5. Особа перекладача, його психолінгвістичні характеристики та професійні установки.

Перекладач – спеціаліст, який займається перекладом, тобто створенням письмового або усного тексту на певній мові, еквівалентній письмовому або усному тексту на іншій мові (перекладом з однієї мови на іншу).

Функції перекладача досить обширні й різноманітні, які залежать також від того, у якій сфері він працює: у науково-дослідному інституті або у якості викладача.

Об'єктом професійної діяльності фахівця є: теорія іноземних мов, іноземні мови і культури, теорія культури і міжкультурна комунікація.

Відповідно до отриманої підготовки лінгвіст-перекладач може виконувати наступні види діяльності: викладацьку, науково-методичну, культурно-освітню. Області застосування професійних знань: освітні заклади, переговори, ділові зустрічі, міжнародні компанії та організації, музеї, галереї, виставки, туристичні фірми, агентства, бюро, готелі та ресторани.

Повинен знати:

• досконало іноземні мови;

• фонетику й граматику;

• лексикологію;

• теорію і практику перекладу;

• практику усної та письмової мови;

• принципи міжособистісної і масової комунікації;

• фонетичну і граматичну будову мов, що вивчаються, специфіку смислової структури

слів, одиниць фразеологізмів, сполучуваності лексичних одиниць;

• широкий діапазон знань по гуманітарних науках: соціології, філософії, психології,

культурології, педагогіці, зарубіжній літературі тощо.

Повинен уміти:

• синхронно перекладати усну мову;

• здійснювати письмові переклади;

• організовувати й проводити екскурсії по культурних і історичних місцях;

• швидко ухвалювати рішення в умовах ситуації, що змінюється;

• підлаштовуватись під конкретну аудиторію;

• швидко встановлювати й налагоджувати контакт з незнайомими людьми різного віку,

статі, соціального положення й культури;

послідовно й чітко висловлювати власні думки.

Професійно важливі якості:

• розвинене аналітичне мислення;

• довготривала структурована пам'ять;

• концентрація і стійкість уваги;

• розвинене словесно-логічне мислення;

• комунікативні і організаторські здібності, уміння чути і слухати;

• добре поставлена мова, багатий словниковий запас;

емоційна стійкість, терплячість, ретельність, пунктуальність, фізична і психічна витривалість.

6/7. Види перекладу. Специфіка роботи над перекладом усних та письмових текстів.

Розрізняють такі форми перекладу:

• усний (у тому числі синхронний),

• письмовий,

• опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а

з посередника — перекладу цього тексту на третю мову),

• автоматичний (машинний).

У найбільш загальному вигляді переклад можна розділити на усний і письмовий. Між ними існує суттєва різниця. Якщо під час письмового посередництва перекладач зазвичай має достатньо часу, аби користуватися словниками, іншими довідковими матеріалами і навіть проводити консультації з фахівцями для вирішення проблем, пов’язаних з інтерпретацією тексту оригіналу, то в усному такої можливості немає. Тлумач має прийняти рішення дуже швидко, не вдаючись до сторонньої допомоги. Звідси неважко зробити висновок, що для усного перекладу надзвичайно важливу роль відіграють обсяг словникового запасу перекладача та його фонових знань стосовно якомога ширшого кола галузей життя в усіх його проявах.

Іншою відмінністю між усним та письмовим посередництвом є різниця у ступені розгорнутості процесу перекладу. У письмовій формі чітко розрізняються принаймні три етапи: доперекладацький аналіз тексту оригіналу, власне переклад і редагування тексту перекладу.

На першому етапі визначається тема, якої стосується текст, жанр, до якого він належить (художній, науково-популярний, публіцистичний, законодавчий тощо), його стиль (офіційний, емоційний, нейтральний, підвищений), особливості мовних засобів тощо. Тут також може проводитися робота з довідковою літературою і фахівцями, а також вивчення складу інформації, яка міститься у тексті.

На другому етапі відбувається власне переклад, змістом якого є аналітичний варіативний пошук оптимального співвідношення прийомів для вирішення проблем, що зосереджені в основі певних фрагментів тексту оригіналу. Для цього перекладач визначає одиницю перекладу і обирає тип відповідника.

На заключному етапі проводиться аналіз тексту перекладу, метою якого є його порівняння з текстом оригіналу, аби переконатися в їхній ідентичності з точки зору змісту, а також його редагування з метою усунення можливих стилістичних недоліків.

На відміну від письмового перекладу, де, як випливає з викладеного вище, кожен з трьох етапів чітко відділений у часі, під час усного перекладу згадані етапи накладаються один на один, створюючи суттєві проблеми для перекладача.

Послідовним називається переклад, під час якого тлумач перекладає виступ промовця, коли останній робить періодичні паузи з цією метою. Ці проблеми можуть виникати і під час конференц-перекладу, де додаються також труднощі, пов’язані з необхідністю записувати довгі промови, а потім розшифровувати власні записи. Для подолання згаданих проблем слід постійно вдосконалювати уміння аудіювання майбутніх перекладачів, особливо в ускладнених умовах, тренувати їхню слухову пам’ять.

Синхронний переклад, тобто переклад, що виконується без пауз, майже одночасно з мовленням оратора або співрозмовника, розпадається на переклад з опорою на текст виступу, що є власне варіантом перекладу з аркуша, який розглядався раніше, і синхронний переклад без такої опори, який у свою чергу може мати форму „нашіптування”, що спостерігається, коли перекладач („шептун”) синхронно перекладає лише для одного замовника, або форму класичного синхронного перекладу у „кабіні”, куди аудіотекст оригіналу передається через навушники.

Синхронний переклад є найважчим з усіх видів перекладу, оскільки вимагає здатності одночасно виконувати кілька видів діяльності, що створює значне психологічне навантаження.

В усному перекладі допускається (і навіть здебільшого є неминучим) втрата другорядної інформації за рахунок компресії вихідного тексту. Усному перекладачеві також зазвичай вибачають незначні відхилення від норм конкретної мови, особливо коли він перекладає на мову, яка не є рідною для нього.