2.3. Середньовічна філософія про поведінку людини

Середньовічна філософія представляє собою сплав теології і античної філософії. ЇЇ пронизує ідея монотеїстичного Бога. Відбувся союз філософії і теології. До основних рис середньовічної філософії можна віднести її тісний зв’язок зі Святим Писанням і їх взаємне доповнення, символічний характер культури і божественне визначення долі людства і конкретної людини [8, с. 149].

Августин Блаженний (354–430). Християнський філософ і теолог Аврелій Августин в трактаті «Про Град Божий» обґрунтовував ідею єдності людства спільністю його походження від єдиного предка – Адама. Але при цьому людство розділене на два царства, два види суспільства: «град земний» (держава), заснований на гріху і насильстві, і «град Божий», в якому царюють божественна правда і добро. «Град Божий» – це вища духовна спільність, яка все більш затверджується в людстві завдяки християнській церкві. Але і «град земний», де панує, за виразом Августина, «морок суспільного життя» і править велика «розбійницька зграя» (державна влада), також необхідний для людини, хоча і займає підлегле місце. Августин Блаженний ще у ІV ст. осудив суїцид, як великий гріх перед людьми і Богом.

Августин також відомий в християнській традиції як «учитель благодаті». Благодать уявляється Августином, як необхідна для відновлення людської природи, «пошкодженої гріхопадінням»: за словами Августина у даному контексті доцільно метафорично «говорити… про людину, яку напівмертву кинули на дорозі розбійники і який ослабнувши і жорстоко поранений, не здатний знову піднятися на вершину справедливості, з якої він нещодавно спустився», і сцілення людської волі може виходити, на думку Августина, тільки від Христа, як «доброго самаритянина». Згідно сотеріологічної концепції Августина, порятунок безпосередньо залежить від Божої благодаті у людському серці. У цьому контексті він наводить знаменитий вислів «нездатність згрішити» і «нездатність не згрішити»: імено «здатність не згрішити», заснована на презумпції свободи волі, згідно Августина, був спочатку наділений Адам але він цим даром не скористувався [5, с. 13-14].

П’єр Абеляр (1079-1142 рр.) – французький філософ, богослов, поет, засновник концептуалізму – напрямку у середньовічній схоластичній філософії. Загальні поняття за Абеляром є чисто розумовими утвореннями (концептами), які існують у думках людини. Розробляючи схоластичну діалектику як метод логічного аналізу протилежних суджень з будь-якого питання у творі «Так і ні» рішуче виступав проти приниження значення логіки у процесах пізнання і викладення його результатів [4, с. 175].

Фома Аквінський (1225/1226–1274). Інший християнський мислитель, Фома Аквінський головний теологічний авторитет католицької церкви. У своїй праці «Про правління государів» він услід за Аристотелем доводив, що людина – істота соціальна за природою, а суспільство – природне утворення. Створенням держави є витвір не тільки природи, але і мистецтва; втім, в цьому мистецтві, як і у всякому іншому, слід наслідувати природу.