Професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інфор­мації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновни­ка (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли така забо­рона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб заборонена.

Забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між за­сновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів дер­жавної влади або органів місцевого самоврядування, посадо­вих осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непо­ширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати ор­гани державної влади чи органи місцевого самоврядуван­ня або їх посадових осіб.

Забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повно­важення щодо здійснення контролю за змістом інформації! ^° поширюється засобами масової інформації.

Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконан­ня професійних обов'язків, за критику, здійснювані посадо­вою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно Д° Кримінального кодексу України .

Повноваження органів державної влади з питань діяль­ності засобів масової інформації визначаються виключно Конституцією та законами України.

Закон України "Про телебачення і радіомовлення"

(в редакції Закону України від 12.01.2006 р. З 3317-ІУ)

Стаття 5. Гарантії свободи діяльності телерадіо-

організацій

1. Цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється.

2. Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач.

3. Не вмотивоване законодавством України втручання ор­ганів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об'єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається.

Отже, згідно з українським законодавством, застосування цен­зури карається законом і тягне за собою від дисциплінарної до кримінальної відповідальності. Однак, на сьогоднішній день, при­наймні, авторам цієї книги, не відомо про притягнення будь-кого до кримінальної, адміністративної, або хоча б дисциплінарної відповідальності за застосування цензури.

На жаль, в Україні не існує ефективного юридичного механізму покарання осіб, що застосовують цензуру. Таким чином, українські реалії характеризуються значними розбіжностями між формаль­ною свободою слова і перепонами до неї.

2. Способи протистояння цензурі

/. Корпоративна солідарність. Сила журналістів - в їх прин­циповості та солідарності, що продемонстрували події осені 2002 та 2004 років. І влада, і власники медіа відступають пе­ред журналістами, об'єднаними спільними ідеями. Отже, можна зробити висновок, що разом журналісти є силою, з якою змушені рахуватись всі. Саме журналістська солідарність унеможливлює випадки цензурування медіа

2. Звернення до суду. Стаття 48 Закону України "Про інфор­мацію" застерігає: "В разі вчинення державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування та їх по­садовими особами, а також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, дер­жавними організаціями, які є юридичними особами, та окре­мими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду." Тобто з точки зору законодавця, виглядає

так, що кожний суб'єкт інформаційних стосунків, у випадку недотримання законних вимог про повноту та точність інформації, має беззастережне право оскаржити дії іншого суб'єкта до суду. Права та свободи людини, в тому числі, пев­на річ, і журналіста, які виявились не захищеними рішенням українського суду, можна оскаржити до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі і, хоча розв'язання справи, мож­ливо, доведеться чекати років так з 2-5, шанси виграти таку справу достатньо високі при належному правовому обґрун­туванні. Звичайно, одними судовими позовами цензуру не побороти. Але якщо немає рішучості, то годі тоді й говорити про свободу слова. 3. Допомога від профспілок. Протистояти тискові влади жур­налісти можуть лише шляхом тиску на саму владу. Остання повинна знати, що кожна її незаконна дія проти журналістів матиме протидію. Закон дозволяє звернення громадських об'єднань до суду в інтересах і на захист прав членів цих об'єднань. Практично це означає, що якщо журналіст - член об'єднання (наприклад, профспілки), і його статут містить положення про те, що це об'єднання може здійснювати звер­нення до суду в інтересах своїх членів, то в кожному випадку порушення прав журналіста, позов до суду може подавати це об'єднання (профспілка). З одного боку, це значно зменшує тягар персонального тиску на конкретну особу, а з іншого -урівноважує вагу учасників процесу. Певним захистом від цензури можуть також слугувати колективний договір, за­ключений між трудовим колективом журналістів та власни­ком мас-медіа, редакційний статут або Засади редакційної політики, а також Етичний кодекс журналіста. 4. Звернення до міжнародних організацій. Якщо ви опини­лись під тиском цензури, зверніться до якомога більшої кількості міжнародних місій, міжнародних правозахисних організацій, з закликами. Вони посилять тиск на українську владу стосовно ситуації зі свободою слова. В свою чергу, вла­да може натиснути на власників мас-медіа, якщо саме вони застосовують цензуру.

5.Відмова від публікації. Журналіст має право відмовитись від публікації матеріалів за своїм підписом, якщо їх зміст після редакційної правки суперечить його особистим переконан­ням. Це право дає змогу журналісту висловити свою думку щодо підготовленого матеріалу з редакційними правками, і якщо вони суперечать його особистим переконанням, відмо­витись підписувати виправлений матеріал. Проте, якщо жур­наліст виконував редакційне завдання, він не має права забо­ронити використання зібраного ним матеріалу. Без відповідальності за кожне слово журналіст втратить довіру читачів, повагу колег, і його діяльність не матиме сенсу.

6. Легалізація заробітної плати. Багато журналістів є заруч­никами цензури, оскільки вони ризикують опинитись без зарплати "в конверті". Нерідко доводиться чути, що жур­наліст був змушений підкоритись цензурі, тому що йому потрібно прогодувати сім'ю, або, наприклад, сплатити кре­дит. В умовах нелегальної зарплати, неможливо довести в суді свою правоту, адже будь-які документи, підтверджуючі право журналіста на зарплату, відсутні. Тому, найбільш відчайдушніші журналісти йдуть з роботи. Практика свідчить, що сам на сам цю проблему не подолати. Однак шанси значно зростають, якщо переговори з власниками вес­ти через профспілку. Є кілька варіантів тактики ведення та­ких переговорів, від ультиматуму або страйку до встановлен­ня перехідного періоду для власників.

7. Звільнення з мас-медіа. Інколи варто піти для того, щоб за­лишитись у професії. Втрата цінного працівника - головний "батіг" для працедавця, що зарвався. Проте, не варто просто мовчки залишати З МІ, не бажаючи працювати під тиском цензури. В цьому випадку варто зробити цей крок якомога гучнішим, звернутись по допомогу до профспілок, жур­налістської спільноти, тощо. В Україні слід підняти питання про створення спеціального фонду допомоги журналістам, які вирішили піти зі своїх видань за політичними мотивами.

8. Публічний виступ проти цензури в іншому мас-медіа. Як­що вам не дозволили опублікувати ваш матеріал у цьому мас-медіа, йдіть в інше. Не кожен наважиться так вчинити, хтось боїться неприємностей на роботі, тому мовчки ладен про­ковтнути все, чим його годують.

У сгчю" 2007року журналіст телеканалу НТН Тарас Ратуш­ний заявив про існування політичної цензури на каналі. Шеф-редактор відмовилась показати його сюжет про земельні рішення останніх сесій Київради, мотивуючи це небажанням "ображати "Партію Регіонів. Тоді Тарас написав статтю для Інтернет-видання "Українська Правда", де розказав про своє журналістське розслідування і, зокрема, зазначив: "Слід або визнавати офіційно, що справжня редакційна політика розхо­диться з офіційно задекларованими принципами, або оголоси­ти також нову редакційну політику, що канал все-таки є партійним рупором." Сам Ратушний вважає, що публікація на "Українській правді" принесла користь хоча б тому, що він зміг донести до читачів інформацію, яку йому не дали опри­люднити в сюжеті. Керівництво каналу НТН не наважилось застосовувати жодних санкцій проти журналіста. Таким чи­ном, Тарас Ратушний зміг побороти цензуру і його ніхто не звільнив, а сюжет вийшов. "У кожного журналіста є вибір: чи погодитися з тим, що цей сюжет не вийде, або тема не мати­ме продовження, чи намагатися це змінити", заявив він Ук­раїнській правді.

Не бійтесь сперечатись з редактором. Серед журналістів існує впевненість, що сперечатися з редакцією, а, не дай Бо­же - судитися, означає втратити роботу. На перший погляд, така позиція виглядає раціональною, але насправді, вже сам факт критики редактора з боку журналіста, ставить жур­наліста в правову позицію, за якою він не може бути звільне­ний, в іншому випадку редактор може бути притягнений до відповідальності. З другого боку, звільнений журналіст, за умови пильної уваги суспільства або, наприклад, Ради Євро-и стає великим головним болем як для влади, так і для власників мас-медіа.

9. Журналістський страйк. Найбільш радикальна пропозиція - влаштувати журналістський страйк, якщо ви потерпаєте від цензури в вашому мас-медіа. В Україні є тисячі журналістів, які поки що не наважилися відкрито заявити про себе, але які хо­ чуть працювати на совість, і їхній терпець не залізний. Ті, хто застосовують цензуру, повинні пам'ятати, що якщо будуть за­ кручуватись гайки, неминуче буде більший спротив, і страйк - це далеко не все, що може їх чекати в цьому випадку. Рішення про оголошення страйку приймається за поданням профспілкової організації або переговорного комітету на за­ гальних зборах колективу ще на початку трудового спору, і оформлюється протоколом. Власника мас-медіа письмово по­ переджують не пізніше, ніж за сім днів до початку страйку. За­ конодавство зобов'язує сторони використати всі можливості для вирішення колективного спору і під час проведення страй­ ку. Крім того, в деяких випадках страйк може бути визнано не­ законним. Тому, на нашу думку, страйк варто проводити лише якщо питання не вдалось вирішити мирним шляхом. Як тільки досягнута згода, сторони підписують відповідну угоду, і страйк припиняється.

10. Створення прецедентів. Одним з способів протидії цензурі є створення якомога більшої кількості прецедентів політичної і економічної незаангажованості окремих мас-медіа. Ці преце­ денти могли б згодом вилитись у певний контекст, на фоні якого протилежна практика викликала б все більшу і більшу недовіру в аудиторії, і, таким чином, ставала б просто неефек­ тивною. Досвід країн розвиненої демократії показує, що голо­ вним чинником забезпечення свободи інформації і захисту від цензури є не безпосередні механізми правового регулювання, а політична традиція та вплив інституцій громадянського суспільства. На суто законодавчому ж рівні, здебільшого, ли­ ше декларуються загальнодемократичні принципи вільної преси, заборони цензури, права на інформацію тощо.

На сьогоднішній день, нема жодних гарантій, що державна цензу­ра не повернеться. Тому, лише консолідовані зусилля журналістів можуть протистояти цензурі. На щастя, кроки влади, що обмежують права журналістів, викликають різку критику професійної спільноти.

3. Доступ до інформації

Доступ до інформації є однією з передумов існування демокра­тичного суспільства. Зрозуміло, що чиновникам усіх рівнів легше працювати в умовах непрозорості. Задача журналістів - примуси­ти їх приймати рішення прозоро та звітувати про свою діяльність перед народом. Чиновники та політики бояться, що доведеться, дивлячись у вічі, відповідати на незручні запитання. Тому вони і намагаються створити журналістам якомога більше перепон у до­ступі до інформації.

В жовтні 2007 року журналістам відмовили в праві бути при-сутніми на засіданні постійної комісії Харківської Облради, яка збиралась розглянути питання висловлення недовіри губернатору Арсену Авакову, виділення земельних ділянок, а також землекорис­тування. Секретар комісії, депутат облради Вікторія Казакова пояснила бажання провести засідання в закритому режимі складністю обговорюваних питань. Вона заявила, що преса "може не так повернути слова і показати ситуації не в тому світлі". Спо­чатку журналістів запросили пройти в приміщення, де мала відбу­тись нарада, а потім депутатам запропонували проголосувати за присутність преси в залі. В результаті, представників мас-медіа просто виставили з зали, пообіцявши проінформувати їх про ре­зультати.

Такі випадки є дуже розповсюдженими в Україні. Влада не ба­жає працювати в прозорому режимі, і не розуміє, що важливі не тільки самі рішення, а і те, як вони приймались, обговорювались, що було мотивацією для того чи іншого рішення. В закритому ре­жимі можуть відбуватись лише такі засідання, які обговорюють питання, пов'язані з державною таємницею, оскільки до неї не всі можуть бути допущеними. В кожному регламенті є положення про можливість проводити закриті засідання, але це не означає, що так можна робити безпідставно і необгрунтовано.

Законодавче забезпечення доступу до інформації

Не надаючи журналісту інформацію, держорган або чиновник тим самим порушує конституційні права аудиторії на отримання інформації. Конституція України гарантує кожному право на звер­нення із запитами до органів державної влади та отримання обґрунтованої відповіді. Стаття 34 Конституції України гарантує "право вільно збирати, зберігати, використовувати, і поширювати інформацію", а ст. 50 Конституції - "право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена". Закон України "Про інфор­мацію" (статті 28-37) визначає режим доступу до інформації різного ступеня відкритості.

Цей Закон також подає форми інформаційного запиту щодо до­ступу до офіційних документів, строк розгляду такого запиту, ви­падки відмови і відстрочки, а також оскарження відмови, та поря­док оплати за надання інформації, якщо плата за інформацію пе­редбачена законодавством.

Згідно з цим Законом, вся інформація в Україні поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну. Зокрема, наприклад, вам можуть відмови­ти в наданні інформації, якщо вона становить собою державну

таємницю, підпадає під визначення конфіденційної, є інфор­ мацією про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, ко­ ли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, інфор­ мацію, що стосується особистого життя громадян, документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (до-

повідні записки, листування між підрозділами та інше), якщо во­ни пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, проце­сом прийняття рішень і передують їх прийняттю, інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансо­вих відомств, а також інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами. Гро­мадяни мають право знати, які відомості про них збираються, з якою метою, а також мати доступ до цих відомостей. Згідно з Законом про інформацію, передусім інформація на­дається тим, хто потребує її для виконання професійних обов'язків, тобто журналістам. Доступ журналістів до інформації також регулюється статтею 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації в Ук­раїні" і статтею 56 Закону України "Про телебачення і радіомов­лення" (зі змінами та доповненнями). Проте, слід зазначити, що, на жаль, усі ці законодавчі положення на практиці не завжди вико­нуються.

Як правило, державні органи та чиновники не поспішають на­давати інформацію в оперативному порядку. Тому, вам слід бути отовими до того, що потрібно бути наполегливим. Звертатись по нформацію краще в письмовій формі, це ваша підстраховка на той дадок, якщо чиновники скажуть що запиту не було. Зміст пись­мового запиту затверджено у законі. Можна виділити два види иформащйних запитів відповідно до Закону України "Про інфор­мацію": запит про надання документів для ознайомлення (власне інформаційний запит) і запит щодо надання письмової або усної юрмащї- У запиті зазначається прізвище, ім'я та по батькові за-

питувача, документ чи інформація, що його цікавить (письмова або усна), та адреса, за якою необхідно надати відповідь. Органи влади, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що сто­сується їх діяльності, письмово, усно, по телефону або через публічні виступи своїх посадових осіб.

Запит щодо надання письмової або усної інформації може сто­суватися діяльності органів влади України, їх посадових осіб з ок­ремих питань. Відповідь на запит має бути надана у місячний строк, або протягом 10 днів повинні бути пояснені причини, з яких його не можна виконати.

Журналісти також можуть звернутися за інформацією в поряд­ку, передбаченому Законом "Про звернення громадян". Згідно з цим Законом, можна подати заяву з проханням допомогти в ре­алізації своїх прав, зокрема права на отримання інформації. Закон "Про звернення громадян" передбачає п'ятнадцятиденний, тобто вдвічі коротший, термін надання відповіді (якщо заява не потре­бує додаткового вивчення).

Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнято­го рішення. У відмові має бути зазначено: 1) посадову особу дер­жавної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови.

Відстрочка в задоволенні запиту допускається у разі, якщо за­питуваний документ не може бути надано для ознайомлення у місячний термін. У повідомленні про відстрочку має бути зазначе­но: 1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у задово­ленні запиту у визначений місячний термін; 2) дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку; 3) причини, з яких запи­туваний документ не може бути видано у встановлений Законом термін; 4) термін, у який буде задоволено запит.

Аналогічний порядок встановлений для відмови чи відстрочки в задоволенні запиту щодо надання письмової інформації.

4. Оскарження відмови у наданні інформації

Часто журналісти стикаються з незаконною відмовою у наданні інформації, особливо з боку органів державної влади і чиновників. Оскаржити відмову або відстрочку можна в органі державної вла­ди вищого рівня. В разі отримання негативної відповіді на скаргу, громадянин має право звернутись до суду. У 2003 році Кодекс Ук­раїни про адміністративні правопорушення було доповнено стат­тею 212-3 "Порушення права на інформацію". Ця стаття встанов­лює адміністративну відповідальність посадових осіб за непра­вомірну відмов}' в наданні інформації, несвоєчасне або неповне на­дання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит гро­мадянина чи юридичної особи відповідно до законів України "Про інформацію", "Про звернення громадян" та "Про доступ до судо­вих рішень", а саме:

штраф у розмірі від 15 до 25 неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян. Якщо таке порушення вчинено повторно після то­го, як посадову особу вже притягали до відповідальності по даній статті, то штраф складе від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, можна ставити питання про притяг­нення чиновника до кримінальної відповідальності за ненадання ЗМІ інформації - по статті 171 "Перешкоджання законній про­фесійній діяльності журналістів", якщо є ознаки цього злочину.

У березні 2005 року Ялтинський міській суд ухвалив рішення, згідно з яким Мер Алупки Валерій Андик мав компенсувати 16 ти­сяч гривень, а його заступник Сергій Кубанцев - 14 тисяч гривень морально! шкоди редактору місцевої газети "Алубіка" Рагіму Гум-батову за ненадання інформації. Це вже друга судова справа, яку виграв редактор "Алубіки" у міської влади. 13 червня 2003 року місцевий суд Ялти зобов'язав Алупкінського мера надати жур-ту Рагіму Гумбатпову необхідну інформацію. Суть справи по­лягала в тому, що Гумбатов оскаржив відмову в наданні інформації журналісту посадовими особами Алупкінської міської Ради, у тому числі міським головою Алупки Валеріем Андиком. За словами Раггма Гумбатова, тоді виконання цього судового рішення про надання йо­му інформації довелося здійснювати через судових виконавців.

■ Повага місцевої влади до журналістської професії зростатиме лише тоді, коли її відносини із медіа стануть рівноправними, а за кожну спробу тиску винуватця притягатимуть до відповідаль­ності. Журналісти повинні знати, що у випадку незаконної відмо­ви у наданні інформації, закон на їх стороні, і вони можуть захис­тити свої права, у тому числі і в суді.

5. Акредитація

Значна частина порушень права доступу журналістів до інфор­мації стосується правил акредитації при місцевих органах влади. Місцеві органи самоврядування часто приймають рішення стосов­но правил акредитації журналістів, які суперечать нормам Кон­ституції України, ст. 9,10 Закону України "Про інформацію", ст. З Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засо­бами масової інформації", ст. 27 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" тощо.

Часто органи влади припиняють акредитацію лише на підставі того, що їм не сподобався зміст журналістських матеріалів, але це є правомірним. На жаль, стаття 27 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", дозволяє припиняти акредитацію в разі перевищення журналістом своїх прав та неви­конання обов'язків, не уточнюючи яких саме. Журналісти повинні знати, що існує така норма, згідно з якою акредитація припи­няється лише за порушення журналістом порядку допуску до приміщень органу влади. Ця норма закріплена в частині 3 статті З Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засо­бами масової інформації".

З огляду на вищевказану статтю, зрозуміло, що акредитація журналіста при органах державної влади - це не просто отримання дозволу на доступ у приміщення, на наради, прес-конференції і т. п. У будь-якому випадку, незалежно від наявності акредитації, журналіст має право доступу на такі заходи, що випливає з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про пресу", ст. 2 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації".

Навпаки, акредитація журналістів просто накладає додаткові обов'язки на державну установу (попереджати про наради чи інші заходи, заздалегідь надавати їх програми, плани та ін.). Таким чином, журналіст не може бути недопущеним на певні захо­ди через відсутність у нього акредитації. Закони України не перед­бачають відмови в акредитації взагалі, хіба що її припинення.

Наприклад, пункт 18-й "Положення про порядок акредитації журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Харківській обласній раді"стверджує що підставою для позбавлен­ня акредитації є порушення правил професійної етики. Подібна норма міститься і в пункті 16-му "Положення про порядок акреди­тації журналістів і технічних працівників засобів масової інфор­мації при Харківській міській раді".

Однак, за нашим розумінням, органи влади не можуть переби­рати на себе функції Комісії з журналістської етики. ЗМІ часто критикують дії владних органів чи їх посадових осіб, але це абсо­лютно нормальне явище, зумовлене функцією аналізу інформації, яку виконують ЗМІ. Критика по своїй суті завжди є суб'єктивною і не можна говорити, що ці критична оцінка або погляд - пра­вильні, а ці - ні, й така позиція щодо критики підтверджується по­ложеннями ст. 10 Евроконвенції про захист прав людини, ст. 34 Конституції України і ст. 47-1 Закону України "Про інформацію", а також практикою Європейського суду з прав людини, яка теж є джерелом права в Україні.

Згідно з міжнародними стандартами, акредитація не може бути механізмом дозволу на роботу журналіста. Акредитація передусім має на меті забезпечити якомога ефективнішу роботу працівників ЗМІ з органами влади, сприяти відкритому доступу журналістів до інформації із перших джерел з тим, щоб вони могли всебічно й достовірно інформувати громадськість про важливі події

РОЗДІЛ IX. РОЛЬ ПРОФЕСІЙНИХ І ТВОРЧИХ СПІЛОК У ЗАХИСТІ ЖУРНАЛІСТІВ

Погрози журналісту або його родині - Захист від переслідувань, організованих впливовими особами - Підтримка журналістів в юридичному процесі -Тиск або залякування з боку роботодавця -Відстоювання професійних стандартів в журналістиці і боротьба проти цензури - Безпека на робочому місці - Захист трудових та соціальних прав журналісті - Організація профспілки в редакції