5. Яка зайнятість є продуктивною?

Продуктивна зайнятiсть — це така зайнятiсть населення, яка завдяки високопродуктивній працi створює необхiднi для розвитку суспiльства ресурси i дає кожному працiвниковi доход, не менший, нiж потрiбно для вiдтворення його фiзичних, iнтелектуальних i професiйних якостей, тобто, щонайменше, забезпечує просте вiдтворення робочої сили. За умов продуктивної зайнятостi за рахунок продуктивностi працi в сферi матерiального виробництва забезпечується заробiток кожному членові суспiльства на рiвнi або вище законодавчо встановленої вартостi мiнiмального споживчого бюджету (в тому числi пенсiонерам, дiтям, iнвалiдам, безробiтним, працюючим у невиробничих галузях, вiйськовослужбовцям, студентам, учням), а також рiзнi необхiднi державнi витрати для нормального, всебiчного розвитку суспiльства (витрати на утримання армiї, розвиток науки, культури, охорони здоров’я, розв’язання надзвичайних ситуацiй тощо).

6. Дайте визначення зайнятості як соціально-економічної категорії.

Це сукупність відносин щодо участі людей у суспільному виробництві, пов’язана із забезпеченням масштабів умов і форм включення людей у суспільно-корисну працю з процесами формування, розподілу і використання трудових ресурсів ( етапи процесу відтворення населення)

Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин по участі людей в суспільному виробництві і пов'язана з забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільне корисну працю, з процесами формування, розподілу і використання трудових ресурсів. Зайнятість пока­зує наскільки працездатне населення забезпечене робочими мі­сцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень со­ціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в зміс­ті поняття "зайнятість", його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших від­носин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход (прибуток),

7. Концепції зайнятості, їх зміст.

Концепції – це струнка с-ма поглядів на певне явище.

Концептуально виокремлюються такi види зайнятостi: повна та глобальна, примусова та добровiльна зайнятiсть працездатного населення.

Поняття повної зайнятостi працездатного населення розглядається в контекстi зайнятостi всiх видiв ресурсiв. Це повна відповідальність чисельності роб. сили, к-ті робочих місць. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повиннi пустувати пахотнi землi, простоювати обладнання й машини i т. п. Однак потрібно використовувати не всi, а лише придатнi ресурси, наприклад, неможливо використовувати дитячу працю, працю iнвалiдiв i т. п. А повний обсяг виробництва означає ефективний розподiл ресурсiв, тобто використання ресурсiв з максимальною вiддачею. Але жодна держава цього забезпечити не може.

Не завжди враховує відповідальність робочій силі, наявним робочим місцям. Суспільне виробництво при цьому неефективне. Державні програми зайнятості мають створ. умови, за яких на кожній території та в кожній галузі існує повна відповідність роб. силі за спеціальністю, професією та освітою відповідним наявним роб. місцям.

При повнiй i ефективнiй зайнятостi вирiшуються два завдання: створюється достатня кiлькiсть робочих мiсць i забезпечуються необхiдною кiлькiстю робочої сили пiдприємства i органiзацiї. Перше завдання вiдповiдає iнтересам населення, яке проживає на певнiй територiї, друге — iнтересам галузi, пiдприємства. Досягнення ефективної зайнятостi — завдання господарських одиниць, а повної — функцiя держави. Оптимальне спiввiдношення повної та ефективної зайнятостi дає змогу визначити рацiональну зайнятiсть.

Ефективна зайнятість – відповідає робочим місцям

Раціональна зайнятість – ефективне співвідношення повної та ефективної зайнятості.

Отже, повна зайнятiсть працездатного населення, як концепцiя, передбачає максимальне використання робочої сили для досягнення повного обсягу суспiльного виробництва.

Концепцiї глобальної зайнятостi включає всі види економічної діяльності та соціально корисної діяльності. Характеризується жорстким нормуванням обсягу роботи і встановл. універсал. мінім. доходу.

Повна зайнятість включає зайнятих в матер. сфері, соціальна – не в матеріальній.

Ураховуються всi види дiяльностi: тимчасова зайнятiсть, робота домогосподарок i пенсiонерiв у себе вдома або в пiдсобному господарствi i т. п.

Вiдповiдно до широкого пiдходу концепцiя глобальної зайнятостi передбачає послаблення зв’язку трудової дiяльностi з традицiйними методами оплати працi. Тому мiнiмум оплати (як точка вiдлiку) має витiснятися поняттям гарантованого мiнiмального доходу, який не може регулюватись умовами роботи за наймом.

Для реалiзацiї цих методiв концепцiя глобальної зайнятостi потребує масової iндивiдуалiзацiї форм найму, режимiв та умов зайнятостi, самої структури життєдiяльностi людини, а саме: бiльш рiвномiрний розподiл навчання, трудового навантаження та дозвiлля на весь життєвий цикл. Останнє можливе через використання рiзноманiтних форм зайнятостi (особливо в молодому та похилому вiцi), перiодичне переривання активної трудової дiяльностi з метою навчання i т. п.

Узагальнюючи, зауважимо, що концепцiя глобальної зайнятостi передбачає:

урахування всiх видiв економiчно корисної для суспiльства трудової дiяльностi людини. До зайнятих можна вiдносити не лише осiб, якi одержують за свою працю грошову винагороду, а й осiб, якi беруть участь у нетрадицiйних ринках працi (пiдпiльна економiка, робота домогосподарок, робота пенсiонерiв у себе вдома i т. п.);

розподiл сукупного обсягу робiт мiж усiм дорослим населенням країни. Передбачається нормування роботи, яке має на увазі її перерозподiл насамперед через зменшення iндивiдуального трудового навантаження, яке припадає на кожного працюючого. Вирiшення цього завдання пов’язане з широким використанням таких заходiв активного регулювання зайнятостi, як збiльшення тривалостi шкiльного навчання, використання прогресивної шкали виходу на пенсiю, подiл робочих мiсць, часткова зайнятiсть, збiльшення тривалостi вiдпусток тощо;

встановлення рiчного гарантованого мiнiмального доходу для кожного дорослого громадянина. Передбачається послаблення зв’язку мiж зайнятiстю та доходами як засобом задоволення потреб людини. Стимулюється використання альтернативної зайнятостi. Встановлення мiнiмального рiчного доходу передбачає фiнансування з коштiв, якi видiляються на допомогу по безробiттю, з прибутку пiдприємств i недержавних дотацiй;

iндивiдуалiзацiя структури життєдiяльностi людини, диверсифiкацiя режиму i форм її роботи означає обов’язкове використання часткової зайнятостi, поєднання молоддю навчання з роботою; працiвники старших вiкових груп мають переходити на неповну зайнятiсть; у перiод активного трудового життя рекомендується переривати роботу для пiдвищення рiвня освiти.

Примусова зайнятiсть населення спостерігалася в iсторичному планi в рiзних країнах з рiзними способами виробництва, притаманна тоталітарним країнам. Одним із прикладiв її застосування були колишнi соцiалiстичні країни, в яких конституцiйно було закрiплено не тiльки право, а й обов’язок трудитись. Бiльше того, кожен працездатний громадянин мусив трудитися постiйно, по-перше, «вiд дзвоника до дзвоника» протягом робочого дня й тижня, а по-друге — з ранньої юностi до пенсiйного вiку. Пiд правом на працю розумiли гарантiю надання кожнiй людинi оплачуваної роботи з одночасним її обов’язком трудитись в обранiй нею сферi суспiльно корисної дiяльностi. Примусовiсть працi пiдкрiплялась також системою стимулiв, якi використовувались на той час. Отже, сформувався ланцюжок: обов’язок трудитись — безперервнiсть роботи — стимули безперервної роботи (черга на квартиру, машину, дачу, меблi, дитячi садки, ясла, путiвки i т. п.).

Тепер право на працю суттєво доповнене необхiднiстю надання кожнiй людинi пiдходящої для неї роботи з одночасною вiдмiною будь-яких форм примусу до працi, тому що вiльно вибрана зайнятiсть несумiсна з її обов’язковiстю. Кожен громадянин має право розпоряджатись своєю здатнiстю до працi. Це право доповнюється правом здiйснювати або не здiйснювати будь-яку, не заборонену законом, дiяльнiсть, у тому числi не пов’язану з виконанням оплачуваної роботи. При цьому допускається добровiльна зайнятiсть громадян, яка не може бути підставою для їхнього притягнення до адмiнiстративної, карної та iншої вiдповiдальностi. Але тим, хто готовий трудитись i вишукує можливості для цього, держава повинна надати пiдходящу роботу.

Зауважимо, що безперервна робота є благом i для пiдприємцiв (недаремно в Японiї практикують пожиттєвий найм, а в iнших країнах також iснують стимули безперервної роботи), i для працiвникiв. Але в умовах використання нової концепцiї зайнятостi не повинно бути протирiч мiж добровiльнiстю i безперервною роботою. Цього можна досягти, якщо стимулом буде лише заробiтна плата i надбавки. Тiльки потреба в гарантованих доходах має примусити людей входити до сфери працi.

В умовах добровiльної зайнятостi людина має право обрати навiть такi види дiяльностi: догляд за хворим членом сiм’ї або родичем, виховання дiтей у сiм’ї, ремонт квартир, будiвництво власного будинку, облаштування дачної дiлянки, тривалу подорож, покращення здоров’я, саморозвиток особистостi i т. п.