6.2. Закони України щодо регулювання різних аспектів інформаційної діяльності

В Україні діє також низка спеціальних законів щодо регу­лювання тих чи інших аспектів інформаційної діяльності.

Закон України "Про видавничу справу", який визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок органі­зації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонуван­ня суб'єктів видавничої справи.

Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського на­роду, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загаль­нолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, ви­давців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видав­ничої продукції. Видавнича справа — сфера суспільних відно­син, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-гос­подарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Складовими видавничої справи є: видавнича діяльність -сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спря­мованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції; виготовлення видавничої продукції — виробничо-технологіч­ний процес відтворення визначеним тиражем видавничого ори­гіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами; роз­повсюдження видавничої продукції — доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

Видавнича справа спрямована на: задоволення потреб осо­би, суспільства, держави у видавничій продукції та отримання прибутку від цього виду діяльності; створення можливостей для самовиявлення громадян як авторів незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,

356

статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; забезпе­чення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; сприяння національно-культур­ному розвитку українського народу шляхом збільшення загаль­ної кількості тиражів, обсягів та розширення тематичного спря­мування українського книговидання; забезпечення доступу українського суспільства до загальнолюдських цінностей шля­хом перекладу державною мовою кращих здобутків світової літератури, науки тощо, налагодження співпраці з іноземни­ми видавництвами, українською діаспорою, укладення відпо­відних міжнародних угод; здійснення книговидання російсь­кою мовою для забезпечення культурних потреб російського населення в Україні з урахуванням імпорту друкованої про­дукції; здійснення книговидання мовами інших національних меншин в Україні; збільшення кількості видань іноземними мовами, які поширювали б у світі знання про Україну; зміцнен­ня матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного ком­плексу і мережі розповсюдження видавничої продукції.

Відносини у сфері видавничої справи регулюються Консти­туцією України, цим Законом, Законами України "Про інфор­мацію", "Про авторське право і суміжні права", "Про держав­ну тнсмиицю", "Про підприємництво", "Про підприємства в У к |)ІІ м 11", пішими законами та нормативно-правовими актами.

(< І»І«иппІ політика у видавничій справі визначається ПгрхшІІкно І'ІІдою України і ґрунтується на принципах дотри­мання сіюноди у мпдаїиіичій справі, протидії її монополізації, :Іміп,Інчшя митсріалг.но-технічних, організаційних, правових і науконих засад видавничої справи, гарантії соціального і пра-ноїшго захисту її працівників. Державна політика у видавничій спрані спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовною книгою ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових ІІнкладів, Збройних Сил України та інших військових форму-ІІІІпІ., правоохоронних органів, підприємств, установ і органі-шій необхідними виданнями державною мовою. Державна І ика підтримки культур національних меншин у видав-

357

Розділ 6

ничіи справі здійснюється через відповідні органи виконавчої влади із залученням національно-культурних товариств. Ка­бінет Міністрів України забезпечує проведення політики у ви­давничій справі, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у цій сфері.

Держава надає пріоритети щодо випуску суспільна необ­хідних видань з метою забезпечення функціонування органів законодавчої, виконавчої та судової влади, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, соціального захисту населення за державними тематичними програмами і на засадах державно­го замовлення. Державна політика у видавничій справі відпо­відно до поставленої мети здійснюється також шляхом подат­кового, митного, валютного та інших видів регулювання.

Закон України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" визначає засади державної підтримки кни­говидавничої справи в Україні і спрямований на подолання кризи у вітчизняному книговиданні та створення сприятли­вих умов для його розвитку.

У законі зокрема зазначається, що метою державної підтрим­ки книговидавничої справи в Україні є:

• визнання духовної функції книги в суспільстві;

• задоволення духовних, освітніх і культурних потреб українського народу за допомогою книг;

• забезпечення державних інтересів щодо захисту націо­ нального інформаційного простору;

• сприяння збільшенню випуску книжкової продукції в Україні, зниженню її собівартості та підвищенню конкурен­ тоспроможності як на вітчизняному книжковому ринку, так і за межами України;

• оновлення і переоснащення видавничо-поліграфічної бази суб'єктів видавничої справи та створення сприятливих умов їх розвитку.

Державна політика у книговидавничій справі ґрунтується на визнанні духовної, науково-освітньої і культурно-творчої функції книги в суспільстві та на принципах дотримання сво-

358

Правове регулювання інформаційної сфери в Україні

боди у книговидавничій справі, протидії її монополізації, зміцнення матеріально-технічних, організаційних, правових і наукових засад книговидавничої справи, гарантії соціального і правового захисту її працівників. Державна політика у кни­говидавничій справі спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, задоволення духовних, освітніх і культурних потреб українського народу за допомогою книг. Державна політика у книговидавничій справі відповідно до поставленої мети здійснюється шляхом податкового, митного, валютного та інших видів регулювання, а також шляхом дер­жавного замовлення на видання книжкової продукції.

Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" ви­значає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечної систе­ми України, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Бібліотечна справа розглядається як складова інформа­ційної, виховної, культурно-освітньої діяльності, котра вклю­чає комплекс державних, громадських, наукових та практич­них заходів, які забезпечують організацію діяльності бібліо­тек, їх науково-дослідну і методичну роботу, а також підготов­ку бібліотечних фахівців.

Закон визначає основні напрямки бібліотечної діяльності, а саме: формування документально-інформаційних ресурсів; їх зберігання; бібліотечне обслуговування. Особливо слід за­значити, що державна політика України в галузі бібліотечної діяльності ґрунтується передусім на принципах науковості, а також загальнодоступності, безплатності основних послуг бібліотек, поєднання державного управління і громадського самоврядування. Саме ці принципи і зумовили її основні на­прямки:

• стимулювання розвитку бібліотечної справи шляхом роз­ширення матеріально-технічної бази, надання пільг щодо опо­даткування та кредитування, морального і матеріального за­охочення осіб, які зробили значний внесок в бібліотечну спра­ву;

359

Розділ 6

• ведення єдиної державної систему реєстрації носіїв інфор­ мації;

• створення умови для зберігання бібліотечних фондів, їх комплектування та матеріально-технічного забезпечення;

• сприяння науковим дослідженням, розробці та здійснен­ ню цільових програм розвитку бібліотечної діяльності;

• забезпечення єдиної системи підготовки та підвищення кваліфікації бібліотечних кадрів.

Закон України "Про музеї та музейну справу" регулює суспільні відносини в галузі музейної справи, встановлює пра­вові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної й духовної культури, діяльності музейних за­кладів в Україні.

У цьому законі зазначається, що музеї --це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань націо­нальної й світової історико-культурної спадщини. Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, екс­позиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохо-ронна робота.

Закон України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" розглядає національний архівний фонд України як складову частину вітчизняної і світової культур­ної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, що пере­буває під охороною держави і призначена для задоволення ін­формаційних потреб суспільства і держави, реалізації прав та законних інтересів кожної людини.

Документи Національного архівного фонду є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України або згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підлягають поверненню в Україну. Національний архівний фонд формується у порядку, встановленому цим Законом, з архівних документів органів дер-

360

Правове регулювання інформаційної сфери в Україні

жавної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також архівних документів громадян і їх об'єднань. Рішення про вилучення документів із Національного архівного фонду приймаються екс­пертними комісіями за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства. Заборо­няється вилучення документів із Національного архівного фон­ду за мотивами конфіденційності чи таємності інформації, що міститься в них, а також із політичних чи ідеологічних мірку­вань. Документи Національного архівного фонду і довідковий апарат до них надаються у користування в архівних установах з часу їх надходження на зберігання, а в приватних архівних зібраннях — відповідно до рішення їх власників.

Держава заохочує власників приватних архівних зібрань до розширення доступу до документів Національного архівного фонду, сприяє публікації та експонуванню цих документів на виставках.

Забороняється відносити до державної або іншої передбаче­ної законами України таємниці інформацію про місця збері­гання документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, а також створювати таємні архіви для зберігання таких документів.

Громадяни України мають право користуватися документа­ми Національного архівного фонду або їх копіями на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу. Особи, які користуються документами Національного архівного фонду за службовим завданням, подають документ, що підтверджує їх повноваження. Забороняється вимагати від користувачів на­дання документів, не передбачених цим Законом. Про відмову в доступі до документів Національного архівного фонду кори­стувачеві повідомляється письмово із зазначенням вичерпних підстав відмови. В інтересах охорони інформації, віднесеної до державної або іншої передбаченої законом таємниці, що міститься в документах Національного архівного фонду, до­ступ до цих документів обмежується відповідно до закону до моменту скасування рішення про віднесення інформації до державної або іншої таємниці. Доступ до документів Націо­нального архівного фонду, що містять конфіденційну інфор-

361

Розділ 6

мацію про особу, а також створюють загрозу для життя чи недоторканності житла громадян, обмежується на 75 років від часу створення цих документів, якщо інше не передбачено за­коном. Раніше зазначеного строку доступ здійснюється з до­зволу громадянина, права та законні інтереси якого можуть бути порушені, а в разі його смерті — з дозволу спадкоємців.

Закон України "Про кінематографію" визначає правові ос­нови діяльності в галузі кінематографії та регулює суспільні відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням, збе­ріганням і демонструванням фільмів.

Державна політика в кінематографії полягає у визнанні кіне­матографії галуззю культури, а національного фільму — на­дбанням культури Українського народу і здійснюється шляхом державної підтримки суб'єктів кінематографії України. Дер­жава сприяє виробництву, розповсюдженню та демонструван­ню національних фільмів у кіно-, відеомережі та на каналах мовлення телебачення, збереженню, відновленню національ­ної та кращих зразків світової кінематографічної спадщини, вживає заходів для повернення в Україну національної кіне­матографічної спадщини, що знаходиться за її межами. Для сприяння виробництву національних фільмів, а також досту­пу глядачів до перегляду творів національної кінематографіч­ної спадщини встановлюється квота демонстрування національ­них фільмів, яка становить не менше ЗО відсотків національ­ного екранного часу. Ця квота є обов'язковою для всіх демон­страторів фільмів у кіно-, відеомережі та на каналах мовлення телебачення України. Положення про національний екранний час та його використання суб'єктами кінематографії та телеба­чення затверджується Кабінетом Міністрів України.

Закон України "Про телебачення і радіомовлення"³ відпо­відно до Закону України "Про інформацію" регулює діяльність

³ Щодо цього закону, а також Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" ведуться жваві дискусії. На розгляді в Комітеті Верховної Ради з питань свободи слова та інформації знаходиться низка відповідних законопроектів (див. табл.).

362

Правове регулювання інформаційної сфери в Україні

телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонуван­ня, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Згідно з цим законом, телерадіоорганізації України у своїй діяльності реалізують принципи об'єктивності, достовірності інформації, компетентності, гарантування права кожного гро­мадянина на доступ до інформації, вільне висловлювання своїх поглядів та думок, забезпечення ідеологічного та політичного плюралізму, дотримання телерадіопрацівниками професійної етики та загальнолюдських норм моралі. Телерадіоорганізації не мають права у своїх програмах розголошувати дані, що ста­новлять державну таємницю або іншу таємницю, яка охоро­няється законодавством, закликати до насильницької зміни або повалення існуючого державного і суспільного ладу, порушен­ня територіальної цілісності України, вести пропаганду війни, насильства і жорстокості, розпалювання расової, національ­ної, релігійної ворожнечі, поширювати порнографію або іншу інформацію, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень, принижує честь і гідність людини.

Верховна Рада України і Президент України визначають державну політику щодо телебачення і радіомовлення, зако-модімічі основи її реалізації, гарантії соціального і правового ;ілхисту працівників цієї сфери. Кабінет Міністрів України :І;ІІІ<мпг'Іуг реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла­ди з питань телебачення і радіомовлення є уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовлен­ням України, що забезпечує реалізацію інформаційної політи­ки держави, визначеної Верховною Радою України, Президен­том України та контрольованої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення. Втручання державних органів, органів місцевого, регіонального самоврядування, їх посадових осіб, об'єднань громадян, окремих громадян у твор­чу діяльність телерадіоорганізацій, а також цензура, як конт-

363

Розділ 6

роль за ідеологічним змістом передач, забороняються; контро­люється лише зміст інформації, яка охороняється законом.

Цим законом також встановлюються антимонопольні обме­ження. Так, одна телерадіоорганізація, а також її структурні підрозділи з правами юридичної особи не мають права вести мовлення більш як на двох каналах по телебаченню і трьох каналах — по радіо на територію всієї країни, області, міста або іншого регіону, зазначеного в ліцензії, крім кабельних (про-водових) мереж та мовлення на зарубіжні країни. Юридична або фізична особа не має прана бути засновником (співзаснов-ником) телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення більш як на двох каналах мовлення по телебаченню і трьох каналах мов­лення — по радіо на територію всієї країни, області, міста або іншого регіону. Телерадіоорганізаціям, що ведуть мовлення по загальнонаціональних каналах, не може надаватись у кори­стування одночасно більше половини каналів мовлення на те­риторію всієї країни, області, міста або іншого регіону. Орга­нізації та підприємства зв'язку, які експлуатують мережі мов­лення, не можуть бути засновниками або співвласниками те­лерадіоорганізацій.

З метою захисту інтересів національного телерадіовиробни-цтва і спрямування інвестицій на розвиток національної бази телебачення та радіомовлення не менше 50 відсотків від за­гального обсягу мовлення коленої телерадіоорганізації мають становити передачі (фільми), виготовлені безпосередньо даною телерадіоорганізацією або іншими юридичними особами, які діють в Україні. Не допускається трансляція в ефірних мере­жах України рекламної продукції, за розповсюдження якої не сплачено телерадіоорганізації, що має ліцензію Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на право користування каналами мовлення.

В Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. Забороняється створення і діяльність телерадіо­організацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більш як ЗО відсотків іноземних інвестицій. Іноземне інвестування телерадіоорганізацій України здійснюється під контролем та за згодою Національної ради. Телерадіоорганіза-

364

Правове регулювання інформаційної сфери в Україні

ція зобов'язана надавати громадянам чи представникам орга­нізацій, інтересам яких заподіяно шкоди розповсюдженою інформацією, можливість відповіді, спростування чи власного тлумачення обставин справи. В разі розповсюдження в телера-діопередачі відомостей, що принижують честь і гідність гро­мадян або не відповідають дійсності, вони повинні бути на прохання зацікавлених осіб в місячний строк спростовані те­лерадіоорганізацією, яка розповсюдила ці відомості. Зміст і час спростування визначаються за угодою зацікавлених сторін. Спори про реалізацію вказаних прав розглядаються судом.

Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" відповідно до Конституції України, Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та інших законодавчих актів України визначає правові засади діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, її статус, компетенцію, повноваження, функ­ції та порядок їх здійснення.

Національна рада у своїй діяльності керується Конститу­цією України, Законом України "Про телебачення і радіомов­лення", цим Законом, іншими актами законодавства. Націо­нальна рада відповідно до чинного законодавства України в межах своїх повноважень приймає рішення, розробляє поло­ження, правила та інструкції, організовує та контролює їх виконання, видає рекомендації. Національна рада узагальнює практику застосування законодавства з питань, що входять до її компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдоскона­лення, бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку пропозиції до проектів актів законодавства, що ре­гулюють питання телерадіоінформаційних відносин. Націо­нальна рада в межах своїх компетенції та повноважень прий­має рішення, що регламентують організацію її внутрішньої роботи відповідно до чинного законодавства України. Націо­нальна рада може разом з органами державної виконавчої влади видавати спільні акти. Рішення Національної ради, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для органів місцевої влади та самоврядування, підприємств, установ, організацій та громадян.

365

Розділ 6

Закон України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України"'¹ визначає, що з метою всебічного за­доволення потреб суспільства в оперативній інформації, забез­печення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, морально-етичні принципи Українсько­го народу, створюється система Суспільного телебачення і ра­діомовлення України, яка діє на основі Конституції України, Закону України "Про інформацію", Закону України "Про те­лебачення і радіомовлення", інших законів, що регламенту­ють діяльність телерадіоорганізацій як суб'єктів інформацій­ної і господарської діяльності, та цього Закону.

Суспільне телерадіомовлення -- це телерадіоорганізація зі статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і непри­буткової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського народу і діє згідно з єдиною програм­ною концепцією.

Суспільне телерадіомовлення ґрунтується на широкому представництві різних верств суспільства, які через своїх пред­ставників у Громадській раді забезпечують реалізацію програм­ної концепції та здійснюють контроль за фінансово-господар­ською діяльністю телерадіоорганізації. Програмна концепція діяльності Суспільного телерадіомовлення періодично перегля­дається з урахуванням тенденцій суспільного розвитку і задо­волення права громадян вільно одержувати, використовувати та поширювати інформацію.

Нагляд за діяльністю Суспільного телерадіомовлення здій­снює Громадська рада — колегіальний позавідомчий орган, що координує розвиток і забезпечує реалізацію програмної кон­цепції суспільного мовлення, визначає засади кадрової політи­ки та структуру управління, контролює використання каналів мовлення та фінансово-господарську діяльність телерадіоорга­нізації, затверджує кандидатури на посади голови та членів Адміністративної ради, розглядає та затверджує звіти Адміні­стративної ради Суспільного телерадіомовлення.

Державне замовлення на програми Суспільного телерадіо­мовлення не може перевищувати 20 відсотків загального обся-