1. Сучасні тенденції

Після подій революції 2004 року, коли кількість нападів на жур­налістів та редакції скоротилась приблизно втричі (16 у 2005, порівняно до 47 у 2004 - дані Інституту Масової Інформації), у

2006 році знов почала спостерігатись серйозна тенденція зростан­ ня фізичного насилля проти журналістів (29 нападів, дані ШІ). Для преси-це насамперед сигнал, що якщо ЗМІ не будуть працю­ вати, не будуть викривати і друкувати матеріали на гострі теми, то журналістам і далі будуть відрізати голови і забивати їх бітами. Щодо влади, такі випадки підривають її авторитет та імідж, пока­ зуючи, що на місцях вона не діє, і не може проконтролювати ситу­ ацію.

Суттєва проблема полягає в реакції правоохоронних органів. Вони часто замовчують такі факти, коли варто було б, навпаки, проводити демонстративне розслідування, щоб довести, що вони діють, і щоб попередити такі випадки в майбутньому. Адже без­карність породжує нові правопорушення.

Тривожною тенденцією є відсутність будь-якого правового реа­гування на побиття, напади, та залякування журналістів. Справи за такими фактами часто просто не відкриваються, або не розслідуються. За даними Інституту Масової Інформації, за 2006-

2007 рік невідомо жодного факту успішного розкриття таких

справ, або покарання винних. Правоохоронні органи часто перево­дять такі події у побутову колію, не бажаючи займатись розсліду­ванням, яке може стосуватись владних кіл, або, наприклад, місце­вих впливових структур. Трапляється, що правоохоронні органи не "знаходять складу злочину", навіть якщо в наявності розбиті те­лекамери і мікрофони, а самого журналіста було побито.

Всі ці факти ще раз доводять, що журналіст повинен бути доб­ре обізнаним як із засобами самозахисту, так і з законами, щоб вміти захищати себе та свої права.

На основі статистичних даних^ та консультацій з експертами³ , ми виділили наступні різновиди нападів на майно журналістів, які застосовуються в Україні:

2. Вилучення професійної техніки

12 липня 2006 року група людей з Партії регіонів, серед яких був депутат Олег Калашников, перешкодила роботі телевізійної групи СТБ під стінами Верховної Ради України. Вони застосували фізичну силу до журналістки Маргарити Ситник, силоміць відібрали касету і побили телеоператора Володимира Новосада. 14 липня 2006 року прокуратура Печерського району міста Києва по­рушила кримінальну справу за ст. 171 Кримінального кодексу Ук­раїни - за фактом перешкоджання законній професійній діяль­ності журналістів. У цей же день журналісти з різних мас-медіа підписали відкритого листа до Генеральної прокуратури та Партії регіонів з вимогою покарати винних в інциденті. Під вимогою, розміщеною на сайті "Української правди", поставили підписи більше тисячі працівників ЗМІ. 6 липня 2007 року Генеральний прокурор України Олександр Медведько заявив, що прокуратура не знайшла достатньо доказів для притягнення до відповідаль­ності депутата О. Калашнікова.

Проте, вже 14 липня 2007 року, після пікетування Генпрокуратури активістами Незалежної Медіа-Профспілки, ГПУ скасувала постано­ву про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно депутата і направила справу для організації подальшого розслідування.

Цей випадок показує, наскільки важливою і ефективною є взаємодопомога і корпоративна солідарність журналістів. Саме за­вдяки підтримці журналістської спільноти, було порушено кримінальну справу, народного депутата було притягнуто до відповідальності, а його імідж як публічного політика сильно по­страждав. Важливу роль у цій справі відіграла Незалежна Медіа-Профспілка України, яка проводила акції, збирала підписи, звер­талась до державних органів і врешті добилась, щоб цю справу не закривали, а розслідували. Не дивлячись на те, що справа досі розслідується, Калашніков все ж таки поніс певне покарання - 4 серпня 2007 року X з'їзд Партії регіонів не включив його до пере­двиборчого списку кандидатів у народні депутати України в зв'яз­ку з інцидентом за його участі.

Справа Калашнікова стала прецедентом, на який журналістам варто завжди посилатись при порушенні їх прав публічними політиками.

Пошкодження і вилучення професійної техніки журналістів -камер, фотоапаратів, диктофонів, мікрофонів, та ін., є дуже роз­повсюдженим в Україні. Часто журналісти самі віддають свої за­писи, щоб "не нариватись", або ставляться до зламаної апаратури філософськи, мовляв, без цього не обійтись в нашій професії, і не подають заяв ні в міліцію, ні в прокуратуру. Але вони повинні зна­ти, що в будь-якому випадку, пошкоджувати і відбирати про­фесійну техніку журналістів - незаконно. Навіть якщо жур­наліста застукали за незаконною діяльністю, навіть якщо він про­ник на приватну територію, ніхто не має права пошкоджувати про­фесійну техніку журналіста або, більше того, бити самого жур­наліста.

Стаття 17 Закону України про соціальний захист журналістів говорить, що службова діяльність журналіста не може бути підставою для вилучення зібраних, опрацьованих, підготованих ма­ теріалів, та технічних засобів, якими він користується у своїй ро­ бот. |

Відшкодування збитків

У випадку пошкодження професійної техніки, слід вимагати відшкодування збитків в цивільному процесі, або повернення са­мої техніки, навіть якщо техніка була вилучена, коли журналіст займався незаконною діяльністю. Роботодавець не має права ви­магати від журналіста відшкодування збитків за пошкоджену про­фесійну техніку, якщо вона була вилучена або розбита третьою особою в процесі професійної діяльності журналіста. Якщо техніка службова, компенсувати витрати повинен роботодавець, або, через суд - особа, винна в її пошкодженні або вилученні. Якщо пошкоджено вашу особисту професійну техніку, під час виконан­ня завдання вашого роботодавця, то відповідальність за відшкоду­вання збитків повинен теж нести роботодавець. Це повинно бути зазначеним у вашій трудовій угоді.

Пошкодження професійної техніки кваліфікується за статтею 171 Кримінального Кодексу України, і карається штрафом до п'ят­десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або аре­штом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Проте, якщо з вилученням професійної техніки все більш-менш чітко і зрозуміло, то стосовно записів може бути інше тлумачення - вилучення матеріалів може вважатись незаконним, лише якщо ви вже добули цю інформацію, принесли додому, і розповсюдили.

Якщо у вас відбирають професійну техніку:

• Поводьтесь спокійно і впевнено. Закон на вашій стороні. В будь-якому випадку, вилучення і пошкодження про­фесійної техніки під час виконання журналістом своїх обов'язків тягне за собою порушення кримінальної справи за статтею 171 КК України.

• Нагадайте порушникам про цю статтю і поцікавтесь, чи го­тові вони нести кримінальну відповідальність. Згадайте справу Калашникова - навіть депутати не можуть уникнути відповідальності за перешкоджання професійній діяль­ності журналістів.

• Намагайтесь привернути увагу оточуючих, адже згодом во­ни можуть виступати як свідки в суді.

• Якщо техніку б'ють на мітингу, розлючені люди, які бачать в вас ворогів, краще кидайте все і тікайте, тут головне вря­тувати себе. Якщо відступати нікуди, психологи радять "пе­рейти на особистості", тобто, пояснити людям, що це ваша робота, що ви особисто, наприклад, нейтрально ставитесь до учасників мітингу, може, навіть співчуваєте, або поділяєте їх погляди. Справа в тому, що, коли людина сприймає іншу людину як особистість, а не як представни­ка якоїсь сили, вона починає цій людині співчувати, і завда­ти шкоди такій людині вже набагато важче, ніж якомусь аб­страктному журналісту.

Якщо вашу професійну техніку розбили/пошкодили:

• Зверніться до правоохоронних органів, прокуратури, з за­явою про перешкоджання вашій професійній діяльності. Обов'язково наполягайте, щоб ваша заява кваліфікувалась за статтею 171 КК (перешкоджання законній професійній діяльності журналістів), а не за статтею 296 КК (хуліганст­во). Чим більше ця стаття буде застосовуватись на прак­тиці, тим краще вона буде захищати права журналістів.

• Зверніться до вашої журналістської профспілки, яка допо­може, щоб ця справа набула розголосу і не пройшла не­поміченою. Це не дасть правоохоронним органам її закрити "за відсутністю доказів", або перекваліфікувати в хуліган­ство. Зрештою, профспілка може допомогти вам добитись компенсації матеріальної шкоди та надати юридичні кон­сультації.

• Якщо техніїса належала вашому роботодавцю, а не була ва­шою особистою, роботодавець не повинен вимагати від вас матеріальної компенсації.