§ 2. Визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах

. Потреба підприємства в матеріальних ресурсах повинна бути обґрунтована відповідними розрахунками по наступних видах їхнього споживання: основне виробництво; капітальне будівництво; впровадження нової техніки й проведення експериментальних робіт; ремонтно-експлуатаційні потреби; виготовлення технологічного оснащення й інструмента; приріст незавершеного виробництва; створення необхідних матеріальних запасів.

а) Потреба в сировині й матеріалах.

Потреба основних виробництв у матеріалах (сировина) на виробничу програму ( ) визначається множенням норми витрати даного виду матеріалів на одиницю продукції (H_ij) і на планований обсяг її випуску в даному періоді (Tj):

(1)

Залежно від того, які норми застосовуються для розрахунку, розрізняють наступні методи розрахунку потреби в машинно-технічних ресурсах: подетальный, поиздельный, за аналогією й по типових представниках.

При поизделъном і подетальном методах застосовуються норми витрати на виробництво одиниці виробу, деталей.

Метод визначення потреби за аналогією полягає в тім, що виробу, на які в період розрахунку потреби немає норм витрати, прирівнюються до аналогічних виробів, на які є норми витрати матеріалів. При цьому необхідно враховувати характерні риси нового виробу, для чого в розрахунок уводяться поправочні коефіцієнти:

(2) де i — матеріал, необхідний для виконання виробничої програми; На - норма витрати матеріалу на аналогічний виріб; Tj — програма випуску виробу в плановому періоді; До _оп - коефіцієнт, що враховує особливості споживання матеріалу для виробництва даного виробу в порівнянні з аналогічним.

При великій розмаїтості випускає продукции, що, а також при відсутності уточненої програми випуску по кожній позиції виробляється розрахунок потреби в матеріалах на типовий виріб або деталь, норма витрати матеріалу на виробництво яких з'явиться середньозваженої для планованої групи виробів або деталей.

Якщо по окремих видах номенклатури продукції відсутні розроблені норми витрати в планованому періоді, потреба в матеріальних ресурсах розраховується виходячи з даних про фактичну витрату матеріалів у попередньому плановому періоді й питомому зниженні його в планованому році. Розрахунки ведуться по формулі

(3)

де М_п — потреба в даному матеріалі на плановий період; М_Ф— фактична витрата цього матеріалу в попередньому аналогічному періоді; I₁ — індекс збільшення або зменшення виробничої програми в плановому періоді в порівнянні з попереднім; I₂ — індекс середнього зниження норм витрати матеріалу в плановому періоді.

Потреба у вихідній сировині для хімічних процесів Мх. При виробництві багатьох видом хімічної продукції потреба у вихідній сировині визначається в загальному виді по формулі

(4)

де М — обсяг виробництва готового продукту в плановому періоді, для виготовлення якого використається дана вихідна сировина; В_и — молекулярна вага вихідної сировини; d_r — зміст чистої речовини в готовому продукті, %; В_г — молекулярна вага готового продукту; d — зміст чистої речовини у вихідній сировині, %; А — технологічні відходи й втрати, %.

Потреба в шихтових матеріалах визначається окремо по кожному компоненті металлозавалки залежно від її ваги й складу шихти. Розрахунок потреби в даному компоненті металлозавалки (М_ш) виробляється по формулі

(5)

де М_м — загальна вага металлозавалки в даному періоді, кг (т); Н_ш — норма змісту даного компонента в металлозавалке у відсотках до її загальної ваги.

Потреба в допоміжних матеріалах (М_в) може бути визначена укрупнено у випадку, якщо виключено можливість прямого розрахунку на основі розробки технічно обґрунтованих норм витрати по цьому виді допоміжних матеріалів. Укрупнено цю потребу визначається множенням фактичної кількості витрати даного виду матеріалу (Мф) за попередній період на відношення обсягу виробництва продукції в планованому періоді (T₁) до обсягу виробництва продукції в попередньому періоді (T₀):

(6)

Для більше точного розрахунку потреби на підприємствах розробляються нормативи витрати допоміжних матеріалів. Звичайно ці норми встановлюються на одиниці об'єму випускає продукции, що (у натуральному вираженні або у вартісному вираженні на 1 тис. руб. валової продукції) або на конкретний об'єкт витрати (на 1 станко-годину роботи встаткування, на 1 м² площі, на 1 м³ обсягу приміщення й т.п.).

Наприклад, потреба в машинному маслі може бути визначена з урахуванням його витрат на 1 станко-годину роботи встаткування наступним добутком:

(7)

де М_мм— річна потреба в машинному маслі, кг; 7Вуст-середньорічний парк верстатів, для яких використається дане машинне масло; Н_сч — норма витрати масла на 1 станко-годину роботи цього виду встаткування, кг/ч; Ф_э— плановий середньорічний фонд часу роботи даного виду встаткування, ч.

Потреба в матеріальних ресурсах для капітального будівництва, здійснюваного підрядними організаціями, виробляється роздільно по джерелах їхнього фінансування (централізованим і нецентралізованим) на основі:

• планованого обсягу (обсягів) будівельно-монтажних робіт;

• внутрішньогалузевої й галузевої структури будівельно-монтажних робіт з уточненого плану року, що передує планованому;

• об'єктних норм витрати матеріалів на 1 млн. р. вартості будівельно-монтажних робіт, а по житловому будівництву — на 1 тис. м² житлової площі з наступним перерахунком на 1 млн. р. кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт із планової кошторисної вартості 1 м² загальної площі.

Потреба в матеріальних ресурсах на капітальне будівництво, здійснюване господарським способом, визначається по нормах витрати, розрахованим на основі проектно-кошторисної документації.

Потреба в матеріальних ресурсах для проведення заходів щодо плану технічного розвитку й організації виробництва визначається на основі обсягів робіт по вдосконалюванню технології, механізації й автоматизації виробництва, освоєнню й впровадженню нової техніки, обсягів науково-дослідних, дослідно-конструкторських й інших планованих робіт і норм витрати матеріалів на ці мети.

Потреба в матеріальних ресурсах на ремонт основних фондів визначається виходячи з обсягу основних фондів за станом на 1 січня року, що передує планованому, затверджених норм витрати матеріалів на 1 млн. р. вартості основних фондів і поправочного коефіцієнта, що визначає потребу даного матеріалу на ремонт знову уведених знарядь праці, виробничих і невиробничих будинків і споруджень.

Потреба в матеріальних ресурсах на виготовлення технологічного оснащення й інструмента визначається по наступній формулі:

(8)

де П_ми — потреба в даному виді матеріалу (у відповідних натуральних одиницях) на виготовлення оснащення й інструмента в планованому році; Н_в — норма витрати того ж виду матеріалу (у відповідних одиницях) на виготовлення оснащення й інструмента в базисному році розраховуючи на 1 тис. р. валової продукції; К_н — коефіцієнт зміни норм витрати матеріалів на виготовлення оснащення й інструмента; цей коефіцієнт визначається з урахуванням зниження норм витрати оснащення й інструмента й можливості збільшення централізованих його поставок; Вп-проектирует обсяг валової продукції в планованому році, тис. р.; К_т— коефіцієнт підвищення технологічної оснащеності в планованому році в порівнянні з базисним роком.

Потребность у матеріалах для виготовлення різального інструменту (Мі) розраховується з урахуванням стійкості даного інструмента й норми витрати його на обробку певного виду виробів:

(9)

де t — норма машинного часу на обробку одного виробу (часу роботи інструмента), ч; П— річний обсяг випуску даних виробів, шт.; Н — норма витрати матеріалу на виготовлення одиниці інструмента, кг; F_c — термін служби (стійкість) інструмента між двома черговими переточуваннями, ч; п — припустиме число переточувань інструмента.

Підсумовування отриманих таким розрахунком величин витрати даного виду матеріалу по всіх типорозмірах інструмента дозволяє визначити загальну потребу по підприємству на річну програму.

По виробах із тривалим виробничим циклом розраховується потреба в матеріалах для забезпечення плану випуску продукції й з урахуванням зміни обсягу й комплектності незавершеного виробництва (зачепила).

Загальна кількість матеріалів, що постійно перебуває в заділі, визначається множенням тривалості виробничого циклу виготовлення продукції в днях на середньодобову витрату зазначеного матеріалу в натуральних одиницях виміру.

При наявності даних про зміну зачепила в деталях або виробах до кінця планового періоду в порівнянні з його початком потреба в матеріалах на зміну незавершеного виробництва (П_мн)визначається по формулі

(10)

де Д_к , Д_н — кількість виробів або деталей i-го виду в незавершеному виробництві відповідно на кінець і початок планового періоду; Н_i — норма витрати матеріалу на виріб або деталь i-го виду; п — кількість найменувань виробів або деталей, на виробництво яких витрачається даний матеріал.

При великій кількості найменувань деталей і виробів і різних циклів їхнього виготовлення зазначений метод розрахунку досить трудомісткий. У цьому випадку застосовується більше простий, але менш точний метод, заснований на даних про зміну незавершеного виробництва:

де Н_к, Н_н — грошова оцінка незавершеного виробництва на початки й кінець планового періоду, тис. p.; T-- обсяг товарної продукції, тис. р.

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є потреба на утворення виробничих запасів сировини й матеріалів.

Розмір виробничого запасу залежить від:

• величини потреби в різних видах сировини й матеріалів;

• періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

• періодичності запуску сировини й матеріалів у виробництво;

• сезонності поставок матеріалів;

• співвідношення транзитної й складської форм постачання;

• розмірів транзитних поставок.

Величина виробничого запасу обґрунтовується нормою виробничого запасу, що представляє собою середній протягом року запас матеріалу в днях його середньодобового споживання планований на кінець року як перехідний. Розмір перехідного запасу визначається по формулі

(12)

де З_п — розмір перехідного запасу по i-му матеріалі; N_i — норма перехідного запасу i-го матеріалу, дн.; П_м - потреба в i-м матеріалі на товарний випуск; r — кількість днів у планованому періоді.

б) Потреба в паливі й енергії.

Потреба в котельно-грубному паливі визначається по напрямках його використання: на основні технологічні процеси (наприклад, у чорній металургії - на виплавку чавуну, сталі, виробництво прокату, труб, агломерату й т.д.), на потреби промислового транспорту, на комунально-побутові потреби.

Потреба в паливі на технологічні потреби обґрунтовується прямим розрахунком виходячи з обсягів виробництва й норм витрати палива.

Аналогічним методом визначається потреба в котельно-грубному паливі на потреби промислового транспорту. Норми витрати палива на роботу внутрішньозаводського транспорту розраховуються в кілограмах умовного палива на 1 т перевезеного вантажу або на 1 ч роботи транспортних машин.

Потреба в натуральному паливі М_т (т, м³) визначається розподілом потребного загальної кількості умовного палива М_ту при даній виробничій програмі на калорійний еквівалент (К_э) використовуваного палива:

або (13)

при цьому К_э визначається відношенням калорійності ДО₃ (у ккал) конкретного виду використовуваного ( щозамовляє) палива до калорійності умовного палива 7 тис. ккал (1 кг умовного палива при спалюванні виділяє 7 тис. ккал тепла).

Потреба в паливі на виробничо-технологічні потреби (М_пт) розраховується по наступній формулі:

(14)

де Q — витрата тепла на виробничо-технологічні потреби (за рік, місяць), кал; q — калорійність палива, кал; порівн — коефіцієнт корисної дії казанової установки.

Потреба в паливі для опалення виробничих й адміністративних будинків і споруджень визначається з урахуванням типу будинків, їхньої конструкції, тривалості опалювального періоду, коефіцієнта калорійності використовуваного палива:

(15)

де М_то— річна потреба в натуральному паливі, кг; Н'-норма витрати умовного палива за добу на 1 тис. м³ зовнішнього обсягу опалювального будинку при різниці зовнішньої й внутрішньої температур 1° С (ця норма встановлюється по довіднику залежно від теплової характеристики будинку, кліматичних умов району й коефіцієнта корисної дії опалювальної системи), кг; Т_с — тривалість опалювального сезону, установлювана по довіднику залежно від місцезнаходження району, днів; V— зовнішній обсяг опалювального будинку, м ; Г_в — температура внутрішнього повітря (звичайно відповідно до правил охорони праці й техніки безпеки приймається рівної 12-18° С для службових й 0-5° С для складських приміщень); Т_н — середня температура зовнішнього повітря протягом опалювального сезону, обумовлена по спеціальній довідковій таблиці, у якій для кожного кліматичного пояса вказуються дати початку й кінця опалювального сезону й середня температура зовнішнє повітря по сезонах; q — коефіцієнт теплотворності натурального палива, яким буде користуватися підприємство в плановому році (цей коефіцієнт показує відношення теплотворності одиниці конкретного палива до теплотворності одиниці умовності палива).

При розрахунках потреби в котельно-грубному паливі необхідно виходити з намічуваних у планованому періоді змін у структурі паливних ресурсів, установлених паливних режимів.

Потреба в електричній і тепловій енергії складається з потреби в енергії на технологічні цілі (в електрометалургії, електрозварюванні, для гальванічних робіт і т.д.), потреби в енергії для надавання руху встаткування й інструмента, потреби в енергії на господарські потреби (висвітлення й вентиляція виробничих й адміністративних будинків і споруджень й ін.).

При цьому повинні враховуватися: підвищення рівня експлуатації й використання енергетичного встаткування, усунення непродуктивних витрат і зниження внутрішньозаводських втрат при передачі електроенергії, максимальне використання вторинних енергоресурсів, економія електроенергії, що відпускає на освітлювальні цілі, і т.д.

Розрахунок потреби в електричній і тепловій енергії на технологічні потреби виробляється на основі планованих обсягів виробництва й прогресивних норм витрати енергії.

Потреба в руховій електроенергії в планованому періоді визначається виходячи із сумарної потужності всіх діючих моторів, запланованого коефіцієнта змінності роботи встаткування й тривалості змін, коефіцієнта завантаження встаткуванні.

Потреба в електроенергії для висвітлення розраховується виходячи з потужності ламп, числа годин їхнього горіння в добу й тривалості роботи підприємства в планованому періоді.

Потреба в автобензине (Мб), використовуваному при експлуатації піднімальних кранів, мотовозів, компресорів, пересувних електростанцій і т.п. техніки, оснащеної бензиновими двигунами, може бути визначена по наступній формулі (т):

(16)

де N_б — середньорічний діючий парк даного виду машин з бензиновим двигуном, ед.; Ф_э — середньорічний плановий фонд часу роботи однієї машини, машино-ч; Н_б — норма витрати автобензина на 1 машино-ч роботи, кг.

Потреба в автобензине для автомобілів (автобусів, вантажних і легкових машин і т.п.) М_ба визначається в тоннах з урахуванням марки автомобіля й планованого пробігу й розраховується по формулі

(17)

де N_a — середньорічний діючий парк автомашин даної марки (типу), ед.; l_а — річна норма пробігу автомашини даної марки, км; На — норма витрати автобензина на 100 км пробігу автомашини даної марки, кг.

в) Потреба в устаткуванні.

Розрахунок потреби в устаткуванні (машинах), кабельних й інших видах продукції машинобудування здійснюється по наступних напрямках;

• для заміни фізично износились і морально застарілого обладнання;

• для збільшення виробничої потужності у зв'язку зі збільшенням виробничої програми;

• для науково-дослідних робіт з механізації виробничих процесів, впровадженню нової техніки й передової технології;

• на ремонтно-експлуатаційні потреби.

Потреба в устаткуванні для заміни фізично зношеного й морально застарілого обладнання на діючих підприємствах визначається з урахуванням необхідності планомірного відновлення діючого парку машин (на підставі актів про їхній технічний стан) з метою значного збільшення випуску продукції на цих підприємствах, підвищення інтенсифікації виробництва, росту продуктивності праці й поліпшення якості виробів.

Потреба в устаткуванні для збільшення виробничих потужностей обґрунтовується техніко-економічними розрахунками, що доводять недостатність наявного парку встаткування для виконання заданої програми. При цьому необхідно ретельно проаналізувати фактичне використання наявного встаткування, щоб максимально виявити резерви й можливості його більше повного використання, наприклад, за рахунок підвищення змінності роботи встаткування, скорочення позапланових простоїв і допоміжного часу, модернізації встаткування, інтенсифікації процесу виробництва й т.д.

Потреба в устаткуванні для проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, а також робіт з механізації виробничих процесів і впровадженню передової технології визначається на основі планів науково-дослідних робіт з урахуванням впровадження досягнень науки й техніки.

Потреба в устаткуванні й машинах на ремонтно-експлуатаційні потреби визначається з урахуванням наявності й намічуваного росту експлуатаційного парку, його вікового складу, прогресивних норм витрати запасних частин, термінів служби й т.д.

Потреба в запасних частинах може визначатися по наступній формулі:

(18)

де П_зч — потреба в запасних частинах; Н_зч — норма потреби в запасних частинах на одиницю встаткування; К_см — середня кількість змін роботи в добу; С_мп — середній обліковий склад машин у плановому періоді (установлюється з урахуванням наявності машин, надходження й убули їх протягом планового періоду); К_в — коефіцієнт (більше одиниці), що показує ступінь повторного використання запасних частин за рахунок їхнього відновлення.

Общая потреба в інструменті (И) ділянки, цеху, заводу на планований період визначається (шт.) по кожному виді інструмента:

(19)

де И_н — нормативна витрата інструмента за весь планований період, шт.; И₀ — нормативний оборотний фонд інструмента, шт.; И₀ф — фактичний наявний оборотний фонд інструмента на початок планового періоду, шт.

Потреба в різальному інструменті (И_р) визначається для конкретного виду продукції й даної групи металорізального встаткування по формулі

(20)

де И_р — потреба в інструменті на задану програму випуску деталей (виробів), оброблюваних на певному виді встаткування, шт.; t — машинний час роботи даним інструментом на одиницю продукції (деталь, виріб), ч; n_д — кількість оброблюваних деталей у натуральних одиницях у даному періоді; F - термін служби (норма стійкості, зношування) інструмента за часом його роботи до- повного зношування, ч.

П овна потреба в різальному інструменті (наприклад, у різцях), використовуваному при роботі на різних групах устаткування, може бути розрахована по формулі

(21)

де t_i — час завантаження даної i-и групи встаткування на планований період, станко-ч.; d — питома вага машинного часу в роботі верстатів i-и групи; d_И — питома вага використання даного інструмента в машинному часі верстатів; F — термін служби (норма стійкості) інструмента до повного його зношування, ч; п — число груп верстатів, на яких застосовується даний інструмент.

П отреба в пристосуваннях (И_пр) для виробництва певної продукції (роботи) укрупнене може бути визначена по формулі

(22)

де Г_д — кількість продукції (деталей), оброблюваної за допомогою даного пристосування в планованому періоді; t — час використання пристосування при виготовленні одиниці продукції (деталі), ч; F_n — термін служби (норма стійкості) пристосування до чергового ремонту, ч; п — припустиме число ремонтів даного пристосування до повного зношування.

П отреба в штампах (Ш) і змінних деталях штампів (Ш_д) розраховується за допомогою наступних формул (шт.):

(23)

(24)

де Д_ш — планована кількість штампуемых деталей у даному періоді, шт.; п_ш — необхідне число ударів при штампуванні однієї деталі; п_в — стійкість штампа до зношування (зміни) матриці (число ударів штампа); т — кількість припустимих переточувань або ремонтів матриць; q_из — коефіцієнт, що характеризує зниження стійкості матриці після чергового переточування; П_п — норматив стійкості матриці (кількість ударів між двома черговими переточуваннями); П₅ — число періодів стійкості матриці, обумовлене відношенням величини припустимого сточування матриці (мм) до товщини шаруючи металу, що сточує за одне переточування, мм.

Потреба в шинах для транспортних машин (автомобілів, навантажувачів і т.п.), використовуваних для вантажних (пасажирських) перевезень, а також для сільськогосподарських машин, розраховується по формулі

(25)

де М_ш — потреба в шинах, шт.; N— загальна кількість машин даного типу, ед.; п — середня кількість коліс на одній среднесписочной машині, шт.; Т— середньорічний пробіг однієї среднесписочной транспортної (сільськогосподарської) машини, тис. км; а — амортизаційний пробіг однієї шини, тис. км.

Потреба в шинах розраховується по наступних чотирьох групах: для вантажних автомобілів, для легкових автомобілів, для сільськогосподарських машин, для мотоциклів і моторолерів.

Потреба в шинах для іншого парку машин, якщо для них не встановлюються експлуатаційні показники (спеціальні автомобілі, відомчі легкові автомобілі й автобуси, трактори, причепи, будівельно-дорожні та інші машини, мотоцикли й моторолери), розраховується з обліком середньої фактичної витрати шин на одну облікову машину за звітний рік і виходячи із приросту парку машин у планованому періоді.

Ураховується також можливість використання шин після відбудовного ремонту методом накладення нового протектора.

Потреба у вимірювальному інструменті розраховується по формулі

(26)

де n_д — кількість деталей, що підлягають промірам у планованому періоді, шт.; п — потребное число вимірів на одну деталь; q_ВК— коефіцієнт, що характеризує выборочность контролю;

п_ъ — кількість вимірів (довговічність) даного вимірювального інструмента.

Загальна потреба в матеріальних ресурсах М (сировина, матеріалах і т.д.) визначається для підприємства на плановий період як алгебраїчна сума (по кожному виді) ресурсів наступних величин:

М = М_п + М„ + М„ + М_э + М_к, (27)

де М_п — потреба основного виробництва в даному виді матеріалу; М_н — потреба в даному виді матеріалу для виготовлення нової техніки; Мі — потреба в цьому виді матеріалу для виготовлення інструмента й оснащення; М_э — потреба в даному виді матеріалу для ремонтно-експлуатаційних потреб підприємства; М_к — потреба в даному виді матеріалу для потреб капітального будівництва, здійснюваного господарським способом.