2.3. Економічна експлуатація Чеських та Словацьких земель нацистською Німеччино.

Слідом за окупацією почалося систематичне, організоване в масштабі цілої країни пограбування Чехословаччини. Найближчою і першочерговою задачею було створення умов, що сприяли максимальному використанню промислового потенціалу, сировинних і людських ресурсів чеських земель для здійснення агресивних військових цілей. Німецька кампанія проти Чехословаччини була спрямована не тільки проти республіки як політичного і військового цілого, а й проти самого існування чехословацького народу, у якого відняли не тільки політичні права і культурне життя, але також і їх благополуччя і їх фінансові та промислові ресурси⁵⁹.

Роззброївши чехословацьку армію, окупанти захопили всі її озброєння та майно, цінністю в кілька десятків мільярдів крон. Ця зброя, пішла на оснащення німецьких дивізій. Були захоплені, як трофеї, чехословацькі державні військові заводи. Німецькому уряду англійський уряд передав 2 тис. кг чехословацького золота і валюти на загальну суму 740 млн. крон, яке знаходилося в Англії⁶⁰.

Особливу роль у пограбуванні країни зіграло встановлення 16 березня 1939 року примусового курсу марки. Одна марка прирівнювалася до 10 крон, хоча дійсна її вартість становила 6 – 7 крон. Такий курс давав можливість німцям закуповувати чехословацькі товари на одну третину нижче їх дійсної вартості.

«Торгівля» Німеччини з окупованою територією була заснована на системі клірингу. Проте ввозила Німеччина мізерну кількість товарів, а вивозила у багато разів більше. Завдяки введеному окупантами режиму жорстокої експлуатації і в результаті максимального обмеження споживання поневоленого населення, Німеччина вивозила тільки з протекторату в два рази більше, ніж вся домюнхенська Чехословаччина в усі країни світу⁶¹.

Одним з видів пограбування населення були різного роду податки і побори. В руках окупантів опинилися всі надходження від непрямих податків. Коли почалася війна, нацисти встановили «військову контрибуцію для протекторату» на річну суму 2000 мільйонів крон (14200000 фунтів стерлінгів). Нацисти претендували на те, що вони мають на це право на тій підставі, що «чехи не воюють, а німці воюють за них» ...⁶².

Окрім збільшення прибуткового податку окупанти ввели на початку другої світової війни особливий податок за «звільнення від військової повинності». Це звільнення було викликано тим, що окупанти боялися давати зброю в руки поневоленого народу. Надходження тільки від цього податку щорічно становили 2 млрд. крон. У 1940 р. була введена особлива контрибуція «для покриття витрат імперії», розмір якої встановлювався довільно протектором⁶³.

В свою чергу, Словацька республіка (офіційна назва згідно конституції від 21 липня 1939 р.), яка формально була самостійною і суверенною, будучи переважно аграрною державою, не належала до розряду країн з високо розвинутою економікою. Тому життєво важливим завданням нової влади стало забезпечення повноцінного економічного розвитку держави.

Підпорядкування словацької економіки поглибилося з початком діяльності групи німецьких радників, особливо Е. Геберта, котрий ревно стежив за діями міністерства господарства, аби вони відповідали інтересам рейху. Разом з тим, зростає експансія німецького капіталу. Проникненню його в Словаччину сприяли як політична залежність країни від Берліну, так і економічна слабкість республіки. Словацький промислово-фінансовий капітал був не в змозі протистояти потужним німецьким монополіям. Так, в 1940 р. активи Словацького банку складали майже 218 млн. крон, в той час як Німецький банк оперував більш ніж 5 млрд. марок, а Дресднер банк – близько 4 млрд. марок. Для Німеччини справа полегшувалася ще й тим, що на словацьких землях в період ЧСР лідируючі позиції займав чеський капітал, який тепер автоматично взяли під свій контроль німці. В підсумку частка німецького капіталу в словацькій економіці за короткий час зросла з 4 до 51,6%⁶⁴.

Звідси випливає, що Словаччині відводили роль аграрно-сировинного придатку та джерела дешевої робочої сили для німецької індустрії. Виняток становили промислові підприємства, які виконували суто військові замовлення. У них інвестувалися значні кошти, тут розширювалося й інтенсифікувалося виробництво.

Проте, на думку І. І. Боровця, не варто абсолютизувати та демонізувати німецький вплив на словацьке господарство, як це спостерігається в марксистській історіографії. Попри беззаперечні негативні його прояви, існували й певні позитивні моменти. Німецькі капіталовкладення сприяли піднесенню економіки, воєнна кон’юнктура та наявність постійного місткого ринку збуту словацької промислової та сільськогосподарської продукції стимулювали виробництво. В окремих випадках німці створювали словацькій стороні відносно вигідні умови співробітництва. Так, при будівництві нових шосе в Словаччині фінансування та прокладання більшості ділянок взяла на себе Німеччина. Щоправда, і безпосереднє керівництво ним здійснювалося Генеральним інспектором німецьких доріг. Іншим прикладом була пропозиція допомоги у побудові деревообробного заводу в Туранах з тим, що після початку його роботи 50% акцій підприємства безкоштовно передадуть Словаччині.

Умови праці словацьких трудових мігрантів в німецьких землях кардинально відрізнялися від становища інших остарбайтерів. У разі кривд з боку працедавців вони могли звертатися в словацькі представницькі органи і їх скарги часто задовольнялися. Велике значення мало й те, що словаки виконували не підневільну, а добре оплачувану працю. Економічна вигода для них полягала в тому, що зарплатня їм нараховувалась німецькою стороною в марках, але гроші видавалися Словацьким банком у кронах. Зважаючи, що обмінний курс був завищений на користь марки, заробітчани отримували на руки значні суми⁶⁵.

В загальному, Німецький фінансовий капітал широко використовував політичну експансію нацистської держави для захоплення ключових позицій в економіці окупованих Німеччиною країн. Чехословаччина являла собою характерний приклад цього економічного наступу німецьких монополій.

Надзвичайно важливе значення мав захоплення німецькими банками капіталів чеських банків, які контролювали відповідні концерни. Захоплення ключових позицій в економіці окупованої країни здійснювалося або прямо, шляхом експропріації колишніх власників при проведенні так званої «аріїзації», або в прихованій формі, шляхом випуску чеськими банками нових акцій, які скуповувалися німецькими банками. У результаті проведення «аріїзації», експропріації майна євреїв, відбувалося нечуване збагачення німецьких монополій⁶⁶.

У довоєнній Чехословаччині в руках єврейської буржуазії зосереджувалася майно на загальну суму близько 16 млрд. крон, що становило 30-40% усієї вартості матеріальних цінностей країни. Тепер значна частина цього майна була продана німецьким монополіям часто за дуже низьку ціну.

«Аріїзація» широко використовували для особистого збагачення ватажки фашистської партії і німецького уряду Гітлер, Герінг, Гіммлер та інші. Так, в одному з листів К. Г. Франка Борману повідомлялося, що Гітлеру на його вимогу з конфіскованого майна були залишені картини, що представляють велику художню цінність⁶⁷. Велике число підприємств захопив Герінг, у тому числі найбільші в Чехословаччині металургійні заводи - Вітковіцькі заводи. Гіммлер захопив кілька підприємств з виробництва будівельних матеріалів: цементу, цегли і т. д.

Було конфісковано багато таких підприємств, більшу частку в яких становив чеський капітал. За таких умов, «аріїзація» привела до зменшення економічної ваги і ослаблення позицій чеського капіталу. Загальна вартість конфіскованого рухомого і нерухомого майна при проведенні «аріїзації» склала по німецьким даними до липня 1942 р. 6 млрд. крон, причому на частку банківського капіталу і капіталу підприємств відводилося 3,7 млрд. крон⁶⁸.

Захопивши з допомогою «аріїзації» і придбанням акцій важливі позиції в чеських банках і концернах, німецькі монополії встановили контроль не тільки над найважливішими промисловими підприємствами протекторату і Словаччини, а й над цілими промисловими галузями. Перше місце в цій експансії належало двом найбільшим німецьким банкам - «Дейча банк» і «Дрезденер банк». Відразу ж після Мюнхена ці банки захопили філії чехословацьких банків в прикордонних районах. Заволодівши контрольним пакетом акцій (88%) найбільшого в країні чеського банку «Уніон», «Дейча банк» підпорядкував концерн, який охоплював до 30 промислових підприємств (хімія, електротехніка, цукроваріння, текстиль). Цей же банк поглинув Празький кредитний банк (Прагобанк), який в Чехословаччині контролював 20 великих підприємств і мав значні капіталовкладення в Балканських країнах⁶⁹.

Концерн Чеського облікового банку (25 великих підприємств) потрапив під контроль «Дрезденер банку», який одночасно встановив контроль над заводами Шкода в Пльзені, військовими заводами в Брно, паперової промисловістю Словаччини і т. д. У контролі над заводами Шкода брав участь і «Дейча банк» (через Празький кредитний банк). Шляхом формального злиття з Німецьким кредитним банком («Кредитанштальт дер Дейчем») був захоплений «Легіобанк», що контролював досить великий концерн. В особі «Рентенбанка» німецький аграрний капітал придбав вирішальний вплив в найбільший в країні Аграрном банк. Яскравий приклад експансії німецького монополістичного капіталу являли собою могутні німецькі концерни «А.Г.Рейхсверке Г.Герін» і «І.Г.Фарбіндустрі». Концерн «І.Г.Фарбіндустрі» встановив контроль над хімічною промисловістю Чехословаччини. Концерн Герінга встановив контроль над найважливішими металургійними підприємствами протекторату та Словаччини. Він захопив 80 акціонерних товариств і підприємств, загальне число робітників на яких досягало 150 тис. человек. Серед підприємств, захоплених концерном Герінга, знаходилися найбільші заводи країни, в тому числі металургійний комбінат «Польдія Гуть» в Кладно, Вітковіцьке гірничодобувне товариство, , Краловопольский машинобудівний завод, завод «Авіа», Яхімовські рудники. На частку концерну доводилося 21% капіталу всіх монополій. Така ж доля спіткала і деякі інші чеські та словацькі банки та підприємства⁷⁰.

Концентрація виробництва і капіталу в руках небагатьох монополій давала можливість гітлерівському уряду швидше і успішніше перетворити чехословацьку промисловість в один з найважливіших арсеналів німецького імперіалізму. Цей процес був прискорений поруч додаткових заходів влади протекторату. 19 вересня 1940 р. уряд протекторату видало спеціальну постанову про пристосування економіки протекторату до економічних потреб Німеччини, згідно з яким регламентувалося розподіл сировини і робочої сили, а також закривалися окремі підприємства, не служили військовим потребам Німеччини.

Для здійснення повного включення економіки протекторату в систему німецької економіки та розширення можливостей вивезення товарів з чеських земель гітлерівський уряд 1 жовтня 1940 р. знищив митні кордони між протекторатом і Німеччиною, залишивши, однак, вигідну для Німеччини колишню систему клірингових розрахунків. Так був усунутий останній бар'єр на шляху експансії німецьких монополій - митна автономія протекторату, до деякої міри захищала гірше оснащену чеську промисловість і чеський ринок від конкуренції німецьких підприємств⁷¹.

Варварська система експлуатації поневоленого народу забезпечила німецькому монополістичному капіталу надзвичайні прибутки. Про зростання прибутків найбільших банків і промислових концернів в роки окупації свідчать наступні дані: акціонерні банки збільшили свої прибутки за два роки майже в два рази - з 59 млн. крон в 1939 р. до 115 , 8 млн. крон в 1941 р.; чистий прибуток перших машинобудівних заводів в Брно, контрольним пакетом акцій яких володів «Дрезденер банк», зріс за 1938 - 1941 рр. більш ніж на 2100%. Чистий прибуток групи заводів Шкода зріс з 58,2 млн. крон в 1938.г. до 71,6 млн. крон в 1942 р. У такій же мірі зріс чистий прибуток другого найбільшого після заводів Шкода концерну «Чеська Зброївка», що входив в концерн Герінга⁷².

Монополістична чеська буржуазія прорахувалася в своїх планах, щодо збереження панівного становища при будь-яких умовах. В результаті окупації вона була відсунута на другий план. І все ж сприятлива військова кон'юнктура, економічні зв'язки з німецькими монополіями, які брали участь у військовому виробництві, створювали можливість отримувати в роки війни прибутки, про які вони не могли мріяти в довоєнні роки. Про це наочно свідчать дані про прибутки банків, концернів, підприємств, де переважав чеський капітал.

Найбільш інтенсивно зростав прибуток чеських концернів, які виконували виключно військові замовлення. Чистий прибуток Чеських збройових заводів, що входили до концерну Чеського промислового банку, збільшилася з 1941 р. в 7 разів в порівнянні з 1936 р., і в 4 рази порівняно з 1939 р. Чистий прибуток порохових заводів збільшилася в 1941 р. в два рази в порівнянні з 1936 р. Так само і в дна рази за 1939 - 1941 рр. збільшився прибуток військових заводів фірми «Чеська-Моравська Кольбе-Данек»⁷³.

Окупаційний режим був режимом усеосяжної мілітаризації, експлуатації і грабежу, національного поневолення, політичного безправ'я і найжорстокішого терору, тягар якого несли на собі головним чином трудові шари чеського населення. Був ліквідований 8-годиний робочий день у промисловості, уведена загальна трудова повинність, за відхилення від якої загрожували в'язниця і трудові табори, заборонені страйки, встановленні продовольчі норми. Різко знизилася реальна заробітна плата, причому заробітки чеських робітників були на 30% нижче, ніж німецьких. Сотні тисяч чехів були вивезені на примусові роботи в Німеччину й окуповані країни⁷⁴.