8. Редагування перекладу. Критерії оцінки якості перекладу.

Закінчивши переклад, перекладач повинен його відредагувати. Крім елементарного звірення складу тексту, потрібно зробити стилістичну правку, тобто проконтролювати стилістичну єдність тексту. Для цього необхідно володіти навиком самоконтролю в цілому і саморедагування - зокрема.

Редагування перекладу, тобто вдосконалення того варіанту, що існує, є двох видів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором свого тексту Виступає сам перекладач. Така робота не відрізняється нічим істотним від пошу­ків нових варіантів у процесі перекладу. По-друге, це редагування готового перекладу, яке здійснює інша людина. У цьому випадку в перекладі можуть з'явитися риси, при внесені в нього ззовні редактором. Редакторська праця потребує великого вміння, досвіду й такту. Захищаючи інтереси іншомовного автора і читача-співвітчизника від тих чи інших помилок перекладу, виправляючи переклад, редактор, разом з тим, має виявляти виняткову чутливість до творчого почерку перекладача.

Будь-який переклад повинен підлягати науковому і літературному редагуванню з додержанням стилю, єдиної термінології, стандартних позначень Скорочень.

Якість перекладу, незалежно від жанру тексту, типу перекладу (усного, письмового, спонтанного) повинна оцінюватись відповідно до наступних принципів сучасної теорії перекладу.

1. Принцип перекладності:

Теоретично кожен текст може бути перекладений. Неперекладних текстів не існує. Навіть, якщо певні елементи оригіналу не мають відповідностей у мові перекладу, текст, як ціле, може бути перекладений. Проте, тут слід зауважити, що ступінь перекладності - змінна величина, вона буде різною для різних текстів.

2. Принцип функціональної еквівалентності:

Переклад не завжди відтворює засоби оригіналу, але він завжди і обов'язково повинен відтворювати функції мовних засобів у системі цілого, тобто тексту. При перекладі відтворюють формальні чи структурні засоби певної мови, але їх функції - функції семантичні, естетичні, прагматичні, тощо. А це, в свою чергу, вимагає іноді заміщень засобів одного лінгвістичного рівня засобами іншого лінгвістичного рівня.

3. Принцип динамічної еквівалентності:

Перекладач адресує свою роботу адресатові, мову якого він використовує. Саме тому він зобов'язаний приймати до уваги:

1) можливості його (адресата) сприймання;

2) загальний освітній рівень адресата;

3) фонові знання його, як наслідок соціальних, історичних, економічних, культурних, психологічних тощо особливостей народу і країни;

4) літературні традиції народу;

5) інтелектуальний рівень адресата (знання, оперування ними, логіка).

Перекладач, за необхідністю, зобов'язаний володіти засобами, що с актуальними, узуальними та такими, що використовуються сучасним адресатом.

4. Принцип ієрархії цінностей:

Переклад є завжди певною мірою інтерпретацією. Цей інтерпретаційний характер зумовлює певні втрати і відповідні компенсації. А це вимушує встановлення градації цінностей, визначення того, чим можна пожертвувати при перекладі, а що необхідно обов'язково зберегти.

Оцінюючи переклад іншомовного тексту в цілому, слід уточнити:

1) чи науковий, ідеологічний, естетичний тощо зміст тексту-оригіналу переданий у тексгі-перекладу;

2) чи прагматичний ефект тексту-оригіналу і тексту-перекладу ідентичні (чи вони викликають ту ж саму реакцію адресата);

3) чи збережена в цілому автентичність образів;

4) чи відтворені стиль і індивідуальне мовлення автора, тон оповіді, інтонаційні особливості;

5) чи добре перекладена художня література (реалії, інтернаціоналізми);

6) чи переклад не порушує норм мови - перекладу;

7) чи досягнута еквівалентність на рівні окремих лексичних одиниць.