21. Особливості правового режиму земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу.

ВЕЗ являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законодавства України.

На території ВЕЗ поширюються податкові, митні, валютно-фінансові пільги, спрямовані на розвиток певного пріоритетного виду діяльності (наприклад, рекреаційної).

Для створення ВЕЗ необхідно подати до Кабінету Міністрів України такі документи:

рішення місцевої ради і місцевої державної адміністрації про створення такої зони чи їх згоду на це;

проект положення про правовий режим і офіційну назву;

точний опис кордонів і мету створення ВЕЗ;

техніко-економічне обґрунтування необхідності створення зони; проект закону про створення ВЕЗ.

Після розгляду цих документів Кабінет Міністрів подає свій висно­вок з цього питання до Верховної Ради України.

Специфікою управління рекреаційними землями ВЕЗ є те, що повноваження у цій галузі має орган господарського розвитку і управління зони, який утворюється за участю її суб'єктів.

Треба мати на увазі, що ВЕЗ, у тому числі й туристсько-рекреаційного типу, можуть розташовуватися на землях різних категорій: житлової та громадської забудови, лісового і водного фонду, оздоровчого призначення, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони тощо. Тобто оголошення певної території ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу визначає лише функціональну спрямованість її економічного режиму.

Правовий режим ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу може передбачати розширення територій земель рекреаційного призначення, забезпечення їх правового режиму. Особливість полягає вже в тому, що виключне право розпорядження землями державної та комунальної власності ВЕЗ належить спеціально створюваній для цього адміністрації.

Мінекономіки, ДПАУ, Мінфін, Держмитслужба України, а та­кож адміністрації ВЕЗ здійснюють моніторинг додержання правового режиму зон згідно.

22. Поняття і загальна характеристика земель історико-культурного призначення.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

- історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

- городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

- архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Закон «Про охорону культурної спадщини» виділяє 6 основних видів відповідних об'єктів:

- археологічні (городища, кургани, залишки стародавніх поселень);

- історичні (будинки, споруди, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

- монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);

- архітектури та містобудування - історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва);

- садово-паркового мистецтва (поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами);

- ландшафтні (природні території, які мають історичну цінність).

Поділ земель історико-культурного призначення на три групи - залежно від характеру пам'яток, що на них знаходяться.

До першої групи ЗК відносить землі з розміщеними на них об'єктами, що пов'язані з історичними подіями чи особистостями (цю групу об'єктів умовно можна назвати історичними). Серед об'єктів цієї групи найбільш визначений в законодавстві статус мають історнко-культурні заповідники.

Другу групу земель, які ЗК відносить до категорії земель історико-культурного призначення, можна умовно назвати землями археологічного призначення. Ці землі підлягають особливій охороні як такі, що несуть на собі відбиток стародавньої історії нашого народу чи інших народів, які колись перебували на території теперішньої України.

Третя група земель цієї категорії об'єднує пам'ятки архітектурного спрямування, до яких належать архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до реєстру на об'єкт культурної спадщини на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

Занесення об'єкта культурної спадщини до реєстру та внесення змін до нього провадиться відповідно до категорії пам'ятки:

- пам'ятки національного значення -- постановою Кабінетів Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;

- пам'ятки місцевого значення -- рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належить питання охорони культурної спадщини, протягом одного місця з дня одержання подання.