§ 2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі

1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) гро­мадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші Два принципи вважають основними.

2. Територіальний принцип. Сутність цього принципу відбито в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на тери-

' Відом. Верхов. Ради України. - 2008. - № 24. - Ст. 236.

61

Розділ IV

торії України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Ко­дексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визна­ється вчиненим на території України, якщо його було почато, продов­жено, закінчено або припинено на території України. Це положення охоплює випадки як учинення всього діяння, що являє собою злочин, на території України, так і вчинення частини такого діяння на терито­рії України, а іншої частини — на території іншої держави (держав). Тому злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а продовжено, припинено чи за­кінчено на території України або, навпаки, почато в Україні, а продов­жено, припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготов­лений за її межами, а дії, що його утворюють, початі чи вчинені на її території або якщо суспільно небезпечне діяння було почато чи вчи­нено поза межами України, а закінчено чи суспільно небезпечні на­слідки настали на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої вчинено певну частину злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні за­кони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена.

Частина 3 ст. 6 КК передбачає також випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин слід вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підбурювання, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на терито­рії України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший спів­учасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном.

3. Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке «територія України». Це поняття визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону Укра­їни від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»¹. У ст. 1 цього Закону зазначено: «Державний кордон України є лінія і верти­кальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі тери­торії України — суші, вод, надр, повітряного простору».

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

Поняттям «територія України» охоплюються:

а) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним про­ стором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води завширшки 12 мор­ ських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок за­ тверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а за відсутності договорів — відповідно до загальновизнаних принци­ пів і норм міжнародного права¹;

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі, в територіаль­ ному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що перебувають у територіальному морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону «Про державний кордон України» прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено між­ народними договорами України;

д) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України перебувають у від­ критому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродро­ мі іншої держави;

є) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів На її території і перебувають поза межами держави у відкритому пові­тряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Виділяють також об'єкти, які не є територією України, але на які за певних умов, передбачених нормами міжнародного права та зако­нодавством України, поширюються юрисдикція і сфера застосування Кримінального законодавства України. Це:

і а) континентальний шельф — поверхня і надра морського дна під­водних районів, що прилягають до узбережжя чи до островів України

62

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 2. - Ст. 5.

¹ Стаття 5 Закону України «Про державний кордон України».

63

Розділ IV

і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина вод, що покривають шельф, дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна западин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Важливо при цьому зазначити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов'язаних із розвідкою континен­тального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, про­вадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використан­ням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери, про­кладанням й експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом із тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється між­народним правом;

б) виключна (морська) економічна зона України — морські райони, ззовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. її ширина становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України¹. Дія закону про кримінальну відповідальність у просторі поширюється на випадки вчинення в межах такої зони злочинів, пов'язаних із порушенням прав України щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах; щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здій­снення морських наукових досліджень, захисту та збереження мор­ського середовища та ін.

До зазначених об'єктів належать також підводні телеграфні кабелі та трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря; території диплома­тичних представництв і консульських установ України за кордоном; авто­машини послів під прапором України; місця розташування військових частин України на території інших країн та деякі інші об'єкти.

4. Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на те­риторії України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон

¹ Стаття 2 Закону України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) еконо­мічну зону України» // Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 21. - Ст. 152.

64

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

має на увазі громадян України, іноземців та осіб без громадянства¹, які, перебуваючи на території України, вчинили злочини, передбачені КК.

Відповідно до міжнародних договорів і законодавства України осо­би, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України. Це положення закріплене в ч. 4 ст. 6 КК.

Норми міжнародного права і прийнятого відповідно до них По­ложення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р.² та інші нормативно-правові акти України надають дипломатичний імунітет і виключають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав і певне коло інших іноземців або частково, на за­садах взаємності, обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консуль­ських працівників та інших осіб.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипло­матичного представництва в Україні (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного пред­ставництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові пред­ставники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, які проживають разом з ними і не є грома­дянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються диплома­тичні кур'єри, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, консульські посадові особи і консульські службовці, члени дипломатичного персоналу іноземних держав в інших країнах, які прямують транзитом через територію України, та інші особи. Ці особи не підлягають кримінальній юрис­дикції України лише щодо дій, учинених ними при виконанні своїх обов'язків.

Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипло­матичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішуєть­ся дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до абз. З ст. 13 Положення про дипло-

¹ Особа без громадянства — це «особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином» (Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 4 лют. 1994 p. (із подальшими змінами) // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. -№ 23. - Ст. 161).

² Голос України. - 1993. - 26 черв.

³ Кримінальне право України 65

Розділ IV

матичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні поширюється лише у разі згоди на це акредитуючої держави, що виражається в позбавленні певної особи дипломатичного імуніте­ту від кримінальної юрисдикції держави перебування.

5. Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу грома­ дяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнарод­ ними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ ною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадяна­ми України, а також особами без громадянства, що постійно прожива­ють в Україні, визначаються за КК України незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином у тій країні, де воно було вчинено.

Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинені в іншій державі злочини зазнали кримі­нального покарання за межами України, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальнос­ті за ці злочини. Даний припис введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Проте засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. За ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення по­ширюється також на іноземців та осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України.

6. Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип ви­ ходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно зі ст. 8 КК іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її ме­ жами, підлягають в Україні відповідальності за КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами. Сутність цього принципу

66

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

полягає у спільності інтересів декількох держав у боротьбі зі злочина­ми, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоду й інтересам інших держав, у тому числі Україні.

Особлива частина КК містить низку статей, що були включені до кримінального законодавства України згідно з міжнародними догово­рами про боротьбу з деякими злочинами. Це, зокрема, дозволяє по­рушувати питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Наприклад, у ст. 199 КК «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, дер­жавних цінних паперів чи білетів державної лотереї» закріплено по­ложення Міжнародної конвенції про боротьбу з підробленням грошо­вих знаків, укладеної в Женеві 20 квітня 1929 р.¹ У ст. 284 КК «Нена-дання допомоги судну та особам, що зазнали лиха» закріплено поло­ження Брюссельської конвенції від 23 вересня 1910 р. «Про зіткнення суден на морі і про надання допомоги на морі»². Ці статті включено в КК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але оскіль­ки Україна після проголошення незалежності стала правонаступницею законодавства колишнього СРСР у частині, що не суперечить її націо­нальному законодавству і суверенітету, то і нині такі норми КК можуть застосовуватися на підставі космополітичного (універсального) прин­ципу не тільки до громадян України та осіб без громадянства, які по­стійно в ній проживають, а й до іноземців та осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають і вчинили злочин за її межами.

Після проголошення Україною незалежності такі норми вводяться в КК на підставі міжнародних договорів, учасницею яких стала наша держава. Наприклад, Міжнародну конвенцію про боротьбу з вербуван­ням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 p., було ратифіковано по­становою Верховної Ради України 14 липня 1993 р.³ Відповідно до цієї Конвенції в КК 1960 р. було введено ст. 63 ^і «Найманство». У КК 2001 р. положення Конвенції відтворено з деякими уточненнями в ст. 447.

7. Реальний принцип також закріплено в ст. 8 КК. Він полягає в тому, Що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно

Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами [Текст]. - М., 1933. - Вып. VII. - С. 40-53. ² СЗ СССР. - 1926. - Отд. II. - № 31. - Статьи 188 и 189.

Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога [Текст]. - К., 1995. - Кн. 1. - С 293-301.

З*

67

Розділ IV

в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні від­повідальності за КК України також у випадках, якщо вони вчинили пе­редбачені КК України тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Наприклад, за ст. 115 КК у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 КК за вчинення поза межами України терористичного акту за попередньою змовою групою осіб з метою провокації воєнного кон­флікту між Україною та іншою державою. Реальний принцип заснову­ється на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність котрих полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують її кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свобо­ди її громадян або ставлять під загрозу інтереси держави.

Застосування реального принципу, як і космополітичного (універ­сального) до іноземців та осіб без громадянства, які постійно в Украї­ні не проживають, можливе за умови, якщо такі особи не були засу­джені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідаль­ності на території України.

8. Кримінальне законодавство України у 2001 р. уперше ввело до системи норм Загальної частини КК інститут екстрадиції¹ — ви­дачі або передачі осіб, які вчинили злочин, хоча міжнародному праву він відомий давно². Під екстрадицією особи, яка вчинила злочин, розу­міють видачу або передачу такої особи однією державою (яку запи­тують), на території якої ця особа перебуває, іншій державі (яка запитує), на території якої було вчинено злочин або громадянином якої вона є. Видача або передача особи, яка вчинила злочин, є суверенним правом держави, а не обов'язком.

Основні положення інституту екстрадиції закріплено у ст. 10 КК, де передбачено два різновиди здійснення екстрадиції: 1) видача особи, яка вчинила злочин, для притягнення до кримінальної відповідальнос­ті і віддання до суду (ч. 3) та 2) передача особи для відбування пока­рання (частини 2 та 3).

Підставою видачі є вчинення особою суспільно небезпечного ді­яння, яке відповідно до законодавства України та законодавства за-

¹ Екстрадиція (фр. extradition, від лат. ех - з, поза і tradition - видача, передача) // Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К. : Укр. енцикл., 1998. - С 350.

² Міжнародне право [Текст] : навч. посіб. / за ред. М. В. Буроменського. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - С 214-215.

68

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

питуючої держави є кримінально караним. Обов'язковою умовою видачі (як і передачі) є міжнародний договір, учасниками якого мають бути Україна і держава, яка запитує. Наприклад, ч. 2 ст. 56 Мінської конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (ратифікована Законом України 10 листопада 1994 р.) передбачає видачу правопо­рушників для притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, які в запитуваній і запитуючій договірних країнах караються за законом позбавленням волі на строк не менше одного року або більш суворим покаранням¹.

Принципове значення для вирішення питання щодо видачі особи, яка вчинила злочин, має її громадянство. Так, ст. 10 КК допускає ви­дачу лише іноземців та осіб без громадянства, що постійно не про­живають в Україні. Згідно з ч. З цієї статті іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили зло­чини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відпові­дальності і віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнарод­ними договорами України. Так, видачу з метою проведення криміналь­ного переслідування передбачено у п. 2 ст. 60 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.²

У ч. 1 ст. 10 КК встановлено істотні обмеження щодо можливості застосування видачі громадян України та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні. Такі особи, якщо вони вчинили зло­чини поза межами України, не можуть бути видані іноземній держа­ві для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду³. Відповідно до норм конституційного права України не підляга­ють видачі також іноземці та особи без громадянства, яким Україною

¹ Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога [Текст]. - Кн. 1. - С 1041-1082. Держави-члени СНД 7 жовтня 2002 р. підписали у Кишиневі нову Конвенцію про правову допомогу і правові відносини У Цивільних, сімейних та кримінальних справах, яка повинна замінити застосування В Україні Мінської конвенції після її ратифікації Верховною Радою України.

² Там само.-С 981-1019.

³ Слід зазначити, що таке обмеження стосується тільки національної, а не між­ народної юрисдикції. Щодо видачі громадян України та осіб без громадянства, які Постійно в ній проживають, уповноваженому міжнародному суду, то вона можлива (Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. - Справа про Римський Статут).

69

Розділ IV

було надано притулок у порядку, встановленому законом (ст. 26 Кон­ституції України)¹.

Підставою передачі іншій державі особи, яка вчинила злочин, є ви­рок, що набрав законної сили, а також міжнародний договір, учасни­ками якого мають бути Україна і запитуюча держава. Так, відповідно до ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договора­ми України. Майже подібне положення встановлене і в ч. З ст. 10 КК, згідно з приписом якої іноземці та особи без громадянства, що постій­но не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами Укра­їни і перебувають на її території, можуть бути передані іноземній державі для відбування покарання. Разом з тим на відміну від ч. 2 ст. 10 КК у цій частині передача зазначених осіб іноземній державі не пов'язується з їх засудженням на підставі тільки КК².

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

7. Який закон про кримінальну відповідальність визнається більш м'яким?

8. Яким чином вирішується питання про дію у часі «проміж­ного закону»?

9. Що являє собою територіальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?

10. Що охоплюється поняттям «територія України»?

11. Яким чином вирішується питання про кримінальну відпо­відальність осіб, що мають дипломатичний імунітет?

12. Що являє собою принцип громадянства чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?

13. У чому полягає космополітичний (універсальний) принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у про­сторі?

14. Що являє собою реальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?

15. Яким чином може здійснюватися екстрадиція осіб, які вчи­нили злочин, відповідно до ст. 10 КК?

Контрольні запитання

1. Яким чином оприлюднюється закон?

2. За яких обставин закон про кримінальну відповідальність набирає чинності?

3. За яких обставин закон про кримінальну відповідальність втрачає чинність?

4. Як у КК визначається час учинення злочину?

5. У яких випадках закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію в часі?

6. Який закон про кримінальну відповідальність не може мати зворотної дії в часі?

¹ Конституція України : наук.-практ. комент. [Текст]. - X., 2003. - С 133.

² Відзначимо, що законодавство України на підставі міжнародних договорів до­ пускає передачу також її громадян іншій державі для здійснення кримінального пере­ слідування. Так, 15 листопада 2006 р. Верховна Рада України ратифікувала своїм за­ коном Угоду про незаконний обіг на морі, укладену на виконання ст. 17 Конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин. Законом було проголошено: «Україна заявляє, що, діючи як інтервенуюча Держава, вона здійснюватиме таку інтервенцію за умови, що особи, які мають її громадянство та були передані Державі прапору згідно із статтею 15 Угоди і там засуджені за відпо­ відне правопорушення, матимуть можливість бути переданими назад в Україну для відбування призначеного покарання» (Відом. Верхов. Ради України. - 2007. - № 2. - Ст. 11).

70

Розділ V

Поняття злочину