Основне призначення профілактичних і лікувальних імунобіологічних препаратів з урахуванням їх патогенетичної дії полягає в:

1. активації діяльності імунної системи;

2. пригніченні (супресії) імунних процесів;

3. нормалізації роботи окремих ланок імунної системи.

Тому імунобіологічні препарати застосовують у відповідності з їх механізмом дії та цільовим призначенням.

Активувати або нормалізувати роботу імунної системи слід при первинних і вторинних імунодефіцитах, при необхідності створення специфічного неприйняття тих чи інших мікробів, а також до інших антигенів (наприклад, пухлинним), до алергенів.

Пригнічення імунної системи використовують при пересадках органів і тканин для того, щоб нівелювати процеси імунологічної несумісності, а також при автоімунних процесах для зниження агресивності імунної системи і пригнічення факторів, які лежать в основі клінічних проявів патологічного процесу.

Вакцини

До найбільш поширених імунобіологічних препаратів відносяться вакцини, які в наш час широко використовуються.

Розділ імунопрофілактики, який займається розробкою і використанням вакцин, називається вакцинологією.

Вакцини відносяться до складних імунобіологічних препаратів. До їх складу, крім активного начала – антигену, входять його стабілізатори, речовини, які активують дію антигену, – ад’юванти , а також консерванти.

В якості діючого начала в вакцинах використовують:

1. живі ослаблені мікроби (бактерії, віруси);

2. інактивовані тим чи іншим способом цільні мікроби;

3. окремі антигенні компоненти бактерій і вірусів, так звані захисні антигени;

4. вторинні, які продукуються мікробною клітиною метаболіти, що відіграють патогенетичну роль в інфекційному процесі та імунітеті, наприклад, токсини та їх знешкоджені деривати – анатоксини;

5. отримані генно-інженерним способом або хімічним синтезом молекулярні антигени – аналоги природних антигенів бактерій та вірусів.

Сучасна класифікація вакцин за своєю природою, принципам і способам виготовлення запропонована Анатолієм Андрійовичем Воробйовим у 1991 році.

Живі	Неживі (вбиті, інактивовані)
	Корпускулярні	Молекулярні
Атенуйовані	Цільноклітинні	Біосинтетичні
Дивергентні	Цільновірионні	Хімічно синтезовані
Генно-інженерні (векторні)	Субклітинні	Генно-інженерні
	Субвірионні

Живі вакцини

В живих вакцинах в якості діючого начала використовуються:

1. Атенуйовані, тобто послаблені (ті, які втратили свою патогенність) штами природних бактерій або вірусів;

2. Так звані дивергентні штами непатогенних бактерій і вірусів, які мають споріднені антигени з антигенами хвороботворних бактерій і вірусів;

3. Рекомбінантні штами бактерій і вірусів, отримані генно-інженерним способом (векторні вакцини).

Більшість вакцин засновано на застосуванні атенуйованих штамів бактерій і вірусів. До таких вакцин відносяться туляремійна, сибіровиразкова, чумна, бруцельозна, грипозна, корева, поліомієлітна, паротитна тощо.

Віспова і туберкульозна вакцини створені на основі дивергентних штамів. Так, вірус натуральної віспи, який уражує людину, має спільну антигенність з вірусом віспи корів, тому останній застосовують з часів Дженнера в якості вакцини для профілактики натуральної віспи людини. Туберкульозна вакцина БЦЖ (бацилла Кальметта-Герена (Bacillus Calmette-Guérin)), яка використовується для щеплення проти туберкульозу людини, містить атенуйований штам збудника туберкульозу великої рогатої худоби, який має спільну антигенність зі збудником туберкульозу людини.

В останні роки широко застосовуються живі вакцини, створені на основі рекомбінантних штамів бактерій та вірусів. Принцип отримання їх зводиться до використання тих чи інших непатогенних бактерій і вірусів з вбудованими в них генами цільових специфічних антигенів патогенних мікробів. В результаті цього введений в організм живий непатогенний рекомбінантний штам виробляє антиген патогенного мікробу, який забезпечує формування специфічного імунітету. Таким чином, рекомбінантний штам виконує роль вектора (провідника) специфічного антигену. Тому такі рекомбінантні вакцини називають векторними вакцинами. В якості векторів використовують, наприклад, ДНК-вмісний вірус вісповакцини, непатогенні сальмонели, в геном яких введені гени HBs-антигену вірусу гепатиту В, антигени вірусу кліщового енцефаліту.

Живі вакцини, які не володіють патогенністю, але зберегли специфічну антигенність при введенні в організм викликають так званий вакцинальний процес. Цей процес полягає в розмноженні в організмі вакцинного штаму та його впливі на імунокомпетентні клітини. Результатом цього являється формування специфічного імунітету до збудника даної інфекційної хвороби.