6.2.2 Забруднення повітря робочої зони

ГОСТ 12.1.005–88 “Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони”. Джерелом забруднення повітря робочої зони у розроблюваному проекті являється випаровування металу порошку при його нанесенні на поверхню деталі, що досліджується.

При роботі на лабораторній установці основну небезпеку становлять сполуки міді, оксид вуглецю, сполуки марганцю та інші метали , що можуть входити до складу порошку, що наноситься. Мідь – відноситься до групи високотоксичних металів, здатних викликати гостре отруєння, має широкий спектр токсичної дії з різноманітним клінічними проявами. Можливі функціональні розлади нервової системи, печінки та нирок, поява виразок. Марганець закупорює канали нервових клітин. Знижує провідність нервового імпульсу, як наслідок підвищується втомлюваність, сонливість, знижується швидкість реакції, роботоздатність, з’являються запаморочення, депресії, подавлений стан.

Токсичними та отруйними називають речовини, що негативно впливають на організм людини, порушуючи його життєдіяльність.

По ступеню впливу на організм людини шкідливі речовини поділяються:

• надзвичайно небезпечні (ГДК до 0.1 );

• високо небезпечні (ГДК 0.1 – 1 );

• помірно небезпечні (ГДК 1 – 10 );

• мало небезпечні (ГДК більш 10 ).

Підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони чинить шкідливу дію на організм людини, викликає зниження працездатності, збільшення травматизму та професійних захворювань. Вимоги до складу повітря робочої зони визначені ГОСТ 12.1.005 - 88 “Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони”.

Таблиця 6.2 – Шкідливі речовини та їх характеристики

Речовина	Характер дії на організм	ГДК, мг/м3	Клас небезпеки
Міді оксид	Високотоксичний	1	2
Алюмінію оксид	Подразнюючий	2	3
Вуглецю оксид	Загальнотоксичний	20	4
Хром та його сполуки	Подразнюючий	2	1
Цинку оксид	Канцерогенний	0,5	3
Манган і його сполуки	Мутагенний	0,3	2
Нікель металічний та його сполуки	Подразнюючий	0,05	2

Якщо у повітрі робочої зони міститься одночасно кілька шкідливих речовин слід враховувати характер направленості їх дії. В разі наявності речовин, яким притаманний ефект сумації, необхідно провести розрахунок за формулою:

, (6.1)

де С_і – фактична концентрація і-тої шкідливої речовини у робочій зоні, мг/м³.

Висновок: необхідно вжити заходів по забезпеченню чистоти повітря в робочій зоні.

6.2.3 Виробниче освітлення

Освітлення відіграє важливу роль у житті людини. Біля 90% інформації сприймається через зоровий канал, тому правильно виконане раціональне освітлення має важливе значення для виконання всіх видів робіт.

Раціональне освітлення повинно відповідати таким умовам: бути достатнім (відповідним нормі); рівномірним; не утворювати тіней на робочій поверхні; не засліплювати працюючого; напрямок світлового потоку повинен відповідати зручному виконанню роботи. Це сприяє підтримці високого рівня працездатності, зберігає здоров’я людини та зменшує травматизм.

Організація раціонального освітлення робочих місць — одне з основних питань охорони праці. При незадовільному освітленні різко знижується продуктивність праці, можливі нещасні випадки, поява короткозорості, швидка стомлюваність. Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів: природне, штучне і змішане. Освітлення характеризується кількісними і якісними показниками. До кількісних показників відносяться:

- світловий потік (Ф) — це частина променистого потоку, яка сприймається зором людини як світло;

(6.2)

• сила світла (I) – величина, що оцінює просторову щільність світлового потоку і що є відношенням світлового потоку до тілесного кута, в межах якого світловий потік розповсюджується;

, (6.2)

де Ф – світловий потік;

м – тілесний кут;

• освітленість (Е) - поверхнева щільність світлового потоку світлового потоку, є відношення світлового потоку, падаючого на елемент поверхні, до площі цього елементу;

, (6.3)

де І – сила світла;

r – відстань до джерела світла;

і – кут падіння проміння світла;

• яскравість поверхні (L) - відношення сили світла, що випромінюється в даному напрямі, до площі поверхні, що світиться.

, (6.4)

де Ф – світловий потік;

S – площа поверхні;

м – тілесний кут;

 – кут між напрямом до спостерігача й нормаллю до поверхні;

Коефіцієнт віддзеркалення визначається як відношення відображеного від поверхні світлового потоку до падаючого на неї світлового потоку.

До основних якісних показників освітлення відносять:

• фон – поверхня, прилегла безпосередньо до об'єкту, на якій він розглядається;

• видимість – здатність ока людини сприймати об'єкт при освітленості від 0.1 до 100000 лк;

• показник засліпленості – критерій оцінки сліпучої дії, що створюється освітлювальною установкою.

Для створення сприятливих умов праці освітлення повинне відповідати наступним вимогам:

1. освітленість на робочому місці повинна відповідати характеру зорової роботи, який визначається трьома параметрами:

- Об’єкт розрізнення – найменший розмір предмету, його частина або дефект, що необхідно розрізняти в процесі роботи;

- Фон – поверхня, що прилягає безпосередньо до об’єкта розрізнення, на якій він розглядається. Фон вважається:

• світлим при  > 0,4;

• середнім при  = 0,2…0,4;

• темним при  < 0,2;

- Контраст об’єкта з фоном визначається співвідношенням їх яскравостей:

, (6.5)

де L₀ і L_Ф - яскравість відповідно об'єкту і фону (при К > 0.5 – контраст великий, при К = 0.2...0.5 – середній, при К < 0.2 – малий);

2. необхідно забезпечити достатньо рівномірний розподіл яскравості на робочій поверхні, а також в межах навколишнього простору;

3. на робочій поверхні повинні бути відсутніми різкі тіні;

4. величина освітленості повинна бути постійною в часі;

5. всі елементи освітлювальних установок повинні бути довговічними, електро і пожежо безпечним.

Правильно спроектоване і виконане освітлення забезпечує високий рівень працездатності, надає позитивну психологічну дію на тих, що працюють, сприяє підвищенню продуктивності праці.

Непостійність природного освітлення, яке може змінюватись за короткий час, викликала необхідність при проектуванні та при нормуванні визначати допустимі (мінімальні) значення природного освітлення за допомогою коефіцієнту природного освітлення. Коефіцієнт природного освітлення (КПО) представляє собою відношення освітлення природним світлом якої-небудь точки всередині приміще­ння до значення зовнішнього освітлення горизонтальної поверхні, що освітлюється дифузним світлом повністю відкритого небозводу (не прямим сонячним світлом). КПО визначається по формулі:

, (6.6)

де е – коефіцієнт природного освітлення;

Е_вн – значення освітлення природним світлом внутрішньої точки;

Е_нар – значення зовнішнього освітлення.

Згідно будівельним нормам, що діють, і правилам СНіП ІІ-4-79 для суміщеного освітлення регламентований коефіцієнт природної освітленості.

Основна характеристика природного освітлення – коефіцієнт природної освітленості – це виражене в відсотках відношення освітленості в даній точці всередині приміщення до одночасної горизонтальної зовнішньої освітленості, що створена світлом повністю відкритого небосхила.

Норми освітленості побудовані на основі класифікації зорових робіт по певних кількісних ознаках. Провідною ознакою, що визначає розряд роботи, є розмір розрізнених деталей. У свою чергу розряди ділять на чотири підрозряди залежно від освітлення фону і контрасту між деталями і фоном.

На ділянці передбачається сполучене освітлення (природне і штучне). Природнє – верхнє.

Роботи пов'язані з роботою на даній установці відносяться до І-го розряду зорових робіт, яка відповідає середній точності.

В даному випадку маємо:

• розряд зорової роботи - І (найвищої точності);

• найменший розмір об'єкту розрізнення – до 0.15 мм;

• контрасту об’єкта з фоном і характеристика фону – малий ,темний.

• підрозряд зорової роботи - а.

КПО в цьому випадку визначається таким чином:

e^IV = e_H^ІІІ ·m · c, (6.7)

де e_H^ІІІ – нормоване значення КПО для будівель, розташованих в третьому поясі світлового клімату, визначене по СНіП II – 4 – 79.

При верхньому освітленні e_H^ІІІ=4,2 Чернігів знаходиться в IV поясі світлового клімату;

m – коефіцієнт світлового клімату, визначуваний по СНіП II – 4 – 79 залежно від розташування будівлі в поясі світлового клімату m = 0,9;

с – коефіцієнт сонячності клімату, який визначається по СНіП II – 4 – 79 в залежності від орієнтації світлових прорізів відносно сторін світу с=0,85. Підставляючи всі значення у формулу (6.3) отримаємо:

e^IV = 4,2· 0.9· 0,85 = 3,21%.

Висновок: виробниче приміщення вимагає нормалізації освітлення