
- •Предмет педагогіки. Педагогіка як система педагог. Наук. Взаємозв’язок пед. Та ін. Наук про людину. Роль я. А. Коменського у становленні пед. Як науки.
- •2. Функції вчителя та основні вимоги до нього. Видатні педагоги минулого про вчителя (я. Коменський, а. Дістервег, к. Ушинський, в. Сухомлинський).
- •3. Методи наукових педагогічних досліджень, їх хар-ка. Місце дослідницького компоненту в структурі діяльності вчителя.
- •4. Фактори розвитку особистості. Особливості виховного процесу в сучасному соціумі.
- •7. Колектив як фактор розвитку особистості. Структура і динаміка розвитку. Учнівського колективу. Теорія колективу а. Макаренка.
- •9. Принципи управління сучасною школою. Взаємозв'язок школи і соціального середовища в історії педагогіки.
- •10.Виникнення та розвиток ідеї всебічного та гармонійного розвитку особистості в історії вітчизняної та зарубіжної педагогіки.
- •11. Виховання як суспільне явище та як педагогічна категорія. Генезис уявлень про мету виховання в історії зарубіжної та вітчизняної педагогіки.
- •12. Поняття «зміст виховання». Соціокультурна обумовленість еволюції поняття «зміст виховання» в історії вітчизняної та зарубіжної педагогіки.
- •13. Закономірності та принципи виховання. Національне виховання в сучасному соціокультурному просторі україни.
- •Загальні закономірності і принципи виховання
- •16. Сутність процесу виховання та його закономірності. Соціокультурна обумовленість розвитку сучасних концепцій виховання.
- •17. Поняття метод виховання. Класифікація методів виховання (за вибором).
- •19. Система дидактичних принципів. Розвиток наукових засад дидактики в історії педагогіки (я. Коменський, а. Дістервег, і. Гербарт, к. Ушинський, б. Грінченко).
- •20. Поняття про методи та прийоми навчання. Класифікація методів навчання.
- •21. Сутність процесу навчання. Майстерність вчителя в активації пізнавальної діяльності школярів на уроці.
- •22. Види навчання. Історико-педагогічний аспект розвитку видів навчання.
- •23. Виникнення та розвиток класно-урочної системи навчання. Вимоги до сучасного уроку та методика його аналізу.
- •24. Розвиток форм навчання в історії педагогіки. Типи та структура сучасного уроку. Учитель як автор та співавтор уроку.
- •25. Зміст освіти як категорія дидактики. Компоненти змісту освіти на різних історичних етапах. Загальні принципи відбору змісту освіти.
- •26. Еволюція системи освіти в історії педагогіки. Сучасна система освіти україни.
- •28. Сучасні підходи до оцінювання знань, умінь і навичок. 12-бальна система оцінювання.
- •29. Поняття «педагогічна технологія». Технологічний підхід до організації навчання. Характеристика технології розвиваючого навчання.
- •31. Педагогічна майстерність, її структура. Гуманістична спрямованість особистості вчителя в теорії і практиці в. Сухомлинського.
- •33. Культура і техніка мовлення вчителя. Функції, форми та комунікативні якості мовлення вчителя. Взаємозв'язок вербальних та невербальних засобів у педагогічній діяльності вчителя.
- •34. Основні методи пед. Взаємодії методи пед. Взаємодії в діяльності а. Макаренка.
- •35. Педагогічна спостережливість та увага в діяльності вчителя. Основні властивості уваги та способи її активації в процесі навчання.
- •36. Поняття педагогічного спілкування., його особливості, функції та види. Стилі пед. Спілкування.
- •37. Конфліктні ситуації у пед. Процесі. Шляхи, умови і засоби розв'язання конфліктних ситуацій.
- •38. Діяльність вчителя як творчий процес. Методи активації творчої діяльності учнів.
- •39. Основні цілі, завдання, принципи та форми взаємодії школи та сім`ї. Майстерність вчителя у роботі з батьками. Макаренко та Сухомлинський про роботу з батьками.
- •40. Укр. Пед. Думка к. 19 – поч. 20 ст. (б., Грінченко, с. Русова, х.Алчевська)
16. Сутність процесу виховання та його закономірності. Соціокультурна обумовленість розвитку сучасних концепцій виховання.
Виховання – це форма зовн.впливу на людину, повністю керований фактор, керує впливи спадковості та середовища. Сутність вих.-ння полягає в тому, що вихователь навмисно намагається вплинути на вихованця. Закономірності виховання:1) Єдність біологічних і соціальних факторів 2) Пріоритет загальнолюдських і націон. морально-дух. цінностей у змісті виховання 3) Провідна роль сім'ї у вихованні дитини 4) Виховання у колективній діяльності 5)Провідна роль діяльності у розвитку і формуванні особистості. Сучасні концепції виховання. Неотомізм – релігійне філософське вчення, осн.положення: головне в людині душа, тому вих.-ння повинне будуватися на дух.засадах; мета вих.-ння виводиться з християнської моральності, релігійних положень про покірність, лагідність, терпіння, непротивність Богу. Виступає проти світського хар-ру шкільної освіти, обґрунтовує відокремлення школи від держави. Прагматизм – виступає за зближення вих.-ння з життям, досягнення цілей вих.-ння в практичній діяльності. Осн.положення: школа не повинна бути відірвана від життя; навчання від виховання; у навч.-виховному процесі необхідно спиратися на власну активність учнів; в управлінні школою слід застос.демократичні принципи; вих.-ння та навчання здійснюється в процесі виконання конкретних практичних справ; дослідницька свобода учнів – суттєвий елемент методики навчання; в осн.навчання повинні лежати інтереси дитини; вчителем покликана стати творча особистість. Неопрагматизм, новий гуманізм, біхевіоризм. Екзистенціалізм – один з провідних напрямів сучасної філософії, що визначає особистість вищою досконалістю світу.
17. Поняття метод виховання. Класифікація методів виховання (за вибором).
Метод виховання – це засіб впливу вихователя на свідомість, волю та почуття учнів, спосіб взаємодії з ними з метою формування у них переконань та навичок поведінки, що відповідає меті виховання.
Класифікація методів виховання (за Ю. Бабанським):
методи формування свідомості особистості (освічення, навіювання; переконання (лекція, розповідь, бесіда, диспут, дебати); позитивний приклад, авторитет);
методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки (пед..вимога, привчання, вправи, доручення, створення виховуючи ситуацій, суспільна думка колективу, ділові ігри);
методи стимулювання діяльності та поведінки (змагання, заохочення, покарання, суспільна думка);
методи контролю та самоконтролю, самооцінки, діяльності та поведінки (спостереження, тести, індивідуальні бесіди, анкетування, самоаналіз, самокритика, само переконання).
18. Елітарне виховання, історія виникнення та розвитку. Питання елітарного виховання в пед. теорії Дж. Локка, реформаторської педагогіки. Розвиток ліцеїв, гімназій, спеціалізованих навчальних закладів на сучасному етапі.
Розвиток освіти й виховання у європейських країнах у 17-18 ст. відбувався під значним впливом ідей Відродження та Реформації. Помітне місце серед педагогів того часу посідає Джон Локк. Йому належать праці: «Лист про віротерпимість», «Дослідження про людський розум», «Думки про виховання», «Розумність християнства».
Свою основну пед..працю «Думки про виховання» - присвятив питанням сімейного виховання «джентльмена», який уміє створювати здоровий дух у здоровому тілі та уміє поводити себе у товаристві. В основу фізичного виховання він вклав афінську систему фізичних вправ, прогулянки, фізичну працю на свіжому повітрі. Головне завдання він бачив у дисциплінованості характеру: необхідно з дитинства навчати людину керувати своєю поведінкою і вчинками, уміння відмовлятися від своїх бажань. Він розвинув теорію природних прав людини, основою яких були її праця і наявність власності, названа ним святою. З метою формування громадянських доброчесностей вважав надзвичайно важливим досягти панування розуму над почуттями. В праці «Дослідження про людський розум» намагався довести, що в свідомості немає «вроджених ідей» і уявлень, душа дитини нагадує «чисту дошку». Однією з найважливіших ідей Дж. Локка є чітке розмежування виховання та освіти.
Провідною метою засновники реформаторської педагогіки вважали вивчення природи дитинства та шляхів формування особистості протягом всього періоду навчання.
Експериментальна педагогіка – п. 20 ст. – Вільгельм Август Лай та Є. Йемен у Германії, Альфред Біне у Франції, Овід Декролі у Бельгії, Е. Клапедр у Швейцарії.
Відповідно до концепції Лая – характер засвоєння учнями знань залежить від психолого-фізіологічних особливостей дітей. Провідна ідея: заміна школи навчання школою дії.
А. Біне – дотримувався біологізаторських підходів щодо визначення сутності та шляхів розвитку дитячої природи.