4. Позовні вимоги до змі в Україні

Типові позовні вимоги до ЗМІ в Україні включають в себе спро­стування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, реалізацію права на відповідь, заборону поширення не­достовірної інформації, відшкодування майнової та моральної шкоди. Найчастіше зустрічається при програші в суді публікація спростування недостовірної інформації і компенсація моральної шкоди.

1, Спростування недостовірної інформації. Спростування являє собою поширення повідомлення про недостовірність раніше поширеної (спростовуваної) інформації з метою відновлення прав потерпілого. Поширення спростування має охопити, хоча б при­близно, ту ж саму аудиторію, яка раніше отримала недостовірну інформацію (відповідно до частини 7 статті 277 Цивільного кодек­су). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка її поширила (відповідно до частини 4 статті 277 ЦКУ). Інколи позивачі вимагають від журналіста "вибачення". Добровільне ви­бачення не має якогось правового навантаження, а примусове ви­бачення є засобом карного характеру, що не характерно для цивільного права. З огляду на це, вимога про вибачення до ЗМІ або журналіста повинна відхилятись судом, хоча на практиці такі вимоги зрідка все ж задовольняються. Слід зазначити, що в тако­му випадку, у журналіста є всі правові підстави для подання апе­ляції на незаконне судове рішення.

2. Реалізація права на відповідь. Згідно зі статтею 277 Цивільного кодексу України, право на відповідь надається фізичній особі, немайнові права якої порушено внаслідок поши­рення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації. Тоб­то, така особа має можливість вибирати спосіб захисту своїх прав - спростування інформації, чи реалізація права на відповідь, оскільки така альтернатива передбачена самою нормою статті 277. Право на відповідь, в принципі, має реалізовуватися в позасудово-му порядку після мотивованого звернення до засобу масової інформації. Якщо ж ЗМІ відмовило в реалізації даного права, у за­явника з'являється право на звернення до суду, щоб той зобов'язав ЗМІ розмістити відповідь.

3. Заборона поширення недостовірної інформації. На підставі статті 278 Цивільного кодексу, суд може заборонити роз­повсюдження відповідної інформації у газеті, Велес, радіопередачі тощо, які готуються до випуску, або заборонити (припинити) роз­повсюдження газети, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, до усунення відповідного порушення, а якщо усунення пору­шення неможливе, - вилучити тираж газети, примірники запису телепередачі тощо з метою їх знищення. Очевидно, що на підставі статті 278 ЦКУ суд може винести рішення і про блокування досту­пу до певної сторінки в мережі Інтернет, на якій міститься недо­стовірна інформація.

4.Відшкодування майнової шкоди. У разі, якщо поширенням недостовірної інформації було завдано майнову шкоду, дана шко­да підлягає відшкодуванню в загальному порядку відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України. Відшкодуванню підляга­ють і реальні збитки, й упущена вигода. Позивачеві необхідно до­вести наявність і розмір збитків, факт поширення відповідачем ос­карженої інформації, а також причинно-наслідковий зв'язок між вказаними діями відповідача та настанням збитків.

5. Відшкодування моральної шкоди. Позови про захист честі, гідності і ділової репутації, як правило, супроводжуються вимога­ми про стягнення моральної шкоди. Стаття 23 Цивільного кодек­су України передбачає відшкодування моральної шкоди, яка, зок­рема, може полягати у приниженні честі та гідності фізичної осо­би, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Умо­вами відшкодування моральної шкоди є протиправне діяння, на­явність шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою і діян­ням, та вина відповідача. Але чи не найбільш спірним питанням є методика визначення розміру відшкодування моральної (немай-нової) шкоди в конкретному випадку. На практиці це від декількох сотень до декількох десятків тисяч гривень. Однак, слід зазначити, що завдяки значному розвитку медіа-права, на рішення суддів національних судів все більше вплив справляє Європейська Кон­венція з захисту прав людини і основних свобод і судові прецеден­ти Європейського суду по правах людини. З цієї причини надмірні стягнення компенсацій моральної шкоди зі ЗМІ на даний час зустрічаються вкрай рідко.

5. Спеціальні випадки звільнення ЗМІ від відповідаль­ності за поширення недостовірної інформації

Практично кожен із профільних законів, що регулює діяльність певного виду засобів масової інформації, містить спеціальні поло­ження, які визначають випадки звільнення засобу масової інфор­мації та його працівників від відповідальності за поширення недо­стовірної інформації.

1. ЗМІ не несуть відповідальності за поширення офіційної інформації. Журналіст не несе відповідальності за поширення інформації, отриманої з офіційних джерел, в разі подальшого її спростування (відповідно до загальної норми ч.З ст. 302 Цивільно­го кодексу України).

2. ЗМІ звільняється від відповідальності за заподіяння мо­ ральної шкоди ненавмисно. Виходячи зі статті 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціаль­ ний захист журналістів'*, у разі розгляду судом спору щодо завда­ ної моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, вибор­ чим блоком, посадовою особою, як позивачем, для задоволення позову необхідно довести наявність умислу журналіста чи служ­ бових осіб ЗМІ. Умислом журналіста та/або службової особи засо­ бу масової інформації визнається таке їх/ГЇ ставлення до поширен­ ня інформації, коли журналіст та/або службова особа засобу масо­ вої інформації усвідомлювали недостовірність інформації та пе­ редбачали ц суспільно небезпечні наслідки.

Журналіст та засіб масової інформації взагалі звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював перевірку інформації (частина 6 статті 17 Закону).

3. ЗМІ звільняються від відповідальності за цитування інфор­ мації, що не відповідає дійсності, яка була поширена іншим ЗМІ. Пункт "г" статті 67 Закону України "Про телебачення і радіомов­ лення" обумовлює звільнення від відповідальності дослівністю цитування матеріалу іншого засобу масової інформації чи інфор­ маційного агентства та наявністю посилання на нього. В Законі України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Ук­ раїні" міститься аналогічна норма, але йдеться про передрук лише з іншого друкованого засобу масової інформації (пункт 4 статті 42 Закону). Разом з тим, пункт 1 статті 42 Закону про пресу передба­ чає звільнення від відповідальності за поширення недостовірної інформації, отриманої від інформаційних агентств, при цьому звільнення не обумовлюється дослівним цитуванням матеріалів чи наявністю посилання на первісного поширювача. Згідно з пунктом 1 статті 35 Закону України "Про інформаційні агентства" інформаційне агентство не відповідає за поширення дослівно відтворених матеріалів інших інформаційних агентств або засобів масової інформації, але з умовою спростування такої недо­ стовірної інформації.

4. Специфічні підстави звільнення від відповідальності.

Пункт 1 статті 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" містить таку специфічну норму: дру­коване видання не притягується до відповідальності за поширен­ня недостовірної інформації, якщо її одержано від засновника Відповідно до пункту "в" статті 67 Закону України "Про телеба­чення і радіомовлення" телерадіоорганізація звільняється від відповідальності за трансляцію без попереднього запису виступів осіб, що не є працівниками телерадіоорганізації. Пункт 4 статті 35 Закону України "Про інформаційні агентства" встановлює, що інформаційне агентство не відповідає за внесення змін, скорочень чи редагування його продукції, здійснене без відома агентства роз­повсюджувачем чи споживачем інформації.