Екологічне виховання.
Підґрунтям для екологічного виховання є те, що життя людства залежить від безперервного функціонування природних систем. Природне середовище щодо людини виконує 3 функції: 1) економічну - забезпечує народне господарство ресурсами; 2) біологічну - забезпечує фізичне здоров'я; 3) соціальну - забезпечує духовний розвиток суспільства в цілому.
Зможе вижити й певною мірою наблизитися до ноосфери лише людина гуманна, яка перебори технократичне, машинне мислення. Нажаль, досі гуманітарному, екологічному мисленню надасться другорядного значення. Суспільство в цілому виявилося нездатним виробити гуманістичні концепції, які б змогли мобілізувати потенціал людства на розвиток багатства людської природи, універсальний розвиток особистості. Оцінка сучасного етапу розвитку людської цивілізації характеризується тим, що потенціал її стихійного прогресу вичерпаний.
Людина має певну триєдність: - як біологічна істота (фізіологічний організм) - є частиною природного середовища; - як суспільна сутність (особистість) - є частиною суспільства; - як трудовий фактор (робоча сила) - компонент економічної системи.
Природні фактори стосовно людини можна поділити: 1) фізіологічні функції - підтримують життя людини як біологічного організму; 2) соціальні функції забезпечують формування людини як особистості; 3) економічні функції визначають діяльність економічної системи, враховуючи відтворення людини як трудового ресурсу; 4) екологічні функції формують, регулюють і підтримують стан екосистеми, у якій живе людина.
Жодна група факторів, крім економічних, не можуть мати грошову оцінку - всі вони безцінні.
Екологічне виховання - це процес систематичного та цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості, з метою формування екологогуманістичного світогляду, підготовки до виробничої, громадської та культурної діяльності. екологічне виховання, крім екологічних знань, охоплює світогляд та світосприйняття, воно неможливе без естетичної, моральної, правової освіти й виховання, (вічна проблема - вихователі повинні самі бути вихованими).
атрибутом екологічного виховання є практична діяльність кожної людини, спрямована на охорону природного середовища, захист тваринного та рослинного світу в місцях її проживання. Усвідомлення кожним власної відповідальності за стан природного середовища, безпосередня участь в екологічній діяльності. засобом екологічного виховання є формування гуманної, моральної, естетично розвиненої, духовно багатої і фізично здорової людини – екологічної особистості.
Екологічна особистість - це особистість, якій притаманний екопентричний тип екологічної свідомості. Найважливіші особливості:
1. Психологічний потяг до світу природи, що ґрунтується на уявленні про взаємозв'язок світу людей і світу природи. Підґрунтя: а) людина не ізольована від природи, а входить як один з елементів до складної системи екологічних взаємозв’язків, тобто будь-яка її дія може мати непередбачувані наслідки, що порушують баланс в екосистемах, тому екологічна особистість повинна бути екологічно обережною; б) відходи людської діяльності не зникають в природі безслідно, а згодом повертаються до людини, здійснюючи руйнівний вплив на її організм - всі закони, функціонування системи для людини так само обов’язкові, як і для інших організмів, тому екологічна особистість прагне бути екологічно поміркованою; в) світ природи є не лише джерелом матеріальних ресурсів, а й фактором особистого, духовного розвитку людини, тому екологічна особистість прагне до психологічної єдності зі світом природи, що дозволяє реалізувати духовний потенціал, який (формується при взаємодії з природою; г) не лише людське суспільство здійснює односторонній вплив на природу, але, й природа _ впливає на характер розвитку суспільства, тому екологічна особистість прагне бути екологічно активною (за екологічну доцільність діяльності).
2. Суб'єктивний характер сприйняття природних об'єктів, що полягає: а) природні об'єкти належать до сфери „людського", рівного людині у своїй самоцінності, відповідно взаємодія з ними належить до сфери дії етичних норм, правил тощо; б) природні об'єкти можуть виступати щодо людини в ролі повноправних партнерів у спілкуванні й спільній діяльності.
3. Прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи, а) естетичне освоєння природних об'єктів та їх комплексів; б) пізнавальна діяльність, зумовлена інтересом до життя природи, задоволенням від процесу пізнання; в) практична взаємодія з природними об'єктами, в основі якої не бажання отримати корисний продукт, а потреба в спілкуванні; г) участь у природоохоронній діяльності, продуктивність якої полягає не в прагматичних міркуваннях (для нащадків), а заради неї самої.