2. Напади на особу

За даними соціологічних досліджень, журналістика посідає третє місце в рейтингу найнебезпечніших для життя і здоров я професій, після шахтарів та акторів. І справа тут не лише в актив­ному способі життя та колосальних фізичних навантаженнях, а в тому, що журналісту доводиться працювати в досить агресивному середовищі. Статистика доводить, що фізичне насилля над жур­налістами розповсюджене більше в регіонах, ніж в центрі.

Все-таки, в Києві журналіст - це "зірка", інформація про побит­тя буде швидко розповсюджена по центральним каналам, і нічого, крім шкоди, нападникам не принесе. В регіонах, особливо в малих містечках, а не в обласних центрах, журналісти менш захищені, менш солідарні, і в той же час, більш залежні від місцевої влади і авторитетів.

На даний момент, в Україні найбільше ризикують бути побити­ми журналісти, що пишуть замовні матеріали. Ця категорія жур­налістів найбільш вразлива ще й тому, що вони не можуть ні апе­лювати до законів, які б їх захистили як журналістів, ні до неуря­дових організацій чи профспілок. Всі вони візьмуться за захист та­кого журналіста, але, щойно дізнаються, що він порушив жур­налістську етику, вердикт буде одноголосний - він сам винен. Ко­рупція в журналістиці руйнує репутацію як окремої особистості, так і професії в цілому, і суттєво заважає спробам захистити жур­налістів в окремих випадках.

В 2006 році одна журналістка з Дніпропетровської області звер­нулась по допомогу до профспілок та неурядових міжнародних пра-возахисних організацій у зв 'язку з, як вона сказала, переслідування­ми, пов 'язаними з її професійною діяльністю. По вікнах її квартири стріляли, по місту розклеювали листівки порнографічного харак­теру про неї, самій їй телефонували з погрозами. Проте, вивчивши те, що вона писала, і що спровокувало тиск на неї - а це були не статті, а жовчні замовні памфлети антисемітського спрямуван­ня, жодна організація не взялась її захищати.

Друга найбільш вразлива в цій сфері категорія - це журналісти, які проводять розслідування і пишуть критичні матеріали. Проте, поспілкувавшись з ними, ми дійшли висновку, що більшість з них практично не застосовує запобіжних заходів безпеки, а покла­дається на щасливий випадок, "а раптом охоронці мене не помітять". Можна навіть зробити висновок, що, на сьогодні в Ук­раїні, у більшості випадків, журналісти страждають або потрапля­ють в неприємності через свій власний непрофесіоналізм. В кожній роботі є своя техніка безпеки, якої необхідно дотримува­тись. Проте, щоб навчитись обходити гострі кути, треба спочатку здобути певний досвід, на основі якого журналіст і виробить свою власну "техніку безпеки", реакцію на ті чи інші зовнішні обстави­ни. Важливо не тільки зняти або записати сюжет, а ще привезти його в "контору". Тому, не ризикуйте дарма, і не змушуйте інших ризикувати через вас.

Загальними порадами для журналістів, які проводять розслідування, є такі :⁹

• Інформуйте керівництво редакції не тільки про зібраний ма­теріал, а й про наступні кроки в проведенні розслідування. Повідомляйте про переїзди.

• Зберігайте зібрані матеріали в різних надійних місцях.

• Постійно консультуйтесь з юристами або колишніми співробітниками правоохоронних органів.

• В екстрених випадках, користуйтесь супроводом охорони.

• Публікуйте матеріали під псевдонімом.

Поки ніщо не загрожує вашому життю, думайте. Ви повинні в думках змоделювати можливі екстремальні ситуації, в які ви мо­жете потрапити, оскільки потім буде і ніколи, і пізно. Тренуйте свою образну пам ять з тим, щоб потім, в екстремальній ситуації, діяти автоматично.

Даний розділ не має на меті навчити вас способам рукопашно­го бою. Тільки досвідчений інструктор протягом декількох місяців наполегливих тренувань може зробити це. Щоб стати експертом в бойових мистецтвах, володіти відмінною реакцією і бути в хо­рошій фізичній формі, необхідно витратити значно більше часу. Про методи самозахисту можна почитати на сайті іі.иагопе.пег, що містить багато різноманітної корисної іформації. Проте, пам'ятайте, що прочитати корисну інформацію : ще не значить навчитись. Тому краще візьміть принаймні кілька уроків у інструктора.

Лінк Ь«р://ГіеЬ(;.иа2опе.пе1;/те<:о(Іо1о§/с1иЬ8икг.Ьіт1 подає адреси клубів в Україні, які дають курси самооборони.

іір://йеЬі.ца2опе.пеІ/теіосІо1о§/с1иЬ8кіеу.ЬЄт1 дає ад­реси таких клубів в Києві.

І Основні правила самооборони:

• Спробуйте знайти притулок або допомогу. Якщо є мож­ливість, біжіть, оцінивши перед цим відстань і власні спор­тивні можливості.

• Приверніть увагу перехожих і найближчих мешканців кри­ком: "Пожежа!" Страх опинитись у вогні переконує людей, які

•зазвичай не налаштовані втручатися при звичайних криках про допомогу, виглянути у вікно і стати таким чином, не­потрібними свідками для злочинця.

• Щоб досягти успіху, відверніть увагу нападаючого, можливо, поступившись йому в чомусь, щоб потім несподівано швидко і точно ударити його у вразливі місця (вуха, ніс, рот, пе­редпліччя, пах). Такі дії особливо виправдані, якщо є реальна загроза для життя. Як зброю захисту, можна застосовувати будь-який наявний предмет (ключі, гребінець, балончик з дезодорантом, парасольку, жменю монет, туфлі, сумку, пісок, каміння, палицю).

• Постійно рухайтеся (набагато важче поцілити в людину, коли вона рухається), при цьому кричіть, відбивайтеся, дряпайтеся.

• Якщо руки стискають ваше горло, не намагайтеся схопитися за них, а починайте відволікати супротивника, завдавши йому ударів ногами, колінами, ліктями, цілячись в найвідчутніїш місця, дряпаючи його, кусаючи.

• Якщо ви на землі і супротивник жорстоко б'є вас ногами, спробуйте перекинутися, роблячи щит з рук для самих ураз­ливих частин тіла, особливо голови.

• Кричіть пронизливо, прикидаючись, що ви відчуваєте біль навіть більше за необхідне - можливо нападаючий, задоволе-ний ефектом, більше не битиме вас. |

Якщо на вас нападає озброєна людина, не чиніть опору, оскільки за­звичай той, хто володіє зброєю, має і намір її застосувати.

Якщо нападаючий хоче зв'язати вас, ви повинні застосувати хитрість: глибоко зітхнути, відвести назад плечі, напружити руки. Пізніше видихнувши і розслабивши руки, ви побачите, що моту­зок послабшав.

Якщо на вас було скоєно напад:

1. Не бійтесь покарати злочинців. Якщо ви будете мовчати, во­ни переконаються у своїй безкарності, і можуть знову на вас напасти. Зверніться до інших журналістів, ваших друзів, ро­дичів, вони підтримають вас і допоможуть пережити важкий період.

2. Запишіть все, що ви запам'ятали, в деталях. Якщо можливо, спробуйте намалювати тих, хто на вас напав, це може допо­могти сконцентруватись і пригадати деталі.

3. Зверніться до міліції. Вимагайте, щоб кримінальну справу було порушено за статтею 171 Кримінального коду України та статтею 17 Закону про соціальний захист журналістів.

4. Якщо ви боїтесь за свою безпеку, вимагайте, щоб вам надали охорону. Згідно законодавству, ви маєте право на охорону від міліції.

5. Зверніться до психолога, який допоможе вам швидко подола­ти пост-травматичний синдром, та повернутись до нормаль­ного життя.

6. Зробіть інформацію про напад якомога більш публічною. За­телефонуйте своїм друзям-журналістам з інших мас-медіа. Якщо ви опинились в лікарні,- запросіть туди ЗМІ. Зверніться по допомогу до ваших знайомих посадовців.

7. Зверніться до профспілок, українських та міжнародних пра- возахисних організацій, державних органів, тощо. Всі вони можуть надати допомогу, починаючи від забезпечення вас охороною, до покарання винних у нападі. |

3. Професійна трансформація журналістів та її' вплив на безпеку

(Кандидат психологічних наук, психолог Юлія Лановенко)

Будь-яка професія вносить в особистість людини свої викривлен­ня. Це цілком нормальний процес, який супроводжує професійну адаптацію будь-якого спеціаліста. Проте, професійна трансформація журналістів має дуже негативний вплив на їх безпеку.

Щ Журналістський статус. Професія журналіста відкриває пе­ред своїми представниками якщо не всі двері, то принаймні більшість з них. Можливість задовольнити потребу в новій інформації, та ще й одержати за це гонорар призводить до ви­никнення відчуття "вседопуску". Звідси виникає звичка нази-

. вати своє ім'я, яке має асоціативний зв'язок з професією жур­наліста, як документ, який надає право перебувати в певних місцях, та ще й задавати певні питання. Якщо більшість людей, не журналістів, на питання незнайомих людей в темному під'їзді "як вас звати?" висловить своє здивування ("навіщо це вам?"), то в журналістів спрацює рефлекс називати себе, оскільки їх ім'я не раз ставало їм перепусткою. Статистика до­водить, що у більшості журналістів, які постраждали від на­падів, злочинці спершу уточнювали їх ім'я. 2. Синдром влади. У будь-якому хрестоматійному підручнику з журналістики представників цієї професії називають "четвер­тою владою". Психологічний підтекст цієї назви досить цинічний: журналісти, завдяки своїй професії, можуть задо­вольнити два основоположних мотиви: опинитися зверху над людьми, або захистити себе від контролю інших людей. Якщо у досвідчених журналістів вже виробились свої певні прийоми захисту від синдрому влади, то, коли ми говоримо про молодих журналістів, синдром відчуття влади - це, по суті, вважайте, що ви зняли з себе захисний шолом. В результаті, в небезпечній си­туації, замість почуття страху, який є викривленим інстинктом самозбереження, ви відчуєте злість, і бажання покарати тих лю­дей, які посміли на вас наїхати. Але слід мати на увазі, що якщо вас попередили, а ви не звернули уваги - вас покарають. За да­ними психологів, чим більш публічна професія, тим більш ви­сока вірогідність того, що така людина не зможе себе захисти­ти, тому що, якщо людина реально себе не оцінює, то довше бу­де грати в гру " я сам справлюсь".

3. [ра в "крутість". Сучасне слово "крутий" є синонімом впев­неності та сили. Ці характеристики людської природи завжди були популярними, а демонстрація впевненості стає просто перевіркою на професійну придатність. Журналістика є в цьому найяскравішим прикладом. Однак, межа між справжньою впевненістю і звичайною нахабністю є дуже тонкою і пролягає саме через інстинкт самозбереження, тоб­то через принцип "не нашкодь собі". Саме про цей принцип журналісти часто думають в останню чергу. Вони пам'ятають, що потрібно вловити сенсацію» викласти факти, провести розслідування, а от потурбуватись про власну безпеку забу­вають. Можна говорити про особливості професії жур­наліста, що всі журналісти, які чогось добились, отримували погрози. Але, знову ж таки, у медпрацівника, який бере аналіз крові, свої особливості професії, і він одягає гумові ру­кавички, інакше йому була б забезпечена купа хвороб. Про­фесія журналіста є соціально небезпечною, тобто основний "постачальний матеріал" - суспільство. Люди, як джерела но­вин, потребують такого ж грамотного поводження, як і робо­та з хімічними реактивами: неправильна дія може призвести до трагічних наслідків. Це чудово, якщо ви знаєте ступінь своєї витривалості, але не варто його перевіряти. І якщо ви знаєте, що йдете по краю через гарячу інформацію - побе­режіть себе. 4. Близька дистанція спілкування. У журналістів є ще одна особливість - вони підходять близько до людей. Близька кон-тактність - це ще один елемент професійної трансформації журналістів: "я хочу зайти на твою територію, розкажи, роз­кажи". Тобто фізично дістати рукою їх дуже легко. Нереаль­но говорити про те, що не варто підходити близько до людей. Але, принаймні, якщо до вас підходить незнайома людина на темній вулиці, краще відступіть і дайте собі простір для мане-