Політика і державні механізми

Конституція Індії набула чинності 26 січня 1950 року. Преамбула Конституції визначає Індію як суверенну, соціалістичну, світську, демократичну республіку.

Індія має двопалатний діючий парламент схожий в своїх функціях та особливостях до Вестмінстерського типу парламентської системи. Його форма правління традиційно описується як «квазі-федеральна» з сильним центром і слабкими регіонами, але починаючи з кінця 1990-х роках в результаті політичних, економічних і соціальних змін вона набуває все більше дійсно федеральної форми.

Президент Індії є головою держави і обирається непрямими виборами через колегію виборців на п'ятирічний термін. Прем'єр-міністр Індії є головою уряду і здійснює найбільші виконавчі функції, призначається президентом, прем'єр-міністр вибирається партією або політичним союзом партій, що складають більшість місць в нижній палаті парламенту. Виконавча влада складається з президента, віце-президента, та Ради Міністрів Індії на чолі з прем'єр-міністром. Будь-який міністр при отриманні портфеля повинен бути членом однієї з палат парламенту.

Загалом законодавча влада Індії уособлює Парламент Індії (Сансад), який складається з верхньої палати, що іменується Раджья Сабха (Рада штатів) і нижньої палати, що іменується Лок Сабха (Будинок народу). Раджья Сабха, постійно діючий орган влади, що має 245 членів, які працюють протягом шести років. Більшість з них обрані державним і територіальними законодавчими органами штатів в пропорції до населення тих штатів. А 543 з 545 членів Лок Сабха обираються безпосередньо шляхом всенародного голосування і представляють окремі округи протягом п'яти років. Два інших члени нижньої палати призначаються Президентом з англо-індійської громади, якщо президент вважає, що вона не представлена належним чином в державних органах.

______________________________________________________________________________________

Правова система

Індія має унітарну триступінчату судову систему, що складається з Верховного суду, очолюваного Головним суддею Індії, двадцяти одного Верховного суду штатів, а також великої кількість судів першої інстанції. Верховний суд є першою інстанцією щодо справ, пов'язаних з основними правами і щодо спорів між штатом та Центром, також він має апеляційну юрисдикцію. Це незалежна судова структура, і має право заявити про невиконання, перероблення чи виключення загальноіндійських або штатних-окружних законів, які суперечать Конституції країни. Однією з найбільш важливих функцій Верховного суду Індії є роль остаточного тлумача Конституції країни.

Починаючи з третього рівня судочинства, на рівні округів розрізняють окремо цивільні суди і кримінальні суди. Під цивільне судочинство підпадають в мегаполісах (міських округах) цивільні суди (рамках юрисдикції міста), які також відповідають рівню окружним судам в сільських округах. Для кримінального права в міських та сільських районах, утворені суди кримінальні (Sessions). Крім того, існують спеціальні суди по конкретних суспільних сферах, які базуються на сімейному і комерційному праві. Законодавством дозволяється ще й прості суперечки на найнижчому рівні вирішувати в панчаятах сіл (Грам панчаят).

У результаті довгого та ретельного застосування британської юридичної практики колоніального періоду, в Індії до цих пір часто загальноприйняте застосування права, яке ґрунтується не на законах, а з відповідними рішеннями судів з використанням судових прецедентів. Мовою суду є англійська, а на нижніх рівнях, в обговореннях можуть використовуватися відповідні регіональні офіційні мови. Особливістю Індії є те, що кожне громада (каста) має свої закони і положення сімейного та спадкового права, це поширене як серед індусів так і серед інших релігійних громад — сикхів, джайнів, буддистів і мусульманських общин.