2. Прагматика перекладу як прагматичне завдання конкретного перекладацького акту

Нерідко у зв'язку зі здійсненням міжмовної комунікації виникають прагматичні проблеми. Ці проблеми носять у значній мірі екстралінгвістичний характер, оскільки тут мова йде про прагматику самого перекладацького акту. Слід зазначити, що й сам термін «прагматика» одержує в цьому випадку інше значення, а саме: «практична мета» або «практичне завдання» якої-небудь діяльності.

Основою для розгляду перекладу з такої точки зору є своєрідний подвійний характер перекладу як виду мовної діяльності. Процес перекладу виявляє подвійну прагматичну орієнтованість. З одного боку, він здійснюється в рамках міжмовної комунікації й тому орієнтований на оригінал. У цьому плані його прагматичне завдання полягає в тому, щоб забезпечити максимальну близькість між оригіналом і перекладом. З іншого боку, він представляє собою конкретний акт на мову перекладу , що прагматично орієнтований на конкретного рецептора у певних умов та при певних обставинах. У зв'язку із цим перекладач може переслідувати певні цілі, більш-менш незалежні від основного прагматичного завдання перекладу, прагнути використовувати результат перекладацького процесу в якихось особливих цілях. Цілком нормально, що подібне прагматичне «надзавданнє» не може не зробити вплив на хід процесу перекладу й оцінку його результатів.

В окремих випадках обидва зазначених аспектів прагматики перекладу можуть збігатися, і прагматичне завдання перекладу буде зводитися до досягнення максимальної еквівалентності. Однак, прагматичне «надзавденнє» може обумовлюватися факторами, що не мають прямого відношення до тексту оригіналу, якось: прагненням перекладача зробити бажаний вплив на рецептора, відношенням перекладача або рецептора до ідей, що втримуються в тексті, або до творчої манери автора, особливою зацікавленістю у якійсь частині змісту тексту й т.п.

Прагнучи виконати прагматичне «надзавданнє» конкретного акту перекладу, перекладач може іноді відмовлятися від досягнення максимальної еквівалентності. Порівняльний аналіз перекладів виявляє чимало випадків, коли на вибір варіанта перекладу впливає прагнення перекладача домогтися або уникнути певного впливу на ПР. Так, за свідченням Ж. Мунэна, П. Мериме, перекладаючи гоголівський «Ревізор», замінив у репліці слова городничого «чим більше зносять» словами «чим більше будують», щоб уникнути натяку на діяльність імператриці, з волі якої зносилося багато будинків для пристрою Больших бульварів Парижа (Комісарів, 1980).

Подібні фактори відзначають багато дослідників.

Комисаров відзначає точку зору Ю. Найди про те, що прагнення домогтися «еквівалентного ефекту» може приводити до значного відходу від оригіналу.

Нерідко подібні факти відзначаються й в області художнього перекладу. Як відомо, в історії художнього перекладу були спроби обґрунтувати метод перекладу, що А.В. Федоров називає «виправним» або «прикрашаючим» і передбачає принципову необхідність відмови від близькості до оригіналу (Федоров, 1953).

Узагальнюючи результати вивчення еквівалентності перекладу, Л.С. Бархударов указує на те, що «настанова на одержувача» може проявлятися:

1. у більшому або меншому ступені буквальності перекладу (під буквальністю мається на увазі постанова на формальні, функціонально не релевантні особливості оригіналу);

2. у різному ступені «модернізації» перекладу (при перекладі пам'ятників минулого);

3. у стильовому забарвлені перекладу, що може й не відповідати стильовому забарвленню оригіналу;

4. у більшому або меншому ступені передачі (аж до повної непередачі) додаткових стильових і емоційних відтінків, що нашаровуються на основний предметно-логічний зміст тексту (Бархударов, 1975).

Комисаров вважає, що аналіз свідомих відхилень від еквівалентності показує, що вони обумовлюються наявністю у перекладача особливих цілей, безпосередньо не пов'язаних зі змістом оригіналу. Можливість існування таких цілей пов'язана із подвійним характером процесу перекладу, що, з одного боку, є центральним етапом міжмовної комунікації, а, з іншого, - реальним комунікативним актом на мову перекладу. У цьому процесі перекладач виступає в подвійній ролі: як перекладач і як джерело, що породжує текст мовою перкладу для наступного використання цього тексту в певних цілях. Результати будь-якої діяльності багато в чому визначаються її метою. Ціль перекладу впливає на поведінку перекладача, тим самим визначаючи ступінь його прагнення до максимальної еквівалентності (Комісарів, 1980).

Комисаров далі вказує, що Г.Георги казав про можливість існування різних методів класифікації цілей перекладу, наприклад:

1. по відношенню «знак» - «пристосовуючи знак»: інформація, оцінка, переконання, систематизація;

2. по іншим ознакам (змісту): політична, соціальна, агітаційно-пропагандистська, етична, моральна, естетична, економічна;

3. по джерелу: індивідуальна, групова, класова й загальнонародна;

4. за часом: близька й віддалена;

5. по якості й кількості: своєчасна, суспільно-необхідна та ін. (Комисаров, 1980).

Існування прагматичного надзавдання багато в чому визначає й оцінку результатів перекладацького процесу. Нерідко ці результати оцінюються не скільки по ступеню адекватності перекладу, а навпаки, наскільки текст перекладу відповідає завданням, для рішення яких був здійснений процес перекладу. Для позначення ступеня цієї відповідності Комисаровим був запропонований термін «прагматична цінність» перекладу. (Комісарів, 1973). Очевидно, саме на підставі (прагматичної) цінності перекладу можливо в деяких випадках визнання перекладу «адекватним» при значному відхиленні його від максимальної рівнозначності оригіналу (Комісарів, 1980).

У зв'язку із цим, Комісарів відзначає, Дж. Касагранде вважає за необхідне розрізняти намір перекладача як можна точніше перевести оригінал і пропонує розрізняти види перекладу, що переслідують різні цілі, а саме:

1. прагматичний переклад, що має метою як можна точніше передати зміст (на відміну від естетичної або граматичної форми й культурного контексту). Таким шляхом переводяться інструкції, наукові трактати, офіційні документи та ін., але так само можна перекладати й міфи, казки, деякі літературні твори, фольклор;

2. естетично-поетичний переклад, орієнтований на літературну й естетичну форму;

3. етнографічний переклад, мета якого пояснити культурний контекст оригіналу й указати на розходження в повідомленнях вихідною мовою;

4. лінгвістичний переклад, що має метою вказати значення морфем оригіналу й орієнтований на граматичну форму.

Дж. Касагранде відзначає, що наявність кожної із цих цілей дає інший переклад того самого тексту, але будь-який переклад буде правильним, якщо він відповідає своїй меті (Комісарів, 1980).

Роблячи висновок по всьому вищесказаному необхідно відзначити, що реальна прагматика перекладу містить у собі й проблему відносини перекладача до своєї діяльності, його наміру, які він намагається здійснити в процесі перекладу. При цьому виявляється прагматична подвійність перекладацького акту, внаслідок чого, поряд з орієнтованістю на оригінал, перекладач може ставити перед собою мети, що не мають нічого загального із завданнями, які прагнув вирішити джерело при створенні оригіналу.

Перекладач може переслідувати мети пропагандистського, просвітительського й т.п. характеру, він може прагнути пристосувати свій переклад до особливих умов сприйняття або особою групі рецепторів, він може прагнути нав'язати їм своє відношення до автора оригіналу або до описуваних подій і т.д. Щоб досягти поставленої мети, такий перекладач може прагнути спростити, скоротити або змінити передану інформацію, свідомо відмовляючись від досягнення максимальної еквівалентності (Комісарів, 1980).