Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Південноукраїнський національний педагогічний університет
ім. К. Д. Ушинського
Історико-філософський факультет
Кафедра історії України
Мацкул Дар’я Олександрівна
Люблінська унія 1569 року
КУРСОВА РОБОТА
Науковий керівник:
Касілова Вікторія Михайлівна
Доцент історичних наук
Одеса-2012
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………… 3
Розділ 1 Причини та передумови Люблінської унії………………. 7
Позиції сторін……………………………………………………. 7
Розділ 2 Люблінський сейм 1569 року……………………………. . 10
2.1 Положення акту Люблінської унії………………………………11
Розділ 3 Зміни у політичному та суспільному житті в Литві,
Польщі та Україні……………………………………………………12
Висновки………………………………………………………………15
Список використаних джерел та літератури……………………….16
ВСТУП
Актуальність теми роботи.
Друга половина ХVI століття відзначилася важливими перемінами в житті польської і литовської держав, а найголовніше української. Саме Люблінська унія започаткувала об’єднання Великого Князівства Литовського і Королівства Польського в одну державу - Річ Посполиту. Внаслідок цього український народ на довгий час опинився під впливом литовських і польських правителів,чиї діяння призвели до політичних,суспільних та культурних змін. Дослідження подій 1569 року допоможе скласти загальну характеристику співіснування трьох держав та допоможе розкрити важливий етап з життя українського народу на шляху до самостійності та незалежності.
Мета та наукові завдання.
МЕТА : дослідити Люблінську унію, як важливе політичне явище в житті Польщі, Литви та України.
НАУКОВІ ЗАВДАННЯ: визначити причини і передумови укладання унії,розкрити хід Люблінського сейму та положення укладеного акту,дослідити наслідки унії для трьох держав учасниць.
Об’єкт та предмет роботи.
ОБ’ЄКТ : українські, литовські,польські землі під час укладення
Люблінської унії.
ПРЕДМЕТ : зміни у політичному та економічному житті держав
під час унії.
Стан дослідження проблеми.
Як і кожна визначна історична подія Люблінська унія трактувалася по-різному залежно від часу й обставин , тих чи інших поглядів та пануючої ідеології. Дискусії щодо її прийняття та наслідків становили чи не найголовніші теми при обговоренні питань співжиття польського,литовського,українського та білоруського народів на зламі XIX-XXст.,адже саме у цей період почала активно досліджуватися історія польсько-литовської унії. Українські історики другої половини XIX- початку XXст.,перебуваючи під впливом тогочасних політичних обставин не могли без упереджень оцінювати історію польсько-українського співіснування. Вітчизняні дослідники цього часу відкидали польське бачення наслідків і значення унії 1569 року та можливість співіснування трьох слов’янських народів у кордонах Речі Посполитої. Цієї думки придержувався професор Київського університету В.Антонович. Він зокрема вказував на утиски українського населення польськими загарбниками. Погляди вченого з часом перейняв і розвинув його учень – М.Грушевський. Приділивши Люблінській унії чимало уваги у своїй монументальній «Історії України-Руси»[ 2,с.414-489], дає цій події вкрай нищівну оцінку,робить акцент на занепаді українського життя в після унійну добу.
Що стосується вчених XXст.,то вони нерідко сприймали погляди Грушевського як аксіому. Наприклад Д.Дорошенко двозначно оцінює цю подію, наголошуючи і на її позитивах, називає Люблінський акт важливим в історії чотирьох народів,а з іншого боку трактує унію як ланцюг жорстокості та насильства. Наталія Полонська-Василенко у своїй праці «Історія України»[ 4,с.343-387 ],наголошує на негативних наслідках цієї унії. Напередодні Другої світової війни радянськими вченими було висунуто войовничу тезу про «польське загарбання» України через акт Люблінської унії. В 1950-х роках намітився значний відхід від радянської концепції і бачення історії. Зокрема сюди відносяться роботи відомого дослідника цього питання Бардаха , який запропонував розглядати цю унію не з погляду «здобутків» чи «втрат»,а з перспективи «плюсів» і «мінусів». Унаслідок нових політичних реалій 1990-х років відбулося зміщення деяких акцентів в історіографії Польщі та України щодо трактування та оцінки Люблінської унії. У новітній історіографії акценти дещо пом’якшали. Було видано двотомний колективний нарис «Історія України:нове бачення»[ 5,с.396-401],де описуються зовсім нові погляди на події 1569 року. Отже ,українській історіографії у цілому притаманна строкатість думок і суджень в оцінюванні даної події.
Методологія роботи.
В курсовій роботі застосовано історико-порівняльний метод дослідження.
Практичне та навчально – методичне значення дослідження.
Ця курсова робота може бути використана у середній школі на уроках історії України, при вивченні польсько-литовської доби учнями 8-го класу.
Структура роботи.
Вся робота складається із 16 аркушів, 3 розділів, 2 підрозділів, 2 джерел та 6 праць в списку літератури.
Розділ 1 Причини та передумови
Шлях до о’єднання Великого Князівства Литовського з Польщею започаткувала ще династична Кревська унія 1385 року,укладена з метою подолання спільного ворога – лицарів-хрестоносців. Також з другої половини XVст. Став набирати сили новий суперник Литви та Польщі-Московське князівство,яке почало претендувати на українські та білоруські землі. В цей час Іван III титулує себе «Государем всієї Русі» і для Великого князівства Литовського виріс новий, грізний суперник .В таких умовах у двох держав все більше росла тенденція до об’єднання.[6,с.527 ]
Ще на початку XVIст. Литва у війнах з Московією втратила майже третину своєї території,зокрема Чернігово-Сіверщину і Смоленськ [3,с.110]. Ситуація загострилась коли почалася Лівонська війна і Литва,що підтримувала лівонців опинилася на межі катастрофи. Для продовження війни вона потребувала величезних коштів та війська. Тому Литва була зацікавлена в отриманні польської допомоги. Що стосується Польщі ,то вона ніколи не залишала своїх планів про приєднання українських земель і прилучення Литви взагалі. З цією метою вона постійно наполягала на заключенні більш тісного союзу. Цим самим вона отримувала перспективу стати великою країною територіально. Також польська шляхта отримала би доступ до українських земель ,ресурсів та багатств. Все це значно приваблювало польську сторону і постійно спонукало її до союзу з Литвою.