3. Прагматична адаптація перекладу з метою забезпечити рівність комунікативного ефекту в оригіналі й у перекладі

Найбільше число проблем пов'язане з третім підходом до прагматичного аспекту перекладу. У цьому випадку висувається концепція, відповідно до якої під прагматикою тексту варто розуміти його комунікативний ефект, тобто вплив тексту на рецептора або реакція рецептора на зміст тексту. Оскільки переклад призначений для іншого рецептора, виникає необхідність прагматичної адаптації перекладу, щоб він мав той же вплив на рецептора, що й оригінал (Комісарів, 1980).

Швейцер підтримує точку зору Комисарова й затверджує, що звичайно в процесі перекладу текст переадресовується іншомовному одержувачу з урахуванням прагматичних відносин мови перекладу тобто з урахуванням тієї реакції, що викликає текст у читача. Таким чином він точно передає денотативний і конотативний компоненти змісту вихідного висловлення в іншомовного читача (Швейцер, 1973).

Для початку розглянемо типи прагматичних відносин, які запропонував А. Нойберт. А.Нойберту запропонував розуміти прагматику в якості одного з найважливіших аспектів теорії перекладу. У своїй роботі «Прагматичні аспекти перекладу» (1968 р.) він постулював, що адекватний переклад повинен зберігати прагматику оригіналу. Нойберт запропонував чотири типи прагматичних відносин при перекладі від найвищої перекладності у прагматичному змісті до фактичної неможливості відтворити прагматику оригіналу у перекладі. Для цього Нойберт запропонував досить суттєву для процесу перекладу класифікацію вихідних текстів. Нойберт виділяє наступні типи текстів:

1. тексти, орієнтовані на носія вихідної мови. Тут прикладом може служити деякі законоположення, матеріали місцевої преси, особливо матеріали, що висвітлюють події місцевого значення, реклама, розрахована на внутрішній ринок. Ці тексти, адресовані носію вихідної мови, цілком і повністю виходять зі специфічних рис його психології, з доступного йому обсягу інформації, з особливостей навколишнього соціально-культурного середовища (Швейцер, 1973).

Швейцер пропонує приклад на цей тип тексту. Текст реклами цигарок «Уінстон», що нерідко зустрічається на сторінках американської преси, - BAD GRAMMAR, GOOD TASTE - навряд чи це буде зрозуміле не американцеві навіть при наявності семантично точного перекладу (ПОГАНА ГРАМАТИКА, ГАРНИЙ СМАК). У той ж час у американського читача одразу виникають асоціації з колишнім рекламним текстом - WINSTON TASTES GOOD, LIKE A CIGARETTE SHOULD, що викликає дорікання через порушення граматичної норми (уживання like замість as). Таким чином, зміст нової реклами може бути доступний лише тому, хто знає її передісторію (Швейцер, 1973).

2. тексти, орієнтовані на носія мови перекладу. Тут прикладом можуть служити інформаційно-пропагандистські матеріали, адресовані іншомовній аудиторії. В ідеалі, автори такого роду текстів повинні писати їх з урахуванням передбачуваної реакції іноземного читача або слухача. У таких випадках завдання перекладача максимально спрощується: йому не слід піклуватися про облік прагматичного компонента змісту, оскільки це завдання бере на себе відправник, тобто автор тексту. Однак на практиці часто буває так, що перекладачеві, що вільно володіє іноземною мовою й має більш ширші позамовні відомості про адресата і його найбільш імовірну реакцію на те або інше повідомлення, доводиться вносити додаткові корективи в текст з урахуванням його прагматичних аспектів (Швейцер, 1973).

3. тексти, що займають проміжне положення між першими й другими, тобто адресовані в першу чергу носію мови, що перекладає, але не тільки йому, а у певній мірі й будь-якій іншій аудиторії. У третю групу текстів входять, зокрема, добутки художньої літератури, написані в першу чергу для носіїв вихідної мови, а також що мають загальнолюдську цінність. Отже, з цього можна зробити висновок, що вони можуть бути звернені й до більше широкої читацької аудиторії. Внесення виправлень на прагматичні розходження між вихідним і мовою перекладу, і в цьому випадку залишається однієї з найважливіших завдань перекладача, хоча й у не такій мірі, як при перекладі текстів, що відносяться до першої групи (Швейцер, 1973).

4. тексти, що не мають спеціальної орієнтації на носія вихідного або мови перекладу, тобто тексти, адресовані рівною мірою будь-якій читацькій аудиторії. До цієї групи відносяться тексти, адресовані вченим різних країн, рівною мірою знайомим з предметом і маючим більш-менш однаковий обсяг вихідної інформації. У цьому випадку так само, як і при перекладі текстів другої групи, прагматичні аспекти перекладу відсуваються на задній план (Швейцер, 1973).

Як затверджує Швейцер, запропонований А. Нойбертом розподіл - умовний. Можна припустити, наприклад, що вчений, що готовить доповідь для міжнародної конференції, пише його трохи інакше, чим, скажемо, для семінару за участю колег з власної країни, вихованих у тій же науковій традиції, що представляють ту ж наукову школу й вільно володіють її термінологічним апаратом (Швейцер, 1973).

З вище сказаного зробимо висновок, що з урахуванням прагматичних відносин відбувається прагматична адаптація вихідного тексту, тобто внесення певних виправлень на соціально-культурні, психологічні й інші розходження між одержувачами оригіналу й тексту перекладу (Швейцер, 1973).

Прагматичне відношення рецептора до тексту залежить не тільки від прагматики тексту, але й від того, що собою представляє даний рецептор, від його особистості, фонових знань, що попереднього досвіду, психічного стану й інших особливостей. Аналіз прагматики тексту дає можливість лише приблизно передбачити потенційний комунікативний ефект тексту стосовно типового, "усередненому" рецептору.

Перекладач, виступаючи на першому етапі перекладацького процесу в ролі рецептора оригіналу, намагається як можна повніше витягти інформацію, що міститься в ньому, для чого він повинен мати ті ж фонові знання, які мають "носії" вихідної мови. Тому успішне виконання функцій перекладача передбачає всебічне знайомство з історією, культурою, літературою, звичаями, сучасним життям і іншими реаліями народу, що говорить вихідною мовою.

Як і в будь-якого рецептора оригіналу, у перекладача виникає своє особисте відношення до переданого повідомлення. Як мовний посередник у міжмовній комунікації перекладач повинен намагатися зробити так, щоб це особисте відношення не відбилося на точності відтворення в перекладі тексту оригіналу. Тобто перекладач повинен бути прагматично нейтральним.

На другому етапі процесу перекладу перекладач прагне забезпечити розуміння вихідного повідомлення рецептором перекладу. Він враховує, що рецептор перекладу належить до іншого мовного колективу, чим рецептор оригіналу, має інші знання й життєвий досвід, має іншу історію й культуру. У тих випадках, коли подібні розбіжності можуть перешкодити повноцінному розумінню вихідного повідомлення, перекладач усуває ці перешкоди, вносячи в текст перекладу необхідні зміни (Комісарів, 1999).

У перекладацькій практиці найбільш часто використовуються чотири види прагматичної адаптації.

Перший вид прагматичної адаптації має на меті забезпечити адекватне розуміння повідомлення рецепторами перекладу. Орієнтуючись на «усередненого» рецептора, перекладач враховує, що повідомлення, цілком зрозуміле читачам оригіналу, може бути не зрозумілим читачам перекладу, внаслідок відсутності в них необхідних фонових знань. У таких випадках перекладач найчастіше вводить у текст перекладу додаткову інформацію, заповнюючи відсутні знання. Іноді це вимагає значних додавань. Особливо часто це відбувається у зв'язку з використанням в оригіналі власних імен, географічних назв і найменувань різного роду культурно-побутових реалій. При перекладі на російську мову географічних назв типу американських Massachusetts, Oklahoma, Virginia, канадських Alberta, Manitoba або англійських Middlesex, Surrey та ін., як правило, додаються слова штат, провінція, графство, що вказують, що позначають ці найменування, щоб зробити їх зрозумілими для російського читача: штат Массачусетс, провінція Альберта, графство Міддлсекс і т.п.

Додавання елементів, що пояснюють, може знадобитися й при передачі назв установ, фірм, друкованих органів і т.п.:

The ecological movement in Spain is on the increase, "Newsweek" reports. - Як повідомляє журнал "Ньюсуік", в Іспанії росте екологічний рух (Комісарів, 1999).

Швейцер приводить інший приклад, де варіювання обсягу інформації, переданої в процесі перекладу, насамперед знаходить свій прояв у додаванні до вихідного повідомлення або опущення деяких пояснювальних або уточнюючих елементів:

«Part of the nuclear station in Cumberland has been closed down».

«частина атомної електростанції в графстві Камберленд була закрита».

У наведеному прикладі елемент, що пояснює, графство стає необхідним при перекладі з англійської мови на російську, оскільки російському читачеві без включення в текст цього елемента може бути не цілком зрозуміло, чи йде мова про населений пункт, територіальну одиницю й т.п. У той час при перекладі російського тексту, що містить подібний елемент, що пояснює, останній опускається як зайвий:

«Вісім тисяч демонстрантів пройшли в той день повз американське гніздо « Супер-Сейбов» на зелених полях графства Эссекс».

«Eight thousand demonstrators marched on that day past a U.S. Super-Sabre nest in the green fields of Essex».

Зрозуміло, англійський читач, якому адресований текст перекладу, не має потреби в поясненні про добре відоме йому географічну назву (Швейцер, 1973).

Прагматичні аспекти перекладу є однієї з головних проблем при передачі реалій, тобто предметів або явищ, пов'язаних з історією, культурою, економікою й побутом. У теорії перекладу, пише Швейцер (1973), виник особливий термін - «безеквівалентна лексика». Він позначає лексичні одиниці, що відбивають специфічні реалії тієї або іншої країни і не має еквівалентів в іншій мові. Для передачі реалій користуються такими перекладацькими прийоми, як транслітерація (агітпункт - agitpunkt), калькування (brain drain – витік мозків), і так званий «пояснювальний переклад» (агітпункт – voter education center).

Для вибору способу перекладу реалій, продовжує Швейцер (1973), надзвичайно важливе урахування тієї функціональної ролі, що вона грає в тому або іншому повідомленні. Швейцер наводить приклад перекладу фрази з роману Дж. Селінджера «Над прірвою в житі»:

«this guy... in one of those flitty-looking Tattersall vest».

У перекладі, наведеному в коментаріях до цієї книги Э. Мєднікової, ця фраза переводиться як «цей пишно вбраний тип». Такий переклад можна вважати прагматично адекватним, оскільки він, знімаючи реалію, що викликає конкретні образні асоціації лише в американського читача, використовує слово більше загального значення в якості її функціонального аналога, тобто елемента кінцевого висловлення, що виконує подібну функцію й викликає подібну реакцію в російського читача.

Точку зору Швейцера підтримує Комисаров і стверджує, що аналогічні додавання забезпечують розуміння назв усіляких реалій, пов'язаних з особливостями побуту й життя представників іншої культури. Далі Комисаров наводить приклад, як у романі ДЖ. Селінджера «Над прірвою в житі» герой розповідає, як їх годували в школі:

... for desert you got Brown Betty, which nobody ate ...

Зрозуміло, пише Комисаров, що в перекладі не можна просто повідомити, що в школі годували якоюсь «рудої Бетті», не займалися ж вони там людожерством. У перекладі читаємо:

- "руду Бетті", пудинг із патокою, тільки його ніхто не їв.

Додавання рятує українського читача від необхідності ламати собі голову над значенням "рудої Бетті".

Далі Комисаров дає ще один приклад подібної прагматичної адаптації. У романі англійського письменника Дж. Брейна «Шлях наверх» герой, дивлячись на групу робітників, міркує:

«It was Friday and soon they will go and get drunk. And now they pretended that it was Monday and even Thursday and that they had no money».

Для українського читача, що одержує зарплату один або два рази на місяць, на відміну від англійця, якому платять щоп'ятниці, може бути незрозуміло, чому саме четвер виявляється самим безнадійним днем. У перекладі це пояснюється:

«Була п'ятниця, день получки, і незабаром вони підуть і нап'ються. А поки вони робили вигляд, що сьогодні понеділок або навіть четвер і що в них немає грошей».

У деяких випадках необхідна додаткова інформація може бути дана в спеціальній примітці до тексту перекладу:

Against my will I felt pleased that he should have considered my remarks interesting, though I knew that it was Dale Carnegie stuff, a small apparently casual compliment. (J. Braine). - Я був мимоволі влещений тим, що він знаходить мої зауваження цікавими, хоча й розумів, що це був дешевий трюк - як би випадково кинутий комплімент по рецепті Дейла Карнегі.

До цього речення в перекладі можна дати примітку, що вказує, що Дейл Карнегі - автор популярної книги "Як здобувати друзів і впливати на навколишніх".

В інших випадках відтворення прагматичного потенціалу тексту оригіналу може бути пов'язане з опущенням деяких деталей у перекладі, невідомих рецептору перекладу:

There were pills and medicine all over the place, and everything smelled like Vicks' Nose Drops. - Скрізь стояли якісь пухирці, пігулки, усе пахнуло краплями від нежиті.

Тут у перекладі опущене слово Vicks - фірмова назва крапель, яка не має ні якого значення для українського читача. Хоча це й веде до незначної втрати інформації, ця інформація несуттєва та нею цілком можна зневажити, для того щоб в українському тексті не було незрозумілих елементів (Комисаров 1999).

Слова, що опускаються в перекладі, з конкретним значенням можуть замінятися більше загальними, але більше зрозумілими для рецептора перекладу, вважає Комисаров і наводить приклад з роману Дж. Брейна «Шлях наверх»:

«Parked by a solicitor's office opposite the cafe was a green Aston Martin tourer»

У перекладі цієї фрази замість опущеної фірмової назви зазначено лише, що мова йде про автомобіль, але в той же час додана відома рецептору перекладу інформація про соціальний і майновий статус його власника (Комисаров, 1999):

«У контори адвоката навпроти кафе стояв елегантний спортивний автомобіль зеленого кольору»

Необхідність забезпечити адекватне розуміння переданого повідомлення для рецептора перекладу може змусити перекладача замінити незрозумілий елемент вихідного повідомлення додатковою інформацією, що лише малася на увазі в оригіналі, але була цілком очевидна для рецептора оригіналу. Таким чином, імпліцитна інформація в оригіналі стає експліцитною у перекладі:

«The Prime-Minister spoke а few words from a window in No. 10».

Будь-якому англійцеві добре відомо, що у будинку № 10 по вулиці Даун-Стріт у Лондоні розташована резиденція прем'єр-міністра.

Український читач цього може не знати, тому в украінському перекладі буде зроблена заміна, що роз'ясняє зміст цієї назви:

«Прем'єр-міністр вимовив кілька слів з вікна своєї резиденції».

Часто такого роду заміна носить характер генералізації, тобто заміни слова з конкретним значенням словом з більш загальним, але більш зрозумілим для рецептора перекладу значенням:

... а "swept" yard that was never swept where johnson grass and rabbit-tobacco grew in abundance. - ... "чистий" двір, що ніколи не підмітався й весь заріс бур'янистою травою.

"The temperature was an easy ninety," he said. - Жару нестерпна, - сказав він.

У першому прикладі в оригіналі дані назви бур'янів, відомі жителям південних штатів США. Українському читачеві навряд чи відомі такі рослини, як джонсонова трава та кролячий тютюн, тому в перекладі ці назви узагальнені в бур'янисті траві, тим більше, що суттєвим у даному контексті є не те, якими саме рослинами заріс двір, а те, що він заріс бур'янами, тобто, що за ним ніхто не доглядав. У другому прикладі ninety значить дев'яносто градусів по Фаренгейтові. Система Фаренгейта маловідома українським читачам. Її можна було б замінити на систему Цельсія, як це звичайно робиться в офіційно-ділових і науково-технічних текстах. Однак у цьому випадку цього зробити не можна, тому що слова в тексті належать жителеві США, де ця система не використовується . У перекладі дана генералізація, тому що, знов-таки, тут коммунікативно важлива не точна вказівка температури, а те, що була сильна спека (Комисаров, 1999).

Прагматична адаптація тексту перекладу з метою зробити його достатньо зрозумілим не повинна приводити до «надперекладу», коли ледве не весь текст заміняється роз'ясненнями. Далі Комисаров посилається на чукотського письменника Ритхеу, що розповідає, що вперше з поезією Пушкіна( і це було у перекладі) познайомив його шкільний вчитель. Прагнучи пояснити все незрозуміле, він одержав такий переклад:

«Біля берега, обриси якого були схожі на вигин лука, стоїть зелене дерево, з якого роблять копилля для нарт. На цьому дереві висить ланцюг з грошового металу, з того самого, з чого два зуби у нашого директора школи. І вдень, і вночі навколо цього дерева ходить тварина, схожа на собаку, але малесеньке і дуже спритне. Ця тварина вчене, що говорить ...».

Сподіваюся, пише Комисаров, що ви все-таки впізнали джерело цього перекладу, хоча, звичайно, від пушкінського оригіналу тут залишилося зовсім небагато (Комисаров, 1999).

Далі Комисаров відзначає, що якщо в розглянутих вище прикладах зміни забезпечували адекватне розуміння переданого повідомлення, то другий вид прагматичної адаптації має на меті домогтися правильного сприйняття змісту оригіналу, донести до рецептора перекладу емоційний вплив вихідного тексту. Необхідність такої адаптації виникає тому, що в кожній мові існують назви якихось об'єктів і ситуацій, з якими в представників даного мовного колективу пов'язані особливі асоціації. Якщо подібні асоціації не передаються або спотворюються в перекладі, то прагматичні потенціали текстів перекладу й оригіналу не збігаються, навіть при еквівалентному відтворенні змісту. Прагнення домогтися бажаного прагматичного відношення до тексту перекладу в його рецепторів і робить необхідною відповідну адаптацію (Комисаров, 1999).

Далі Комисаров (1999) розглядає кілька типових випадків розбіжності сприйняття аналогічних повідомлень в оригіналі й перекладі. Назви тих самих дерев у різних мовах можуть викликати у людей неоднакові асоціації. Для української людини береза - це не проста дерево, а свого роду символ його країни, щось рідне й близьке («у нас у кожній пісні берізка»). В українському оригіналі автор може порівняти дівчину з «стрункою берізкою». В англійця назва берези - «a white birch» не пов'язана з подібними асоціаціями, і в перекладі таке порівняння може викликати здивування. Англійська назва омели - mistletoe - викликає спогад про приємні хвилини свята, оскільки у свято за звичаєм під гілкою омели цілують дівчину. Для українського рецептора такої асоціації не існує, і в перекладі може знадобитися додаткова інформація. Варто так само враховувати, що сприйняття аналогічних слів і виражень залежить від частоти й ступеня звичності їхнього вживання. Виховані англійські леді й джентльмени, як і бурлаки й кримінальники нерідко виражають невдоволення вигуком «O shit», що у силу частого вживання не сприймається як неприпустимий вульгаризм. В українському перекладі елегантна дама, що вигукує «О, лайно!» (або ще більш близьке до англійського міцне слівце), виглядає дуже дивно, і перекладачі змушені перекладати «О, чорт!», а те й «О, господи!».

По-різному можуть сприйматися в оригіналі й у перекладі, продовжує Комисаров (1999), цілі шари лексики. У силу причин в українській літературній мові широко використовується військова лексика. «Ми ведемо битву за врожай», повідомляємо «пияцтву - бій», готовимо «фронт робіт», стаємо на «трудову вахту». Ми навіть за мир «боремося» («И вічний бій, спокій нам тільки сниться»). Таке вживання для нас звично й не потребує особливої уваги. Однак, збереження цієї лексики в перекладі може створити в читача небажане враження про постійну агресивність українського автора, і перекладач часом вибирає більше «мирні» варіанти.

Необхідність у прагматичній адаптації може виникнути й внаслідок пристрасті автора до недоречного вживання піднесеної лексики. Комисаров далі затверджує (1999), що в деяких друкованих виданнях часто без достатніх підстав використовуються такі «голосні» вираження, як «пафос творення», «величні здійснення», «героїчна праця», «слуги народу» і т.п. У перекладі подібний пишномовний склад, що не відповідає тривіальності змісту, часто створює враження нещирості, бажання ввести читача в оману. Тому, наприклад, при перекладі українських газетних текстів на англійську мову спостерігається загальна тенденція трохи знижувати стиль оригіналу. Неприйнятним для тексту перекладу може виявитися і зайве вживання в оригіналі дерогативної лексики типу «урядова кліка», «маріонетковий режим», «знехтуване охвістя», «банда зрадників» і т.п. І тут збереження подібних лайливих виражень у перекладі може зробити зовсім інший ефект і бути прагматично неадекватним.

Неоднаковий комунікативний ефект у різних мовах може мати вживання мовних засобів, невластивих текстам певного типу. Наприклад, розмовна лексика й образні звороти – звичайне явище в англійських науково-технічних текстах, і їхня поява там не привертає особливої уваги читачів. Збереження таких лексичних вільностей у перекладі українською мовою, в якій набагато суворіше дотримується наукового стилю, приводить до їхнього різкого виділення в тексті, створюючи враження несерйозності й «ненауковості» автора. Зустрівши в серйозній англійській статті про розвиток автомобільної промисловості таку фразу «Buick has stolen a march on the rest of the industry with a cast iron V-6 engine», перекладач виявить, що українською мовою в такому тексті недоречно написати, що компанія «Б'юік» «обставила» або «обскакала» своїх конкурентів, і вибере більше «солідний» варіант начебто «випередила»…( Комисаров, 1999).

Далі Комисаров (1999) відзначає, що прагматичні адаптації другого й першого типів можуть бути взаємозалежні, якщо в основі неадекватного сприйняття лежить нерозуміння або неповне розуміння вихідного повідомлення. Комисаров наводить приклад, що в одній жартівній замітці в українській газеті говорилося, що якийсь люблячий чоловік звичайно називав свою дружину «пташкою», а по четвергах – «рибкою». Гумор цієї замітки буде недоступний рецептору в перекладі, якщо він не зрозуміє, що в україні четвер традиційно вважався «рибним днем», не говорячи вже про те, що, наприклад, англійському чоловікові не прийде в голову ніжно звертатися до своєї дружини зі словами «My little fish» або «My birdie». Аналогічним образом, англійський переклад традиційного українського запрошення: «Третім будеш?» - Will you be the third? - може викликати лише здивування.

Тепер, пише далі Комисаров (1999), розглянемо третій тип прагматичної адаптації при перекладі. На відміну від попередніх у цьому випадку перекладач орієнтується не на усередненого, а на конкретного рецептора й на конкретну ситуацію спілкування, прагнучи забезпечити бажаний вплив. Тому подібна адаптація звичайно зв'язана зі значним відхиленням від вихідного повідомлення. Тут Комисаров виділяє кілька типових ситуацій.

1. У конкретній ситуації перекладач знаходить доцільним передати не сказане, яке мається на увазі. Припустимо, кілька іноземців з перекладачем чекають у ліфті, що до них приєднається людина, що наближається, що, підійшовши ближче, говорить: «Я живу на першому поверсі». Перекладач вирішує, що важливо передати не причину, а результат, і перекладає: «Він сказав, що з нами не поїде».

2. Перекладач вирішує, що для досягнення бажаного впливу на даного рецептора необхідні інші засоби, ніж ті, які використані в оригіналі. Керівник служби перекладів у женевському відділенні ООН Ф. Вейе-Лавале розповідав про те, як під час громадянської війни в Конго представник миротворчої місії ООН звернувся через перекладача до старійшин одного із племен з коротким мовленням, призиваючи не вживати ворожих дій. Перекладач, що виступив за ним, значно розширив і прикрасив перекладне мовлення. Знаючи, якими засобами краще впливати на своїх слухачів, він говорив дуже довго, він співав, він виконав ритуальний танець. І Ф. Вейе-Лавале вважає, що це був гарний переклад, оскільки завдяки йому вдалося вмовити старійшин не воювати.

Звичайно, продовжує Комисаров (1999), далеко не завжди перекладач може дозволити собі подібну прагматичну адаптацію, що настільки далеко відходить від оригіналу. Відомий американський дослідник Ю.Найда розповідав про вартий уваги випадок, коли перекладачу не дозволили внести в текст такі зміни, які забезпечили б необхідний прагматичний вплив. У цьому епізоді перекладач Біблії, бажаючи перевірити дієвість свого перекладу біблійної історії про те, як Бог пожертвував власним сином заради спокути людських гріхів, прочитав цей переклад членам плем'я, для яких він призначався. Несподівано для перекладача ця зворушлива історія викликала в його слухачів презирливий сміх. Виявилося, що в цьому плем'ї існував груповий шлюб, при якому не можна визначити, хто є батьком дитини. Тому чоловік вважав своїм найближчим родичем не власного сина, а рідного племінника, тобто сина своєї рідної сестри. І слухачі засміялися, говорячи: « який хитрий цей ваш Бог! Сином пожертвував. Сина б кожний віддав. Мабуть, племінника Він не віддав!». Збентежений перекладач вирішив, що для досягнення бажаного ефекту треба зробити Христа в перекладі племінником Добродії Бога. Зрозуміло, що ніяка блага мета не могла виправдати подібну «адаптацію».

3. Прагматична адаптація цього типу нерідко зустрічається при перекладі назв літературних творів, кінофільмів, телевізійних передач із метою зробити такі назви звичними й природними. Роман за назвою «Live with Lightning» став в перекладі «Життя в імлі», американський фільм «Mr. Smith goes to Washington» виходить на українські екрани за назвою «Сенатор», а в телесеріалі, присвяченому роботі швидкої допомоги, чергова серія «Days like this» переводиться просто «Важкий день». І тут прагнення зробити назву звичним і характерним для приймаючої культури приводить часом до курйозних результатів. Ось так у Японії переклали назву пушкінської повісті «Капітанська дочка»: «Щоденник метелика, що міркує про душ квітки. Нові звістки з Росії».

Четвертий тип прагматичної адаптації Комисаров (1999) характеризує як рішення «екстраперекладацької надзадачі». Усякий переклад - це текст, створюваний перекладачем для досягнення певної мети. У більшості випадків ця мета полягає в забезпеченні адекватності перекладу. Однак, часом перекладач може використовувати переклад для досягнення якоїсь іншої мети, вирішити якесь своє завдання, безпосередньо не пов'язане з точним відтворення оригіналу. І для рішення такої «надзадачі» він може змінювати й навіть спотворювати оригінал, порушуючи головні принципи своєї професійної діяльності. Зрозуміло, що подібна практика носить винятковий характер і дії перекладача не є перекладом у загальному значенні цього слова.

Комисаров затверджує (1999), що найбільше часто в перекладацькій практиці зустрічаються чотири види прагматичної адаптації цього типу. Насамперед Комисаров відзначає існування так званого філологічного перекладу, коли перекладач прагне відтворити в перекладі формальні особливості мови оригіналу, навіть якщо тим самим він порушує норму перекладу. Така тактика, неприпустима в «нормальному» перекладі, може переслідувати різні практичні цілі. Подібні переклади застосовувалися, наприклад, для вивчення іноземних мов. На одній стороні сторінки друкувався текст іноземною мовою, а проти нього як можна більше дослівний переклад цього тексту. І по перекладу вивчалася структура мови оригіналу. У цей час філологічний переклад застосовується, в основному, при складанні дослівників для перекладачів художньої літератури, що не володіють мовою оригіналу. В Україні так роблять багато перекладів з мов багатьох народів, що населяють нашу країну, найбільш талановитими поетами й письменниками, оскільки потрібно в першу чергу забезпечити створення високомистецького тексту перекладу. Тому переклад здійснюється у два етапи. Спочатку один перекладач, що знає мова оригіналу, але не володіє необхідним літературним дарунком, робить дослівник, як більш повно відбиває не тільки зміст, але й форму оригіналу, а потім по цьому дослівнику поет або письменник створює остаточний художній переклад. Хоча незнання мови й змушене користування дослівником, безсумнівно, ускладнює завдання таких перекладачів, багато хто з них вирішують її цілком успішно.

Другий вид прагматичної адаптації цього типу Комисаров (1999) називає спрощеним або приблизним перекладом, коли перед перекладачем конкретний рецептор ставить завдання вибірково або узагальнено передати його елементи. У таких випадках перекладач створює якийсь робочий переклад, що не відповідає вимогам адекватності, але відповідний його «надзадачі». При необхідності цей переклад може використовуватися як чорновий варіант для наступної остаточної доробки.

Особливим видом адаптації, що далекий від вихідного тексту, стверджує Комисаров (1999), є модернізація оригіналу при перекладі. Нерідко її взагалі не можна назвати перекладом, тому що перекладач фактично створює новий добуток «за мотивами» вихідного тексту. Характер такої модернізації може бути різний. З одного боку, вона може виражатися в перенесенні дії в більше пізню епоху або в іншу країну, у зміні імен діючих осіб та ін. З іншого боку, модернізація досягається використанням слів і висловлень, характерних для більше пізнього або сучасного періодів. Часом подібна модернізація надає оповіданню гумористичний характер, коли історичні персонажі «працюють надурочно», «здійснюють режим економії», «проводять невірну кадрову політику», «вирішують проблемні питання без відриву від виробництва» і т.п. Якщо в оригіналі чоловіки при зустрічі привітають один одного 2святими поцілунками» (як це було прийнято в біблійні часи», то у перекладі вони обмінюються дружнім рукостисканням. Якщо у вихідному тексті говориться про стріли Ахіллеса, то в модернізованому перекладі на їхньому місці можуть з'явитися ракети з мису Канаверел. Як вже відзначав Комисаров (1999), подібне «відновлення» оригіналу не є перекладом, хоча нерідко здійснюється перекладачем.

Досить різноманітні причини застосування прагматичної адаптації четвертого типу, коли перекладач ставить перед собою якусь «екстраперекладацьке» завдання, продиктоване політичними, економічними, особистими й тому подібними міркуваннями, що не мають ніякого відношення до перекладного тексту перекладач може прагнути в чомусь переконати рецептора перекладу, нав'язати своє відношення до автора оригіналу або до описуваних подій, уникнути конфлікту або, навпроти загострити його й т.п. Подібна тенденційність може привести до повного перекручування оригіналу, і звичайно перекладач не допускає впливи своїх особистих міркувань і пристрастей на процес перекладу. Однак, випадки свідомої відмови від адекватного перекладу під впливом зазначених факторів зустрічаються в перекладацькій практиці.

Далі Комисаров розглядає деякі приклади подібної адаптації (Комисаров, 1999).

Комисаров наводить приклад використання свідомого перекручування в пропагандистських цілях. У розпал «Холодної війни»американські газети якось повідомили про сварку президента Трумена із учителем музики його дочки й про те, що в одному своєму листі президент назвав цього вчителя «that lousy teacher of music». Розмовне слово «lousy» цілком пристойно, його можна почути й у мовленні освіченої людини. Але цей прикметник утворений від іменника «louse» - «воша». І в перекладі американський президент називав учителя музики «вошивим», демонструючи свою невихованість.

Свідомий відхід від оригіналу, продовжує Комисаров (1999), може вимагати від перекладача великої спритності й ерудиції. На одному з післявоєнних прийомів англійський генерал зненацька запитав у свого російського колеги через перекладача, яке його ставлення до живопису. Під впливом випитого він відповів перекладачеві різко: «Скажи йому, що мені подобаються картини, де баби й собаки». Перекладач визнав зробити переклад більш розсудливим й перевів: «The general prefers Flemish painting» - «Генерал віддає перевагу фламандському живопису». Очевидний високий професіоналізм перекладача: його прагматична адаптація забезпечує й високий ступінь еквівалентності перекладу - на картинах фламандських живописців дійсно багато огрядних жінок і гарних собак (Комисаров, 1999).

Таким чином, роблячи висновок всьому вищесказаному, створюючи текст, перекладач або намагається зберегти прагматичний потенціал оригіналу, або намагається домогтися, щоб цей текст мав інший прагматичний потенціал, більш-менш незалежним від прагматики вихідного тексту. У зв'язку із цим перекладач по-різному бачить свою роль у міжмовній комунікації: в одному випадку він виконує функції посередника, чия робота оцінюється по ступені вірності перекладу оригіналу, а в іншому випадку він активно втручається в комунікативний процес. У конкретній ситуації перекладач вибирає той або інший прагматичний підхід до своєї діяльності.

Розділ II. Способи прагматичної адаптації при перекладі

Матеріалом для даної дипломної роботи став інтернет-портал www.km.ru, де представлений рубрика ІНОСМІ, у якій подається переклад статей з різних іноземних видань, журналів і газет (газети Guardian, Times, Daily Telegraph, телекомпанії CBS, BBC і ін.), зроблених перекладачем Іваном Горшковим.

Газетно-інформаційний стиль має специфічні особливості, що впливає на процес перекладу. Основне завдання матеріалів цього стилю полягає в повідомленні певних відомостей з певних позицій, з метою досягнення бажаного впливу на рецептора. У різних газетних повідомленнях мова йде про доступні для розуміння широких прошарків неспеціалістів явищах, пов'язаних з життям населення і його інтересів. Тут рецептором є широкі маси населення й, тому широка аудиторія породжує доступність тексту. Але при цьому завданням комунікації залишається вплив на рецептора. Оскільки завдання полягає в повідомленні певних фактів, тут необхідно точне позначення понять і явищ. Звідси важлива роль термінів, імен і назв, що однозначно вказують на предмет думки.

З метою забезпечення «посередньому» одержувачеві перекладу адекватного розуміння тексту оригіналу, а також для того, щоб текст перекладу впливав так само на одержувача перекладу, як і на текст оригіналу на одержувача оригіналу, існують наступні способи зміни тексту перекладу – це також заміна фонової інформації.

У даній роботі буде розглядатись прагматична адаптація тексту оригіналу при перекладі російською мовою за наступними параметрами:

1. Лексичні зміни тексту.

2. Синтаксичні зміни тексту.

3. Стилістичні зміни тексту.

При виборі того або іншого способу зміни тексту перекладу головна увага приділяється функціональній ролі перекладної реалії, але при цьому значеннєвий зміст тексту може модифікуватися.