Ф'ючерси
Ф'ючерсний контракт — це різновид форвардного контракту, тобто угоди, відповідно до якої певний товар має бути поставлений у зазначений день у майбутньому за ціною, що встановлюється в момент укладення угоди. ( Ф’ючерсний контракт (futures contract) — це зобов’язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів або товару за узгодженою сторонами угоди ціною на строковій біржі. )
Наприклад, укладена в даний день угода про постачання 1 тонни сталі рівно через рік за ціною IIS дол. за тонну з оплатою в момент постачання товару є типовим форвардним контрактом. Ф'ючерсний контракт є форвардним контрактом, що укладається на організованій біржі; при цьому умови контракту чітко визначаються правилами ведення операцій на відповідній біржі.
Фінансові ф'ючерси — це контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти: різні види валюти, боргові зобов'язання, а також фінансові індекси. (Фінансовий ф’ючерс — це закріплена контрактом домовленість продати або купити певний стандартизований товар за попередньо узгодженою ціною на певну конкретну дату в майбутньому.)
Фінансові ф'ючерси виникли лише на початку 70-х років XX ст. Першими фінансовими ф'ючерсами були контракти щодо іноземної валюти, потім, у середині 70-х років, почалася торгівля процентними ф'ючерсами, а на початку 80-х років з'явилися операції з ф'ючерсними контрактами на фондові індекси.
Валютні ф'ючерси — це ф'ючерсні контракти, згідно з якими необхідно поставити зазначену кількість якоїсь іноземної валюти в обумовлений день у майбутньому в обмін на визначену суму в іншій валюті.
(Валютні ф’ючерси — це форвардні операції зі стандартними розмірами і термінами, які торгуються на офіційних біржах. Ф’ючерсний контракт є зобов’язанням купити або продати одну валюту проти іншої за узгодженим обмінним курсом в певний день у майбутньому.)
Процентні ф'ючерсні контракти укладаються стосовно боргових зобов'язань, наприклад казначейських облігацій, векселів, облігацій державної позики тощо.
Ф'ючерсні контракти на фондові індекси базуються на вартості фондового індексу, наприклад індексу Dow, S&P 500 тощо. При операціях з цими ф'ючерсами прибуток або збитки визначаються коливаннями вартості індексу.
Основними міжнародними центрами здійснення таких операцій служать такі фондові біржі:
Чиказька — CME (Chicago Mercantile Exchange);
Нью-Йоркська — NIMEX (New-York Mercantile Exchange);
Лондонська — LIFFE (London International Financial Futures Exchange);
Паризька — MATIF (Marche a terme international de Paris).
Для здійснення таких угод вимагається внесення гарантійного депозиту, розмір якого становить близько 6 % суми контракту. Після здійснення операції депозит повертається оператору.
На євроринку біржі відіграють другорядну роль. У класичних строкових угодах провідне місце належить банкам, тобто позабіржовому ринку (Over the Counter Market, OTC). Їх частка у загальному обсязі подібних операцій становить 95 %. На відміну від бірж, кредитні інституції укладають з клієнтами індивідуальні контракти, що іменуються форвардними.
Фьючерсна біржа
Ф'ючерсна біржа — організація, яка не має на меті отримання прибутку. Місця на цій біржі продаються на відкритому ринку, тому приватна особа може стати членом біржі, якщо купить місце в кого-небудь із членів біржі, а також якщо відповідатиме чинним на даній біржі критеріям щодо фінансової спроможності, надійності та ділової етики. Біржа забезпечує умови для того, щоб члени біржі та інші сторони, що ведуть торги через члена біржі, могли укладати ф'ючерсні контракти. Члени біржі беруть участь у діяльності комітетів, що керують діяльністю біржі, наймають на роботу професійних менеджерів. Отже, сама по собі ф'ючерсна біржа організована для того, щоб приносити вигоду її членам.
Кожна біржа визначає види товарів, що продаватимуться на ній, а також умови контрактів для кожного з цих товарів. Як правило, біржі прагнуть спеціалізуватися на окремих сегментах ринку.
Кожна біржа надає в розпорядження учасників торгів операційний зал, де ведуться торги за всіма контрактами, що перебувають у біржовому обороті. Правилами ведення торгів на біржі передбачається, що угоди з усіма ф'ючерсними контрактами мають укладатися тільки в операційному залі біржі в години її роботи. Завдяки спеціалізації бірж на обмеженій кількості товарів, а також стандартизації умов контрактів при операціях із ф'ючерсними контрактами вдається уникнути деяких ускладнень, з якими раніше були пов'язані форвардні контракти.
Типові умови контрактів
Різницю між ф'ючерсними і форвардними контрактами можна продемонструвати на прикладі конкретних властивостей ф'ючерсного контракту. Наприклад, на Чиказькій товарній біржі ведуться операції з терміновими контрактами на казначейські облігації США. В контракті вказується, що продавець зобов'язаний поставити казначейські облігації США номінальною вартістю 100 000 дол., які не погашаються достроково і термін дії яких не повинен минути протягом 15 років із моменту дня постачання за ф'ючерсним контрактом. Умови ф'ючерсного контракту встановлюють засіб, за допомогою якого будуть поставлені облігації (шляхом телеграфного переказу від одного уповноваженого банку до іншого), а також час поставки (у робочий біржовий день відповідного місяця поставки, яким можуть бути березень, червень, вересень або грудень). Стандартизація умов контракту передбачає, що всі трейдери (торговці) знають точні характеристики товару, щодо якого ведуться торги, отже, відпадає необхідність переговорів або довгих обговорень. Умови фінансових ф'ючерсів чітко визначені в контрактах. Загалом, єдиною умовою термінового контракту, яка встановлюється під час торгів, є ціна ф'ючерсу.
Ланцюжок біржових наказів
Ф'ючерсний контракт укладається тоді, коли в операційному залі біржі виконується певний наказ. Цей наказ може походити від члена біржі, який може укладати угоди від свого власного імені з метою одержання прибутку від біржових операцій. Наказ може походити і від трейдера, котрий не є членом біржі і віддає свій наказ через брокера, який, у свою чергу, через члена біржі укладає угоду для свого клієнта. Ці зовнішні накази на продаж або купівлю ф'ючерсів передаються за допомогою електронних засобів зв'язку в операційний зал біржі, де й відбуваються реальні і торги — у місці, що називається "ямою". "Яма", де укладаються угоди, — це виокремлене в операційному залі місце, призначене для ведення торгів якимось конкретним товаром. Це місце називається "ямою" через те, що виглядає як овал, що складається з , кількох рівнів на зразок сходинок, що піднімаються навколо центральної площадки. Аби бачити один одного, трейдери розміщуються на сходинках або на центральній площадці "ями".
За правилами біржі будь-яка пропозиція на купівлю або продаж має здійснюватися шляхом вільних біржових торгів серед усіх трейдерів, що перебувають у "ямі".
Інформація про укладення угоди одразу спрямовується офіційним особам біржі, які повідомляються про цю угоду за допомогою всесвітньої електронної системи зв'язку. Крім того, трейдер, чиє замовлення було виконане, одержить підтвердження про умови угоди.
Розрахункова палата та її функції
Стороння особа, яка бажає укласти угоду, має діяти через брокера, а брокер, у свою чергу, — через якого-небудь члена біржі. Як правило, дві сторони угоди перебувають на відстані, і партнери можуть навіть не знати один одного. Неминуче виникає питання про довіру: чи виконають трейдери все, про що домовляться. У випадку з форвардними контрактами це може становити велику проблему.
Для усунення подібної непевності на кожній ф'ючерсній біржі діє розрахункова палата. Розрахункова палата являє собою фінансову установу, що володіє достатніми ресурсами і гарантує виконання контракту обом сторонам. Як тільки угода укладена, розрахункова палата стає сполучною ланкою між покупцем і продавцем. Розрахункова палата діє як продавець стосовно покупця і як покупець стосовно продавця. На цій стадії початкові покупець і продавець мають зобов'язання перед розрахунковою палатою, але жодних зобов'язань — відносно один одного. Отже, трейдерам необхідно довіряти тільки розрахунковій палаті замість довіряти один одному. Підстав для занепокоєння немає, оскільки розрахункова палата володіє досить вагомим капіталом. Крім того, у розрахункової палати немає жодних чистих зобов'язань на ф'ючерсному ринку: після виконання всіх угод розрахункова палата не матиме ні коштів, ні товару. Вона функціонує тільки для того, щоб гарантувати виконання контракту обом сторонам.
Оскільки розрахункова палата гарантує виконання зобов'язань за всіма ф'ючерсними контрактами, вона в результаті сама підпадає під ризик, тому що зазнає збитків у випадку невиконання трейдерами своїх зобов'язань за угодами. Для захисту розрахункової палати і біржі від збитків сторони ф'ючерсних контрактів повинні внести кошти брокерам. Цей внесок у вигляді готівкових грошей або короткострокових високоліквідних зобов'язань називається гарантійним внеском (маржею).
Зворотні угоди
Поставка багатьох товарів — особливо наявних —може становити певні труднощі. У випадку контракту на поставку облігацій продавець може поставити облігації не того конкретного випуску, що хотів одержати покупець. Аби уникнути прийняття товару, який не відповідає умовам контракту, більшість трейдерів виконує свої зобов'язання за операціями з ф'ючерсами, уклавши зворотну угоду до настання часу поставки. Завдяки цьому, в разі потреби позбутися партії товару або одержати реальний товар, вони роблять це на звичайному ринку наявного товару — поза каналами ринку термінових угод.
Треба звернути увагу на те, що зворотна угода має укладатися відносно того самого ф'ючерсу, щодо якого укладено початкову угоду. У протилежному випадку у трейдера буде замість однієї ф'ючерсної позиції на ф'ючерсному ринку декілька.
Опціони
Опціон (option) — це різновид строкової угоди, котра надає його власнику право (не зобов’язує, як форвард чи ф’ючерс) купити (Call Option) або продати (Put Option) товар, валюту чи фінансовий інструмент протягом певного терміну часу за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми (маржі, премії). Опціон не є обов’язковим для виконання.
Валютний опціон являє собою зафіксовані контрактом права (не обов’язки) купити (опціон «саll») або продати (опціон «put») певну суму певної валюти проти іншої валюти за обумовленою ціною (strike price) протягом специфічного періоду
Більшість опціонів використовується для хеджування і спекуляції та рідко виконуються. Опціон ще називають умовною строковою угодою або угодою з премією.
Зазначимо, що так званий американський опціон дозволяє його власникові здійснити відповідну операцію в будь-який день протягом терміну дії опціону. За умовами європейського опціону здійснення операції є можливим тільки в установлену в контракті дату — дату закінчення терміну дії угоди (Expiry Date).
Розрізняють також звичайні опціони (Traditional Options), що призначені тільки для одноразової реалізації, та опціони, що обертаються (Traded Options), які можна продавати та купувати в разі потреби.
Існує також багато видів опціонів, що створені для мобілізації фінансових ресурсів на євроринку в найрізноманітніших ситуаціях, зокрема: форвардний опціон (Forward Option), відсотковий опціон (Option Plain Vanilla), опціон погашення (Repayment Option) тощо.
Існує два основні класи опціонів — "кол" і "пут". Володіння опціаном "кол "дає право купити конкретний товар за визначеною ціною (у кожному опціонному контракті вказується ціна, за якою здійснюватиметься платіж, якщо опціон буде використано, — її називають ціною використання, або ціною виконання), причому це право є дійсним до визначеного дня в майбутньому. Відповідно опціон "пут " надає право продати конкретний товар за визначеною ціною до визначеного дня в майбутньому.
В усіх випадках володіння опціоном надає право, але не накладає обов'язку виконати умови угоди. Власник опціону "кол" може, наприклад, купити товар за визначеною в контракті ціною протягом терміну дії даного опціону, але не зобов'язаний робити цього. Відповідно власник опціону "пут" може продати товар за визначеною в контракті ціною протягом терміну дії даного опціонного контракту, але не зобов'язаний робити цього. Але продаж опціону накладає на продавця цілком конкретні зобов'язання. Продавець опціону "кол" одержує від покупця якусь суму грошей, і в обмін на цю суму продавець опціону "кол" повинний бути готовий продати визначений товар власникові цього опціону, якщо той побажає. Власник, тобто покупець опціону, має свободу подальших дій щодо опціонного контракту, а продавці опціонів такої свободи позбавлені. Вони зобов'язані виконати певні дії, якщо того побажають власники опціонів.
Для купівлі опціону трейдерові необхідно лише відкрити рахунок у брокерської фірми — члена біржі, на якій ведеться торгівля опционами. Подібна угода може бути виконана через брокера так само легко, як і будь-яка угода з купівлі акцій. Покупець опціону оплачує придбаний опціон після виконання угоди, а отже, немає необхідності турбуватися про грошові потоки, пов'язані з цією покупкою.
Для продавця опціону справа стоїть дещо складніше. Продаючи опціон "кол", продавець дає згоду на поставку акцій за встановленою ціною, якщо таким є вибір власника колу. Отже, у продавця для виконання зобов'язань може виникнути потреба у великих фінансових ресурсах. Брокер є представником трейдера перед біржею, тож зобов'язаний переконатися в тому, що даний трейдер має необхідні фінансові ресурси для виконання всіх зобов'язань. Продавцю в момент продажу опціону повний розмір цих зобов'язань не відомий. Тому, зрозуміло, брокер зажадає фінансових гарантій від продавців опціонів. У випадку угоди з колом продавець може вже мати відповідні акції й розмістити їх у вигляді депозиту у брокера. Продаж опціонів "кол" на основі акцій, якими володіє продавець, називається продажем із покриттям опціону "кол". Це забезпечує брокерові повний захист, оскільки він сам володітиме акціями, які мають бути поставлені відповідно до зобов'язань укладеного контракту. Продавець колу, котрий не володіє акціями, щодо яких укладено угоду, продає "голий" опціон, у даному випадку "голий" кол. У таких випадках брокер може зажадати депонування значної суми готівкою або в цінних паперах, аби бути впевненим, що даний трейдер має у своєму розпорядженні фінансові ресурси, необхідні для виконання всіх зобов'язань за опціонним контрактом.
Кожна угода з опціоном передбачає платіж, що здійснюється покупцем на рахунок продавця. Цей платіж інколи називають опціонною премією. Кожний опціон, котрий продається на біржі, дійсний протягом обмеженого проміжку часу. Після закінчення терміну дії опціон матиме нульову вартість.
На більшості опціонних бірж торгують різними видами опціонів. Найпоширенішими є опціони на основі акцій. Здійснюються також операції з опціонами на основі фондових індексів, процентних інструментів, індексів цін на цінні метали, іноземної валюти, ф'ючерсних контрактів.
Свопи
Досить широкі можливості для управління валютними та відсотковими ризиками відкривають страхувальнику багаторівневі строкові угоди, що поєднують негайні поставки валюти. Це операції своп (Swap), що являють собою повний або частковий обмін заборгованістю.
Розрізняють два види подібних операцій:
валютні свопи (у тому числі золото);
боргові (купонні) свопи.
Своп — це угода між двома або більше сторонами про обмін ряду грошових потоків за визначений період часу в майбутньому.
Наприклад, сторона А може дати згоду на здійснення протягом п'яти років стороні Б щорічних платежів за фіксованою процентною ставкою, що підраховується у відношенні 1 млн дол. У обмін на це сторона Б може погодитися на щорічну виплату протягом п'яти років за плаваючою процентною ставкою, що підраховується із суми в 1 млн дол. Потоки готівки при цьому звичайно прив'язані до вартості боргового інструменту або ж до вартості іноземних валют. Таким чином, основними видами свопів є процентні свопи і валютні свопи. Сторони, що дають згоду на здійснення свопу, називаються протилежними сторонами.
Валютний своп (Currency Swap) являє собою один із двох варіантів багаторівневих угод, що поєднують різноспрямовані обміни валют із негайною (спот) та терміновою (форвард) поставкою. (Валютний своп — угода, що припускає одночасну купівлю і продаж або продаж і купівлю певної кількості однієї валюти за іншу з двома датами валютування.)
Перший варіант — касовий спот (репорт), що починається з негайного (готівкового) продажу іноземної валюти та купівлі її на термін і закінчується контругодою на той самий часовий період.
Другий варіант — депорт, який починається з купівлі іноземної валюти на умовах спот та продажу її на термін у поєднанні з відповідною контругодою.
Валютні свопи являють собою обмін заборгованістю в еквівалентних сумах, що виражені у двох різних грошових одиницях та діють за принципом паралельних позик.
Боргові свопи дозволяють їх учасникам обмінювати валюти як основної суми боргу (валютного наповнення заборгованості), так і доходів від позики у вигляді відсотків. Це своп валютного виразу боргу (Currency Rate Swap).
Інша форма обміну борговими зобов’язаннями називається процентні свопи (Interest Rate Swaps). У цьому випадку сторони обмінюються характеристиками ставок за їх борговими зобов’язаннями, тобто засобами нарахування доходів за кредитами.
Існують також комбіновані валютно-процентні свопи Combined Interest Rate Currency Swaps), що дозволяють обмінюватись як валютним наповненням кредитів, так і характеристиками ставок одночасно.
Своп-ринок виник наприкінці 70-х років минулого сторіччя, коли трейдери, що здійснювали операції з валютою, винайшли і стали використовувати валютні свопи як засіб уникнути заходів регулювання британського уряду, що застосовувалися відносно переміщення іноземної валюти. Перший процентний своп датується 1981 р. — це була угода, укладена компанією IBM із Всесвітнім банком. Починаючи з цього часу своп-ринок швидко зростав.
Приблизно 80 % усіх свопів є процентними, 20 % — валютними. Причому у валютних свопах близько на 50% використовується долар США.
Свопи спеціально пристосовуються до потреб протилежних сторін угод. За бажанням потенційні протилежні сторони можуть почати буквально з чистого аркуша паперу, щоб потім розробити контракт, який би цілком задовольнив їхні конкретні потреби. Така угода, звісно, повніше задовольнить конкретні вимоги сторін, ніж продавані на біржі фінансові інструменти. Протилежні сторони свопу можуть вибрати виражену у валюті суму, незважаючи на фіксовані умови контрактів, які діють щодо продаваних на біржі інструментів. Сторони свопу обирають точний термін виконання своїх зобов'язань — саме той, що їм необхідний, і незалежно від пропозицій на біржі. Подібна гнучкість дає сторонам можливість проводити операції зі значно тривалішими термінами, ніж операції щодо продаваних на біржі фінансових інструментів.
Як зазначалося, своп-ринок виник значною мірою через те, що операціям із свопами не властиві багато обмежень, притаманних ринкам, де обертаються ф'ючерсні контракти та опціони. Діяльність ф'ючерсних і опціонних бірж є об'єктом досить суворого державного регулювання. Натомість на своп-ринку державне регулювання практично відсутнє. Проте свопи мають свої обмеження. По-перше, для доведення угоди зі свопом до кінця одна з потенційних протилежних сторін має знайти іншу протилежну сторону, яка б хотіла взяти на себе зворотні зобов'язання з відповідної операції. Якщо одній стороні потрібний якийсь конкретний термін виконання зобов'язань або певний вид здійснення грошових потоків, може виявитися дуже складно знайти бажаючу піти на такі умови протилежну сторону. По-друге, оскільки своп являє собою контракт, шо укладається між двома протилежними сторонами, даний своп не може бути змінений або припинений достроково без згоди обох сторін. По-третє, шодо ф'ючерсних контрактів і продаваних на біржі опціонів біржі ефективно гарантують виконання контрактів для всіх учасників. За самою своєю природою своп-ринок не може забезпечити таких гарантій. Отже, сторони свопу мають бути впевнені в кредитоспроможності одна одної.
Проблема потенційного невиконання своїх зобов'язань є, очевидно, найважливішою з названих. Оцінка фінансової надійності протилежної сторони угоди є складною і дорогою справою. У цьому зв'язку коло учасників у операціях на ринку свопів обмежене фірмами і закладами (на ньому практично немає індивідуальних учасників), які або нагромадили досвід таких угод, або мають доступ до інформації про кредитоспроможність партнерів.
Процентні свопи
За процентного свопу одна із сторін має початкову позицію з боргового інструменту з фіксованою ставкою процентних платежів, тоді як інша сторона може мати початкову позицію з боргового інструменту з плаваючою ставкою процентних платежів. У даній позиції сторона, яка має зобов'язання із плаваючою процентною ставкою, піддається ризику зміни дисконтної ставки процента. Шляхом обміну за допомогою свопу зобов'язань із плаваючою процентною ставкою ця сторона усуває свій ризик зазнати збитків від зміни процентних ставок. Для сторони, що має зобов'язання із фіксованою процентною ставкою, процентний своп збільшує чутливість до зміни процентних ставок.
Аби наочно уявити собі процентний своп, скористаймося прикладом. Припустімо, що своп діє протягом п'ятирічного періоду і передбачає здійснення щорічних платежів, що підраховуються з розрахунку 1 млн дол. основної суми. Припустімо також, що сторона А дає згоду на виплату стороні Б платежів за фіксованою ставкою 12 %. У обмін сторона Б дає згоду на здійснення стороні А платежів за плаваючою ставкою LIBOR (ЛІБОР) + 3 % (LIBOR — скорочення від "London Interbank Offered Rate" (ставка пропозиції (продавця) на Лондонському міжбанківському ринку депозитів) — являє собою базову ставку, за якою великі міжнародні фінансові установи надають одна одній кредити). Плаваючі ставки на ринку свопів найчастіше встановлюються на основі дорівнення до ЛІБОР плюс якийсь додатковий процент.
З концептуального погляду протилежні сторони мають обмінюватися й основною сумою в розмірі 1 млн дол. Проте фактичний переказ одна одній 1 млн дол. не мав би практичного сенсу. У зв'язку з цим основною сумою звичайно не обмінюються, тому її називають умовною основною сумою, оскільки вона є сумою, що використовується як база для підрахунків, а не передається насправді від однієї сторони до іншої. У нашому прикладі умовна основна сума дорівнює 1 млн дол., і саме вона є основою для підрахунку фактичної суми потоків готівки, які обидві сторони угоди переказують одна одній щороку.
Припустімо, що під час здійснення першого платежу ЛІБОР встановлено на рівні 10 %. Це означає, що сторона А має виплатити стороні Б 120 000 дол. Сторона Б, у свою чергу, має виплатити стороні А 130 000 дол. Робиться залік двох взаємних зобов'язань, і сторона Б буде винна стороні А 10 000 дол. Отже, фактично здійснюється тільки чистий платіж, тобто різниця між сумою двох зобов'язань. Слід зазначити, що практика загалом уникає здійснення непотрібних платежів.
Валютні свопи
За валютного свопу якась його сторона є власником однієї валюти, а хоче одержати іншу. Своп виникає, коли одна зі сторін передає визначену основну суму в одній валюті іншій стороні в обмін на еквівалентну суму в іншій валюті. Наприклад, сторона С має в розпорядженні євро і бажає обміняти шляхом свопу ці євро на долари США. Відповідно сторона Д має в розпорядженні долари США, які вона бажає обміняти шляхом свопу на євро. Виходячи з таких потреб, сторони С і Д можуть укласти валютний своп.
Валютний своп охоплює три різні види грошових потоків. По-перше, на початковій стадії свопу дві сторони дійсно обмінюються готівкою. Адже до здійснення валютного свопу спонукає реальна потреба в коштах, деномінованих у різних валютах. У цьому відмінність його від процентного свопу, при здійсненні якого обидві сторони ведуть підрахунок у доларах і можуть здійснювати платіж чистої суми. По-друге, сторони здійснюють одна одній періодичні процентні платежі протягом терміну дії угоди. По-третє, по закінченні терміну дії свопу сторони знову обмінюються основною сумою.
Припустимо, що поточний курс "спот" обміну євро на долари США дорівнює 1,1 євро за 1 дол. США, отже, коштує 0,90 дол. Припустімо також, що процентна ставка в США дорівнює 10 %, а в Німеччині — 8 %. Сторона С є власником 11 млн євро і бажає обміняти ці євро на долари. В обмін на євро сторона Д виплатить стороні С на початку дії свопу 10 млн дол. Припустімо, крім того, що термін дії цього свопу дорівнює семи рокам, а також що сторони цієї угоди робитимуть щорічні процентні платежі. З огляду на наведені в нашому прикладі процентні ставки сторона Д виплатить 8 % на 11 млн євро, що вона одержить, тому щорічний платіж, який надходить від сторони Д стороні С, дорівнюватиме 0,88 млн євро. Сторона С одержала 10 млн дол. і виплатить проценти з розрахунку 10 %, тому сторона С щорічно сплачуватиме стороні Д 1 млн дол.
На практиці сторони роблять тільки нетто-платеж. Наприклад, припустімо, що в певний рік обмінний курс долара на євро на ринку "спот" дорівнює 1 євро за 1 долар. Оцінюючи зобов'язання в доларах за цим обмінним курсом, сторона С буде винна стороні Д 880 тис. дол. (0,88 млн євро множимо на 1 дол.). Отже, сторона С виплатить різницю в розмірі 120 000 дол. В інші роки курс обміну валют може бути іншим, і в нетто-платежі буде відбитий інший валютний курс.
Наприкінці семирічного періоду обидві сторони знову обміняються основною сумою. У нашому прикладі сторона С виплатить 10 млн дол., а сторона Д — 11 млн євро. Здійснення цього остаточного платежу означатиме завершення валютного свопу.
Помічники зі здійснення свопів
Помічник зі здійснення свопу — це третя сторона, що допомагає в завершенні свопу. Якщо такий помічник є тільки посередником і не займає ніякої фінансової позиції в угоді, такий помічник виступає як брокер зі свопу. У деяких випадках помічник зі здійснення свопу може укласти угоду за свій власний рахунок, щоб допомогти завершити своп. У цьому випадку він виступає як дилер зі свопу Як брокери зі свопу, так і дилери зі свопу називаються ще банками, що займаються свопами.
Брокер зі свопу є інформаційним посередником. Він використовує своє краще знання потенційних учасників операцій своп для знаходження необхідного партнера по угоді. Брокер, крім того, зберігає анонімність клієнта доти, доки партнери зі свопу не будуть знайдені. Зауважимо, що брокер зі свопу не є якоюсь стороною, що укладає договір про своп. Він не несе фінансового ризику, а лише допомагає двом протилежним сторонам угоди завершити операцію своп.
Дилер зі свопу виконує всі функції брокера. Але на додаток до цього дилер зі свопу бере на себе позицію під ризиком в операції своп, стаючи фактично однією зі сторін угоди. Проте з цього зовсім не випливає, що дилер зі свопу є спекулянтом. Навпаки, своп-дилер ризикує, аби завершити операцію. Дилери зі свопів діють як фінансові посередники, заробляючи прибуток шляхом надання допомоги в завершенні операцій своп. Якщо завершення свопу призводить до появи в дилера позиції під ризиком, він намагатиметься мінімізувати цей ризик шляхом здійснення власних подальших операцій.