2.3. Законодавча і виконавча влада

Ольвія являла собою типовий античний поліс, політичний устрій якого − демократична республіка. Органи державного управління поділялися на законодавчі й виконавчі. Законодавчі функції належали народним зборам і раді, від імені яких видавалися декрети й постанови.

У період існування демократичного ладу в Ольвії, як і в інших грецьких демократичних полісах, вищим джерелом влади, сувереном права визнавався весь народ, тобто вільне повноправне населення держави. Політичним органом, що виражав його волю, були народні збори – еклесія, до складу якої формально входили всі повноправні громадяни. Збори скликалися у спеціально відведеному для них них місці – еклесіастерії. Таким місцем, мабуть, служила головна міська площа, що виконувала функції також ринкової (агора). Її залишки відкрито у верхній частині міста. Про функції народних зборів, порядок ведення справ можна дізнатися з прийнятих ними постанов (відомо близько 60 декретів V-I ст. до н.е.). Зазначенні в них дати дають підставу припускати певну періодичність у скликанні еклесії [18, с.66].

Народні збори мали законодавчі функції – найчастіше шляхом хейротонії (вільним голосуванням, підняттям рук) ухвалювали декрети й постанови. Ці документи висікали на камені й виставляли на міській площі – агорі. Однією з найважливіших функцій еклесії було обрання службових осіб. Поки що нічого не відомо про існування майнового цензу в Ольвії. Але, оскільки магістрати тут, на відмінну від Афін, безперечно, не одержували ніякої платні, а перебування на більшості посад вимагало значних витрат, цілком природно, що одержані посади могли заміщати лише заможні люди. [22, c.99]. Нагородження, а також вшанування громадян за ті чи інші заслуги також було функцією народних зборів, зв’язаною з внутрішнім життям поліса. Ольвійська еклесія зверталася до заможніх громадян з проханням допомогти в укріпленні міста. Залучаючи окремих багатих ольвіополітів до виконання громадських повинностей, що вимагали значних матеріальних витрат народні збори діяли в інтересах поліса в цілому.

Компетенцією народних зборів було врегулювання відносин Ольвії з сусідіми племенами. В роки, коли поліс зазнавав значних труднощів економічного і зовнішньополітичного порядку, ольвіополіти мусили періодично сплачувати правителям сусідніх кочових племен данину (дари). Кошти для цих «дарів» давали заможні громадяни (а також багаті іноземці, що мешкали в Ольвії) на прохання народних зборів [18, с.67].

Окрему сферу дипломатичної діяльності народних зборів становили відносини з іноземцями, головним чином купцями. Йдеться про поширений в еллінському світі інститут гостинності, що регулював відносини громадян кожного поліса з чужоземцями за принципом взаємності. Кожна община античних міст надавала повноваження, так звану проксенію, довіреним особам інших держав, де мали якісь інтереси співобщинники. Ці люди (проксени) представляли в своїх державах інтереси громадян того поліса, від якого мали повноваження, і виявляли до них гостинність. Звання проксена було почесним і вигідним, бо ті особи, які його одержували, користувалися різними привілеями в державі, що давали повноваження. Так, вони мали права громадянства, інколи звільнялись від мита. Як і в інших грецьких полісах при народних зборах Ольвії була спеціальна службова особа – глашатай, а також, певно, існувала посада секретаря, який відав обнародуванням постанов [17, с.26].

Значну частину своїх постанов еклесія ухвалювала разом з Радою, другим найвищим державним органом в Ольвії. Її обирали Народні збори. Це постійно діючий орган виконавчої влади, в який входили Суд присяжних і головний жрець міста – базилевс, який відав релігійними культами. Рада міста готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб, і тому ольвійські декрети часто почи­налися словами: „Постановлено Радою і Народом”. Керував нею голова Ради міста за допомогою секретаря, обоє обирались строком на 1 рік [22, с.99].

До функцій ради входило попереднє обговорення всіх найважливіших питань державного життя, після чого ці питання виносилися на розгляд народних зборів. Крім того, рада контролювала роботу органів виконавчої влади, займалася іншими питаннями, зокрема перевіркою здатності кандидатів займати державні посади перед їх виборами або призначенням [18, c.50].

Як і у всіх полісах громадяни, що брали участь в цих органах, складали в Ольвії привілейовану меншість: ні вихідці з інших грецьких міст, що проживали в Ольвії, ні мікселліни політичними правами не користувалися. Виняток у цьому відношенні становили громадяни ольвійськой метрополії Мілета, які на основі особливого договору користувалися рівноправ'ям з ольвіополітами [22, с.100].

Окремими галузями державного управління відали органи виконавчої влади, яка в грецьких демократичних полісах перебувала в руках магістратур і магістратів – колегій і службових осіб. Вони обиралися на народних зборах відкритим голосуванням строком, як правило, на один рік. При цьому до них належали не всі посади в системі державної адміністрації. Так, Арістотель («Політика», IV, 12, 2) [1, с.134] не вважав магістратами, зокрема, жерців, глашатаїв, хорегів(багатий громадянин, який брав на себе організацію театральних вистав).

У сучасній юридичній літературі під магістратурою (лат. magistratus – начальник, влада, управління) розуміється державна посада, сукупність вищих державних посад. З історичної точки зору магістратура – це загальна назва державних посад в Стародавньому Римі. Виникнення магістратів відноситься до періоду встановлення Римської республіки (кінець VI століття до н. е.). Магістратура здійснювалась безоплатно, була короткостроковою (як правило, 1 рік) і колегіальною, тобто виконувалися двома людьми (за винятком посади диктатора) Людина, що заміщала магістра, називалася магістра́том [17, с.28].

В античну добу магістратури мали низку іманентно притаманних їм особливостей. Вони полягають в умовах, якими встановлювалися межі повновладдя посадовців та до певної міри гарантувалася недоторканість основ демократичного ладу, серед них визначалися, насамперед, короткий термін служби та колегіальність більшості магістратур [17, с.27]. Однак ця колегіальність зовсім не означала, що усі однорідні магістрати повинні були діяти спільно, як колегія. Вони були не колегією, а колегами. Кожен магістрат діяв окремо і самостійно, кожному окремо належала уся повнота відповідної влади. Але поруч із ним така ж повнота влади належала іншому, який своєю волею міг паралізувати будь-яке розпорядження першого [18, с.68].

Найвищою магістратурою була колегія архонтів з п'яти-шести чоловік на чолі з першим архонтом. Вона не тільки керувала всіма іншими колегіями, а й могла скликати в разі потреби народні збори, особливо в момент загрози нападу ворогів. Архонти стежили також за станом фінансів, карбуванням грошей [22, c.99].

Колегія шести архонтів відала питаннями оборони, але військами командував перший архонт. Колегія продиків (юридичних радників) займалась правовими питаннями. Номофілаки (посадові особи, в обов'язки яких входило збереження державних документів (законів), нагляд за проведенням народних зборів та засідань ради) контролювали дотримання законів. Астиноми наглядали за порядком у місті. Екстраординарні магістрати – епімелети – наглядали за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання. Магістратом зі справ культу був базилевс (монарх зі спадковою владою). [18, с.71].

Безпосередньо фінансовими справами займалися дві колегії: колегія Дев'яти й колегія Семи. Доходи держави складалися зі збирання мита, добровільних пожертвувань, податків на жертвоприношення, платежів за орендоване державне майно, стягання штрафів та конфіскацій майна. Головними статтями видатків були будівництво та ремонт міських укріплень і громадських споруд, влаштування громадських свят і спортивних змагань, нагородження громадян, які особливо відзначилися, посольств, «дари» сусіднім племенам, заготівля продовольства у неврожайні роки. Скарбниця, священна казна, а протягом деякого часу карбування монет перебували у віданні колегії Семи [37, с.70].

Питаннями оборони в античних державах Північного Причорномор’я опікувалася авторитетна колегія стра­тегів. В Ольвії вона переобиралася щорічно і складалася з шести осіб на чолі з головою. Щоправда, загалом війська міст підпорядковувалися першому архонту. Стратеги займалися питаннями комплектування і навчання війська, безпекою держави, у виключних випадках могли командувати військовими підрозділами, що використовувалися для припинення масового безладдя [40, с.50].

Відома в Ольвії також магістратура номофілаків (νομοφυλαξ) – виборних чиновників, обов’язки яких були різноманітні. Вони складалися з 5-7 чоловік та стежили за оформленням законів, поведінкою людей і посадових осіб і вимагали від них виконання законів.  В елліністичну епоху номофілаки здійснювали також пробулевтичні функції – мали право вносити пропозиції на розгляд Ради та (або) Народних зборів (право законодавчої ініціативи) [17, c.28].

Здійснені протягом останніх двох сторіч знахідки епіграфічних документів дозволяють впевнено констатувати наявність в Ольвії магістратури агораномів (αγορανόμοι), що здійснювала нагляд за впорядкованістю міського ринку та відали всіма справами, пов’язаними з організацією торгівлі. Вони також стягували з іноземців мито за право торгівлі на ринку, реєстрували приватні договори, призначали ціни на деякі товари, конфісковували та знищували зіпсовані товари, контролювали діяльність грошових мінял і домагалися дотримання законів, які регулювали грошовий обіг.

Деякі функції агораномів яскраво ілюструються археологічними знахідками.  Зважаючи на знахідку під час розкопок Ольвії у 1908 р. свинцевої гирі з написом „Агораном Агатокл, син Агатокла” [18, с.71] вагою в 1 лібру дослідники дійшли висновку, що тут, як і в багатьох інших містах еллінського світу, агораноми здійснювали нагляд за правильністю мір і ваги, що використовувалися у повсякденній торгівлі.

Астиноми (αστυνόμοι)  являли собою магістратуру міських наглядачів, які опікувалися чистотою у місті, здійснювали нагляд за станом шляхів і громадських будівель. В ряді випадків вони також здійснювали контроль за якістю продукції, засвідчували точність мір ваги й об’єму. Їхні імена ставилися на монетах і ручках амфор. Крім того, ймовірно, вони мали й інші повноваження, зокрема, слідкували за громадським порядком та пристойністю на вулицях. Вони мали право здійснювати адміністративні арешти та іншим чином карати за проступки, що явно порушували правила моральності [22, с.95].

У ході археологічних розкопок ольвійської агори при розкритті гімнасію було знайдено плиту з рельєфом із зображенням трапези та написом-присвятою колегії ситонів межі ІІІ – ІІ ст. до н.е.: “Феокл (син) Фрасідама, Деметрій (син) Фокріта, Афіней (син) Конона, Навтим (син) Героксена, що були ситонами, при секретарі Афінодорі (сині) Демагора (цей) рельєф Доброзичливо вислуховуючому Герою (присвятили)” [19, c.68]. Напис вперше свідчить про наявність в Ольвії наприкінці ІІІ – ІІ ст. до н.е. колегії ситонів, до обов’язків якої належала закупівля хліба за державними цінами та здійснення ситоній та ситонометрій. Колегія ситонів обиралася у грецьких полісах лише у надзвичайних випадках, коли держава не могла забезпечити громадян потрібною кількістю хліба і ціни на зерно стрімко зростали.

Джерела засвідчують також наявність інших виборних посадових осіб, які виконували різноманітні функції. Наприклад, до складу державного апарату входили й одноособові посади гімнасіарха, що керував гімнасіем і, певно, іншими формами навчання та фізичного виховання юнацтва, влаштуванням різних змагань; глашатая, який оголошував на народних зборах, у театрі та громадських місцях декрети й постанови; секретарів, жерців та ін. [18, с.73]

Отже, основу населення Ольвійської держави становили вільні повноправні громадяни, які іменували себе ольвіополітами. Вони становили громадянську общину, яку називають демосом. Права ольвійських громадян згідно з договором про ісополітію (рівність громадянських прав) між Ольвією і Мілетом мали також мілетяни. Вищим джерелом влади визнавалося все вільне повноправне населення, а політичним органом, який виявляв його волю були народні збори. Другим найвищим державним органом в Ольвії була Рада, а окремими галузями державного управління відали органи виконавчої влади – магістратури.

ВИСНОВКИ:

Наприкінці роботи зробимо наступні висновки:

1. У вітчизняній історіографії виявлено чимало джерел, у тому числі епіграфічних, що дають змогу по новому висвітлити ряд моментів, уточнити й іноді переглянути деякі положення щодо державного ладу Ольвії. Але, незважаючи на досить значну увагу приділену цим питанням, окремі моменти структури і функціонування полісних установ все ще залишаються висвітленими недостатньо. Цю проблему може вирішити введення нової інформації.

2. Проаналізована література дала змогу простежити розвиток Ольвійської держави від заснування до гетського розгрому. Корпус джерел дозволив виділити причини формування політичних організмів і механізмів їх зміни. Ольвія неодноразово згадувалась відомими античними авторами – Геродотом, Страбоном, Плінієм, Псевдо-Скімном, Діоном Хрисостомом та ін., які залишили яскраві відомості про життя міста, його мешканців та культуру. Писемні джерела дають уявлення про державний устрій в цілому, що підтверджується археологічними та епіграфічними джерелами.

3. Існує декілька періодизацій Ольвійського полісу. Найперша періодизація Ольвійської історії, запропонована А.С. Уваровим. Вчені застосовують різні підходи до створення періодизацій, найбільш відповідною темі є періодизація, яку пропонує Ю.Г. Виноградов. Вона розглядає політичні етапи розвитку Ольвії. У зв’язку з появою нових даних вона потребує перегляду і уточнення.

4. Ольвія на момент свого заснування і початку функціонування володіла всіма необхідними ознаками державності, що були притаманні всім колоніальним полісам, а саме: громадянським етніконом, монетним карбуванням (з демотіконом), атрибутами виконавчої та законодавчої влади, полісними культами та спеціальними місцями їх проведення, внутрішньою територією для розвитку власного сільського господарства, тобто хорою, чіткими кордонами, окреслиними сакральними зонами.

5. Державний устрій полісу архаїчного періоду часто характеризують як диктатура ойкіста. Оскільки ці свідчення дають археологічні джерела, повністю функції ойкіста визначити не можливо. Вважається, що саме він мав всю повноту влади у полісі. На зміну до влади у IV-V ст. до н.е. приходять тирани. Ця проблема не була притаманна лише Ольвії вона вважається загальнополісною. Корпус джерел дозволяє встановити, що ольвійськими тиранами були саме Аристократіди.

6. Варто зазначити, що недостатня джерельна база, а також відсутність конкретних писемних документів дають підстави для виникнення різних наукових концепцій як щодо точної дати перемоги ольвійської демократії, так і її характеру. Дослідження новознайдених епіграфічних пам'яток, переосмислення нумізматичного і археологічного матеріалу дозволило Ю.Г. Виноградову викласти нову оригінальну концепцію щодо державного ладу ранньокласичної Ольвії. Більш обґрунтованою та достовірною його тезою є та, що постійний демократичний лад тут впроваджено лише в першій чверті IV ст. до н. е.

Демократія займає найбільший період і припадає на розквіт полісу. На основі джерел був зроблений аналіз і виділенно особливості Ольвійської демократії. З самого початку при сильному впливі ольвійської знаті тут могла бути поміркована або крайня демократія.

7. В елліністичний час Ольвія мала всі головні органи державної влади. У виборах адміністративних органів брало участь усе населення поліса, за винятком жінок, іноземців і рабів, котрі не вважалися громадянами поліса. Права громадянства надалавалися тільки тим іноземцям, які зробили великі послуги державі. Вищим органом державної влади в ольвійському полісі були Народні збори. На зборах вирішувалися найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики. До компетенції народних зборів належали також вибори посадових осіб і контроль за їхньою діяльністю. Значну роль в управлінні полісом відігравала Рада міста (Буле) — постійно діючий орган влади. Вона готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб. Виконавчу владу здійснювали різні магістратури – колегії або окремі посадові особи, магістрати, які обиралися на Народних Зборах відкритим голосуванням, здебільшого на один рік.

8. Отже, політичний розвиток Ольвії характеризується такими формами правління як влада Ойкіста в момент заснування апойкій (у деяких випадках доходило до повної узурпації влади і перетворення її в тиранічну, а потім і монархічну), олігархія, короткочасна тиранія та остаточна перемога демократії.

9. Таким чином, маємо всі підстави стверджувати, що при заснуванні Ольвії були враховані всі необхідні складові полісу як для міста, так і для держави, відомі за літературною традицією та пам’ятками метрополії. В силу цього Ольвійський поліс у Нижньому Побужжі, точніше – система «поліс-хора» становить один з найхарактерніших прикладів побудови античної держави в умовах виведення за море колонії часів Великої Грецької колонізації.

10. Варто зазначити, що тема досить перспективна. Оскільки розкопки в Ольвії продовжуються і в наш час, постійно з’являються нові джерела, які потрібно досліджувати та вводити в науковий обіг, щоб уточнити існуючі дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

ДЖЕРЕЛА:

1. Арістотель. Політика / [пер. А. Кислюк] ̸ Арістотель. – К. : Основа, 2005. – 239 с.

2. Геродот. Історія. В 9 кн. / [пер. А. Білетський] ̸ Геродот. – К. : Наукова думка, 1993. – 576 с.

3. Декрет в честь Протогена [Электронный ресурс] / Ольвия. Жизнь и смерть цивилизаций. Эллинистический период. Ранний эллинизм. – Режим доступа: http:// http://www.olvia.info/6-20.php.

4. Дион Хрисостом. Борисфенитская речь, произнесенная Дионом на его родине / [пер. М.Е. Грабарь-Пассек] / Д. Хрисостом ̸̸ ̸ Поздняя греческая проза / Сост. С. Полякова – М . : ГИХЛ, 1961. – С. 92-100.

5. Платон. Государство. Законы. Политик / Платон – М. : Мысль, 1998. – 798 с.

6. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. У 2 т. Т. 1. ̸ [пер. С.И. Соболевского] ̸ Плутарх. – М. : Наука, 1994. – 704с.

7. Страбон. География.в 17 кн. / [пер. Г.А Стратановского] ̸ Под. ред. С.Л. Утченко, О.О. Крюгера. – М. : Ладомир, 1994. – 779с.

ЛІТЕРАТУРА:

8. Античные города-государства Северного Причерноморья. Археология СССР. – М. : Наука, 1984, – 391с.

9. Античні держави Північного Причорномор’я. Україна крізь віки. У 15т. Т. 2 – К. : Альтернативи, 1998. – 236 с.

10. Анохин В.А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. / Анохин В.А. – К. : Наукова думка, 1989, – 128с.

11. Археология УССР. Т. 2. – К. : Наукова думка, 1975. – 591с.

12. Буйских А.В. Некоторые полемические заметки по поводу становления и развития Борисфена и Ольвии в VI – V в. до н.э. ̸ Буйских А.В. // Вестник древней истории – 2005. – №2. – С.146-165.

13. Буйських С.Б. До проблеми заснування та становлення Ольвійського полісу ̸ Буйських С.Б. // Древнее Причерноморье. Выпуск ІХ / Глав.ред. И.В. Немченко. – Одесса: ФЛП «Фридман А.С.», 2011. – С.58-59.

14. Буйских С.Б., Отрешко В.М. Основные этапы развития сельской округи Ольвии доримского времени. // Ольвийские древности: Сборник научных трудов памяти В.М. Отрешко (1949-1999) ̸ Отв. ред. Крыжицкий С.Д. – К. : ИА НАНУ, 2009. – С.136-143.

15. Виноградов Ю.Г. Политическая история Ольвийского полиса VII – I вв. до н.э. : Историко-эпиграфическое исследование ̸ Виноградов Ю.Г. – М.: Наука, 1989. – 281с.

16. Виноградов Ю.Г. Синопа и Ольвия в V в. до н.э.: проблема политического устройства ̸ Виноградов Ю.Г. // ВДИ – 1981. – №2. – С.65-90.

17. Гавриленко О.А. Органи влади та управління античних держав Північного Причорномор’я з республіканською формою правління ̸ Гавриленко О.А. // Бюлетень Міністерства юстиції України – 2006. – № 4. – С. 26-34.

18. Зуц В.Л. Державний лад Ольвії в VI – І ст. до н.е. .̸ Зуц В.Л. // Український історичний журнал – 1970. – №9. – С.66-73.

19. Каллистов Д.П. Северное Причерноморье в античную эпоху ̸ Каллистов Д.П. – М. : Просвещение, 1952. – 188 с.

20. Каришковський П.О. Монеты Ольвии. Очерк денежного обращения Северо-Западного Причерноморья в античную эпоху ̸ Каришковський П.О. – К. : Научная мысль, 1988. – 168с.

21. Каришковський П.О. Ольвийские мольпы ̸ Каришковський П.О. // Северное Причерноморье – К.: Наукова думка, 1984. – С.42-50.

22. Каришковський П.Й. Про державний устрій Ольвії ̸ Каришковський П.Й. // Український історичний журнал – 1973. – № 2. – С.98 – 101.

23. Копейкина Л.В. Некоторые итоги исследования архаической Ольвии ̸ Копейкина Л.В. – КХААМ, 1976, С. 131-142.

24. Крижицький С.Д. До історії колонізації Нижнього Побужжя ̸ Крижицький С.Д. // Археологія – 1989. – № 3. – С.40-49.

25. Крижицький С.Д. Ольвія і скіфи у V ст. до н.е. до питання про скіфський протекторат ̸ Крижицький С.Д. //Археологія – 2001. – №2. – С.21-31.

26. Крыжицкий С.Д. Ольвия. Историографическое исследование архитектурно-строительных комплексов ̸ Крыжицкий С.Д. – К. : Наукова думка, 1985. – 190с.

27. Крижицький С.Д., Крапівіна В.В., Лейпунська Н.О. Головні етапи історичного розвитку Ольвії ̸ Крижицький С.Д., Крапівіна В.В., Лейпунська Н.О. // Археологія – 1994. – №2. – С.18-41.

28. Крутілов В. Ольвія та Березань – перші колонії у Північному Причорномор'ї ̸ Крутілов В. // Історія України: Шкільний світ – 2010. – №6-7. – С.9-11.

29. Лапин В.В. Греческая колонизация Северного Причерноморья ̸ Лапин В.В. – К. : Наукова думка. – 1966. – 239с.

30. Латышев В.В. Исследования об истории и госсударственном строе города Ольвии ̸ Латышев В.В. – Спб. : Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 1887. – 294 с.

31. Леви Е.И. Ольвия. Город эпохи эллинизма ̸ Леви Е.И. – Л.: Наука, 1985. – 152с.

32. Николаев Н.И. Политическая и культовая элита Ольвии IV – I вв.до н.э. ̸ Николаев Н.И. – Николаев : Шамрай, 2008. – 263с.

33. Николаев Н.И., Снытко И.А. Некоторые вопросы социально-политической истории Ольвии второй половины V – первой половины ІV вв. до н.э. ̸ ̸ Ольвийские древности: Сборник научных трудов памяти В.М. Отрешко (1949-1999) ̸ Отв. ред. Крыжицкий С.Д. – К. : ИА НАНУ, 2009. С.186-192.

34. Ольвия: античное государство в Северном Причерноморье: Сборник статей – К.: Институт археологии, 1999. – 256с.

35. Отрешко В.М. З історії Ольвійського поліса в IV – I ст. до н.е. // Ольвийские древности: Сборник научных трудов памяти В.М. Отрешко (1949-1999) ̸ Отв. ред. Крыжицкий С.Д. – К. : ИА НАНУ, 2009. – С.38-45.

36. Русяєва А.С. Деякі риси культурно-історичного розвитку Північно-Західного Причорномор'я в VІІ – V ст. до н.е. ̸  Русяєва А.С. // Археологія – 1979. – №30. – С.15-19.

37. Русяєва А.С. Ольвія – найвизначніша пам’ятка класичної демократії і культури на теренах України ̸ Русяєва А.С. // Археологія – 2001. − №4. – С.68-72.

38. Русяєва А.С. Религия и культы античной Ольвии ̸ Русяєва А.С. – К. : Наукова думка,1992, − 253с.

39. Русяєва А.С., Крапівіна В.В. До історії Ольвії IV–I ст. до н.е. ̸ Русяєва А.С., Крапівіна В.В. //Археологія – 1992. − №4. – С.17-33.

40. Русяєва Г.С. Ольвійська демократія ̸ Русяєва Г.С. // Археологія − 1994. − № 2. – С.49-54.

41. Скржинська М.В. Опис Північного Причорномор’я в «Периплі» псевдо – Скілана і «Періегесі» псевдо – Скімна  ̸ Скржинська М.В. // Археологія – 1980. – №35. С.25-38.

42. Скржинська М.В. Северное Причерноморье в описании Плиния Старшего ̸ Скржинська М.В. – К.: Наукова думка, 1977. – 126с.

43. Славин Л.М. Периодизация исторического развития Ольвии ̸ Славин Л.М. – ПИСПАЭ, 1959. – С. 86-107.

44. Шеїн С.С. Основні проблеми відносин Ольвії та метрополії в архаїчну добу / [Електронний ресурс] / Шеїн С.С. // видання Чорноморського державного університету – Режим доступу: http:// lib.kma.mk.ua.htm.