§ 3. Затримання особи, що вчинила злочин

1. У частині 1 ст. 38 КК встановлено: «Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставления її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено переви­щення заходів, необхідних для затримання такої особи». Відповідно до ч. 2 ст. 38 КК перевищенням зазначених заходів визнається умисне за-

279

Розділ XIV

Обставини, що виключають злочинність діяння

подіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Таким чином, правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами — це насильницькі дії, спрямовані на коротко­строкове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою достав­ления її органам влади, якщо такі дії викликалися необхідністю за­тримання і відповідали небезпечності вчиненого посягання та обста­новці затримання злочинця.

2. Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього під­стави, тобто злочину. Звичайною підставою затримання служить оче­видне для потерпілих або інших осіб злочинне посягання на правоохо-ронювані інтереси (наприклад, розбійний напад, крадіжка, посягання на життя або здоров'я людини та ін.). Затримання особи в разі відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягти за собою від­повідальність за ст. 146 КК як за незаконне позбавлення волі.

3. Затримання злочинця має ознаки, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при за­триманні; 4) своєчасність затримання; 5) необхідність заподіяння шкоди при затриманні; 6) співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні.

4. Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК дії потерпілих та інших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали на меті за­тримання злочинця і доставления його органам влади. У зв'язку з цим виділяють дві мети таких дій: 1) кінцева — доставления злочинця від­повідним органам влади (до відділення міліції, прокуратури, виконко­му місцевої ради, органів військової влади і т. д.) та 2) найближча — затримання злочинця, тобто позбавлення його особистої свободи. Якщо ж дії стосовно затримання злочинця були розпочаті для досягнення інших цілей (наприклад, для самосуду), то це виключає їх правомір­ність. Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності саме наявність у того, хто затримує, зазначеної мети, а не фактично досяг­нутий результат (наприклад, злочинець вирвався і сховався, втік із замкненого приміщення тощо).

5. Особа, яка підлягає затриманню. КК регулює затримання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, а не інша особа, має будуватися на усві­ домленні тим, хто затримує, очевидності злочину. Якщо ж потерпілий

280

добросовісно помиляється щодо злочинності скоєного чи особи зло­чинця, то питання про відповідальність за необгрунтоване заподіяння шкоди повинно вирішуватися за правилами затримання так званого уявного злочинця, що аналогічні правилам про уявну оборону.

6. Характер дій при затриманні Затримання злочинця виража­ється в діях потерпілих або інших осіб, пов'язаних із позбавленням злочинця особистої свободи, а також заподіянням йому (у разі необ­хідності) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об'єктивної сторони деяких злочинів, наприклад незаконного позбавлення волі, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення або пошкоджен­ня майна та інших насильницьких дій. Далі, затримання може визна­ватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на короткий час, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і до­статнім для передання злочинця органам влади, визначається конкрет­ними обставинами затримання. Але в будь-якому разі затриманий злочинець за першої реальної можливості має бути переданий органам влади. Затримання злочинця на тривалий строк за відсутності в тому необхідності не виключає відповідальності особи за ст. 146 КК (неза­конне позбавлення волі).

7. Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК затри­мання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочинного посягання, коли об'єкт посягання піддається безпосередній загрозі негайного заподі­яння шкоди. Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завер­шення злочину (так зване затримання по «гарячих слідах», що, за да­ними деяких досліджень, має місце майже у 90 % випадків). Тому за­тримання, здійснене через якийсь час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним.

8. Необхідність заподіяння шкоди при затриманні Затримання злочинця, що не пов'язане із заподіянням шкоди його життю, здоров'ю або майну, завжди є більш бажаним. Проте злочинці часто відмовля­ються виконувати вимоги того, хто їх затримує, намагаються втекти з місця злочину, чинять опір або навіть нападають на тих, хто їх за­тримує. У таких випадках особа нерідко змушена заподіяти злочинцю відповідну шкоду, оскільки у неї відсутня реальна можливість без серйозної небезпечності для себе або інших осіб здійснити ненасиль-

281

Розділ XIV

Обставини, що виключають злочинність діяння

ницьке затримання злочинця. Для оцінки вимушеності заподіяння шкоди злочинцю має значення кількість осіб з двох сторін, вік, фізич­ні сили, озброєність злочинця і особи, яка затримує, а також усі інші умови, що у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної мож­ливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І навпаки, одне лише ухилення від затримання в обстановці, коли особа мала і усвідомлювала явну можливість затримати злочинця без заподіяння йому шкоди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця, свід­чить про відсутність необхідності в заподіянні йому шкоди. Проте якщо таку шкоду було все ж таки заподіяно, то це повинно тягти за собою відповідальність особи, яка затримала, на загальних підставах.

9. Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні. Вимушене (необхідне) заподіяння шкоди не може бути безмежним, оскільки злочинець навіть самим фактом вчинення зло­чину і намаганням ухилитися від затримання не ставить себе поза за­коном. Іншими словами, насильницькі заходи, що застосовуються до злочинця, в кожному конкретному випадку повинні мати визначені межі. Ці межі залежать від відповідності шкоди, що заподіюється, двом обставинам, узятим в єдності, а саме: 1) небезпечності посягання та 2) обстановці затримання злочинця.

Небезпечність посягання визначається: а) цінністю блага, на яке спрямоване посягання, та б) характером і розміром шкоди, заподіяної цьому благу, або реальною загрозою заподіяння цієї шкоди. Тому чим більш небезпечним є посягання, тим більш широкими визнаються межі заподіяння шкоди для затримання особи, яка його вчинила. Так, при ухиленні від затримання, наприклад, вбивці, ґвалтівника чи учасника розбійного або бандитського нападу тощо співрозмірним є заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень). І навпа­ки, при вчиненні посягання порівняно невеликої суспільної небезпеч­ності граничним є заподіяння злочинцю нетяжкої шкоди (у будь-якому разі такої, що не перевищує середньої тяжкості тілесних ушкоджень), оскільки більш тяжка шкода явно не відповідала б невеликій небез­печності самого посягання.

Однак заподіяння злочинцю шкоди, яка навіть відповідає небез­печності посягання, не завжди свідчить про його співрозмірність. Так, якщо в особи була реальна можливість затримати злочинця із застосу­ванням більш м'яких засобів, але вона, усвідомлюючи цю можливість, тим не менш заподіює йому тяжку шкоду, то така шкода не може бути

282

визнана співрозмірною, оскільки вона була явно більшою, ніж це було достатньо для успішного затримання. Тому закон і передбачає, що співрозмірною може бути визнана лише така шкода, яка відповідала не тільки небезпечності посягання, а й обстановці затримання зло­чинця, тобто тим умовам, що характеризують реальні сили, можливос­ті та засоби потерпілого або іншої особи для успішного затримання злочинця. Така обстановка може варіюватися від відносно сприятли­вої до несприятливої для особи, що затримує. Відносно сприятлива обстановка свідчить про те, що потерпіла чи інша особа має явну, наприклад фізичну, перевагу над злочинцем і усвідомлює, що у неї є реальна можливість успішно затримати його без заподіяння йому тяжкої шкоди. І навпаки, несприятлива обстановка затримання озна­чає, що особа, яка затримує, перебуває у невигідному, програшному становищі порівняно з протидіючим злочинцем і усвідомлює, що успішне затримання можливе лише у разі заподіяння злочинцю тяж­кої шкоди. У той же час слід мати на увазі, що внаслідок хвилювання, переляку, несподіванки нападу тощо особа може добросовісно по­милятися в оцінці небезпечності посягання або характеру обстанов­ки затримання, що, природно, може призвести до заподіяння зло­чинцю і більш тяжкої шкоди, за яку особа, що затримує, не може підлягати відповідальності.

10. Перевищення меж заподіяної злочинцю шкоди при його за­триманні є неправомірним і означає, що злочинцю заподіяно неспів-розмірну шкоду. Перевищити зазначені межі — це значить заподіяти злочинцю надмірну шкоду, тобто порушити умову про її співрозмір­ність. Як випливає із ч. 2 ст. 38 КК, перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні — це умисне заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно не-співрозмірної або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обста­новкою затримання злочинця. Тому, наприклад, вимушене заподіяння тяжкої шкоди хулігану, що ухиляється від затримання, який вчинив, наприклад, напад, не пов'язаний з посяганням на особу, свідчить про явну невідповідність цієї шкоди небезпечності скоєного ним. Так само заподіяння, наприклад, вбивці смерті в обстановці, при якій особа очевидно мала і усвідомлювала реальну можливість затримати його шляхом заподіяння йому явно менш тяжкої шкоди, говорить про явну невідповідність заподіяної шкоди відносно сприятливій обстановці затримання.

283

Розділ XIV

Обставини, що виключають злочинність діяння

При цьому в таких випадках важливо враховувати суб'єктивне став­лення особи, що затримує, до шкоди, яка заподіюється нею. Вона має розуміти, що заподіювана тяжка шкода явно не відповідає небезпечнос­ті вчиненого посягання або є явно більш ніж достатньою для затриман­ня особи, яка його вчинила. Інакше кажучи, перевищення меж заподі­яння шкоди при затриманні можливе лише за наявності умислу.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, тягне за собою відповідальність лише в двох випадках, спеціально перед­бачених у статтях 118 (умисне вбивство злочинця при перевищенні заходів, необхідних для його затримання) та 124 (умисне заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження за таких обставин). Заподіяння злочинцю іншої шкоди є некараним.