1.4. Етнічна структура українського суспільства

1.4.1. Перспективи розвитку етнополітичних процесів в Україні

За переписом 2001 р. у столиці України проживає понад 100 представників різних етносів. Прикметно, що, кількісний склад представників того чи іншого етносу з 1989 до 2001 рр. змінився, а також збільшилося розмаїття етнічних груп.

Так, скажімо, за дванадцять років між переписами суттєво зросла численність українців (у 1989 р. — 1 863 674; у 2001 р. — 2 110 767 чол.), натомість спала численність росіян (з 536707 до 337 323 чол.), євреїв (з 100 584 до 17 962), білорусів (з 25274 до 16 549 чол.), поляків (з 10 445 до 6 924 чол.) та деяких інших етносів.

Ще однією особливістю сучасного етнічного складу населення Києва є той факт, що його палітру поповнили представники етносів Європейського Союзу та деяких інших розвинених держав: за останнє десятиліття зросла численність німців (з 796 до 1123 чол.), італійців (з 14 до 73 чол.), французів (з 22 до 58 чол.), англійців (з 9 до 39 чол.), австрійців (з 7 до 23 чол.), голландців (від 1 до 21 чол.), японців (від 3 до 12 чол.) тощо.

Не оминули Київ глобальні проблеми сучасності, зокрема — нелегальна міграція, яка суттєво вплинула на етнічний склад столиці України. Зрозуміло, що офіційні дані не відображають повністю реальний стан речей, адже багато нелегальних мігрантів, які перебувають у нашій країні неохоче прагнуть легалізуватися, а тому перебувають в нашій країні з порушенням законодавства України. Однак, результати перепису виразно засвідчують зміни у сторону збільшення кількості нових етнічних груп та їх численності. Зокрема, за останнє десятиліття в Києві суттєво зросло перебування постійно проживаючих арабів (з 757 до 1 426 чол.), китайців (з 60 до 505 чол.), в’єтнамців (з 212 до 469 чол.), вихідців із Індії та Пакистану (від 39 до 445 чол.), курдів (від 31 до 199 чол.), персів (іранців) (від 34 до 189 чол.) та ін.

Можна стверджувати, що динаміка етнічного складу населення Києва засвідчує досить виразні загальноукраїнські демографічні тенденції.

Відбувається кількісний спад присутності етносів колишнього СРСР, особливо ж білорусів та росіян, але все ж вони є переважаючими нацменшинами в Києві, оскільки мають певні спільні етнокультурні риси з українцями. Відтік з Києва росіян, білорусів та євреїв можна пояснити бажанням окремих представників цих етносів повернутися на свою корінну батьківщину.

Водночас, українська держава і суспільство стає відкритим до своїх західноєвропейських сусідів та представників інших високорозвинених спільнот і збільшення їхньої кількості лише підкреслює цю думку.

Наразі, не менш відчутними є нові тенденції, деякі з яких можуть мати негативні наслідки. Це, насамперед, стабілізація чисельності представників багатьох етносів, присутність яких за останнє десятиліття суттєво не змінилася (через незначну чисельність: від 1 до 100 чол.) і їхні представники так і не оформилися в культурно-національні та громадянські групи (абазини, ульчі, інгуші, нанайці, ногайці, коряки, саамі, дунгани, цахури, уйгури, карачаївці, шорці та багато інших).

Різке збільшення присутності тих етносів, на батьківщині яких соціально-економічні умови змушують населення до масової нелегальної міграції (араби, перси, народи Індії, Пакистану, Афганістану тощо) також негативно впливає на етнічну структуру столиці. Варто завважити, що офіційні дані щодо присутності нелегальних мігрантів, як правило, принаймні на порядок не відображають реально існуючий кількісний склад нових меншин. Зрозуміло, що ця неврахована група є ймовірним джерелом для збільшення злочинності, безробіття, контрабанди, порушення санітарного стану житлових приміщень, а в перспективі, можливо, й створення підґрунтя для терористичних акцій.

Висновки, чинні щодо етнічної ситуації в Києві, знаходяться в тісній кореляції із загальними особливостями формування та сучасним станом етнічної структури українського суспільства. [9, c.109-113]

Насамперед, корінний державотворчий етнос — український — продовжує залишатися в абсолютній більшості в Україні, а українська мова — рідною для переважної більшості українців. Чи не вперше в практиці переписів зафіксовано бажання представників деяких українських субетносів позначити власну ідентичність: гуцули — 21,4 тис. чол.; русини — 10,2 тис., лемки— 672 чол., бойки — 136, литвини — 22, поліщуки — 9. Звичайно, в реальності численність кожного з названих субетносів значно більша і, очевидно, вони себе ідентифікували просто українцями.

Найчисленнішою національною меншиною в Україні залишається російська меншина, яка, втім, істотно (на чверть) скоротилася. Як рідна, російська мова визнана невеликою частиною українського етносу і, як правило, переважною більшістю мігрантів з просторів колишнього СРСР з-поза меж України.

Зберігають свою відчутну присутність в Україні історичні національні меншини — греки, євреї, кримські татари, молдовани, угорці, білоруси, поляки, гагаузи, цигани, вірмени, болгари, словаки, німці. Проживаючи як в міській, так і в сільській місцевостях, названі меншини, як правило, зберегли райони компактного розселення, рідну мову і звичаї, традиційне господарювання; вони активно налагоджують культурні, економічні та інші зв’язки зі своїми історичними батьківщинами.

Останніми десятиліттями, особливо за часів незалежної України, істотно зросли численно і стали помітним чинником суспільного життя модерні національні меншини — азербайджанців, грузин, корейців, узбеків, чеченців, чувашів, мордви, казахів, осетин та ін. Як правило, вони знаходяться в стані визначення шляхів та напрямків інтеграції в українське суспільство і, водночас, пошуку механізмів збереження власної національної ідентичності.

В етнічній палітрі з’явилися представники низки етносів відносно нових для України: арабів, афганців, китайців, в’єтнамців, індусів, пакистанців, курдів, персів та ін. У переважній своїй кількості вони зберігають між собою спілкування рідною мовою і недостатньо оволодівають українською чи, навіть, російською мовами. Як правило, вони розселені дисперсно, а головними причинами міграції до України є або торговельно-ділові інтереси, або неспокій на батьківщині.

Активна міжнародна політика, євроінтеграційна стратегія спонукала до переселення в Україну представників низки розвинених країн — Японії, Фінляндії, США, Великої Британії, Франції, Іспанії, Італії, Австрії, Канади, Голландії та ін. Спонукані діловими чи сімейними обставинами, такі меншини стають дієвим чинником міжкультурних взаємин, налагодження тісних стосунків між народами. Подібні меншини (навіть етнічні групи) розселені, як правило, дисперсно, зберігають рідну мову, при задоволенні своїх етнокультурних потреб активно використовують контакти із співвітчизниками на батьківщині.

Перепис зафіксував присутність в Україні представників великої кількості нечисленних етносів, насамперед, з Російської Федерації. Це принципово нова риса зробленого опису перепису населення 2001 р., і вона засвідчує як існування (пробудження) національної самосвідомості відповідних меншин, так і досить велику привабливість для них України як країни проживання.

Понад те, перепис дозволив з’ясувати унікальні факти щодо декількох етносів, а саме ороків, лівів та іжорців: переважна частина цих етносів зосереджена саме в Україні.

Загалом, етнічна структура українського суспільства характеризується, з одного боку, безперечним кількісним переважанням корінного автохтонного українського етносу, з другого — багатющою палітрою національних меншин і етнічних груп, які представляють основні мовні сім’ї світу. Обидві обставини засвідчують, насамперед, «українськість» української держави, з одного боку і її відкритість людям з різних частин світу з іншого.

При цьому, розмаїта етнічна палітра не лише збагачує українське суспільство, але й ставить до кожної з сторін (відповідно, корінного етносу та меншин) взаємні зобов’язання по налагодженню оптимальних умов щодо гармонізації міжетнічних взаємин та адекватній інтеграції мігрантів в українське суспільство.[23, c. 137-142]