- •1) Формування державної політики у сферах:
- •2)Правовий статус та компетенція Державного агенства водних ресурсів визначені у Положенні про Державне агентство водних ресурсів затвердженого Указом Президента України від 11.04.11
- •3) Правовий статус і компетенція Державного агенства лісових
- •5) Зошит ( про агентства та інспекції)
- •1. Екологічний контроль як функція державного управління природокористуванням
1. Екологічний контроль як функція державного управління природокористуванням
Зазвичай фіксуються дві форми контролю - попереджувальний (спрямований на запобігання настання шкідливих наслідків які могли б виникнути внаслідок невиконання необхідних заходів з охорони природного середовища, недотримання законів) і поточний (здійснюється при експлуатації господарських об'єктів, а також при добуванні природних ресурсів). У процесі їх здійснення можуть застосовуватися заходи державного примусу до підприємств, організаціям, посадовим особам та громадянам, винним у заподіянні шкоди навколишньому середовищу, порушення природоохоронного законодавства. Це дало підставу виділяти ще одну - каральну форму контролю або (за іншою термінологією) застосування заходів адміністративного примусу в якості самостійної організаційно-правової форми екологічного контролю.
І попереджувальний та поточний контроль і застосування заходів адміністративного примусу спираються на відповідну інформацію. Збір та узагальнення інформації з метою її подальшої передачі зацікавленим органам держави і науковим установам для прийняття відповідних попереджувальних, поточних чи каральних заходів, розробки екологічних норм, правил і нормативів або використання отриманої інформації для іншої роботи з охорони навколишнього середовища становлять зміст Інформаційного Контролю.
1)Державний контроль.Мета державного екологічного контролю забезпечити розумне використання природних ресурсів, якісну навколишнє природне середовище. Його основне завдання (зумовлюють названої метою) - забезпечити дотримання екологічного законодавства, екологічних норм, правил і нормативів, виконання заходів з охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів усіма державними органами, підприємствами, організаціями незалежно від їх підпорядкованості, їх посадовими особами та іншими працівниками , а також громадянами. Це означає, що державний екологічний контроль має надвідомчий характер, у чому полягає його основна відмінність від відомчого та виробничого контролю.
Методами державного екологічного контролю (засобами практичної реалізації його цілей і завдань) є: перевірка, розгляд та узгодження планової, проектно-кошторисної та нормативно-технічної документації; видача висновків; дача обов'язкових вказівок; заборона (зупинення, обмеження) експлуатації промислових, транспортних та інших об'єктів і будівельних робіт; залучення осіб, винних в екологічних правопорушення, до відповідальності.
Державний екологічний контроль здійснюється різних формах:
попереджувальний контроль має на меті не допустити планування, проектування, будівництва та введення експлуатацію господарських об'єктів, що не відповідають вимоги екологічних правил і норм, а отже, запобігти настанню шкідливих для навколишнього середовища наслідків. Правові форми попереджувального контролю можуть бути різні: екологічна експертиза проектів, участь у державних приймальних комісіях тощо;
поточний екологічний контроль ставить метою виявити порушення екологічних правил експлуатації підприємств, транспорту та інших об'єктів, правил природокористування, визначити джерела шкідливих впливів на природне середовище і екологічного збитку;
каральний контроль - державні органи наділені правом застосовувати заходи примусу. До них належать заходи адміністративного припинення (призупинення експлуатації об'єктів, видів діяльності або робіт), адміністративної відповідальності (попередження, штраф), адміністративно-процесуальні заходів (постановка питання про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, відшкодування шкоди або про застосування громадського впливу);
2)Відомчий екологічний контроль здійснюється міністерствами, державними комітетами і відомствами в особі їх спеціальних підрозділів-управлінь або відділів охорони природи.
Мета відомчого контролю - забезпечити виконання планів заходів, правил і нормативів охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів, приписів уповноважених державних органів на підвідомчих об'єктах контролю. До таких об'єктів належать: підприємства, організації та установи, організаційно підпорядковані даному міністерству, відомству; в ряді випадків не підлеглі, але знаходяться на території (землях, наданих у користування) міністерства, державного комітету, відомства і обслуговують його потреби.
Особливості відомчого контролю такі: а) контроль ведеться відносно підвідомчих об'єктів; б) органи відомчого контролю знаходяться в підпорядкуванні міністерства, відомства, діяльність підприємств, організацій і установ якого вони контролюють; в) права цих органів давати обов'язкові висновків, вказівки, розпорядження про усунення порушень і т.п. поширюються, як правило, тільки на керівників, посадових осіб та інших працівників системи даного міністерства.
3)Виробничий екологічний контроль проводиться спеціальними структурними підрозділами підприємств, об'єднань та інших господарських суб'єктів - санітарно-промисловими лабораторіями, відділами охорони природи і т.п.
Правову основу виробничого контролю заклало постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 5 липня 1968 "Про заходи щодо подальшого поліпшення охорони здоров'я і розвитку медичної науки в країні", яким було передбачено організувати на промислових підприємствах лабораторії або відділення у складі заводських лабораторій для постійного контролю за дотриманням санітарно-гігієнічних нормативів в цехах і на інших виробничих ділянках, а також за забрудненням атмосферного повітря, грунту та водойм промисловими викидами; положення про природоохоронної службі конкретного підприємства, які затверджуються їх керівником, на основі Типового положення, що затверджується відповідним міністерством.
4)Мета громадського контролю (у тому вигляді, як вона визначена у чинному законодавстві) - надати сприяння державним органам у проведенні заходів з охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.
Громадський екологічний контроль за чинним законодавством здійснюється громадськими об'єднаннями, трудовими колективами та громадянами в рамках їх участі в управлінні охороною природи і раціональним природокористуванням.
Органи громадського контролю можуть бути: спеціальними і поєднують функції охорони природи з основною діяльністю; галузевими та універсальними, тобто здійснюють комплекс природоохоронних заходів; республіканськими і місцевими.
Спеціальними універсальними організаціями є товариства охорони природи. До галузевих органів громадського контролю належать громадські рибоохорона, мисливська, лісова і санітарна інспекції.
555555555
Органи громадського контролю. З метою широкого залучення усіх прошарків населення до здійснення контролю за використанням і охороною природних ресурсів чинне законодавство передбачає можливість залучення осіб, які володіють знаннями природноресурсового законодавства і мають досвід роботи у галузі охорони навколишнього природного середовища, як громадських інспекторів. Відповідно до ст. 36 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" громадський контроль за використанням та охороною природних ресурсів здійснюється громадськими інспекторами з охорони навколишнього природного середовища, які діють на підставі відповідних положень'.
Громадський контроль за використанням і охороною природних ресурсів здійснюється також громадськими організаціями.
Так, Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" гарантує право громадян об'єднуватися в громадські природоохоронні організації і брати участь у громадських екологічни експертизах.
Органи громадського управління в галузі екологи -громадські об'єднання і формування у галузі екології, які створюються на національному та місцевому рівні:
• Українське товариство охорони природи;
• Українська екологічна академія наук;
• Українська екологічна асоціація;
• «Зелений Світ».
---------------------------
Конституція України й нормативні акти екологічного законодавства (хоч і з різним ступенем конкретизації) визнають громадське управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища важливим конституційним принципом екологічного права. Він ґрунтується на декількох конституційних нормах. По-перше, природні багатства України є об'єктами права власності Українського народу, а кожний громадянин має право користуватися цими природними об'єктами відповідно до закону (ст. 13). По-друге, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоду (ст. 50). По-третє, громадяни зобов'язані у свою чергу не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані ними збитки (ст. 66). По-четверте, громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів (ст. 36), у тому числі й екологічних. Отже, наведені норми свідчать, що кожний громадянин вправі та зобов'язаний робити свій особистий внесок у раціональне природокористування й охорону довкілля, діючи самостійно або в складі громадського об'єднання екологічного напряму.
Екологічна ситуація та зростання свідомості й активності населення обумовили те, що в Україні існує понад 20 екологічних організацій, асоціацій і груп національного рівня та понад 300 - місцевого. Серед них Українське товариство охорони природи, Українське товариство мисливців і рибалок, асоціація «Зелений світ», ботанічні, орнітологічні, географічні, гідроекологічні товариства. Національний екологічний центр, Українська екологічна академія наук, Всеукраїнська екологічна ліга й ін. Для взаємодії ними при Мінекоресурсів створено Громадську екологічну раду.
Для досягнення своїх статутних цілей і завдань, залучення широких верств населення до охорони довкілля та формування належної екологічної свідомості відповідні громадські організації мають право:
вільного доступу до інформації про стан довкілля, джерела його забруднення, захворюваність населення. Ці відомості ніким не можуть бути засекречені (ст. 50 Конституції України);
розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;
брати участь у розгляді радами, іншими органами місцевого самоврядування питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних об'єктів і забезпечення екологічної безпеки або виступати з ініціативою винесення цих питань на місцеві та всеукраїнський референдуми;
проводити громадську екологічну експертизу в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, і публічні слухання або відкриті засідання щодо оцінки екологічної безпеки об'єктів експертизи;
виконувати за власні кошти та з трудовою участю членів організацій роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню й покращенню стану навколишнього природного середовища;
брати участь у проведенні державними органами спеціальної компетенції перевірок дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами екологічного законодавства й попередження відповідних правопорушень. Громадський екологічний контроль здійснюється громадськими інспекторами з охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного Положення, затвердженого Мінекоресурсів 5 липня 1999 року, яким інспектори наділені певними контрольними функціями;
пред'являти до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства, у тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;
здійснювати співробітництво з міжнародними й іноземними неурядовими екологічними організаціями, які, до речі, відіграють значну роль і мають великий вплив на суспільні процеси в розвинутих країнах.