Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді на екзамен.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.09.2019
Размер:
347.65 Кб
Скачать

77.Організація роботи по забезпеченню пожежної безпеки на підприємстві покладається на його керівника, а в цехах, службах, відділах і дільницях наказом керівника підприємства – на відповідних керівників.

На кожному підприємстві створюється постійно діюча пожежно-технічна комісія, очолювана головним інженером підприємства. Вона проводить пожежно-технічне обстеження цехів, дільниць підприємства, розробляє заходи щодо зниження пожежної небезпеки окремих технологічних процесів і пожежної безпеки виробничих приміщень, обладнання, складів і всього підприємства загалом.

Для організації пожежної охорони підприємств створюються добровільні пожежні дружини (ДПД) і бойові розрахунки в цехах, відділах, змінах, що складаються із службовців та інженерно-технічних працівників. Для робітників та інженерно-технічних працівників, які влаштовуються на роботу, проводиться ввідний загальний інструктаж з пожежної безпеки на підприємстві. Первинний інструктаж для них проводиться безпосередньо на робочому місці керівником з показуванням прийомів праці, що забезпечують пожежну і вибухову безпеку. Робітники, пов'язані з пожежонебезпечними речовинами і матеріалами, проходять додатково навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму з подальшою перевіркою знань.

Протипожежний режим – комплекс встановлених норм поведінки людей, правил виконання робіт і експлуатації об'єкта, спрямованих на забезпечення його пожежної безпеки.

Робота з пожежної охорони підприємств контролюється органами Державного пожежного нагляду, Головним управлінням пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, відділами Державного пожежного нагляду відділів внутрішніх справ виконавчих комітетів міських, районних Рад народних депутатів, частинами пожежної охорони міст, селищ міського типу і районних центрів.

Основні завдання органів Державного пожежного нагляду - вдосконалення роботи по запобіганню пожежам і забезпеченню пожежної безпеки міст та інших населених пунктів і об'єктів народного господарства, підвищення ефективності боротьби з пожежами, здійснення контролю за виконанням пожежно-профілактичних заходів і встановлених вимог пожежної безпеки.

Органи Державного пожежного нагляду виконують насамперед такі функції: контролюють забезпечення об'єктів народного господарства і населених пунктів коштами на протипожежний захист, пожежною технікою і дотримання правил і норм пожежної безпеки; розробляють рекомендації з посилення протипожежного захисту об'єктів народного господарства і сприяють їх реалізації; розробляють правила пожежної безпеки будівель, споруд із зацікавленими організаціями; готують висновки по проектах стандартів, що встановлюють вимоги пожежної безпеки, а також по проектах стандартів і технічних умов на пожежну техніку; контролюють виконання проектними і будівельними організаціями протипожежних вимог; в складі державних комісій приймають в експлуатацію підприємства, будівлі і споруди; беруть участь в розв'язанні питань організації пожежної охорони об'єктів народного господарства; ведуть пропаганду з питань боротьби з пожежами.

Завдання та обов’язки. Здійснює контроль за забезпеченням дотримання вимог державних стандартів, норм і правил у галузі пожежної безпеки під час проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення та експлуатації будівель, споруд та інших об’єктів незалежно від форм власності і видів діяльності; розробленням та виготовленням пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції, речовин і матеріалів; за усуненням причин та умов, що сприяють виникненню та поширенню пожежі, створенню у разі пожежі загрози життю і здоров’ю людей, знищенню чи пошкодженню майна, а також перешкоджають своєчасній ліквідації пожеж і врятуванню людей.

Притягає до відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій, громадян, винних у порушенні правил пожежної безпеки, встановлених актами законодавства та іншими нормативними актами (стандартами, нормами, правилами, положеннями, інструкціями тощо), невиконанні розпоряджень, приписів, постанов органів держнагляду, використанні пожежної техніки і засобів пожежогасіння не за призначенням та у разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню, евакуації людей, а також у випадках випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів, технічних умов або їх відсутності.

Припиняє чи забороняє роботу підприємств та окремих виробництв, експлуатацію будівель, споруд, випуск і реалізацію пожежонебезпечної продукції, неякісних систем і засобів протипожежного захисту; роботу виробничих дільниць та агрегатів, експлуатацію окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі; проведення пожежонебезпечних робіт та дію дозволів, виданих на право проведення таких робіт. Взаємодіє з іншими державними органами, добровільними протипожежними об’єднаннями та громадськими формуваннями. Бере участь у прийнятті в експлуатацію будівель, споруд та інших об’єктів, а також у відведенні територій під будівництво, проведенні випробувань нових зразків пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції, проводить експертизу (перевірку) проектної та іншої документації, а також стану пожежної безпеки об’єктів на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки.

Дає дозвіл у встановленому порядку на введення в експлуатацію нових і реконструйованих об’єктів виробничого та іншого призначення; впровадження нових технологій; передавання у виробництво зразків нових пожежонебезпечних приладів, обладнання та іншої продукції; на оренду будь-яких приміщень і початок роботи новоутворених підприємств. Проводить згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями і заявами про злочини, пов’язані з пожежами і порушеннями правил пожежної безпеки, сприяє підвищенню кваліфікації та перепідготовці кадрів, контролює якість підготовки працівників, учнів і студентів з питань пожежної безпеки. Розроблює заходи щодо профілактики пожеж. Бере участь у розробці комплексу заходів щодо запобігання виникненню пожеж та проведення необхідних профілактичних робіт; планових та позапланових перевірках діяльності та протипожежного стану об’єктів, які перебувають під наглядом; нарадах, семінарах та заняттях з керівниками об’єктів з питань протипожежної безпеки.

Аналізує стан та якість протипожежного оснащення на об’єктах, подає приписи керівництву щодо його поліпшення. На підставі даних готує звіти щодо наявності пожежно-рятувального оснащення і матеріалів оперативного призначення. Здійснює контроль за виконанням протипожежних заходів та вживає всіх заходів щодо усунення недоліків. Уточнює структури, дислокацію, диспозицію виїздів на пожежі та аварії пожежно-рятувального підрозділу (розрахунків) у зв’язку з можливим перерозподілом сил та засобів на випадок припинення діяльності деяких пунктів нагляду, що обслуговуються. Готує відповідні документи щодо нарощування зусиль підрозділу (служб) з ліквідації наслідків складних та тривалих пожеж.  Повинен знати. Основні положення Цивільного кодексу України, інші законодавчі та нормативно-правові акти України про пожежну охорону; вимоги Бойового статуту пожежної охорони, положень, наказів, інструкцій та інших документів, що регламентують організацію пожежної безпеки; правила охорони праці; технічні характеристики пожежонебезпечних матеріалів, пожежного спорядження та спеціального обладнання, якими оснащено пожежно-рятувальні загони; технологію ліквідації пожеж згідно з їх характеристиками та класифікаціями; вимоги до випуску установок пінного, порошкового та інших способів гасіння пожеж; засобів протипожежного водопостачання; структуру і дислокацію об’єкта, за яким здійснює протипожежний нагляд, та стан протипожежної безпеки на ньому; потенціал пожежно-рятувального підрозділу; плани реагування на пожежі та плани взаємодії сил пожежно-рятувального підрозділу (служби) з підрозділами інших міністерств і відомств; щодобовий склад і стан сил аварійно-рятувальних формувань (негайне реагування); відповідні керівні оперативні документи на випадок залучення оперативно-рятувального підрозділу до ліквідації надзвичайних ситуацій різноманітного рівня; науково-технічні розробки та засоби гасіння пожеж, рятування і захисту людей; зразки вітчизняних та зарубіжних виробників протипожежних засобів та порядок надання рекомендацій з їх придбання та подальшого використання.  Кваліфікаційні вимоги:

Фахівець з протипожежної безпеки I категорії. Базова вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. Стаж роботи за професією фахівця з протипожежної безпеки II категорії не менше 3 років.

Фахівець з протипожежної безпеки II категорії. Базова вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. Стаж роботи за професією фахівця не менше 2 років.

Фахівець з протипожежної безпеки. Базова вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. Без вимог до стажу роботи.

66.

Захисне заземлення - навмисне електричне з'єднання з землеюабо її еквівалентом металевих неструмоведучих частин, які можутьвиявитися під напругою.

Призначення захисного заземлення - усунення небезпеки ураження людейелектричним струмом при появі напруги на конструктивних частинахелектрообладнання, тобто при замиканні на корпус.

Принцип дії захисного заземлення - зниження до безпечнихзначень напруг дотику та кроку, зумовлених замиканням накорпус. Це досягається зменшенням потенціалу заземленого обладнання, атакож вирівнюванням потенціалів за рахунок підвищення потенціалу підстави, наякому стоїть людина, до потенціалу, близького за призначенням до потенціалузаземленого обладнання.

Область застосування захисного заземлення - трифазні трьохпровідниймережі напругою до 1000В з ізольованою нейтраллю і вище 1000В з будь-якимрежимом нейтралі.

Мал.1 Принципові схеми захисного заземлення: а - у мережі з ізольованою нейтраллю до 1000В і вище б - в мережі з заземленою нейтраллю вище 1000В < p> 1 - заземлення обладнання;

2 - заземлювач захисного заземлення

3 - заземлювач робочого заземлення rв і Rо - опору відповідно захисного і робочого заземлень

Iв -- струм замикання на землю

Заземлюючий пристроєм називається сукупність заземлювача --металевих провідників, що знаходяться в безпосередньому зіткненні зземлею, і заземлюючих провідників, що з'єднують заземлюється частиниелектроустановки з заземлювачів. Розрізняють два типи заземлюючих пристроїв:виносний і контурне.

Виносний заземлюючих пристроїв характеризується тим, що заземлювачйого винесено за межі майданчика, на якому розміщено заземлюєтьсяобладнання, або зосереджений на деякій частині цього майданчика. Недоліквиносного заземлення - віддаленість заземлювача від захищаєтьсяустаткування, внаслідок чого коефіцієнт дотику, і,отже, напруга дотику одно потенціалузаземлененних конструкцій, тобто

, де - сила струму замикання на землю,

- опір заземлюючого пристрою,

Тому, даний тип заземлюючого пристрою застосовують лише при малихзначеннях струму замикання на землю і, зокрема, в установках напругоюдо 1000В, де потенціал заземлювача не перевищує допустимої напругидотику. Перевагою такого типу заземлюючого пристрою єможливість вибору місця розміщення електродів з найменшим опоромгрунту.

Контурне заземлюючих пристроїв характеризується тим, що йогопоодинокі заземлювачі розміщують по контуру майданчика, на якому знаходитьсязаземлюється обладнання, або розподіляють по всьому майданчику по можливостірівномірно.

Безпека при контурному заземлювачів забезпечується вирівнюваннямпотенціалу на захищається території шляхом відповідного розміщенняодиночних заземлювачів. Внаслідок цього можна зменшити коефіцієнтудотику та кроку до значень, при яких напругадотику

і кроків напругане будуть перевищувати заздалегідь заданих допустимих значень.

Всередині приміщень вирівнювання потенціалу відбувається природним шляхомчерез металеві конструкції, трубопроводу, кабелі та подібні до нихпроводять предмети, пов'язані з розгалуженою мережею заземлення.

захисного заземлення підлягають металеві неструмоведучих частиниобладнання, які через несправність ізоляції можуть опинитися піднапругою і до яких можливо дотик людей. При цьому в приміщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних за умовами ураження струмом, атакож у зовнішніх установках заземлення є обов'язковим приномінальній напрузі електроустановки вище 42 В змінного і вище 110Впостійного струму, а в приміщеннях без підвищеної небезпеки - при напрузі  380В і вище змінного і 440В і вище постійного струму. Лише увибухонебезпечних приміщеннях заземлення виконується незалежно від призначенняустановки.

Розрізняють заземлювачі штучні, призначені виключно дляцілей заземлення, і природні - знаходяться в землі металевіпредмети для інших цілей.

Для штучних заземлювачів застосовують вертикальні і горизонтальніелектроди. В якості вертикальних електродів використовують сталеві трубидіаметром 3 ... 5 см і сталеві куточки розміром від 40 * 60 до 60 * 60мм і довжиною  2,5 ..., м.

В якості природних заземлювачів можна використовувати: прокладені вземлі водопровідні та інші металеві трубопроводи, за виняткомтрубопроводів горючих рідин, горючих або вибухонебезпечних газів, а такожтрубопроводів, покритих ізоляцією для захисту від корозії. Природничізаземлювачі мають, як правило, малим опором розтікання струму, ітому використання їх для цілей заземлення дає велику економію.  Недоліками природних заземлювачів є доступність їхнеелектротехніческому персоналу і можливість порушення безперервностіз'єднання протяжних заземлювачів. 

61. Дія електричного струму на живу тканину на відміну від дії інших матеріальних факторів (пари, хімічних речовин, випромінювання та ін.) носить своєрідний і різнобічний характер. Проходячи через організм людини, електричний струм здійснює термічну, електролітичну і механічну дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні як живій, так і неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, яка є специфічним процесом, властивим лише живій тканині:

  • - термічна дія струму проявляється в опіках окремих ділянок тіла, нагріванні до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, які знаходяться на шляху струму, що викликає в них серйозні функціональні розлади;

  • - електролітична дія струму проявляється в розкладанні органічних рідин, у тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічні складу;

  • - механічна (динамічна) дія струму виявляється у розриві, розшаруванні та інших пошкодженнях різних тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини та ін.;

  • - біологічна дія струму проявляється в подразненні й порушенні живих тканин організму, а також у порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, що протікають при нормальному функціонуванні організму.

Електричний струм, проходячи через організм, подразнює живі тканини, викликаючи в них відповідну реакцію – збудження, яке є одним з основних фізіологічних процесів і характеризується тим, що живі утворення переходять зі стану відносного фізіологічного спокою в стан специфічної для них діяльності.

Так, якщо електричний струм проходить безпосередньо через м'язову тканину, то збудження, зумовлене подразнюючою дією струму, проявляється у вигляді мимовільного скорочення м'язів. Це так звана пряма, або безпосередня, подразнююча дія струму на тканини, по яких він проходить.

Однак дія струму може бути не тільки прямою, а й рефлекторною, тобто здійснюватися через центральну нервову систему. Інакше кажучи, струм може викликати збудження тих тканин, які не знаходяться у нього на шляху. Справа в тому, що електричний струм, проходячи через тіло людини, викликає подразнення рецепторів – особливих клітин, яких є велика кількість у всіх тканинах організму і які володіють високою чутливістю до дії факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

Центральна нервова система переробляє нервовий імпульс і передає його як виконавчу команду до робочих органів: м'язів, залоз, судин, які можуть знаходитися поза зоною проходження струму.

За допомогою експериментальних досліджень було встановлено, що людський організм починає відчувати подразнюючу дію змінного струму промислової частоти силою 0,6-1,6 мА і постійного струму 5-7 мА. Такі струми не є серйозною небезпекою для діяльності організму людини.

Дослідження з визначення впливу роду струму на небезпеку ураження людини показали, що змінний струм частотою 50 Гц є найбільш несприятливим. При збільшенні частоти (вище 50 Гц) сила відчутного і невідпускаючого струмів зростає. Також зростає сила цих струмів при зменшенні частоти. Наприклад, встановлено, що сила фібриляційного струму при 400 Гц приблизно в 3,5 рази перевищує струм при частоті 50 Гц, тому підвищення частоти струму застосовують як один із заходів підвищення електробезпеки.

 

Види ураження електричним струмом

 

Електротравми умовно поділяють на місцеві та загальні. Місцеві електротравми викликають місцеве ушкодження організму – електричний опік, металізацію шкіри, механічні пошкодження, викликані мимовільними скороченнями м'язів під дією струму і електроофтальмія (запалення зовнішніх оболонок очей під дією електричної дуги).

Загальні електротравми, які частіше називають електричними ударами, викликають порушення звичайної діяльності життєво важливих органів або призводять до ураження всього організму.

 

62. Людині, що потрапив під напругу, треба негайно, до прибуття лікаря, надати першу допомогу, попередньо звільнивши його від дії електричного струму. Порятунок потерпілого при ураженні електричним струмом в основному залежить від швидкості звільнення його від дії струму і надання першої допомоги. Дорога кожна секунда!  Звільнення потерпілого від електричного струму і надання йому першої допомоги до прибуття лікаря може безпечно і швидко зробити тільки людина, що знає відповідні правила.  Перш за все необхідно швидко звільнити потерпілого від дії електричного струму, тобто відключити ланцюг струму за допомогою найближчого штепсельні

рознімання, вимикача (рубильника) або шляхом викручування пробок на щитку.  У разі віддаленості вимикача від місця події можна перерізати дроти або перерубати їх (кожен дріт окремо) сокирою або іншим ріжучим інструментом з сухою ручкою з ізолюючого матеріалу.  При неможливості швидкого розриву кола необхідно відтягнути потерпілого від провідника або ж відкинути сухою палицею обірвався кінець дроту від потерпілого.  Необхідно пам'ятати, що потерпілий сам є провідником електричного струму. Тому при звільненні потерпілого від струму який надає допомогу необхідно вжити заходів обережності, щоб самому не виявитися під напругою: надіти калоші, гумові рукавички або обернути свої руки сухою тканиною, підкласти собі під ноги ізолюючий предмет-суху дошку, гумовий килимок або, в крайньому випадку, згорнуту сухий одяг.  Відтягувати потерпілого від провідника слід за кінці його одягу, до відкритих частин тіла торкатися не можна.  Якщо людина потрапила під напругу вище 1000 В, такі запобіжні заходи недостатні. Необхідно звернутися до фахівців, які негайно знімуть напругу.  Коли звільнення від зіткнення з ланцюгом електричного струму пов'язано з небезпекою падіння з висоти, необхідно вжити заходів для запобігання постраждалого від удару при падінні.  При відділенні потерпілого від струмоведучих частин рекомендується діяти однією рукою  Заходи першої допомоги залежать від стану потерпілого після звільнення від струму.  Для визначення цього стану необхідно:  - Негайно укласти потерпілого на спину;  - Розстебнути стискує подих одяг;  - Перевірити з підйому грудної клітини, дихає він;  - Перевірити наявність пульсу (на променевій артерії у зап'ястя або на сонній артерії на шиї);  - Перевірити стан зіниці (вузький або широкий).  Широкий нерухомий зіницю вказує на відсутність кровообігу мозку.  Визначення стану потерпілого повинно бути проведено швидко, протягом 15-20 секунд.  1. Якщо потерпілий у свідомості, але до того був у непритомності або тривалий час перебував під електричним шоком, то йому необхідно забезпечити повний спокій до прибуття лікаря і подальше спостереження протягом 2-3 годин.  2. У разі неможливості швидко викликати лікаря необхідно терміново доставити потерпілого в лікувальну установу.  3. При важкому стані або відсутності свідомості потрібно викликати лікаря (Швидку допомогу) на місце події.  4. Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатися: відсутність важких симптомів після поразки не виключає можливості подальшого погіршення його стану.  5. При відсутності свідомості, але зберігся диханні, потерпілого треба зручно укласти, створити приплив свіжого повітря, давати нюхати нашатирний спирт, кропити водою, розтирати і зігрівати тіло. Якщо потерпілий погано дихає, дуже рідко, поверхнево або, навпаки, судорожно, як вмираючий, треба робити штучне дихання.  6. При відсутності ознак життя (дихання, серцебиття, пульсу) не можна вважати постраждалого мертвим. Смерть у перші хвилини після поразки - позірна і оборотна при наданні допомоги. Ураженому загрожує наступ незворотною смерті в тому випадку, якщо йому негайно не буде надана допомога у вигляді штучного дихання з одночасним масажем серця.  Цей захід необхідно проводити безперервно на місці пригоди до прибуття лікаря.  7. Переносити потерпілого слід тільки в тих випадках, коли небезпека продовжує загрожувати потерпілому або надавати допомогу.  До недавнього часу штучне дихання проводилося ручними методами (за Шефер або за Сильвестру). Проте ці методи не забезпечують надходження достатньої кількості повітря в легені потерпілого. Тому останнім часом стали застосовувати більш ефективний метод штучного дихання: вдування повітря з легень (з рота) надає допомогу в рот чи ніс пожвавлюється - "з рота в рот" ("з рота в ніс"), при цьому можна забезпечити надходження в легені постраждалого значно більшої кількості повітря (приблизно в 4 рази).  Техніка вдування повітря в рот або в ніс полягає в наступному. Потерпілий лежить на спині. Надає допомогу до початку штучного дихання повинен забезпечити вільне проходження повітря в легені через дихальні шляхи. Голову потерпілого треба закинуті назад, для чого підкладають одну руку під шию, а другою рукою натискають на лоб. Цим забезпечується відходження кореня язика від задньої стінки гортані та відновлення прохідності дихальних шляхів. При зазначеному положенні голови зазвичай рот розкривається. Якщо в роті є слиз, її витирають хусткою чи краєм сорочки, натягнутим на вказівний палець, ще раз перевіряють, чи немає в роті сторонніх предметів, які повинні бути вилучені, після чого приступають до вдування повітря в рот або ніс. При вдуванні повітря в рот надає допомогу щільно (можна через марлю або хустку) притискає свій рот до рота постраждалого, а своїм обличчям (щокою) або пальцями руки, що знаходиться на лобі, затискає йому ніс, щоб забезпечити надходження всього вдувається повітря в його легені.  При неможливості повного охоплення рота постраждалого варто вдувають повітря в ніс, щільно закривши при цьому рот потерпілого. Маленьким дітям вдувається повітря одночасно в рот і в ніс, охоплюючи своїм ротом рот і ніс пожвавлюється.  Вдування повітря проводять кожні 5-6 сек, що відповідає частоті дихання 10-12 разів на хвилину. Після кожного вдування ("вдиху") звільняють рот і ніс потерпілого для вільного виходу повітря з його легень.  Зовнішній (непрямий) масаж серця підтримує кровообіг як при зупиненому серці, так і при порушеному ритмі його скорочень.  Для проведення непрямого масажу серця потерпілого слід укласти на спину на жорстку поверхню (лаву або стать). Оголити у нього грудну клітку: вся утруднюючий одяг, пояс розстібаються або знімаються. Надає допомогу стає збоку від потерпілого так, щоб мати можливість нахилитися над ним (якщо потерпілий лежить на підлозі - стає поруч на коліна). Визначивши місце розташування нижньої третини грудини, накладають на неї підставу долоні (подушечку) розігнути кисті. Пальма іншої руки накладають поверх першої і починають ритмічно натискати на нижній край грудини.  Натискати на грудину треба різкими поштовхами, при цьому грудина зміщується вниз (до спини) у бік хребта на 3-5 см. Серце стискається, і з його порожнини вичавлюється кров у кровоносні судини. Натискання необхідно повторювати приблизно 1 раз на секунду.  Слід остерігатися натискання на закінчення ребер, так як це може привести до їх перелому. Не можна натискати нижче за край грудини на м'які тканини: цим можна пошкодити розташовані в черевній порожнині органи і в першу чергу печінку.  Обов'язковою умовою забезпечення організму киснем за відсутності роботи серця є одночасне з масажем серця проведення штучного дихання. Оскільки натискання на грудну клітку ускладнює її розширення при вдиху, вдування повітря проводиться під час паузи, яка спеціально дотримується через кожні чотири-шість натисненні на грудину.  Як правило, проводити пожвавлення повинні два спеціально навчених людей, кожен з яких може по черзі проводити штучне дихання і масаж серця, змінюючи один одного через кожні 5-10 хв. Це менш утомливо, ніж безперервне проведення однієї і тієї ж процедури (особливо масажу серця).  У крайньому випадку допомога може бути надана і однією людиною, який чергує штучне дихання і масаж серця в наступному порядку: після двох-трьох глибоких вдування повітря в рот (або в ніс) потерпілого, він проводить 15 натисненні на грудину (масаж серця), після чого знову виробляє два-три глибоких вдування повітря і приступає до масажу серця і т. д.  При правильному проведенні штучного дихання кожне вдування викликає розширення грудної клітки, припинення вдування викликає опадання, що супроводжується характерним шумом при виході повітря з легенів потерпілого через рот і ніс. При утрудненні вдування треба перевірити, чи вільні дихальні шляхи у постраждалого.  Ефект зовнішнього масажу серця виявляється в першу чергу в тому, що кожне натискання на грудину викликає поява пульсу - на променевій артерії у зап'ястя або на сонній артерії на шиї.  При правильному проведенні штучного дихання і масажу серця у потерпілого з'являються ознаки пожвавлення:  - Поліпшується колір обличчя - воно набуває рожевий відтінок замість сіро-землистого кольору з синюватим відтінком, який був до надання допомоги;  - З'являються самостійні дихальні рухи, які стають все більш і більш рівномірними у міру продовження заходів з пожвавлення;  - Звужуються зіниці.  Ступінь звуження зіниць може служити найбільш суворим показником ефективності допомоги, що надається. Вузькі зіниці вказують на достатню постачання мозку киснем. Навпаки, що починається розширення зіниць вказує на погіршення кровообігу мозку та необхідність покращення якості заходів з пожвавлення організму.  Штучне дихання та зовнішній масаж серця слід проводити до появи самостійного дихання і відновлення роботи серця у потерпілого.  Заходи з пожвавлення потерпілого необхідно проводити безперервно, поки не будуть досягнуті позитивні результати або не прибуде лікар.  Слід пам'ятати, що навіть короткочасне (протягом кількох секунд) припинення оживляючим заходів може призвести до непоправних наслідків. При ураженні електричним струмом в жодному разі не можна заривати потерпілого в землю, так як це принесе йому тільки шкоду.