Екологічний аудит

Найближчими українськими термінологічними еквівалентами визначення «екологічний аудит» можна вважати такі терміни, як «екологічне обстеження», «екологічний огляд», «екологічна оцінка», «визначення сучасної екологічної ситуації». Тобто екологічний аудит встановлює діагноз «екологічного здоров'я» підприємства або території, спроможність його «технологічного організму», виробничих систем самоочищуватися і не забруднювати навколишнє середовище, виробляти екологічно чисту продукцію і бути привабливим для залучення інвестицій. Саме з такою метою західні компанії звертаються до екологічних аудиторів (юридичних або фізичних осіб), які можуть об'єктивно оцінити екологічний стан підприємства або території, визначити існуючі відхилення від

норми, тобто від вимог чинного природоохоронного законодавства або міжнародних стандартів, та намітити заходи для налагодження

виробничої діяльності підприємства у відповідність з цими вимогами.

Отже, екологічний аудит – це визначення сучасної екологічної ситуації на певній території або об’єкті, тобто це сама основа, початок екологічного дослідження, коли ми «знімаємо» нульовий екологічний фон, від якого починається відлік наступних його змін.

Оцінка впливів на навколишнє середовище

Наступною процедурою системи екологічної безпеки (КСЕБ) є оцінка впливів техногенно небезпечних об’єктів на навколишнє середовище (ОВНС).

Без такої оцінки не розглядається жоден проект будівництва народногосподарського об’єкту. Тому ОВНС є складовою Державних будівельних норм (ДБН).

ОВНС в Україні - це комплексний прогноз змін стану довкілля на підставі аналізу впливів запланованої техногенної діяльності.

Офіційно нормативне визначення терміну ОВНС при проектуванні, це:

- визначення масштабів та рівнів впливів проектної діяльності на навколишнє середовище,

- заходи по запобіган­ню або зменшенню цих впливів,

- прийнятності проектних рішень з екологічної точки зору.

Прогноз впливів здійснюється по окремих компонентах навколишнього середовища. Як правило, оцінюються впливи щодо:

- Повітряного середовища;

- Водного середовища (поверхневі води);

- Ґрунтів і підземних вод;

- Шумового забруднення;

- Екосистем, рослинного і тваринного світу;

- Ландшафтів і їх візуальної (естетичної) складової;

- Соціально-економічної ситуації, у тому числі здоров'я населення;

- Культурно-історичної спадщини.

Моніторинг довкілля

Термін «моніторинг довкілля» вперше був запропонований перед проведенням Стокгольмської конференції ООН з довкілля (Стокгольм, 16 червня 1972р.).

Моніторинг – безперервне стеження за динамікою усіх компонентів ПАГС і повинен охопити всі її складові:

від глобальних і регіональних до локальних (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 – Ієрархія систем екологічного

моніторингу України:

1 - національний - 1:1000 000; ∆S – 10км,

2 - регіональний 1:500 000; ∆S – 5км,

3 - обласний 1:200 000; ∆S – 2км,

4 - районний – 1:50 000; ∆S – 500м,

5 - міський 1:10 000; ∆S – 100м,

6 - локальний 1:5000 – 1000; ∆S – 10м.

Виділення ПАГС проводиться на базі ландшафтного районування території, тому що базою ПАГС є природно-територіальні комплекси. Якщо брати територію України, то розміри ПАГС найвищого порядку є такими, що досліджувати їх треба в масштабі 1:1 000 000. Таким чином, система державного (національного) екомоніторингу України повинна забезпечуватися

мережею безперервних спосте­режень мільйонного масштабу, у якій точки спостереження (екологічні станції або полігони) розташовані в середньому на відстані 10 км одна від одної. Так як площа України складає 603,7 тис. км², приймаємо, що всього необхідно мати 600 екостанцій, тобто одну на тисячу кілометрів квадратних. Враховуючи, що на Україні 480 адміністративних районів, виходить, що в кожному районі рівнинної території треба мати одну екологічну станцію, а в гірських районах Карпат та Криму їх кількість буде більше, тому що природні умова там змінюються швидше.

Таким чином, національний моніторинг України забезпечується мережею екологічних станцій, які ведуть дослідження в масштабі 1:1 000 000. Систему національного екомоніторингу розробляють в Інститутах географії та кібернетики АН України разом з Міністерством природних ресурсів України, яке має базу державних інспекцій по охороні навколишнього природного середовища в кожному адміністративному районі або місті.

Наступний рівень екологічного моніторингу:

регіональний в масштабі 1:500 000 — розробляється для природних регіонів України і, в першу чергу, — для рекреаційних зон (Українські Карпати, Західне та Східне Полісся, Північне Причорномор'я та Крим). Ця робота доручена Міністерству освіти України (Київський, Львівський, Чернівецький, Ужгородський, Одеський, Сімферопольський університети, Івано-Франківський інститут нафти та газу, Львівський лісотехнічний інститут та ін.) і Академії наук технологічної кібернетики України (Інститут екологічного моніторингу). Для Карпатського регіону система екологічного моніторингу була розроблена під керівництвом д.г.-м.н., проф. О.М. Адаменка.

Спостереження на регіональному рівні екомоніторингу проводяться в середньому через 5 км і повинні охопити всі компоненти ПАГС.

Система регіонального екомоніторингу Карпатського регіону в масштабі 1:500 000 стикається на заході з аналогічною системою Центральної та Східної Європи (Польщі, Німеччини, Чехії,

Словаччини та Болгарії), яку розробляють спеціалісти цих країн, об'єднавшись в Міжнародному центрі регіональних досліджень навколишнього середовища (м.Брно).

Наступний рівень в ієрархії системи екомоніторингу повинен охопити ландшафтні райони і проводитися в кожній адміністративній області силами Карпатського інженерно-екологічного центру та Інституту екологічної безпеки і природних ресурсів (Івано-Франківськ), Львівського соціально-екологічного центру, Закарпатського науково-виробничого центру «Екологія».

Мережа досліджень екомоніторингу обласного рівня відповідає масштабу 1:200 000 та забезпечує спостереження не менше ніж через 2 км.

Більш детальніші системи екомоніторингу на рівні ПАГС, які відповідають окремим ландшафтам або урочищам, збігаються з адміністративними районами (масштаб 1:50 000, спостереження через 500 м), промисловими вузлами або невеликими містами (масштаб 1:10 000, спостереження через 100 м). І, нарешті, найдетальніший рівень екомоніторингу проводиться на окремих підприємствах під час їх екологічної паспортизації (масштаби 1:5000 — 1:1000, спостереження через 50-10 м).

Усі ці різномасштабні елементи екомоніторингу повинні бути поєднані в єдину систему, яка забезпечить повну інформацію екологічного стану тієї чи іншої території з метою управління нею і оптимізації на необхідному рівні.