8. Валютні ризики потенційних збитків тнк: види та особливості управління.

На фінансову діяльність більшості фірм тією чи іншою мірою впливають зміни фінансових цін. Цими цінами можуть бути процентні ставки, обмінні курси, товарні ціни і ціни акцій. Більшість відомих фірм знають, як керувати основними виробничими ризиками. Основні виробничі ризики пов’язані з такими сферами виробничої діяльності, як вибір технології виробництва, спосіб постачання товарів і послуг клієнтам, вибір напряму науково-дослідних робіт. Але з ціновими ризиками проблема інша — вони визначаються економічним середовищем, тобто подіями, що відбуваються за межами фірми. Виявлення такого ризику може призвести до краху навіть дуже ефективного виробника з менеджментом високого рівня. Тому недостатньо керувати тільки основними виробничими ризиками, необхідно звернути увагу і на керування ціновими ризиками.

Ціновий ризик визначається як можливе відхилення майбут­ньої ціни від її очікуваного значення. Основною відмінністю між ТНК і корпораціями, що діють у межах однієї країни, є те, що ТНК найбільш підвладні несприятливому коливанню дохідності, що відбувається у результаті зміни курсів іноземних валют. У зв’яз­­ку зі скасуванням фіксованих валютних стандартів у 1970-х роках ХХ ст. і введенням плаваючих валютних курсів значно збільшились частота і розмір коливання курсів іноземних валют.

Сутність фінансової стратегії ТНК полягає в управлінні глобальними потоками зворотних коштів, а також у захисті інвестицій в інших країнах від ризиків. Для того щоб захистити інвестиції від ризиків, необхідно визначити вид ризику і характер фінансового ризику, тобто обставини, в яких він може мати місце; наслідки у разі матеріалізації ризику; варіанти стратегії захисту від ризику.

Міжнародний фінансовий менеджер у своїй роботі постійно враховує значно більшу кількість ризиків, ніж менеджер фірми, який працює на внутрішньому ринку. Він постійно аналізує валютно-курсові, регіональні і політичні ризики, що пов’язані зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності.

Валютний ризик — це різновид економічного ризику, виявлення його пов’язане з коливаннями валютно-фінансового середовища, де діють ТНК.

Валютний ризик — це ймовірність втрат чи недоотримання прибутку порівняно зі значеннями, що плануються, у результаті несприятливої зміни величини валютного курсу.

Схему складових валютного ринку можна подати так (рис. 1):

Рис. 1. Складові валютного ризик

Таким чином, валютний ризик поділяється на регіональний і валютно-курсовий. Складовими регіонального ризику є ризик валютного контролю і політичний ризик. Ризик валютного контролю пов’язаний з імовірністю заборони здійснення валютних переказів за кордон, тобто з уведенням валютного мораторію. Політичний ризик характеризується нестабільністю політичного середовища у країні, тобто частотою зміни уряду. Регіональні ризики також пов’язані з повною експропріацією активів нерезидентів у даній державі.

Коливання валютного курсу, які звичні в умовах Ямайської валютної системи, відбиваються на бухгалтерській звітності ТНК, на стані залишків її грошових коштів у банку, на чистому потоці грошових коштів, а в ширшому значенні — на конкурентоспроможності фірми.

Бухгалтерський ризик (екаунтинговий) — ризик звітний, паперовий. Він виникає тому, що зміни валютного курсу негативно відображаються на то вартості фірми у разі трансляції (перерахунку) фінансової звітності за зовнішньоекономічними операціями з іноземної валюти у вітчизняну. Цей ризик ще має назву трансляційний, або конверсійний, ризик чи ризик перерахунку однієї валюти в іншу.

При трансляції фінансової звітності у зарубіжних підрозділах у валюту материнської компанії виникає небезпека зміни несприятливим чином фінансових показників компанії. Фірма може отримати на своєму балансі необґрунтовано завищений прибуток, за який вона має заплатити додаткові податки. Якщо курс іноземної валюти відносно вітчизняної падає, то прибуток фірми буде занижений, і хоча компанія не платитиме податків, але їй важко взяти кредит, оскільки її фінансовий стан за балансом погіршився. Кредити надаватимуться під вищий процент з урахуванням ризику. Менеджер мусить пам’ятати, що існують різні методи трансляції звітності, які застосовуються ТНК. Вони різні в різних країнах. Їх застосування залежить від того, для кого надається бухгалтерська інформація — для акціонерів, інвесторів чи держави в особі податкових органів. Крім того, ТНК має філії чи дочірні компанії в країнах, де існують різні системи обліку, тому для зіставлення показників і зведення фінансової звітності до єдиної валюти використовують, крім прийнятних у країні норм обліку, Міжнародні стандарти обліку, що розробляються Комітетом за міжнародними бухгалтерськими стандартами.

Валютно-економічний ризик визначається як зміна вартості фірми, що обумовлена невизначеністю зміни валютного курсу. Він відбивається на реальних грошових потоках фірми. Валютно-економічний ризик підрозділяється на два різновиди:

Статья VIII.конкурентний (операційний) ризик;

Статья IX.транзакційний ризик.

Конкурентний ризик, або операційний валютний ризик потенційних збитків ТНК, пов’язаний з необхідністю здійснення платежів чи отримання коштів, деномінованих у національній валюті в майбутньому, тобто виражається в тому, що статті рахунків дебіторів та розрахунків з постачальниками і кредиторами змінюються в абсолютній величині зі зміною валютного курсу. Сутність даного ризику полягає у тому, що зміни в курсах валют можуть призвести до зміни вартості факторів виробництва, необхідних фірмі, а також до зміни доходів, що отримуються від випуску продукції. Ступінь такого впливу зміни валютних курсів залежить від цінової еластичності попиту і пропозиції, що лежить в основі цих операцій, яка існує на ринках факторів виробництва і товарів. Тобто операційний валютний ризик потенційних збитків визначає ступінь впливу коливання валютних курсів на вартість відомих майбутніх операцій з наявними коштами, що проводяться фірмою. Цей ризик є одним із двох показників ризиків, пов’язаних з рухом грошових коштів.

Одночасно зі зміною валютних курсів відбувається і зміна відносного конкурентного становища ТНК у всіх сегментах виробництва і ринків, що пов’язано з виникненням транзакційного або поточного, ризику потенційних збитків.

Транзакційний валютний ризик — це ймовірність збитків, які пов’язані зі змінами валютного курсу за контрактами, що вже укладені і за якими платіж має відбутися через певний проміжок часу в майбутньому. Цей ризик ще має назву поточний ризик потенційних збитків. Транзакційний ризик впливає на майбутні потоки грошової готівки; джерела комплектуючих; розміщення інвестицій; конкурентоспроможність ТНК на різних ринках. Цей ризик, на відміну від операційного валютного ризику, стосується всього обсягу інвестицій, і його необхідно вивчати (на відміну від операційного) в довгостроковій перспективі. Основна відмінність між операційним валютним і поточним ризиком потенційних збитків полягає в тому, що поточний ризик визначається результатом зміни валютних курсів, що здійснює вплив на рух грошової готівки. Ці зміни можуть відбуватися внаслідок коригувань попиту і пропозиції, що лежать в основі цих потоків. Тобто поточні ризики потенційних збитків виникають при будь-якому міжнародному русі грошової готівки, включаючи потоки продукції, факторів виробництва і компонентів, при необхідності здійснення компанією переказів грошових коштів, а також при фінансуванні.

Керівництво ТНК може змінити поточний ризик потенційних збитків за допомогою зміни у поточній ситуації компанії, тобто через зміни у виборі продукції, ринків, джерел отримання факторів виробництва, а також джерел отримання фінансових коштів на основі довгострокового планування.

З метою мінімізації транзакційного ризику ТНК вживають таких заходів:

• здійснюють інвестиції в країни, у яких вартість потоків готівкових коштів, розрахована в доларах, може бути збережена; наприклад, ті країни, валюти яких демонструють стійку тенденцію до підвищення вартості порівняно з основною валютою материнської компанії. Це так звані країни з «твердою» валютою;

• знаходять джерела отримання комплектуючих у країнах, у яких очікувана вартість твердої валюти залишається низькою;

• поширюють операції на ринках тих країн, де розраховані в доларах суми прибутків від продажу і переказ дивідендів будуть легко захищені;

• фінансують потреби компанії, які допомагають обмежити валютні ризики потенційних збитків і можливості збитків від компанії.

Управління ризиками потенційних збитків

Для управління валютними ризиками потенційних збитків існує певна стратегія їх мінімізації, яка полягає у:

1. визначенні ризику та його вимірюванні;

2. формуванні стратегії звітності;

3. виборі стратегії управління ризиком;

4. виборі стратегії страхування ризику.

ТНК визначає різновид ризику, який слід контролювати та вимірювати. Після вимірювання, яке завжди буває не абсолютним, прогнозується валютний курс відносно виявленого ризику.

ТНК у цілому дотримуються основних положень «консолідованої звітності», доповнюючи їх рекомендаціями із включенням у звітність ТНК всіх основних вітчизняних і закордонних філій, і більш детальної інформації про міжнародну і галузеву диверсифікованість. З урахуванням цих рекомендацій, а також звітної практики найбільших ТНК (насамперед, американського походження), зовнішня фінансова звітність міжнародної корпорації може включати такі документи і доповнення до них:

• основні «консолідовані» форми — 1) баланс; 2) звіт про прибутки і збитки; 3) звіт про рух фондів; 4) доповідь директорату, що коментує попередні форми;

• доповнення — 1) інформація про основні методи облікової політики і складання звітності; 2) дані про діяльність головних філій; 3) галузева і географічна диверсифікованість; 4) дані про продукцію, що випускається; 5) соціальна й інша нефінансова інформація.

Центральне місце у звітності ТНК займають баланс і зведення про прибутки та збитки, вся інша інформація фактично є лише доповненням до цих принципових бухгалтерських форм. У балансі, який є найважливішим документом звітності ТНК, досить наочно представлена вся інформація про розміри корпорації, які відбивають обсяг використовуваного капіталу, структуру фінансування і вкладень, можливість маневрування великими грошовими і матеріальними ресурсами. У балансі в єдиній грошовій одиниці характеризується досягнутий корпорацією на певну дату (як правило, на 31 грудня звітного року) рівень концентрації і централізації капіталу.

Особливості діяльності ТНК не змінили звичайних схем балансу. Він традиційно складається з активу і пасиву, що дає змогу оцінити капітал транснаціонального концерну або конгломерату з погляду як основних напрямів його вкладень (актив), так і основних джерел нагромадження (пасив).

У звіті мають бути ідентифіковані рахунки під ризиком, які центральний апарат хоче контролювати, позиції кожного рахунка під ризиком із зазначенням відповідної валюти, а також часові періоди, на які поширюється оцінений ризик.

Часові періоди залежать від особливостей діяльності компанії. Один із варіантів — контроль потоків готівки на малих та великих часових відрізках. Це може бути жорстко установлена послідовність 30, 60, 90 днів; 6, 9, 12 місяців; 2, 3 і 4 роки і т. п. Коли кожний підрозділ установив рівень ризику, він направляє відповідні дані на наступний рівень ієрархії для попередньої консолідації, яка дозволяє регіональному управлінню класифікувати рівень ризику за рахунками та валютами на кожний звітний період. Визначається, для якого виду валютного ризику на кожному рівні ієрархії корпорації слід використовувати хеджування.

Для управління операційним валютним і трансляційним ризиками використовуються схожі інструменти. Це пов’язано з тим, що ці два ризики прив’язані до певного періоду і відносяться тільки до цього часу: операційний валютний ризик — це дата завершення операції; для трансляційного ризику — це дата надання фінансової звітності. В обох випадках управління цими ризиками може здійснюватися за допомогою здійснення валютних операцій, наявної вартості якої достатньо для компенсації грошової суми ризику потенційних збитків.

Варіантами стратегії страхування валютних ризиків потенційних збитків можуть бути:

1. операційна стратегія страхування, до механізму якої відносять:

• банківські кредити;

• короткострокові боргові зобов’язання застережень;

2. стратегія прискорення і затримки платежів;

3. контрактні методи страхування, а саме:

• розподіл ризику;

• вибір валюти ціни і включення у контракт валютних обмовок;

• використання інструментів міжнародного ринку деривативів (хеджування ризику).

Стратегія прискорення та затримки платежів («leads & lags»), передбачає вільний вибір дати платежу, найбільш прийнятої у відносинах між двома фірмами, що тісно пов’язані між собою. Існування загальної мети допомагає цим фірмам знайти найбільш корисний варіант взаєморозрахунків. Використовується для захисту грошової готівки між головною компанією та її філіями. Постійний грошовий потік між фірмами зобов’язує їх використовувати цю стратегію, бо вона дає можливість прорахувати обсяги фінансових потоків між фірмами на певну дату і таким чином впливати на платоспроможність кожної фірми, але потребує спільної мети й узгоджених дій. ТНК також використовує стратегію «leads& lags» як засіб уникнення від податків. Стратегія прискорення означає інкасацію іноземної валюти на рахунки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноземної валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до строків, коли очікується посилення іноземної валюти. Стратегія затримки означає, що фірма затримує отримання платежів на рахунки дебіторів, коли очікується посилення іноземної валюти, і затримує розрахунки із постачальниками та кредиторами, коли очікується послаблення іноземної валюти.

Існує також стратегія розподілу ризику — це угода між компаніями, де покупець і продавець узгоджують взяття на себе певної частини втрат, пов’язаних із коливаннями валютних курсів, незалежно від того, які втрати компанія матиме насправді.

Вибір валюти ціни і включення в контракт валютних застережень. При укладанні контракту експортер вибирає валюту ціни, яка захищає його від можливих валютних ризиків, або до тексту контракту включається додаткова умова, що передбачає за­хист контрагентів від зміни валютного курсу. Ця додаткова умо­ва має назву «валютне застереження». Валютне застереження — це умова міжнародної торговельної, кредитної чи іншої угоди, яка обумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти, відносно якої включається у контракт застереження, з метою страхування сторін за контрактом від ризику зміни валютного курсу.

Застереження бувають кількох видів, і складовими елементами їх дії є:

Статья X.установлення курсу валюти застереження до валюти ціни у момент підписання контракту;

Статья XI.установлення діапазону зміни курсу (у процентах), за якого перерахунок загальної вартості контракту не відбувається;

Статья XII.установлення формули перерахунку загальної вартості контракту при зміні величини валютного курсу понад припустимі межі;

Статья XIII.установлення максимальної зміни загальної вартості контракту (у процентах від початкової вартості) можливої у разі перерахунку загальної вартості контракту при коливанні валютного курсу.

Використання таких інструментів міжнародного ринку деривативів, як форвардні, ф’ючерсні, свопові, опціонні валютні контракти для хеджування валютного ризику потенційних збитків ТНК дає змогу хеджувати валютну вартість контракту, і ціна цих інструментів — це планові збитки, що оцінюються менеджером фірми як витрати, пов’язанні з усуненням ризику за контрактом. Загальна характеристика, схожість і відмінності названих строкових контрактів розглянуті у темі «Валютний ринок і валютні операції».

Так склалося, що фірми віддають перевагу форвардним контрактам, коли величина та строк надходжень майбутнього потоку готівки відомі. Гнучкість опціонів робить їх привабливими для фірм, коли існує певна невизначеність відносно величини та строків надходжень майбутніх потоків готівки.

Фінансові аспекти інвестиційних рішень пов’язані з тим, що, приймаючи рішення про інвестиції за кордоном, ТНК має обрати оптимальне співвідношення позичкового та власного капіталу, оцінити ставку прибутку при використанні місцевої валюти чи валюти інвестора, охарактеризувати потоки готівки, специфічні для іноземних інвестицій, визначити на багатонаціональній основі вартість капіталу і застрахуватися від політичних ризиків в іншій країні, а також від валютних ризиків. Цей процес має назву бюджетування. Складаючи бюджет довгострокових витрат фірми за зарубіжним проектом, необхідно звернути увагу на такі аспекти, як різниця між сукупними потоками готівки за проектом та потоками готівки, що повертається головній компанії; різниця систем оподаткування, обмежень на фінансові потоки, різні темпи інфляції в тих чи інших країнах, які впливають на конкурентоспроможність фірми і, як наслідок, на потоки готівки; коливання валютних курсів; політичні фактори, які можуть різко зменшити вартість зарубіжних інвестицій. Кінцеву вартість продажу важко оцінити, оскільки ринкова вартість проекту може бути різною для покупців з країни базування філії і країни базування головної компанії, та для третіх країн.

Таким чином, ТНК відіграють вирішальну роль у перетворенні світової економічної системи в єдине і взаємозв’язане ціле. Це переважно здійснюється через зарубіжну інвестиційну діяльність. ТНК є системно орієнтованою організацією, що здійснює свою основну діяльність і планування; вона може інтернаціоналізувати конкурентні переваги і використовувати різні фінансові умови різних країн. ТНК діє у різнорідному міжнародному фінансовому середовищі і має переваги перед компаніями, що діють в одній країні. Оподаткування міжнародної діяльності ТНК впливає на її інвестиційні рішення, вибір організаційної форми і засоби фінансування.

Одним із складових фінансової політики ТНК є проведення політики з управління валютними ризиками потенційних збитків ТНК, яка має установити баланс між поточними показниками, з одного боку, і показниками операційного валютного ризику і ризику перерахунку, з іншого.