11. Виховання як суспільне явище та як педагогічна категорія. Генезис уявлень про мету виховання в історії зарубіжної та вітчизняної педагогіки.

Виховання – процес цілеспрямованого формування особистості дитини. Як вирішальний чинник розвитку людини виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість, обирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвиткові й формув. особистості, ізолює особистість від несприятливих для її розвитку та формування умов. Ефективність процесу вих.-ння залежить від: 1) ступеню відповідності його змісту і орг.-ції осн.вимогам об’єктивних законів вих.-ння; 2) від своєчасного виявлення і розв’язання протиріч, що назрівають у виховному процесі; 3)широкого залучення до пед. орг-ції дитячого життя; 4) ретельного врахування вікових і індивід. особливостей учнів у процесі орг.-ції різноманітної діяльності; 5) ступеню майстерності і мистецтва взаємодії педагога з учнями.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини. В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особистості знайшла відображення в пед. поглядах французьких письменників ,пед.-гуманістів Франсуа Рабле, який пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. Серед складників розвитку особистості він виокремлював розумовий розвиток, моральне і фізичне виховання.

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання необхідних для суспільного життя ролей громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина товариша.

12. Поняття «зміст виховання». Соціокультурна обумовленість еволюції поняття «зміст виховання» в історії вітчизняної та зарубіжної педагогіки.

Зміст вих.-ння – система знань, переконань, навичок, якостей та рис особистості, стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти учні у відповідності з поставленими цілями і завданнями. Етапи вих. процесу: 1)усвідомлення вихованцями потрібних норм та правил поведінки; 2)перехід знань у тверді переконання, які основані на певних принципах та світоглядах; 3)виховання почуттів; 4)діяльність. Процес виховання має характер наступності і безперервності. Тому наступні покоління мають використовувати духовні надбання попередніх поколінь.

Варто виділити змістові компоненти виховання: 1)формування нац. свідомості, любов до рідної землі, свого народу; 2)забезпечення духовної єдності поколінь, поваги до батьків, культури та історії рідного народу; 3)фор-ня високої мовної культури, оволодіння укр. мовою; 4)прищеплення поваги до інших культур, звичаїв, традицій усіх народів; 5)фор-ня творчої, працелюбної особистості…; 6)забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей, охорона та зміцнення їх здоров'я; 7)фор-ня екологічної культури особистості, гармонії її відносин з природою; 8)розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх реалізації; 9)забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості; 10)виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки