Тема 17. Міжнародне страхування
Еволюція страхування. Суть міжнародного страхування та міжнародні страхові операції.
Міжнародні страхові інститути.
Світовий страховий ринок.
Страхування іноземних інвестицій.
Страхування ризиків зовнішньоекономічної діяльності.
Еволюція страхування. Суть міжнародного страхування та міжнародні страхові операції.
Страховий ринок - це ринок, де об'єктом купівлі-продажу є страхова послуга.
Еволюція ринкових відносин у різних країнах свідчить, що їхнє становлення завжди супроводжується розвитком страхування як активної складової фінансової системи. Страхування виникло як засіб захисту від несприятливих обставин (страхових подій) природного або техногенного характеру, впливові яких піддаються людина, суспільство в цілому та створені ним матеріальні цінності. Вірогідність настання несприятливої події вимірюється ризиком, а її наслідком є матеріальна шкода. Отже, спонукою виникнення страхування є ризик матеріального збитку, причому ризик, який є усвідомленим, оціненим та кількісно виміряним.
Теоретично власник майна в змозі захищатись від ризику збитку, до якого він є вразливим (як кажуть страховики, експонованим — від англ. exposure — схильність до ризику), самостійно, тобто не вдаючись до комерційного страхування. Але якщо, наприклад, окремий власник намагатиметься самостійно за власний рахунок відшкодувати збиток, йому потрібно заздалегідь створити фінансові резерви, які є рівними за величиною вартості його майна. Такий сценарій ризик-менеджменту є безглуздим та руйнівним, тому що відволікає робочий капітал. Тому заінтересовані власники об'єднувались для спільних дій з метою запобігання страховим подіям та ліквідації їхніх наслідків. Так виник солідарний розподіл матеріальної шкоди, а страхування набуло рис економічних відносин.
До розвитку товарно-грошових відносин страхування передбачало розподіл шкоди після настання несприятливої події за рахунок запасів (колективного фонду) натуральних однорідних продуктів, що легко розподіляються (зерно, фураж тощо). Перші згадки про натуральні засоби захисту від матеріальних утрат можна знайти ще в Біблії.
Товарно-грошові відносини замінили натуральне страхування на страхування у грошовій формі. Кількісні засоби оцінки потенційного збитку дали змогу заздалегідь — до настання страхової події — створювати грошовий страховий фонд за рахунок страхових внесків (премій), що сплачуються страхувальниками спеціальним фінансовим посередникам (страховим компаніям), які управляють страховим фондом (інвестують акумульовані кошти) та перерозподіляють його на користь тих, хто зазнав шкоди. Товарно-грошові засади страхування вивели його за межі конкретного страхового інтересу вузького кола зацікавлених власників—носіїв ризику, що є експонованими до конкретного збитку, та змусили працювати як складову фінансового механізму суспільства. Таким чином, грошова форма існування страхового фонду стає іманентною ознакою страхування, а рух коштів надав йому рис фінансових відносин. Усе це, у науковому сенсі, зробило страхування самостійною економічною категорією.
Страхування зовнішньоекономічних зв’язків здійснюється за посередництвом проведення різних міжнародних страхових операцій. Міжнародні страхові операції – це система господарських зв’язків між національними економіками різних країн по реалізації страхового фонду.
Міжнародні страхові операції за організаційно-правовою ознакою поділяються на такі групи:
1. Прямі міжнародні договірні операції.
2. Прямі страхування.
3. Посередницькі страхування.
4. Операції міжнародного перестрахування.
Прямі міжнародні договірні операції означають, що полісоутримувач (страхівник) однієї країни заключає договір страхування зі страхувателем іншої країни. Дані операції укладаються як безпосередньо головною конторою головного страхувальника, так і через страхових брокерів.
Прямі страхування означають, що договори страхування укладаються через агентські організації страхувальника за кордоном. Ці операції здійснюються, коли відсутній національний страховий ринок, є конкретні фінансово-комерційні переваги (більш низькі тарифи, більший обсяг страхового покриття, валютні фактори тощо) чи факти юридичного (фактичного) примушення (наприклад, у відповідності з зовнішньоторговим контрактом на умовах СІФ), коли експортер приймає зобов’язання застрахувати товар у іноземного страхувальника, призначеного імпортером.
Посередницькі страхування означають, що договори страхування укладаються юридичними самостійними страховими компаніями за кордоном, тобто дочірніми страховими компаніями.
Перестрахування – це система економічних відносин, у відповідності з якою страхуватель, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності по них передає на узгоджених умовах іншим страхувателям з метою створення збалансованого портфеля страхувань, забезпечення фінансової стійкості страхових операцій.
Перестрахування представляє собою страхування одним страхівником (перестрахуватель) на певних договірних умовах ризику виконання всіх чи частини своїх зобов’язань перед страхувателем у іншого страхувальника (перестрахівника).
На міжнародному страховому ринку з метою передачі ризиків повністю іншим страховим чи перестраховочним компаніям часто застосовують фронтирування або фронтінг ( від англ.. front – виходити на).
Фронтінг – це операція, в процесі якої компанія оформляє страховий поліс, але ризик (частину чи повністю) передає іншому страхувателю, який не фігурує в договорі й найчастіше залишається невідомим для страхівника. Іншими словами фронтінг означає прийняття на страхування (в перестрахування) ризиків з метою передачі їх повністю або частково іншим страховим компаніям, часто на прохання останніх, за відповідну винагороду.
Здійснюється у випадку, коли страхівник бажає попасти на ринок, куди він сам чи його поліси не допускаються. Тоді страхівник звертається до місцевої страхової компанії з пропозицією оформити за винагороду страховий поліс, а потім переводить на себе ризик і страхові внески.
Страхова компанія, яка видає на прохання іншого страхувальника страховий поліс від свого імені, маючи на увазі, що 100% прийнятого ризику буде перестраховано у того ж страхувальника, на прохання якої видається цей страховий поліс, називається фронтируючою компанією, а сам страховий поліс – фронт-поліс (front policies).
Страхові компанії досить відповідально підходять до оформлення фронт-поліса, оскільки юридична особа, яка видала поліс, вважається відповідачем у випадку можливих претензій.
Нині страхові організації оперують величезними коштами. У 2007 р. загальна сума премій, зібраних страховиками на світовому страховому ринку, становила майже 4,1 трлн. дол. США, що на 2,5% більше ніж у 2006 році. Проте фінансові результати роботи страхового ринку визначаються також показниками виплат страхових відшкодувань та витрат на ведення справи і врегулювання збитків. Про прибутковість чи збитковість страхових операцій дає уявлення так званий комбінований коефіцієнт.
По-перше, у складі загальної суми зібраних премій (written premiums) треба виокремлювати частку так званих зароблених премій (earned premiums), тобто премій, які страховики вже "заробили", забезпечивши страховий захист за полісами, термін дії яких уже закінчився. По-друге, оцінка фінансових результатів страховиків має враховувати виплати відшкодувань за збитками, що сталися (incurred losses), і витрати на їхнє врегулювання (loss adjustment expenses). Насамкінець треба врахувати втрати страховика на ведення справи (incurred expenses) — це так зване "навантаження" на страхову премію. На базі зазначених показників розраховується коефіцієнт збитковості (loss ratio) та коефіцієнт видатків (expenses ratio). Перший являє собою відношення суми виплат відшкодувань за збитками і витрат на їхнє врегулювання до суми зароблених премій, а другий — відношення суми видатків на ведення справи до загальної суми зібраних премій. Суму цих двох коефіцієнтів називають комбінованим коефіцієнтом (combined ratio). Він показує, чи заробляє страхова компанія на прийнятті ризиків, чи втрачає гроші.
Страхова компанія заробляє на прийнятті ризиків у страхування, якщо чисельне значення комбінованого коефіцієнта не перевищує 100 %, і навпаки — втрачає, якщо він перевищує цю межу. У другому випадку страхова компанія має відшкодовувати збитки страхувальників та покривати витрати на ведення справи за рахунок власних резервів, які поповнюються за рахунок інвестиційного доходу. В цілому слід зазначити, що комбінований коефіцієнт зазвичай є або близьким до межі прибутковості, або перевищує її. Про це свідчать дані про фінансові результати страхового ринку США — найрозвинутішої частини світового страхового ринку (табл. 1).
Таблиця 1
Фінансові результати страхового ринку США за 2002 р.
З наведених фінансових результатів, зокрема величини комбінованого коефіцієнта (107,2 %), випливає, що страхові компанії США у 2002 р. зазнали збитків, тобто мали від'ємний підсумок від проведення страхових операцій. Своєю чергою, значний інвестиційний дохід, що його отримано в результаті інвестиційної діяльності страховиків, забезпечив прибутковість діяльності американського страхового ринку в цілому. Така картина є типовою для розвитку більшості страхових ринків.
Як правило, напрями інвестиційної діяльності страхових компаній жорстко регламентуються в законодавчому порядку. З огляду на захист інтересів страхувальників страховики можуть інвестувати тільки у високоякісні активи, зокрема в цінні папери "інвестиційного гатунку" (investment grade securities), і передусім у високоприбуткові фінансові зобов'язання (облігації), включаючи державні. Наприклад, у 2002 р. страховики США 1/4 резервів інвестували у звичайні акції, а майже 2/3 — у високоприбуткові облігації (з яких 12 % — у облігації державної скарбниці, 32 % — у облігації корпоративні та 47 % — у муніципальні зобов'язання).
Страхові компанії, як відомо, належать до інституційних інвесторів. Вони зменшують ціну інвестиційного ресурсу, поділяють або знижують ризик утрати інвестиційного капіталу, шо сприяє економічному зростанню. Серед інституційних інвесторів у масштабах світової фінансової системи страхові компанії, порівняно з пенсійними та інвестиційними фондами, відіграють провідну роль у формуванні інвестиційного ресурсу (відповідно 35 %, 25 % та 25 % загального обсягу інституційних інвестицій. Решта 15 % припадає на інші форми інституційних інвесторів, а саме: благодійні фонди, кошти непенсійних фондів, що перебувають в управлінні банків, приватні інвестиційні партнерства та ін.). Масштабність інвестиційного потенціалу страхової галузі та її впливи на структуру і функціонування ринків капіталу засвідчує статистика постійного зростання загального обсягу активів групи інституційних інвесторів країн ОЕСР за останні 20 років. У 1981 р. вони становили 3200 млрд дол. США (38 % ВВП), у 1991 р. - 16 300 млрд дол. СІЛА (90 % ВВП) та наприкінці 90-х років — близько 30 000 млрд дол. США (110 % ВВП).