2.3. Сучасний стан розвитку малого та середнього підприємств в Україні.

З розвитком інтеграційних процесів українським підприємствам все інтенсивніше доводиться адаптуватись до нових умов господарювання. Актуальним стає завдання забезпечити здатність вітчизняних підприємств конкурувати з іноземними підприємствами, менеджмент та техніко-технологічний рівень яких є значно вищими за українські.

Усвідомлення об’єктивної необхідності переходу до ринкових відносин передбачає обов’язковість створення відповідних умов, організаційно-економічних механізмів для здійснення підприємницької діяльності.

Підприємництво – це невід’ємна частина розвитку ринкової економіки,це важливий фактор формування середнього класу суспільства. Важливу роль у цьому відіграють малі та середні підприємства.

Сьогодні – це основа соціально-економічної моделі ЄС. На їхню частку доводиться порядку 2/3 зайнятих і 60 % доданої вартості. Вони стали стимулом розвитку конкуренції в європейській економіці, змушують великі компанії поліпшити ефективність і впроваджувати нові технології.

Підприємства малого та середнього бізнесу впливають на рівень зайнятості ЄС, слугуючи важливим джерелом створення нових робочих місць. Крім того, багато європейських підприємств за правом можуть вважатися світовими гравцями на галузевих ринках, тому що їх експорт досягає 13 % їхнього товарообігу, а близько 20 % підприємств залучені до зовнішньої торгівлі або мають зв’язки з аналогічними підприємствами інших країн.

При цьому спостерігаючи на рівень розвитку середнього та малого бізнесу в Україні, можна говорити про наявність низки проблем, які потрібно вирішити для їх інтенсивного розвитку.

Досвід розвинених країн свідчить, що найбільш ефективним інструментом ринкового реформування економіки є розвиток малого та середнього бізнесу. Вони повинні стати своєрідним ресурсомобілізуючим механізмом, який функціонує у рамках структурної схеми: залучення національних ресурсів – виробництво – економічне зростання – залучення національних ресурсів. Зокрема, важливою є роль данного сектору економіки у справі збільшення кількості зайнятого населення. За рахунок відкриття власної справи та самозайнятості знижується рівень безробіття в країні та одночасно збільшується рівень доходів населення, що в свою чергу призводить до зростання сукупного попиту та знову збільшує виробництво.

Малий та середній бізнес допомагає державі вирішувати економічні (створення конкурентного середовища, функціонування приватного капіталу, привабливість для іноземних інвестицій), соціальні проблеми (створення додаткових робочих місць, вирішення проблем бідності). [12, с. 185-189]

У 60 – 70-х рр. ХХ ст. у національних економіках розвинених країн зріс вплив великих підприємств. Багато хто з економістів стверджував, що цей вплив і надалі буде зростати, але все відбулося навпаки. На сьогодні великі підприємства функціонують із залученням малих та середніх підприємств, що беруть на себе частку зобов’язань із виробництва та реалізації товарів і послуг народного споживання, котрі не є для них вигідними (гальмують розвиток підприємництва, вимагають залучення інших спеціалістів, передбачають значні витрати часу тощо).

У країнах ЄС сформовано розгалужену мережу організацій, що займаються регулюванням і підтримкою розвитку малого й середнього підприємництва. Деякі з них мають державну форму власності, а значна частка їх є приватними установами.

Що ж стосується органів державної влади, то в усіх країнах ЄС відповідальність за розвиток малого та середнього підприємництва розподілено між кількома міністерствами або між спеціальними відділами з питань МСП, що функціонують усередині міністерств. Як правило, політика розвитку малого і середнього підприємництва впроваджується Міністерством економічних справ або Міністерством промисловості й торгівлі. Але інші міністерства також здійснюють заходи з підтримки підприємництва, наприклад Міністерство зайнятості, Міністерство економіки, Центр громадської технології, спеціальні громадські банки, діяльність яких пов’язана з наданням допомоги підприємствам з питань зайнятості, навчання, міжнародної торгівлі, розвитку тощо .

Що ж стосується державного регулювання в Україні, то повноваження щодо здійснення контролю за діяльністю підприємств має близько двадцяти державних органів, що надто переобтяжує розвиток підприємств. Основна проблема в тому, що керівники відповідних підприємницьких структур при відкритті бізнесу повинні отримати дозволи в різних державних інстанціях, що занадто бюрократизує процес створення підприємств. Тому в Україні потрібно значно спростити процес створення підприємств, що дасть змогу розвиватись підприємницьким структурам малого та середнього бізнесу. [7]

Важливим регулятором успішного функціонування малих та середніх підприємств є кредитування. Пересічному громадянину складно отримати кредит на розвиток бізнесу навіть за наявності ефективного бізнес-плану, оскільки досить жорсткими є умови кредиту, тобто високі відсотки від суми кредиту (близько 30 %). Кредитування малих та середніх підприємств здійснюється за єдиними для всіх правилами, тобто жодному заявникові не надають переваги, а до уваги береться лише кредитоспроможність. При цьому варто зазначити, що основним шляхом виходу з цієї ситуації є запровадження пільгового кредитування. Пільгові умови кредитування передбачають:

− низьку відсоткову ставку;

− тривалий термін кредитування;

− можливість повернути отриману суму до закінчення терміну кредиту;

− дольове фінансування (частину проекту фінансують інші заклади).

При цьому варто відзначити, що оскільки на сьогодні в Україні досить важко отримати кредит у зв’язку з економічною кризою, тому дане питання потребує нагального вирішення.

Ще однією проблемою з якою стикаються підприємці нашої держави є відсутність відповідних кваліфікованих кадрів. Досить поширеним явищем в сучасних умовах ринку є відплив наукових кадрів з України, що пов’язано з низьким рівнем заробітних плат та відсутністю відповідності між попитом та пропозицією на робочі місця. Тобто в сучасних умовах виникає потреба в кваліфікованих працівниках виробничих професій, але водночас з цією тенденцією відбувається зростання кількості працівників економічної та юридичної сфери рівень яких перевищує необхідні потреби, що викликає зростання безробіття в країні. Тому вирішення даного питання потрібно здійснювати на державному рівні шляхом збільшення державних замовлень на кваліфіковані кадри виробничих професій.

Проблемою та перешкодою ефективному розвиткові малих та середніх підприємств є адміністративні бар’єри, як-от: висновки, сертифікація, ліцензування, дозволи, що видаються на короткий термін, наприклад на рік, і змушують підприємство, яке не змінює свого функціонального призначення, оформлювати багато документів знову та знову отримувати дозволи.

Також досить гострою є проблема недостатності в державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування навичок у проведенні аналізу регуляторного впливу та відстеження ефективності прийнятих регуляторних актів, відсутності навичок сучасного адміністративного менеджменту. Тому виходом з цієї ситуацій повинно стати створення Національного науково-дослідного центру удосконалення державного управління у сфері підприємництва з метою цілеспрямованого формування науково-методичного середовища розробки державної політики у сфері підприємництва. Тобто на базі цього центру повинна здійснюватись підготовка державних службовців в сфері управління підприємництвом, які б сприяли розвитку цієї сфери.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Незважаючи на низку прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованими негативними чинниками, на розвиток МСБ негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку МСБ в Україні потребує застосування комплексу взаємопов’язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур, зокрема – Держпідприємництва. На нашу думку, до одного з визначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку МСБ з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційно орієнтованого економічного зростання. [1, c.80]

Позитивні тенденції економічної динаміки, які спостерігаються в Україні з кінця 2001 року, свідчать про поступовий перехід національної економіки до нової фази розвитку, в якій повинні знаходити вияв результати здійснених протягом 15 років ринкових економічних перетворень. Між тим, практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про незворотність та стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічного зростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2001 року, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршення стану надходжень до державного бюджету України. Таким чином, перед українською державою сьогодні постало завдання надання економічному зростанню стабільності та переведення його на рейки інноваційної спрямованості та поширення ефекту від нього в економічній та соціальній сферах. Завдання сучасного етапу, зокрема, були сформульовані прем’єр-міністром України А. Кінахом у промові перед Верховною Радою під час призначення 29 травня 2002 року. На його думку, ці завдання полягають у “посиленні соціальної спрямованості реформ, реформуванні податкової системи, економічно обґрунтованому протекціонізмові, підтримці й захисті вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішніх ринках, активній структурній промисловій та аграрній політиці, що базується на інноваційній моделі розвитку, забезпеченні рівних умов для всіх суб’єктів господарювання тощо”. [2, c.24]

Фактично, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

• забезпечити термінове відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів – розвитку ракетно-космічної галузі, ОПК і наукоємного машинобудування;

• зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;

• забезпечити реалізацію факторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники, наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;

• забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

• суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості, забезпечити зміну структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;

• забезпечити поширення соціального ефекту від економічного зростання у вигляді підвищення рівня реальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціального захисту, поліпшення умов життєдіяльності. [5, c. 27-28]

Не можна залишити поза увагою також аспект вичерпності наявної моделі функціонування МП в Україні. Слід усвідомлювати, що подальше просування національної економіки до “цивілізованих” норм функціонування містить у собі низку “пасток”, які загрожуватимуть розвиткові і самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких “пасток” можна назвати:

• впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких МП часто дотримуватись не в змозі;

• реалізацію вимог щодо соціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці, які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для МП;

• поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові зобов’язання щодо витрат з боку МП (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

• посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та “детінізації” економічних відносин, які, як зазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості МП;

• підвищення, в міру поліпшення становища на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі – у традиційній сфері діяльності МП – торгівлі;

• зростання важливості володіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які є поки що недоступними для більшості МП. [8, c. 101]

Згідно з Національною програмою, шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:

• створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;

• гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;

• забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

• розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їхнього соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;

• вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва. [5, c. 35-36]

На мій погляд, регуляторна політика щодо МП повинна будуватися з урахуванням необхідності максимального спрощення умов ведення бізнесу, проте водночас – і збереження контрольованості та регульованості розвитку сектора МСБ. Йдеться не лише про запобігання реалізації потенційних загроз, які можуть виникати внаслідок дій МП, але також про удосконалення економічних важелів впливу на їхнє утворення та функціонування, які мають базуватися на економічних інтересах та пріоритетах підприємців.

Зокрема, необхідне значне спрощення адміністрування малого та середнього підприємництва шляхом вдосконалення процедури реєстрації. Одним з прикладів вирішення цього завдання може бути нещодавно прийнятий у Росії закон “О государственной регистрации”, який надає процедурі реєстрації заявного характеру, що звільнює працівників державних органів влади, які здійснюють реєстрацію, від зайвої перевірки документів, та обмежує кількість випадків відмови від реєстрації. Також необхідне скорочення числа дозволів, погоджень, ліцензій для малих та середніх підприємств. [10, c. 35]

Процеси регулювання та контролю діяльності МП повинні набути максимально гласного характеру. Необхідне встановлення реальної відповідальності державних службовців за правопорушення та компенсації збитків та недоотриманих доходів у зв’язку із діяльністю органів державної влади. [13, c. 29]

Запобігання втраті поточного контролю стану справ у сфері МСБ вимагає від органів державної влади термінового освоєння принципово нових методик та технологій контролю та обліку. Зокрема, доцільним (і технологічно цілком можливим) є утворення єдиної загальнодержавної мережі збирання звітної інформації, яка дозволила б запобігти багаторазовому дублюванню одних і тих самих показників у різних формах звітності, значно спростити діяльність самих облікових органів, позбавити підприємців невиправданих втрат часу від подання звітної документації у цілу низку часто територіально досить віддалених контролюючих структур.

Необхідність посилення ролі місцевих органів влади та регіональної політики підтримки малого та середнього бізнесу обумовлює збільшення важливості проведення адекватної та ефективної політики сприяння розвитку малого підприємництва місцевими органами самоврядування, які володіють більш повним знанням особливостей бізнесу у тому чи іншому регіоні, місцевих особливостей економічного розвитку. [20, c. 278] Незважаючи на те, що поняття малого підприємництва неодноразово переглядалося у нормативно-правових актах, поняття середнього бізнесу та “мікропідприємництва” так і не знайшло свого законодавчого відображення. Як зазначалося вище, така ситуація може дестимулювати керівників малих підприємств нарощувати обсяг виробництва, а населення - інституціалізувати власний бізнес у вигляді мікропідприємства. [10, c. 38]

Якщо держава проводитиме політику підтримки середнього бізнесу поряд із стимулюванням малого підприємництва, надаючи певні адміністративні, податкові, фінансово-кредитні та інвестиційні пільги (можливо, дещо менші за ті, які надаються малим підприємствам), застосовуючи інші заходи підтримки, наприклад, надання переваг при здійсненні державних закупівель та наданні державних замовлень, вона тим самим сприятиме переходу малих підприємств до категорії середніх. Адже керівник малого підприємства буде впевнений, що втрата ним статусу малого підприємства не принесе збитків, які, особливо – першим часом, перевищать загальну суму прибутків, отриману від збільшення масштабу виробництва. [15, c. 52-53]

ВИСНОВКИ

До числа найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, що перешкоджають їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, варто віднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальності керівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень, збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного механізму виконання судових рішень; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства; відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємства для власників, акціонерів, керівників підприємства та ін.

Для усунення негативних тенденцій необхідно сконцентрувати увагу на забезпеченні ефективного розвитку підприємства як основного елемента економічної системи України.

Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентоздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів.

Пріоритетні задачі реформи підприємств:

- забезпечення інвестиційної привабливості підприємств

- захист прав акціонерів (для акціонерних товариств)

- розмежування відповідальності учасників і керуючих, розвиток механізмів корпоративного керування, забезпечення вільного перерозподілу прав участі в капіталі акціонерного товариства

- удосконалювання механізмів виконання судових рішень

- забезпечення засновників, акціонерів, учасників, інвесторів і кредиторів достовірною інформацією про фінансово-економічне положення підприємств

- створення ефективного механізму керування підприємством.

Як показує вивчення закордонного досвіду, неодмінною умовою успіху в розвитку малого бізнесу є положення про те, що малі підприємства і мале підприємництво мають потребу у всебічній і стабільній державній підтримці. Вона здійснюється в різних формах, у першу чергу шляхом стимулювання виробництва найбільш пріоритетних видів продукції, надання податкових пільг, дотацій пільгово банківського кредитування, створення інформаційно-консультативних і науково-технічних центрів, розвитку системи страхування, організації матеріально-технічного постачання. Важливу роль грають прийняття і виконання законодавства, розробка і реалізація конкретних комплексних програм.

Дуже гостра проблема формування фінансової бази становлення і розвитку малого бізнесу. Для цього йому повинні бути надані визначені пільги. Це можуть бути пільги по оподатковуванню. Але проведена в нашій країні податкова політика не тільки не ефективна, але економічно небезпечна. Вона йде врозріз із встановленою у світі практикою і сучасними світовими тенденціями розвитку економіки. Невиправдано високе оподатковування "убиває" в Україні мале підприємництво (численні податки і побори нерідко залишають підприємству лише 5-10% отриманого прибутку). Загальний напрямок удосконалювання податкової системи - посилення стимулюючої ролі податків у розвитку виробництва. Треба звільнити малі підприємства від податків на інвестиції, ввезені технології. Зовсім очевидна необхідність диференційованого податкового підходу до підприємств різного профілю діяльності. Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для найбільш важливих, пріоритетних галузей.

В наш час зроблені тільки найперші кроки в правовому й організаційному забезпеченні формування малого підприємництва як особливий сектор економіки України. Діючої системи стимулювання утворених малих підприємств не існує, як немає і господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державна програма розвитку малих підприємств.

У державній програмі повинні бути відбиті механізми грошово-кредитної, податкової, бюджетної, і цінової політики, матеріально-технічного постачання, системи офіційних гарантій, що забезпечували б створення рівних стартових умов у розвитку підприємницької діяльності.

У програмі необхідно передбачити формування ефективних інститутів ринкової інфраструктури, товарного ринку і ринку цінних паперів, інвестиційного підприємництва, інформаційної, консультаційної й аудиторської діяльності, а також створення комплексної державно-суспільної системи підтримки малого підприємництва, включаючи підготовку і перепідготовку підприємницьких кадрів, залучення до цієї сфери соціально активних шарів населення. Варто також визначити міри, що забезпечують підтримку зовнішньоекономічної діяльності і залучення іноземних інвестицій до розвитку підприємництва.

Для реалізації даних програм повинні бути притягнуті не стільки засоби державного бюджету, скільки можливості частки - вітчизняного, а при необхідності й іноземному капіталі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Баб'як М. М. Розвиток малого і середнього підприємництва у регіоні // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 12. - C. 120

2. Волик В. Становлення малого та середнього бізнесу в Україні і його наслідки // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 8. - C. 256

3. Гетьман О. О., Шаповал В. М. Економіка підприємства навчальний посібник – 2-ге видання. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 488с.

4. Державний комітет статистики України [Электроний ресурс]. – Електрон. текстові дані (970 б). Режим доступу:< http://ukrstat.gov.ua>.

5. Єрмакович С. Державна підтримка малого бізнесу в Україні // Проблеми кредитування малого та середньогобізнесу в Україні. - 2001. - № 4. - C. 138

6. Єфименко Т. "Напрямки розвитку податкового потенціалу малого підприємництва"//Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. – 2001.- №3. –с.456

7. Жирко С.О. Проблеми розвитку малого та середнього підприємництва в Україні //www.nbu.gov.ua/

8. Коротенко Н. П. Проблеми розвитку підприємництва в Україні/ Коротенко Н. П. // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 4. - C. 125

9. Кривенко К. Т., Савчук В. С., Бєлєв та ін../ «Політина економія» навчальний посібник; за ред. д-ра екон. Наук, проф. Кривенка К. Т. – К.: КНЕУ 2005 – 508 с.

10. Ляпіна К. Національна програма розвитку малого підприємництва : Очікування. Проблеми. Перспективи. -К.: Ін-т конкурентного суспільства, 2001. -159 с.

11. Микитюк О.І. "Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств"//Фінанси України. – 1999р. - №6. – с.158

12. Мягких І.М. Проблеми розвитку бізнесу на малих підприємствах в Україні// Вісник економіки транспорту і промисловості . - 2009. - № 28. – с. 296.

13. Наумова Л. Розвиток малого і середнього підприємництва як фактор фінансової стабілізації в державі // Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 236

14. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. Підручник. - К.,2003. - 540с.

15. Онищук Я. Фінансове забезпечення діяльності малого та середнього бізнесу/ Фінанси України. - 2003. - № 7. - С.342

16. Політична економія: Підручник / за ред.. Ніколенко Ю. В. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 632 с.

17. Спільні підприємства та особливості їх розвитку в Україні [Электроний ресурс]. – Електрон. текстові дані (106 Кб). Режим доступу:< http://revolution.allbest.ru/international/00039922_0.html >

18. Торгова Л.В., Хитра О.В. Спільні підприємства в Україні: Організаційно-економічний механізм і ефективність функціонування. – К.: Фада, ЛТД, 2005. – 218 с.

19. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент: Искусство разработки и реализации стратегии: Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.

20. Травянко О. Особливості розвитку малих форм господарювання на регіональному рівні // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 2. - C. 527

21. Хачванкян В.В. Менеджмент предприятия: Учеб. Пособие. – К.: Знання, 2005. – 422 с.

22. Циглик І. І., Бибик . Р., Єбрик .М Я., Паращиг В. Ф. «Економіка підприємства навчальний посібник 2-ге видання – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 216 с.

Додаток А

Кількість підприємств України за організаційно-правовими формами господарювання на сучасному етапі.

Організаційно правові форми господарювання	Кількість підприємств
Фермерське господарство	50 045
Приватне підприємство	279 955
Колективне підприємство	26 298
Державне підприємство	6944
Казенне підприємство	44
Комунальне підприємство	16 257
Дочірнє підприємство	20 803
Іноземне підприємство	2300
Підприємство об’єднання громадян (релігійної організації, профспілки)	4559
Підприємство споживчої кооперації	1258
Орендне підприємство	1183
Спільне підприємство	4992
Акціонерне товариство	30 903
Товариство з обмеженою відповідальністю	407 645
Товариство з додатковою відповідальністю	761
Повне товариством	1974
Командитне товариство	640
Кооперативи	34 457
Організації (установи, заклади)	104 379
Асоціація	3085
Корпорація	865
Консорціум	88
Концерн	396
Інші об’єднання юридичних осіб	1693
Філія (інший відокремлений підрозділ)	54 801
Представництво	4325
Товарна біржа	518
Кредитна спілка	1110
Споживче товариство	5298
Спілка споживчих товариств	421
Політична партія	16 828
Громадська організація	60 479
Релігійна організація	21 631
Профспілка, об’єднання профспілок	23 132
Благодійна організація	11 794
Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку	9008
Усього	235 183