1. Сучасна ситуація

Останнім часом журналісти констатують повернення цензури у вітчизняні мас-медіа в новому обличчі: замість "темників" їм дово­диться боротися із судовими позовами. До 2003 року журналістам доводилось боротися з цілою навалою судових позовів, шляхом яких влада намагалась залякати незручних журналістів, покарати їх за публікації, ввести самоцензуру. Після прийняття у 2003 році Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення і безперешкодної реалізації права людини на свободу слова", злива судових позовів припинилась на деякий час. Проте, статистика вказує, що вже в 2006 році, порівня­но до 2003, кількість звернень до суду проти журналістів збільши-

лась майже вдвічі.¹⁴ За даними опитування, проведеного НМПУ впродовж листопада 2006 - лютого 2007, 96% журналістів вважа­ють судові позови лідером тиску на журналістів.

Однією з найбільшій: справ в Україні за розміром відшкодування моральних збитків була справа тодішнього Міністра внутрішніх справ ЮЖравченка проти ЗАТ "Видавництво "Киевские ведомос­ти " (1997-1998). Приводом для позову стала серія з чотирьох ста­тей, що звинувачували його в корупції, опублікованих в газеті в травні-червні 1997. У липні того ж року генерал звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності, та ділової репутації, вимагаю­чи виплатити йому 5 млн гривень від ЗАТ "Видавництво "Киевские ведомости", та по два мільйони гривень від журналістів ГЖіріндя-сова та С Кисельова (на той час курс гривні до долара був 2:1). 4 червня 1998 року Старокиївський районний суд Києва задовольнив позов Ю.Кравченка і постановив, щоб ЗАТ "Видавництво "Киевские ведомости" виплатило йому 5 млн грн, СКисельов - 20 тис. гри, Г.Кіріндясов - 7 тис. грн. Київський міський суд залишив цей вирок без змін. Адвокату газети не вдалося довести що факти, викладені в статтях, відповідають дійсності або були передруковані з інших видань, з відповідним посиланням на джерела. 23 грудня 1998 року Колегія з громадянських прав Верховного Суду України відмінила попередні рішення у цій справі і повернула її на новий розгляд до су­ду першої інстанції. Пізніше, після зміни власника газети, позивач відмовився від своїх вимог. Отже, метою позову були не кілька мільйонів, а зміна власника і незручного напрямку газети, що, зреш­тою, й відбулося.

Крім того, законодавці часто приймають або "нібито позитивні" для журналістів закони, які не застосовуються на практиці через численні неточності і незрозумілості (наприклад, відома стаття 171 КК України, прозвана "мертвою" в журналістському середо­вищі), або ж закони, які створюють штучні і суперечливі обмежен­ня свободи слова і навіть, в завуальованій формі, забороняють журналістам висловлювати свою думку (Закон України "Про ви­бори народних депутатів").

Проаналізувавши українське законодавство, що стосується ЗМІ, можна зробити висновок, що, на сьогоднішній день, правове стано­вище журналістів лишається вкрай незахищеним і неврегульованим.

Основні проблеми, які потребують правового врегулювання, це:

• питання відповідальності за порушення законодавства про за­хист професійної діяльності журналіста;

• питання журналістського розслідування;

-питання відповідальності журналіста за порушення законо­давства;

• доступ журналістів до інформації;

• чітке унормування порядку акредитації;

• захист джерел інформації;

-питання взаємовідносин журналіста і редакції, засновника, власника видання тощо.