуючий характер. Іншими словами, локальні акти можуть містити первинні, а не конкретизуючі положення, з метою усунення прогалин у законодавчому регулюванні важливих суспільних відносин. Для прикладу, земельні відносини у сільськогосподарському кооперативі є базовими, визначальними, однак, ст. 22 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», яка покликана урегулювати земельні відносини в кооперативі, містить відсильну норму до Земельного кодексу України та законів України. Земельний кодекс України, визначивши правовий режим земель фермерського господарства, особистого селянського господарства тощо, не згадує про таких суб’єктів сільськогосподарського землевикористання, як сільськогосподарські кооперативи. Проте специфіка земельних відносин в кооперативі є істотною і не може обмежуватися лише регулюванням у Земельному кодексі України земельних відносин за участю юридичних осіб, статус яких мають і кооперативи. Тому, в першу чергу у статуті відповідного сільськогосподарського кооперативу, ці відносини повинні бути урегульовані, не зважаючи на те, що це будуть первинні, а не конкретизуючі чи деталізуючі норми. Однак, така практика локального правотворення допустима лише у перехідний період, який зараз переживає Українська держава.

Прикладами локальних актів загального характеру, якими регулюються внутрішні аграрні відносини є: правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці (в сфері трудових відносин); порядок обміну земельними частками (паями) (в сфері земельних відносин); порядок формування майна суб’єкта аграрного господарювання (в сфері майнових відносин) та ін..

Проте серед усіх локальних актів загального характеру найважливіше значення має Статут конкретного суб’єкта аграрного господарювання. Як головний внутрішньогосподарський локальний акт Статут є базою для розвитку всієї системи локальних актів, які регулюють аграрні відносини.