- •Предмет педагогіки. Педагогіка як система педагог. Наук. Взаємозв’язок пед. Та ін. Наук про людину. Роль я. А. Коменського у становленні пед. Як науки.
- •2. Функції вчителя та основні вимоги до нього. Видатні педагоги минулого про вчителя (я. Коменський, а. Дістервег, к. Ушинський, в. Сухомлинський).
- •3. Методи наукових педагогічних досліджень, їх хар-ка. Місце дослідницького компоненту в структурі діяльності вчителя.
- •4. Фактори розвитку особистості. Особливості виховного процесу в сучасному соціумі.
- •7. Колектив як фактор розвитку особистості. Структура і динаміка розвитку. Учнівського колективу. Теорія колективу а. Макаренка.
- •9. Принципи управління сучасною школою. Взаємозв'язок школи і соціального середовища в історії педагогіки.
- •10.Виникнення та розвиток ідеї всебічного та гармонійного розвитку особистості в історії вітчизняної та зарубіжної педагогіки.
- •11. Виховання як суспільне явище та як педагогічна категорія. Генезис уявлень про мету виховання в історії зарубіжної та вітчизняної педагогіки.
- •12. Поняття «зміст виховання». Соціокультурна обумовленість еволюції поняття «зміст виховання» в історії вітчизняної та зарубіжної педагогіки.
- •13. Закономірності та принципи виховання. Національне виховання в сучасному соціокультурному просторі україни.
- •Загальні закономірності і принципи виховання
- •16. Сутність процесу виховання та його закономірності. Соціокультурна обумовленість розвитку сучасних концепцій виховання.
- •17. Поняття метод виховання. Класифікація методів виховання (за вибором).
- •19. Система дидактичних принципів. Розвиток наукових засад дидактики в історії педагогіки (я. Коменський, а. Дістервег, і. Гербарт, к. Ушинський, б. Грінченко).
- •20. Поняття про методи та прийоми навчання. Класифікація методів навчання.
- •21. Сутність процесу навчання. Майстерність вчителя в активації пізнавальної діяльності школярів на уроці.
- •22. Види навчання. Історико-педагогічний аспект розвитку видів навчання.
- •23. Виникнення та розвиток класно-урочної системи навчання. Вимоги до сучасного уроку та методика його аналізу.
- •24. Розвиток форм навчання в історії педагогіки. Типи та структура сучасного уроку. Учитель як автор та співавтор уроку.
- •25. Зміст освіти як категорія дидактики. Компоненти змісту освіти на різних історичних етапах. Загальні принципи відбору змісту освіти.
- •26. Еволюція системи освіти в історії педагогіки. Сучасна система освіти україни.
- •28. Сучасні підходи до оцінювання знань, умінь і навичок. 12-бальна система оцінювання.
- •29. Поняття «педагогічна технологія». Технологічний підхід до організації навчання. Характеристика технології розвиваючого навчання.
- •31. Педагогічна майстерність, її структура. Гуманістична спрямованість особистості вчителя в теорії і практиці в. Сухомлинського.
- •33. Культура і техніка мовлення вчителя. Функції, форми та комунікативні якості мовлення вчителя. Взаємозв'язок вербальних та невербальних засобів у педагогічній діяльності вчителя.
- •34. Основні методи пед. Взаємодії методи пед. Взаємодії в діяльності а. Макаренка.
- •35. Педагогічна спостережливість та увага в діяльності вчителя. Основні властивості уваги та способи її активації в процесі навчання.
- •36. Поняття педагогічного спілкування., його особливості, функції та види. Стилі пед. Спілкування.
- •37. Конфліктні ситуації у пед. Процесі. Шляхи, умови і засоби розв'язання конфліктних ситуацій.
- •38. Діяльність вчителя як творчий процес. Методи активації творчої діяльності учнів.
- •39. Основні цілі, завдання, принципи та форми взаємодії школи та сім`ї. Майстерність вчителя у роботі з батьками. Макаренко та Сухомлинський про роботу з батьками.
- •40. Укр. Пед. Думка к. 19 – поч. 20 ст. (б., Грінченко, с. Русова, х.Алчевська)
24. Розвиток форм навчання в історії педагогіки. Типи та структура сучасного уроку. Учитель як автор та співавтор уроку.
Форма організації навчання – це обмежена в часі і просторі взаємообумовлена діяльність учителя й учнів. В історії розвитку школи складались різноманітні форми навчання. Вони умовлені потребами суспільно-економічного розвитку, з одного боку, і рівнем розвитку пед. науки, з іншого.
Впродовж останніх століть найбільш помітний вплив залишили такі форми організації навчання: індивідуальна, групова, класно-урочна, Белл-ланкастерська, дальтон-планівська, бригадно-лабораторна. Індивідуальна форма навчання виникла в античних країнах і широко використовувалась в період середньовіччя. Сутність цієї форми навчання в тому, що учитель навчав кожного учня індивідуально. Це давало змогу враховувати індивідуальні можливості учнів і відповідно до цього визначати зміст, форми і методи навчальної роботи. Це сприяло ефективності навчального процесу. Проте з погляду соціально-економічної діяльності індивідуальне навчання не стало домінуючим. Бо не давало можливості охопити навчанням великої кількості дітей і було дуже дорогим. Елементи індивідуального навчання використовуються і нині (індивідуальні консультації, навчання гри на музичних інструментах, вокалу тощо). Групова форма навчання набула значного поширення у період середньовіччя і залишалась у багатьох школах Європи і у ХІХ ст. (церковно-парафіяльні). Учитель навчав групу дітей, які перебували на різних рівнях вікового та інтелектуального розвитку. Таке навчання давало змогу навчити основам грамоти чималу кількість дітей. Та все ж воно було примітивним, оскільки в одній кімнаті треба було навчати дітей, які перебували на різних ступенях освіти. Класно-урочна форма навчання бере свій початок з братських шкіл України і Білорусії. Там відпрацьовувались елементи урочної системи. Сутність класно-урочної системи полягала в тому, що учитель одночасно начав чималу групу дітей (до 45 осіб), які перебували приблизно на однаковому рівні анатомо-фізіологічного і психічного розвитку, заняття проводились у класній кімнаті, за постійним розкладом і регламентом. Наукове обґрунтування класно-урочної форми навчання дав Я. Коменський у фундаментальній праці «Велика дидактика» (1657). Після цього урок став провідною формою навчання у всіх школах світу. Педагоги постійно працювали і продовжують працювати над його удосконаленням.
Типи уроків їх структура. У дидактиці існують різні підходи класифікації уроків. Зокрема, класифікують уроки за способами їх проведення (урок-лекція, кіно урок, урок-диспут, урок-бесіда, лабораторно-практичний урок); за етапами навчальної діяльності (вступні, уроки формування понять, уроки застосування знань на практиці). Та найбільш вдалою і прийнятною є класифікація уроків за дидактичною метою. Україн. Дидактик В. О. Онищук виділяє такі типи уроків: 1) урок засвоєння нових знань, 2) урок формування вмінь і навичок, 3) урок застосування вмінь і навичок, 4) урок узагальнення і систематизації, 5) урок контролю і корекції знань, 6) комбінований урок. Залежно від типу уроку логічно вибудовується його структура. Структура уроку – це сукупність, послідовність та логічний зв'язок елементів, які становлять його модель.