§ 4. Призначення покарання за наявності обставин, що його пом'якшують

У статті 66 КК встановлено загальний порядок урахування судом при призначенні покарання обставин, що його пом'якшують. Однак поряд із цим у ст. 69 ^і КК закріплено особливі (спеціальні) правила,

¹ Практика судів України з кримінальних справ (2006-2007). - С 210-211,220-222, 227-230.

356

згідно з якими за наявності обставин, що пом'якшують покарання і перед­бачені пп. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують по­карання, а також при визнанні підсудним своєї вини строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

Підставами застосування ст. 69^і КК закон визнає декілька чинників, а саме: 1) наявність лише тих обставин, що пом'якшують покарання, які передбачені у пп. 1 та 2 ст. 66 КК; 2) відсутність обставин, що обтяжують покарання; 3) визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині¹.

1. У пунктах 1 та 2 ст. 66 КК передбачено: а) з'явлення із зізнанням, б) щире каяття; в) активне сприяння розкриттю злочину; г) добровіль­не відшкодування завданого збитку; д) усунення заподіяної шкоди. Усі ці форми поведінки особи є різновидами так званого діяльного каяття, яке полягає в тому, що особа, винна у вчиненні злочину, після його вчинення, але до постановления вироку добровільно здійснює певні активні дії, спрямовані на відвернення, зменшення чи відшкодування злочинних наслідків. Але добровільне відшкодування завданого збит­ку або усунення заподіяної шкоди можуть судом і не враховуватися як підстава для застосування ст. 69^і КК у тих випадках, коли такі збитки або шкоду злочином не будо заподіяно².

2. При застосуванні ст. 69^і КК у справі повинні бути відсутні обста­вини, що обтяжують покарання, тобто передбачені ч. 1 ст. 67 КК. Але при оцінці цієї підстави застосування ст. 69^і КК слід ураховувати положення ч. 2 ст. 67 КК, згідно з якою суд має право залежно від характеру вчине­ного злочину не визнати будь-яку із зазначених у пп. 1,3-5,8,11 та 13 ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання. Невизнання судом цих обставин такими, що обтяжують покарання, свідчить про їх відсутність у справі, що надає суду право застосувати ст. 69^і КК.

3. Однією з підстав застосування ст. 69^і КК є визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині. Однак слід мати на увазі, що ця під­става певним чином стикається з обставинами, передбаченими у п. 1 ст. 66 КК, оскільки з'явлення із зізнанням та щире каяття також при­пускають визнання особою своєї вини, висловлення жалю з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася³.

¹ Вісн. Верхов. Суду України. - 2009. - № 3. - С 23-24.

² Там само.-№7.-С. 12.

³ Там само. - 2006. - № 12. - С 14; 2008. - № 1. - С. 22-23.

357

Розділ XIII

Призначення покарання

За наявності зазначених у ст. 69^і КК підстав строк або розмір при­значеного судом покарання не може перевищувати двох третин мак­симального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК. Із цих приписів ст. 69 ^і КК випливає, що її вимоги мають для суду обов 'язковий характер, а встановлені в цій нормі правила пом'якшення покарання застосовуються:

• лише до таких видів покарань, які мають строковий характер (наприклад, позбавлення волі) або призначаються у певному розмірі (наприклад, штраф) і не можуть застосовуватися, якщо найбільш су­ворим видом покарання у санкції є довічне позбавлення волі (наприклад, ч. 2 ст. 115 КК), бо останнє має безстроковий (невизначений строком чи розміром) характер. Виняток із цього правила становлять лише ви­падки застосування ст. 69^і КК до осіб, яким згідно з ч. 2 ст. 64 КК не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі і до яких у зв'язку з цим вимоги ст. 69^і КК мають застосовуватися, виходячи із встановленої в санкції максимальної межі позбавлення волі на певний строк ( п. б² постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. в ред. від 12 червня 2009 p.);

• лише до основного виду покарання і обходять додаткове. Тому, якщо в санкції поряд із основним передбачено й додаткове покарання, то при застосуванні вимог ст. 69^і КК останнє до уваги судом не береться;

• лише до найбільш суворого виду основного покарання, яке перед­бачено у відповідній санкції. Тому, якщо санкція є альтернативною, суд зобов'язаний застосувати вимоги ст. 69^і КК відносно максималь­ного строку (розміру) лише найбільш суворого виду основного пока­рання з числа тих декількох, які у цій санкції передбачені. Інші ж (менш суворі) види основних покарань, передбачені в альтернативній санкції, можуть бути призначені судом у межах тих максимальних строків (розмірів), які встановлені для них у цій санкції (п. б³ постанови Пле­нуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. у ред. від 12 черв­ня 2009 р.). Так, якщо призначається покарання за крадіжку, то строк найбільш суворого виду покарання, передбаченого в санкції ч. 1 ст. 185 КК (позбавлення волі до трьох років), згідно з вимогами ст. 69^і КК не може перевищувати двох третин його максимальної межі (два роки), тоді як інші види покарань (штраф, громадські та виправні роботи, арешт) можуть бути призначені судом у максимальних межах, вста­новлених для них у санкції ч. 1 ст. 185 КК.

358

Застосування ст. 69^і КК повинно бути мотивоване з посиланням у вироку на цю норму закону.

Призначення покарання за правилами ст. 69 ^і КК припустиме лише за умови, якщо наявні за справою обставини виключають можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 Загальної частини КК, а також низки статей Особливої частини КК (наприклад, ч. 4 ст. 212, ч. З ст. 263, ч. 6 ст. 369 КК).